54-річний Володимир Сливко має позивний "Тато". Разом із двома синами служить у Луганському прикордонному загоні — бригаді "Помста" — на Донеччині. Чоловік каже, спершу до війська долучилися сини: старший Олексій та середульший Ярослав. Посади у всіх різні: батько — водій, один із синів — оператор дронів, другий — фахівець з РЕБРадіоелектронна боротьба.
Про першу реакцію "Тата" на сина в окопі, про підтримку та плани після перемоги — у матеріалі Суспільне Донбас.
Під час обстрілу в Бахмуті батько прибіг спитати, чи все добре
Володимир Сливко представляє свою автівку: вона теж має позивний — "Манюня". "Тато" не приховує: лагідно й спокійно спілкується і з технікою, і з людьми. Має бути прикладом, говорить, для обох синів, які служать у цьому ж загоні.
"З меншим часто бачуся, а зі старшим — раз на місяць теж зустрічаємося. Один одного підтримуємо. Це дуже добре, я знаю, хто де є з них. А робота — вона завжди відповідальна", — говорить військовослужбовець Луганського прикордонного загону Володимир "Тато" Сливко.
За словами Володимира, спершу до лав прикордонників долучилися сини: старший 24-річний Олексій служить з 18 років, середульший Ярослав також з 18 — з першого дня повномасштабної війни. Батько ж пішов служити у квітні 2023 року.
"Коли їх вивели з першої ротації, я приїхав у частину, пройшов співбесіду, отримав відношення, приїхав додому, мобілізувався сам і приїхав служити. В мирному житті я працював у фермерському господарстві, обробляли землю, вирощували хліб", — розповів військовий.
Молодший син Володимира Ярослав — оператор безпілотників. Позивний — "Кінолог", бо, каже, дуже любить тварин і планував стати кінологом — завадила війна.
"Я отримав форму, службове посвідчення і вже їхав додому перепочити, бо наступного дня мав вийти на службу. І на наступний день зранку, о 5-й ранку, почалася війна, і все воно мені переламало", — каже військовослужбовець Луганського прикордонного загону Ярослав.
Ярослав згадує випадок, пов'язаний з батьком і службою. Це було під Бахмутом, у перший бойовий вихід батька.
"Ми почали окопуватися, по нас почали стріляти. А батько був саме у той момент у підвалі. А я копав якраз. Він переживав за мене, і саме в той момент, коли почали стріляти, він прибіг спитати, чи в мене все добре. І тоді я навіть голос трішки підвищив, щоб він втік від нас", — згадує молодший з синів Ярослав.
Старший син Володимира Олексій — водій і оператор антидронових систем. Позивний — "Сина". Зараз він у відпустці. Говорить: служити разом з рідними — не так і просто.
"Для мене це набагато складніше, бо сидиш в тому самому окопі й думаєш: а як у них там? Чи в них все добре. Якщо є така можливість, намагаюся виходити на зв'язок до них, чекати відповіді, що в них все добре", — говорить військовослужбовець Луганського прикордонного загону Олексій.
Вдома на батька з двома синами чекають рідні: дружина, ще один син та донька. Усі троє військовослужбовців кажуть: мають спільні плани та мрії мирне життя, зокрема, разом порибалити. Та спершу хочуть — перемоги.
"Треба закінчити війну нашою перемогою. І ніяк по-іншому. Мотивація тільки така. Прийде час, побачимо, може, далі знову будемо вирощувати хліб", — ділиться Володимир Сливко.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
