Понад 360 цивільних звільнили з полону з 2022 року. Офіційно держава гарантує таким людям і фінансову, і соціальну, і медичну підтримку. Водночас самі звільнені говорять про відсутність житла, проблеми з документами, реабілітацією, визнанням статусу, і відповідно — виплатами. Якщо узагальнити, наголошує голова громадської організації "Нумо, сестри!" Людмила Гусейнова, від держави не вистачає чіткого механізму допомоги саме для цивільних, яких незаконно утримували на окупованих територіях або в Росії.
Суспільне Донбас поговорило з колишніми полоненими та правозахисниками і розповідає, якої допомоги найбільше потребують колишні бранці окупантів.
Житло. Лікарня, три тижні в санаторії та розкладачка без місця
За час повномасштабного вторгнення, з 2022-го по 2025 рік, з полону звільнили 364 цивільних, що були незаконно ув’язнені на тимчасово окупованих територіях або в Росії, повідомили Суспільне Донбас у відповідь на запит у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими. Понад половина з них — 192 людини — повернулися на свободу цього року.
14 серпня 2025 року з полону повернули 51 цивільного, серед них були і троє жінок — Світлана Головань, Юлія Паніна та Марина Березняцька, яких окупанти ув’язнили у 2019 році. Тиждень по звільненню на прессконференції вони, зокрема, розповідали про те, що не мають житла. Наприкінці серпня жінок поселили в благодійному "Містечку Хансена"(Житловий проєкт американського благодійника Делла Лой Хансена, який надає безкоштовне житло родинам, що втратили домівки через російське вторгнення, — ред.) на Київщині. Про це розповіли на сторінках ГО “Нумо, сестри!” та Charity Hansen Ukrainian Mission. Інформацію про надання житла також підтвердила голова ГО "Нумо, сестри!" Людмила Гусейнова, але за її словами, це тимчасове вирішення проблеми.
"Хочу подякувати за співпрацю директору містечка. Ми будемо готувати меморандум про співпрацю. Але в будь якому разі, це не постійне житло, хоча на певний час питання закрито", — зауважила вона.
Для всіх трьох жінок допомога благодійників — наразі єдина можливість мати оселю.
Держава також гарантує надання тимчасового житла цивільним експолоненим — це прописано у Законі України №2010-ІХ (2022), розповідає голова громадської організації "Родичі політвʼязнів Кремля" Ігор Котелянець. Проте, додає він, у реальності система майже не працює, адже постанова Кабміну №495, яка визначає механізми надання житла, не визначає цю категорію як пріоритетну — відповідно право фактично залишається декларативним.
"Право на житло закріплене в законі, але на практиці воно не реалізується. Люди повертаються з полону у ситуації подвійної вразливості: вони є жертвами воєнних злочинів і водночас внутрішньо переміщеними особами", — наголошує Котелянець.
“Закон гарантує таким людям житло з 2022 року, але для того, щоб все запрацювало, що гарантує закон, — потрібні підзаконні акти і механізми, які пояснюють, як ці норми мають реалізовуватися. Після ухвалення Закону була ухвалена постанова Кабінету міністрів 495, яка визначає як формується фонд житла для внутрішньо переміщених осіб. Але ця постанова не врахувала взагалі існування Закону про соціальний і правовий захист. В цій постанові не виділена категорія осіб, які перебували в незаконному ув’язненні, як першочергова категорія осіб, які мають право на отримання такого житла. І відповідно — відсутній механізм надання такого житла”, — розповідає голова ГО "Родичі політвʼязнів Кремля".
Організація провела дослідження: які громади мають житло і надають його звільненим цивільним полоненим, адже житлом розпоряджаються саме місцеві органи влади.
Згідно з дослідженням, проведеним у 381 громаді:
- 8% мають соціальне житло;
- у 86% відсутні будь-які програми;
- 2 громади (0,5%) підтвердили наявність спеціальних заходів для звільнених.
“На рівні місцевої влади та територіальних громад — про такий закон не чули, про масштаб проблеми не знають. А вже більше 70 тисяч людей є безвісти зниклими в Україні, або знаходяться в незаконному ув’язненні та полоні. Починаючи з 2022 року більше 300 цивільних осіб повернулися з полону. І власне питання, що ж буде з цими людьми? Коли ми проводили дослідження, то 90% громад повідомили, що у них відсутні програми які б підтримували ВПО звільнених з незаконного ув’язнення. І лише пів відсотка громад запровадили програми, які б допомагали хоча б орендувати житло для таких людей”, — розповів Ігор Котелянець.
Говорить про це і колишня полонена і голова громадської організації "Нумо, сестри!" Людмила Гусейнова.
"Коли я повернулася з полону, то пощастило, що спочатку мені родичі надали житло. Але тепер вже орендую, так само як інші. Але ж люди виходять в нікуди. Перші десять днів вони можуть бути в лікарні, а після йти нема куди. Не у всіх є родичі на вільній території", — підкреслює вона.
І якщо ті, хто повернулися під час офіційних обмінів, у перші тижні перебувають у лікарнях, то звільнені поза обміном — не мають і такої можливості. З подібною ситуацією зіштовхнулася і Олена Ягупова з Запорізької області. Жінку випустили навесні 2023 року поза обміном, і на підконтрольну територію їй довелося добиратися самотужки.
"На підконтрольній території мене ніхто не очікував. Діти — студенти, в гуртожитку, чоловік — на війні. І тема з житлом дуже важлива. Людина, коли виходить, їй потрібна і фізична, і психологічна реабілітація. Але найперше, що потрібно — житло. Я приїхала в Запоріжжя, і все, що мені доступно — сидіти на вокзалі, адже грошей в мене немає, речей у мене нема. Бо я вийшла з полону, в чому була. На наступний день я звернулася до місцевої влади — мені дали розкладачку. Я думала, може мені її на вокзалі поставити і там жити?
Я навіть не знала своїх прав і того, де я можу щось спитати і до кого звернутися в цій ситуації. Коли мені знайшли житло, не я за нього платила, адже грошей не було. Це була маленька кімната з чорними стінами. Це жахлива ситуація, коли ти заходиш, а у тебе немає нічого: ні меблів, ні виделки, ні ложки. І спати тобі на підлозі. Зараз ситуація змінилася, тому що я отримала статус і виплати, але в полоні я отримала інвалідність другої групи. Але все одно не можу стати на квартирний облік, адже я не ветеран війни. Я стою на черзі третій рік, але нічого не відбувається, бо мені кажуть, що взагалі немає фінансування ", — розповідає Олена.
За її словами, наразі вона має тимчасовий прихисток в "Містечку Хансена". Але жінка зізнається, що постійно непокоїться за те, де опиниться після закінчення договору тимчасового прихистку.
Вчителька з тимчасово окупованої Горлівки на Донеччині Наталя Шило також винаймає житло. Навесні 2025 року їй вдалося самотужки вирватися з окупації (з 2021 року вони була за гратами, а потому з 2024-го окупанти ї не дозволяли їй виїхати на підконтрольну українському уряду територію). Коли дісталася Києва, то першим постало питання з пошуком житла, розповідає експолонена: спочатку був санаторій, потім шелтер, і зрештою орендована квартира.
Єдина допомога від держави, яку отримала, за словами Наталі Шило, — три тижні в центрі психологічної підтримки "Лісова поляна". Далі звільнена поза обміном бранка окупантів змушена була сама займатися і житлом, і документами, і оформленням статусу, аби держава офіційно визнала факт, що вона була у полоні.
"Проблема в тому, що здебільшого допомагають фонди. Основна проблема — це житло, бо немає ні соціального, ні якогось відомчого. Його немає навіть для тих, хто повернувся за обміном. А нам, що повернулися поза обміном, треба ще й доводити, що були в полоні. Наразі я пробую вирішувати проблеми з юристами від громадських організацій, бо державні установи кивають одна на одну, і питання досі не вирішується”, — розповідає Наталя.
Статус. Доведи, що була у полоні
Те, про що говорить Наталя, — доводити факт полону — офіційна процедура, яку проходять всі звільнені, однак найбільше складнощів — у тих, хто потрапив на свободу поза обміном. Цей статус — особи, позбавленої свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, — дозволяє отримувати різні види соціальної допомоги від держави. Проте чекати на підтвердження цього статусу можна місяцями, розповідають колишні бранці окупантів.
“Мені пощастило, і статус я отримала за три місяці, дякуючи допомозі юристів з благодійних фондів. Тим часом люди, з якими я перебувала в полоні чекали цього підтвердження більше року”, — наводить приклад Олена Ягупова.
"Без статусу я не можу розраховувати на сто тисяч гривень, які мають бути по поверненню, і за роки, які пробула в неволі. Стати в чергу на квартиру теж проблематично, бо є лише пільгова черга після військових, багатодітних та людей з інвалідністю. Нам дуже бракує алгоритму отримання документів, особливо, якщо полонені повертаються поза обміном. У мене пів року йде слідство, і питання досі не вирішено. Весь цей час я не можу отримати статус незаконно утриманої в стані війні. Доказів не бракує, але справу не можна закрити, бо це військовий злочин, і доки всі слідчі органи не знайдуть спільний знаменник, то справу не закриють. Треба розповідати, як я потрапила в Україну і що далі зі мною було. Тепер будуть подавати запити в ГУР, СБУ та прокуратуру", — розповідає Шило.
Поза обміном з полону наприкінці 2024 року повернулася і Ганна Щатрюк, її окупанти ув’язнили у тимчасово окупованому Торезі Донецької області на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
"Коли я приїхала в Київ, то досі вважалася в полоні. На кордоні я зустріла СБУ і передала все, що я знаю, мені сказали, що цього достатньо. Далі вже слідчий передав мені витяг, і на цьому все. Досі чекаю комісію, щоб мені підтвердили статус звільненої особи. Бо я спочатку звернулася в Координаційний штаб, там підтвердили, що я є в списках і направили в НІБ (національне інформаційне бюро, — ред.), і ця "Санта-Барбара" досі триває", — пояснює жінка.
Питання з документами та житлом Ганна з родиною вирішила самостійно, а от з медичною реабілітацією виникли труднощі.
"У мене з дитинства кіста головного мозку. І після полону вона стала більшою. Через це здоров’я погіршується. Коли приїхали на вільну територію України, то я своїми силами лягла в лікарню, в неврологію. Обстеження пройшла за рахунок переселенських виплат. Бо ми одразу оформили довідки ВПО. Так, я зверталася в лікарню і до психолога, проте цього недостатньо — потрібно пройти глибше обстеження і реабілітацію. Я дуже хочу отримати нарешті статус, бо мені важливо пройти реабілітацію. А без статусу це зробити вкрай важко", — розповідає вона.
"Я б дуже хотіла, щоб держава займалася звільненими цивільними. Бо мають бути створені якісь умови. Хоч би якийсь санаторій зробити, аби люди могли спокійно вийти зі стресу і поправити здоров’я, бо ми його там втратили. Я розумію, що важливо допомагати першочергово військовим, але і цивільним також потрібна допомога. Бо ми виходимо в нікуди і майже без нічого. Ми ж також допомагали військовим, передавали інформацію, і за це постраждали".
Державні гарантії: що влада офіційно надає звільненим з полону цивільним
Офіційно держава гарантує звільненим з полону:
- фінансову допомогу: одноразово 100 тисяч гривень і щорічно ще 100 тисяч за кожен рік проведений у неволі. Це передбачено у Законі України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», а також відповідними постановами Кабінету Міністрів України № 1122 від 11 грудня 2019 року. Отримати ці гроші можуть лише у випадку, якщо факт перебування у полоні підтверджений офіційно.
- медичну, зокрема і психологічну допомогу, реабілітацію та санаторне-курортне лікування гарантує той же закон. Про це йдеться у статті 8. Серед іншого, це і право на пільгове лікування у санаторіях або компенсацію вартості. Цьогоріч у серпні Міністерство охорони здоров’я оновило перелік закладів, які надають допомогу звільненим з полону людей і деякі алгоритми отримання допомоги. Як йдеться на сайті міністерства, у звільнених з полону є можливість скористатися правом на санаторно-курортне лікування тривалістю у 18 днів. А якщо людина обирає оздоровлення самостійно, держава компенсує вартість путівки приблизно в 16,4 тис. гривень.
- гарантії щодо житла для тимчасового проживання прописані у статті 10. “Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам, за умови що для них таке житло є єдиним місцем проживання на неокупованій території України і їх сукупний дохід недостатній для придбання або найму іншого жилого приміщення”, — йдеться у документі. Формування фондів такого житла врегульовано постановою Кабміну №495, проте звільнених цивільних не включили в категорію тих, хто має першочергово отримати житло від держави.
Також можна оформити статус внутрішньо переміщеної особи та користуватися пільгами, соцвиплатами та програмами для переселенців. Проте із цим, також виникають труднощі, говорить Людмила Гусейнова.
"У людини мають бути документи на руках, але не всіх повертають з документами, не всі документи діючі на момент повернення. Мають бути рахунки відкриті в банках, для того, щоб відкрити рахунки в банках, людина має отримати статус ВПО, для того, щоб отримати статус ВПО, вона має бути зареєстрована, прив'язана до якоїсь адреси. І тут також питання, до якої адреси людина, котра не має тут рідних, котра шість років, як от у випадку з нашими дівчатами, що вони шість років взагалі відірвані від соціуму. За якою адресою вони мають отримати цю довідку ВПО? І це також питання, я думаю, що тут держава має якось на це впливати, будувати якісь шелтери або якісь гуртожитки, котрі мають бути спрямовані для поселення саме такої категорії людей. На жаль, зараз цього не існує", — каже Людмила Гусейнова.
Аби розраховувати на державну допомогу, людині необхідно підтвердити факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Для цього створили Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, що діє при Міністерстві розвитку громад і територій. Заявку можна подати на сайті і чекати, доки комісія розгляне звернення.
Допомога волонтерів
За досвідом Людмили Гусейнової, здебільшого звільненим цивільним полоненим допомагають громадські організації та волонтерські фонди.
"Вже 11 років триває війна, люди потрапляють у полон, а якогось налагодженого алгоритму дій для них після звільнення досі немає. Державі варто б було б вже його зробити. Бо проблем безліч. Для початку важливо пройти медичну та психологічну реабілітацію, бо коли ти фізично і морально виснажений неволею, ти не можеш одразу піти працювати. Крім того, людям потрібно відновлювати документи, банківські рахунки, телефони, а це не миттєво. Ми знаємо, що до дівчат і до звільнених чоловіків цивільних приїжджала пані Ірина Верещук. Начебто якісь питання вона пообіцяла вирішити те, що стосується документів, дітей, але це знову ручний режим.
Тобто немає такого алгоритму, немає такої установи або представника якоїсь державної установи, хто прийде і скаже: "Ось такий у нас алгоритм дій. От зараз ми робимо все, документи, після цього ми відкриваємо вам рахунки, після цього вам буде нарахована допомога". І найголовніше, де будуть жити ці дівчата і ці хлопці? Це питання досі залишається відкритим. Держава не гарантує ніякого соціального житла для звільнених цивільних", — наголошує Гусейнова.
Наразі громадська організація "Нумо, сестри!", яку вона очолює, фінансується добровільними внесками і може надавати консультативну допомогу щодо звернень до державних установ, скеровувати звільнених жінок до волонтерів, благодійних фондів, шукає варіанти з лікуванням та реабілітацією.
Контакти фондів та організації, що надають допомогу звільненим з полону цивільним:
- БО "Мрія" — надає юридичну, психологічну та матеріальну допомогу як особам, звільненим з полону, так і їхнім родинам. Контакти: Телефон для юридичних та психологічних консультацій: 0 800 33 07 09 або 050 75 444 08. Пошта для звернень щодо матеріальної допомоги: [email protected].
- ГО “Родичі політв’язнів Кремля” . Надають психологічну, юридичну та фінансову допомогу. Телефон +38 096 155 05 97.
- Го "Нумо, сестри!" Громадська організація, що об'єднує жінок, постраждалих від війни й сексуального насилля під час конфлікту.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
