Наливав коктейлі, а тепер накладає пов’язки й турнікети. Він шість років працював у ресторанному бізнесі в Івано-Франківську, проте став медиком і тепер рятує поранених бійців на Донеччині. Військовий на псевдо "Шаман" — санітарний інструктор роти вогневої підтримки 20-ї бригади "Любарт" Нацгвардії, служить з першого дня повномасштабної війни, пішов, каже, сам, добровольцем. До Дня медичних працівників, який відзначають 27 липня, "Шаман" розповів в інтерв’ю Суспільне Донбас про найтяжче на війні.
Військовому 26 років. За освітою – елекрогазозварювальник, до війни був барменом та облаштовував кафе, тож у медицині, говорить, досвіду не мав.
"24 лютого ми сиділи з другом усю ніч. Вже було відомо з усіх новин, що буде війна. Друг думав, як «спєтляти». Я сидів, думав, що мені робити. Настав ранок — і я пішов військкомат".
За понад три роки служби, каже, воював у Серебрянському лісі, на Запоріжжі, нині — на Донеччині.
"Позивний ще пішов з Серебрянки. Був вихід, на якому я попереджав хлопців, що станеться біда. Попереджав раз, попереджав другий. В принципі — так і ставалося, і від того часу пішло "Шаман".
Розповідає: починав стрільцем-санітаром, потім став бойовиим медиком, виконував обов’язки ротного медика, наразі "Шаман" — санінструктор роти, а також працює на "кейсеваку" у 20-й бригаді оперативного призначення Нацгвардії "Любарт".
"Відповідаю за життя і здоров'я моїх хлопців. Кейсевак — це одна з ланок евакуації: якщо потрібно заїхати чорту в зуби, ми туди заїдемо і заберемо".
"Шаман" розповідає, що всі поранені, яких евакуйовав вижили, та й самому щастило під час завдань.
"На Запоріжжі ми йшли зустріти групу ще з одним побратимом. Нам не повідомили, що група ще не дійшла. Побратим підірвався на міні. Мінус стопа в принципі, аж до голені. Тоді і я міг підірватися, тому що побратим лежав ще на п'яти мінах. Але вони не здетонували. Я його затягнув в окоп, затягнув в бліндаж, надав йому допомогу", — згадує він.
"Я люблю кататися на кейсевак, у мене найважчих змін нема. На превелике щастя, у мене не було "двохсотих" хлопців. В нашому підрозділі дуже непогані показники врятованих наших бійців".
Військовослужбовець бригади "Любарт" каже: вчитися медицині треба постійно, а стежити за вмістом аптечок — ретельно.
"Коли хлопці виходять з позицій, вони перших день-два відпочивають, а далі в нас починається заняття. Тактична підготовка, вогнева підготовка, медична підготовка... І це йде постійно, це йде кожен тиждень. Вміст аптечок — у нас хлопці забезпечені "медициною", я б сказав, на рівні ГУР і «Альфи». Може, і краще", — розповідає "Шаман".
"Моя задача, як ротного медика зараз — це максимально оберігати здоров'я моїх побратимів, а безпосередньо на бойових виїздах — це життя".
"Між шанси мізерні і шансів немає — дуже велика різниця, казала одна знайома людина. Навіть якщо шанси є, вони маленькі, вони майже нульові, то варто боротися за людину і зробити максимально все. Тому я вважаю: шанси є і шансів нема — дуже велика різниця. І шанси потрібно використовувати", — переконаний санінструктор.
Дружина "Шамана" служить із ним у підрозділі, у війську й батько, вдома чекають матір та молодші брати та сестра. Зізнається, у відпустці, яка стається рідко, намагаєть поїхати у горі.
"Гори — взимку, навесні, влітку, восени — немає різниці, це – місце сили. Відпочиваєш, наповнюєшся і повертаєшся далі. Коли приїжджаєш звідси, день-два побачив рідних, близьких і хочеться поспати в палатці, в горах, щоб ніхто не чіпав, телефон не дзвонив".
Працювати у ресторанній сфері, говорить, не планує: "Мрію побудувати будиночок в горах, пасти стадо баранів і все. І – подалі від цивілізації".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
