Вона навчала українських військових кермувати танками "Леопард"серія німецьких основних бойових танків. Вдома, в Канадіhttps://suspilne.media/tag/kanada/, у війську вона прослужила близько п'яти років. А тепер понад рік допомагає захищати Україну на фронті. Бріттні із бойовим псевдо "Жук" говорить: має у жилах нуль відсотків української крові, але воює за Україну разом із побратимами у 25-й повітрянодесантній Січеславській бригаді. Спершу була танкісткою, зараз — пілот FPV-дроніввид безпілотних літальних апаратів, керування якими здійснюється за допомогою FPV-пілотування на Покровському напрямку. Говорить вже вміє готувати борщ і вивчає українську мову.
Каже: в її роду були лише індіанці та канадці, її батьківщина — за 7 тисяч кілометрів від місця, де служить, проте Україна стала її новим домом. Згодом, ділиться Бріттні, вона планує отримати українське громадянство.
Як стала кадровою військовою, чому вирішила поїхати в Україну, чому її не брали танкісткою у ЗСУ, чим здивували танки Т-80 та яка різниці між канадськими й українськими солдатами — Бріттні розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Суспільне Донбас.
Навчала українських танкістів
Канадка Бріттні з бойовим псевдо "Жук" понад рік воює в українському війську. Її шлях до українського війська почався, розповідає Бріттні, з того, що вона брала участь у навчанях українських військових у Польші.
"Я була у канадській армії. У 2023 році я тренувала дві роти — українських танкістів на "Леопад-2". Після того я поверталася додому до Канади і я стала незадоволена. І я думала, що я можу зробити більше тут. У мене досвід, який я можу краще використувати у війні, а не тільки вдома постійно тренуватись", — пояснює Бріттні.
"Я така людина, мені дуже швидко стає нудно. Мені треба постійно — зміни, інші місця, інші люди, інші роботи. І військо дуже підходить — це те, що мені треба, завжди є інші роботи, інші люди, інші місця служити. Мені подобається. Я хочу бути військовою або до смерті, або до пенсії", — ділиться Бріттні.
Танкістка стала операторкою БпЛА
Бріттні каже, в українському війську хотіла працювати танкісткою, бо це її спеціальність, але спочатку її не брали.
"Я попросила багато інших бригад. І майже всі сказали мені, що я не можу бути танкісткою, що я можу бути медиком чи ще кимось. Я не хочу бути медиком, я — танкістка. У мене був друг, і він допоміг мені поговорити з 25 бригадою, і я нарешті отримала шанс бути танкісткою, я підписала контракт — як навідник-танкіст", — каже Бріттні.
Військовослужбовиця згадує свій перший день виїзду на Т-80радянський основний бойовий танк, прийнятий на озброєння 1976 року та свою першу ціль. Їй сподобався цей танк, попри "канадську пропаганду", говорить вона.
"Перший виїзд був дуже прикольним для мене. І в перший день я стріляла туди, де стояли вороги, і я була просто в захваті! Це перший день, перша ціль — і я влучила, і не могло бути краще для першого дня на війні. Я тут була у Т-80. Це теж хороший танк", — говорить військовослужбовиця.
"Канадська пропаганда постійно казала: "Наші танки — "Леопард", Abramsосновний бойовий танк США, серійно випускається з 1980 року, Challengerосновний бойовий танк сухопутних військ Великобританії — завжди найкращі у світі". Тут (в Україні — ред.) танки — не добрі. Але насправді я була, дуже здивована через те, що Т-80 — насправді дуже хороший танк".
Наразі Бріттні стала пілотом дронів, бо змінилася війна.
"Я воювала у танку, але останнім часом вони дуже рідко на виїзді, мені стало нудно, я хочу працювати, тому я перейшла на пілота дронів, тепер війна тут — це віна дронів, там 100% завжди є робота".
Ставлення до жінки в українській армії від канадської армії, як і стандарти, відрізняються, каже Бріттні.
"Це виклик — бути жінкою в армії. В армії інше ставлення до жінки. У Канаді жінки мають виконувати все те, що і чоловіки. Все, що треба зробити чоловіку, жінці — треба зробити так само. А якщо вони не можуть, то вони не будуть служити. Тут ставлення зовсім інше. Я навіть не можу, наприклад, носити щось важке. А чоловіки одразу: "Ні, я допоможу". Та я розумію, але я хочу зробити мою роботу", — ділиться Бріттні.
Зараз Бріттні служить на Покровському напрямку, вона операторка FPV-дронів.
"Я тепер — пілот дрона. Я виїжджаю на позиції, проводжу там тиждень-два, одного разу було 20 днів. Я FPV-пілот і я завжди напоготові", — каже Бріттні.
Нуль відсотків української крові та любов до України
Трохи понад рік Бріттні вивчає українську. Мова, каже не ідеальна, проте побратими -українці розуміють. Говорить: це і складно, і цікаво водночас.
"Я здивована цим словом — "використовувати". У нас англійською "використовувати" — це коротке "use". Це було моє перше дуже складне слово, якому я навчилася", — ділиться Бріттні.
"Я могла б служити у підрозділі там, де інші іноземці, там, де англійська мова, але я вже не хочу, я хочу стояти з українським підрозділом. Командир дає мені завдання більш складні, ніж раніше, і це теж виклик. А мені подобається, коли є виклик, тому що я можу зростати".
Вдома, у Канаді, на Бріттні чекають батьки, сестра та брат. Та плани канадки пов'язані із Україною: згодом, каже бійчиня, вона планує отримати українське громадянство.
"Мені багато що подобається, наприклад, їжа тут дуже смачна. Я навіть навчилася багато страв: пельмені, борщ. Я — наполовину американська індіанка. А української крові в мені нуль відсотків. Але я люблю Україну".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
