У селі Золоті Пруди Олександрівської громади Донеччини Валентина з чоловіком Олександром з 26 червня, коли на їхню вулицю прилетіли російські "Шахеди" і зруйнували кілька хат, виїздять на ночівлю за село. Ночують у полі разом з дітьми та онуками, а вдень — обробляють землю й порають господарство — кіз та домашню птицю. Як живе родина в таких умовах та чи збирається виїздити — у матеріалі Суспільне Донбас.
Ночувати вдома — страшно
У селі Валентина з Олександром живуть понад тридцять років.
Дронову атаку російської армії наприкінці червня, коли були і загиблі, і поранені, Валентина пам'ятає добре:
"Це вночі було десь з 2:30. Я вдома була, а чоловік вискочив, каже: "Не можна у хаті залишатися". Двоє загиблих, а один — ще в лікарні. там, де хата із плит, там взагалі вона впала і все. Добре, люди тільки у льох встигли двері закрити, то б там і діти всі. І це ж і документи у людей, і все погоріло...", — розповідає Валентина.
"Раніше, як бомбили, всі ж ховалися. А куди ти утечеш? У кого є гарний льох, той заховається. А як воно із жужелкиЖужелка — залишки після згоряння твердого палива або відходи при виплавці металу. У діалектному ужитку — це дешевий будівельний матеріал. побудоване, воно сиплеться все на голову", — каже вона.
Погріб, за словами жінки, мають ненадійний — переконані удару не витримає та завалить. Тому вирішили: щоночі їздять ночувати в поле, бо вдома — страшно.
"Ми з чоловіком і у сина сім'я з п'яти людей: троє дітей і жінка-інвалід. У перші дні було холодно, ми й одягатися, і куртки брали. Зараз звичайно вже жарко. Тижня три в машині ночуємо", — говорить Валентина.
Вдень подружжя намагається жити звичне для них життя. Валентина вдома на господарстві, Олександр — працює на жнивах.
"Б'ють по будівлях, по димарях, як кажуть, чисто — у центр дома. А так кожен день поля горять. І вчора горіли, і позавчора горіли. Та як не страшно? Всім страшно. Не боїться дурний тільки. Виходимо і працюємо... Життя продовжується, не зупинишся, все одно", — каже Олександр.
Валентина має город, показує: огірки, помідори, балажани, кавуни.
Собака Люся та кози Марта й Марія — її розрада, ділиться Валентина.
"Марта — дойна. У нас діти без молока не можуть і чоловік — теж. Раніше корів ми виганяли в балку, там було пасовище, а зараз через війну нічого ж немає. Вранці просинаємося, думаємо, — ніч пройшла, живі, Слава Богу. Сподіємося, що настане мир, і наші землі повернуть", — говорить Валентина.
За даними з мапи Deep State, фронт від села Золоті Пруди Олександрівської громади — за 40 кілометрів.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
