29 вересня Маріуполь відзначає День міста. За однією з версій, заснований він українськими козаками у XVI столітті як вартовий пост на Кальміусі. Офіційно отримав статус міста у 1778 році. Маріуполь став осередком культури й архітектури Приазов’я, а з початком повномасштабного вторгнення Росії — символом спротиву.
Драмтеатр, водонапірна вежа, будинок лікаря, готель "Континентальний" — розповідаємо про сім історичних принад міста — яку вони мали архітектуру, хто їхні автори, що в них було до повномасштабного вторгнення та як їх змінила окупація.
Офіційною датою заснування Маріуполя в Донецькій області наразі вважається 29 вересня 1778 року. Традиційно на Донеччині його святкували в останні вихідні вересня, розказала директорка Маріупольського краєзнавчого музею Марія Сльота.
"Ми для себе взяли вектор переосмислення. Зараз багато дискусій навколо цього — досліджуємо дату заснування та історію наших земель, нашого краю. Для нас важлива історія, події, що відбувалися. Досліджуємо, які поселення вперше з'явилися на території Маріуполя, на території Надазов'я. Звісно, дуже важлива частина історії — це Домаха, козаки", — розповіла Суспільне Донбас Марія Сльота.
Через окупацію армією РФ вже вчетверте День рідного міста маріупольці в евакуації святкують не в Маріуполі.
"Заплановані події й ми присвячуємо весь вересень згадкам про наше місто. Після окупації, з їхніх "ЗМІ" бачимо, що історичний центр знищений, перебудовується. Вони анонсують майже закінчення ремонтних робіт в нашому драматичному театрі. Ми всі знаємо трагічну історію, пов'язану з цією будівлею. Історична архітектура — вона майже знищена або перебудована, привласнена там", — зазначила директорка музею.
За її інформацією, станом на 24 лютого 2022 року в Маріуполі налічувалось:
- 206 історичних будівель, 6 з яких мали статус пам’ятників архітектури;
- 102 пам’ятники історії та культури;
- 4 пам’ятники монументального мистецтва;
- 24 монументальні мозаїчні полотна;
- 33 об’єкти археології.
До повномасштабного вторгнення Росії саме в місті "Марії" було зосереджено одне з найбільших в Україні зібрань мозаїчної монументалістики. На території сучасного Маріуполя розташовані також унікальні пам’ятки археології: стародавні кургани, могильник епохи енеоліту.
Внаслідок повномасштабного вторгнення РФ та окупації значна кількість архітектурних об'єктів у Маріуполі пошкоджена або зруйнована.
Готель "Континентальний" — ПК "Молодіжний"
Будівля готелю "Континентальний" належала сім’ї місцевого підприємця італійського походження, на прізвище Томазо. Споруда зводилася у два етапи. Перший завершився 1898 року. Другий — 1910-го, коли добудували концертну залу, а перший поверх переобладнали в ресторан. У підсумку, триповерхова будівля готелю мала елегантний декорований фасад, обрамлені мереживною кам’яною в’яззю вікна та рельєфні стіни.
Готель "Континенталь" був найбільш новаторським та найрозкішнішим місцем Маріуполя початку ХХ століття, осередком культурного життя й магнітом для інтелігенції. У концертній залі проходили творчі вечори, лекції, зібрання наукових та літературних гуртків. У підвальних приміщеннях знаходилася перша в місті електрифікована типографія братів Гольдрин.
З приходом радянської влади в стінах будівлі розмістився штаб головнокомандувача морських сил Чорного й Азовського морів, згодом — профспілковий центр, а в часи нацистської окупації — штаб. У післявоєнний час у стінах будівлі розташувався палац культури заводу "Азовсталь".
Однак невдовзі його перемістили в інше місце, а сама будівля стояла пусткою аж до 2010 року, коли завод передав її місту.
Так у першу декаду ХХІ століття в цих стінах виник Палац культури "Молодіжний". Тут проводилися численні концерти й перформанси, фестивалі, художні виставки, вечори стендапу, лекції та майстер-класи, творчі резиденції.
Будівля є пам‘яткою архітектури місцевого значення. (За матеріалами Українського інституту).
"У цій будівлі були цікаві підземні ходи. Коли вже місто розвивалося, і це вже був не готель, а Палац культури "Молодіжний", там створили молодіжну театральну студію "Театраманія". Молоді люди навели порядок в цих підвалах — показували вистави. Хотіли створити там центр сучасного мистецтва, куди б з'їжджалися на різні творчі заходи митці. Так ми про це мріяли. На жаль, будівля палацу також постраждала. У 2022 році вона слугувала укриттям для багатьох сотень людей", — розповіла Марія Сльота.
Маєток Абрама Трегубова
Будівлі маєтку Трегубова побудовані XIX-XX століття є пам‘яткою архітектури місцевого значення.
Трегубов був одним із 38 депутатів міської думи, помітним громадським діячем та купцем першої гільдії, тобто мав право торгувати за кордоном. На стику ХІХ–ХХ століть він володів розкішною нерухомістю, кількома підприємствами, серед яких паровий млин, три телефони — неабияка рідкість на той час. Крім того, Трегубов був секретарем Товариства допомоги вихованцям Маріупольської Олександрівської чоловічої гімназії, а отже — активним благодійником і меценатом.
До його володінь у центрі Маріуполя входив двоповерховий маєток і низка будівель в глибині двору, серед яких виділявся будинок із гостроверхою баштою, що зберігся до наших днів.
Після Другої світової війни колишній маєток Трегубова передали Міністерству охорони здоров’я. Тут заснували міську поліклініку й станцію переливання крові. Лише після відновлення незалежності України в будівлях маєтку зробили реставрацію, що тривала майже 10 років. У результаті вдалося повернути первинні риси цих будинків, які стали окрасою центральної частини Маріуполя.
Після 24 лютого 2022 року, коли Україна зазнала повномасштабного вторгнення росіян, обстріли російської армії пошкодили фасади, вікна, дахи й інтер’єри трьох історичних будівель маєтку Трегубова, а також спричинили сильну пожежу. (За матеріалами Українського інституту).
Будинки зі шпилями
На перетині двох вулиць — Куїнджі і Проспекту Миру — розташувалися два будинки — 35 і 48. Згадують їх зазвичай разом як Східний і Західний будинки зі шпилем, розповідає у соціальному проєкті з розвитку туризму в Україні Міністерства культури України MoreInf.
"Будинки зі шпилями" — так цих "близнюків" називають місцеві, пише "Український інститут". Вони були зведені 1953 року та стали особливими для міста, адже є останніми спорудами Маріуполя, виконаними в стилі сталінського неокласицизму.
Під час Другої світової війни центр Маріуполя був знищений, тому після завершення війни почалася його відбудова. Київський архітектор Лев Яновицький представив план реконструкції цілого міського проспекту в одному стилі, і будівництво почали саме з житлових будинків-близнюків. Це були масивні будівлі, що складалися із центральних 7-поверхових частин на кутах споруди та сегментів із 5-ма та 4-ма поверхами, що тягнулися вздовж вулиць.
Будинки оздобили пілонами, рельєфами з ліпнини, еркерами, нішами. А головним акцентом були кутові башти із високими галереями, парапетами по периметру даху й гострими шпилями. Проте архітектурний ансамбль проспекту не був завершений: 1953 року помер Сталін, і притаманний його епосі стиль швидко поступився простішим і дешевшим архітектурним формам — особливо в житловій забудові.
За інформацією Маріупольської міської ради, парадними, симетричними фасадами виходять на Театральну площу — будинки є складовими частинами ансамблю цієї площі та формують парадний в’їзд з півночі.
"Окупанти показово проводили в будинку реставрацію, поставили туди свою радянську зірку. На одному є точно. Що там буде достеменно не знаю", — розказала Сльота.
Донецький академічний обласний драматичний театр
За інформацією Маріупольського краєзнавчого музею, будівля драматичного театру в Маріуполі була зведена в 1956–1960 роках у стилі радянського монументального класицизму з великою кількістю ліпних декоративних елементів.
Проєкт архітекторів Київського Діпроміста Малишенка та Крилової створений за зразком полтавського обласного театру.
Фронтон театру прикрашала скульптурна композиція металургів і хліборобів як основним робітникам Приазов'я, похвальну оду яким "виконували" покровительки мистецтва.
Велика глядацька зала була розрахована на 800 місць, 143 театральні сезони, близько пів сотні акторів у трупі — 16 березня армія РФ знищила Маріупольський драмтеатр, де ховалися сотні людей, де видимими з неба літерами, було написано "Діти".
За інформацією пресслужби міської ради, під завалами загинули близько 300 людей. У розслідуванні Associated Press йдеться про щонайменше 600 загиблих.
У серпні 2025 року російські окупанти заявили про повне завершення зовнішніх робіт на зруйнованому драмтеатрі в Маріуполі. За їхніми словами, фасад готовий на 100%, тривають внутрішні оздоблювальні роботи.
"З цією будівлею були пов'язаний розвиток театрального мистецтва в нашому місті. Він був центральною точкою на мапі міста, де всі любили зустрічатися. Ми там завжди святкували всі наші свята: День Незалежності, Новий рік. На жаль, тепер — під час повномасштабного вторгнення з цим місцем пов'язана одна з найтрагічних подій. Зараз окупаційна влада його перебудувала, приховавши наслідки своїх злочинів", — зазначила Марія Сльота.
Дім лікаря Ґампера
Судово-медичний експерт Фрідріх Ґампер оселився в Маріуполі разом із родиною в середині ХІХ століття. На той час двоповерхова садиба в класицистичному стилі ще не мала вежі.
Коли Сергій Ґампер, син Фрідріха, закінчив Харківський медичний університет і розпочав лікарську практику, до садиби на початку 1870-х років прибудували флігель із великою кімнатою всередині, де він приймав пацієнтів. Молодий лікар Ґампер швидко став відомим на весь Маріуполь, а узвіз отримав назву "лікарський".
Вежа з’явилася пізніше як втілення підприємницьких амбіцій Фрідріха Ґампера. Саме тоді Ґампер-старший подав до міської думи клопотання про отримання дозволу на будівництво заводу чи фабрики на території своєї садиби. Тож збудована незабаром двоповерхова вежа з червоної цегли спершу мала суто промислове призначення. Ця будівля з вузькими напівовальними вікнами, орнаментною кам’яною в’яззю та вбудованою триярусною вежею з шатровим дахом виглядала, як готичний замок.
Після смерті Фрідріха Ґампера родинну резиденцію продали, а з приходом радянської влади в маєтку намагалися облаштувати ковбасний цех. Садиба вціліла під час Другої світової війни: після її закінчення тут влаштували комунальне житло. (За матеріалами Дім Гампера – Український інститут).
Як повідомила Маріупольська міськрада у Telegram, у 2022 році він сильно постраждав від російських обстрілів. Майже три роки будівля перебуває в аварійному стані. "Тепер окупаційна влада заявляє про "ремонт", але поки що будинок виглядає так, як на фото", — йдеться у дописі.
Водонапірна вежа Нільсена
Водонапірну башту висотою 33 метри у центрі мирного Маріуполя на перетині вулиць Архітектора Нільсена та Соборної називали архітектурною перлиною.
До 1910 року у Маріуполі не було центрального водопостачання, і воду доставляли візники. У 1908 році затвердили проєкт першої водонапірної вежі та водопроводу, архітектором якої став Віктор Нільсен. 3 липня 1910 року башта та мережа водопостачання розпочала свою роботу. На міських вулицях були побудовані спеціальні колонки для набору води.
Автор проєкту доповнив вежу оглядовою пожежною вишкою, додавши їй ще й протипожежне призначення. Виконана вона в стилі еклектика. Про це зазначається у соціальному проєкті з розвитку туризму в Україні Міністерства культури України MoreInf.
Після Другої світової війни будівля прийшла в запустіння. У 80-х роках вежі присвоїли статус архітектурної пам'ятки обласного значення. З 1996 по 2013 рік у будівлі розташовувалося відділення банку.
З 2016 року у башті відкрили культурний простір "Вежа", де проходили виставки, концерти, лекції та інші заходи.
"Ми побудували цікавий туристичний маршрут: треба було знайти шість фігурок Віктора Нільсена. Одна стояла поруч з водонапірною вежею. Там були 3D віртуальні екскурсії по місту. Ця будівля дуже цікава архітектурна пам'ятка, яка була візитівкою нашого міста. Це наша гордість і символ незламності нашого міста", — розказала директорка Маріупольського краєзнавчого музею Марія Сльота.
Після окупації Маріуполя культурна памʼятка знаходилася у занедбаному стані. Частина даху злетіла під час вітру, повідомили у Telegram у міськраді.
"Тепер загарбники заявили, що прагнуть "створити музей водозабезпечення і громадське місце для творчості", — йдеться у дописі.
Будинок з годинником
За інформацією Маріупольського краєзнавчого музею, будинок з годинником побудований в 50-ті роки ХХ сторіччя на перетині проспектів Миру та Металургів був примітний своєю годинниковою вежею та знайомий кожному маріупольцю.
На верхніх поверхах годинникової вежі знаходилась художня майстерня, де працювали Віктор Арнаутов, Лель Кузьмінков, Григорій Пришедько, Валентин Константинов.
Як повідомляли на сторінці у Telegram у міській раді, у 2021 році розпочалася реконструкція будівлі. Будинок прикрасив новий триметровий годинник з власним дзвоном. Він був енергонезалежний та мав нічне підсвічування.
Під час окупації міста у березні 2022 року будинок був зруйнований та під виглядом реконструкції знищений остаточно.
"У січні 2023 року російські загарбники замість ремонту, демонтували один з історичних символів міста — "будинок з годинником". Після звели комерційну новобудову, 122 квартири у якій планували продати росіянам", — йдеться в іншому дописі міськради.
"Один з найулюбленіших місць — будинок з годинником. Під дахом такої вежі, де, за легендами, була майстерня художників, після реставрації за грантові кошти ми хотіли зробити простір для наших сучасних митців. Вже навіть написали проєкт. На жаль, цей будинок також дуже постраждав, знесений і зараз окупаційна влада його перебудувала", — розповіла директорка музею.
За інформацією Маріупольської міської ради, деякі туристичні об'єкти Маріуполя можна подивитися онлайн за допомогою 3D-туру.
- піднятись сходинками "Вежі" на оглядовий майданчик
- пройтись бруківкою біля будинку Ґампера
- прогулятися алеями Театрального скверу
- зазирнути у ПК "Молодіжний"
- роздивитися вітражі Маріупольської камерної філармонії.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
