З початком повномасштабного вторгнення батько і син разом пішли до війська. Зараз служать у 68-й окремій Єгерській бригаді на Донеччині. Родина родом з Мирнограда, у 2015 через бойові дії переїхали до Луцька. Володимир та Артур збирають для свого підрозділу РЕБиЗасоби радіоелектронної боротьби, а також займаються, їхнім ремонтом та налаштуванням. Як налаштовують РЕБ для підрозділу та один для одного, як збивають дрони та як працюють разом до 15 червня Дня батька військовослужбовці — розповіли Суспільне Донбас.
Володимир та Артур — батько і син, разом пішли служити з початком повномасштабного вторгнення. Кажуть: обидва з технікою "на ти", тож опанували роботу з РЕБами та навіть виготовляють нові для свого підрозділу.
"З тих же самих компонентів, тільки беремо їх окремо і збираємо все до купи. Маленька майстерня, два паяльних місця і руки, голова і вперед", — каже військовослужбовець 68 окремої єгерської бригади Артур.
У минулому працював шахтарем та електрослюсарем, розповідає батько — військовослужбовець 68 окремої єгерської бригади Володимир.
"Я дружу з електрикою. Багато роблю руками, багато роблю сам. Можу будувати, можу паяти. Все за що я брався, що я робив, все прививав сину", — розповідає Володимир.
"Багато людей просто не розуміють: як це батько та син служать в одній бригаді. Ні, все добре, всі робимо свої справи. А прочухана? Якщо нема за що, то не отримаєш, а якщо є за що, то отримаєш. Найголовніше — робити свою роботу", — ділиться Артур.
Доводиться і збивати російські дрони, для цього мають зброю
"Турецька рушниця — Bullpupнапівавтоматична рушниця, 12 калібру саме стопроцентний захист від дронів. Але коли ти за кермом, ти керуєш машиною й іншого не бачиш, не чуєш. Ні що позаду тебе, ніщо з боків. От тут тільки РЕБ захищає тебе. Дрони, так, просто падають із машиною", — розповідає Володимир.
Встановлює та перевіряє РЕБ на батьковій машині — саме син Артур.
"Той самий РЕБ, котрий встановив мій син на моїй машині, збив FPV, що впав за чотири метри від мене. Пошкодило колесо, пошкодило радіатор, вибило скло. Але ми виїхали, колесо змінили й поїхали далі", — згадує Володимир.
Родина родом з Мирнограда Донецької області, та вже десять років як живуть у Луцьку — стали переселенцями через війну.
"Бачимось два рази на день і живемо разом. Ми тут вдвох. Одні жінки вдома, самі. На мене чекає мама, дружина, донька, котра сумує. Я коли поїхав, відправив її у перший клас, був на лінійці у неї, вже вона закінчила другий клас", — ділиться син.
"Якби він був би далеко від мене, я б набагато більше переживав, думав, чекав би дзвінка, повідомлення, то ситуація була б інша. А тут я знаю. Він поряд, я знаю де він. І мені набагато спокійніше, я і працюю тоді на 120 відсотків", — додає батько.
Мріють батько й син якнайшвидше повернутися з перемогою до своїх рідних.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
