Грубі книжки – тренд останніх років п’яти, але цього року як ніколи очевидний. Для цього є причини. Видавати такі книжки не набагато дорожче, а коштують вони більше: вдале рішення в ситуації кризи ринку. Купувати такі книжки психологічно легше: нібито і платиш чимало, але ж за вагому буквально річ – покупець задоволений. Такі книжки довго читаються, це їхня основна перевага. Ми витрачаємо купу сил і часу на кожну таку книжку, і від того їх легше полюбити – ми ж вклалися в них так ретельно, як у деякі стосунки: літпроцес підтриманий, читач втішений.
І ще ці книжки – про стабільність, щодня по кількадесят сторінок перед сном, і які б сюрпризи не готував бентежний день, вдома на тебе тижнями-місяцями чекають ті самі кількадесят сторінок. За безумною весною і нервовим літом, і тривожною осінню прийшла зима. Ніщо не вказує на те, що вона буде спокійною. Тож треба забезпечити себе штучною стабільністю. Покласти поруч із ліжком грубезний фоліант – і смакувати потрошки добру прозу. Так і перезимуємо.
Яцек Дукай, "Крига" (Астролябія, переклад Андрія Павлишина, 1440 стор.)
Альтернативний 1924 рік. Падіння Тунгуського метеориту опроявило нову форму життя, Крига нині покрила територію Російської імперії, дійшла до Варшави (а Польща все ще є частиною Російської імперії, бо Першої світової не було) і простягається далі, ледь не до Італії. Крига – це не лише наднизька температура, це інша, незнайома нам фізика. Скажімо, є тепер корисна копалина тунґетіт, є матеріал крижлізо, є ресурс потьміт, чия природа не подібна до руди, заліза, світла. Крига впливає й на логіку, яка стає виключно двозначною: або-або. Крига заморожує сам час й історію – майбутньо-умовного способу мислення просто не існує. А ще є Люті – автохтони Криги, такі собі купи льоду з гелієм всередині, які повільно мандрують Дорогами Мамонтів, що ведуть у країну мертвих.
Поляк-математик Бенедикт Ґерославський отримує доручення від Міністерства Зими. Він рушає в країну Лютих (читай: Сибір), щоб знайти там батька, засудженого свого часу як повстанець Пілсудського. Кажуть, на засланні батько опанував мистецтво говорити з Лютими. Бенедикт і має це розвідати. Пригод він переживе достолиха, бо поруч опиняються такі інтригани-авантюристи, наче їх йому персональний бог поназбирував. Чого вартий лише Нікола Тесла, померлий і воскреслий наркоман, залежний від потьміту.
В "Кризі" є мила деталь: у клубному вагоні Транссибірського експресу стоїть величезний більярдний стіл, він тут невідь-нащо, бо грати в потязі, що його хитає з боку в бік, неможливо. І Бенедикт про себе подумає: людина розраховує удар, кулі ж летять, куди бог схоче. От власне, "Крига" метляє своїх майже-безвольних героїв куди заманеться, зрештою, коли людина наближається до Криги, у неї послаблюється сила волі і відчуття свого "Я". Роман Дукая майже весь написаний зворотними дієсловами, не "подумав", а "подумалося". Складно грається, та гру ж ніхто не відміняв.
Одна з тем "Криги" – різниця між живим, що себе усвідомлює, і неживим, яке (може так бути) теж себе усвідомлює, просто у інший спосіб. Себто, не все, що існує, живе – і навпаки. Світло має подвійну природу, корпускули і хвилі одночасно. А от потьма не має дуальної природи світла, хоч і має його властивості. Можна жити і не жити водночас – в Літі і в Зимі. Можна говорити правду і водночас брехати. У світі Криги живе і неживе не змішуються, правда і неправда не плутаються… Невже є сила, яка навчить людей раптом розпізнавати істину і припинити брехати? Дукай пише фантастику, але не настільки.
Жауме Кабре "Моє каяття" (Фоліо, переклад Петра Таращука, 688 стор.)
Народитися в цій родині було фатальною помилкою. Я пам’ятаю батька тільки старим. Мама завжди була мамою. Шкода, що вони мене не любили… Йому шістдесят. І він згадує, як його ростили, наче породисту тваринку: французька, латина, німецька, італійська, зрозуміло, що іспанська і каталонська, арамейська – щоби бути видатним знавцем класичної філології, якого ще не бачив світ. Барселона 1950-х, Барселона 2000-х. Він пише про себе то в першій особі, то раптом перемикається на третю і спостерігає за хлопчиком, якого не любили, юнаком, який сам не вміє любити, старим, який забуває, що є любов (в межах одного речення!).
Аж от його історія перетворюється на історію скрипки "Віал" роботи Лоренцо Сторіоні 1764 року, якою він володіє від дитинства і яку йому подарував батько, котрий через ту скрипку і загинув: сюжет тим часом кидає від монастирських лісів новочасної Європи до концтаборів Другої світової. Вишукане, філігранне навіть, і складне, і нестерпне письмо. До того ж сповідь ця належить людині на пізньому Альцгеймері й адресована жінці, якої уже немає.
"Все на світі стосується мене безпосередньо", – заявляє Андріа Ардевол (так зветься герой) і залишається вірним цій маніфестації. І роман, який на позір схожий на біографію однієї людини, таки складається у твір про все-на-світі. І світ в усій своїй повноті здатен перетворити хлопчика, що натхненно вивчає мови і марить музикою, на одержимого книжками й інструментами колекціонера. Від виняткових почуттів до виняткових речей – навряд це прогрес. Роман же має структуру літургії, де цілком речовинна гостія втілює божественне переродження, відтак може бути, що пагубна пристрасть Андріа до речей обернеться на вище благо.
Скрипка з’являється в сюжеті, коли до монаха приходить жінка: її збезчестив пан настоятель, їй залишається самогубство, вона просить відпустити гріх, монах проганяє її. Вона залишає йому насіння клену і ялини на згадку про тепер уже його гріх. Її на ранок знайдуть мертвою. Він покине монастир і буде те насіння зберігати. З нього проросте ліс – деревина з унікальним звучанням, з котрої Сторіоні зробить "Віал", названий на честь убивці. Ця історія починається зі злочину, покаяння, зрадженої довіри, гріха і убивства. Ними вона і продовжиться. Андріа готовий приміряти на себе всі ролі в цій виставі. Перед тим, як впаде завіса, він виконає найскладнішу з них: відпустити гріх тому, хто покаявся. Батько Ардевол викупив за копійки Сторіоні у єврейської родини, яка потребувала грошей, щоб врятувати від нацистів. Жінка, до якої пише свої спогади Андріа, – його покійна дружина, Сара, єврейка.
Ден Сіммонс, "Терор" (Видавництво Жупанського, переклад Антона Санченка, 672 стор.)
Арктична експедиція Франкліна, що складалася з двох кораблів і ста двадцяти дев’яти людей, зникла в 1840-х. Дрібні відомості, які здобули ті, хто відправився на пошуки, лякали і зачаровували: казали про бунт матросів, про масовий канібалізм, про масове гостре отруєння свинцем (до якого додаються манії і галюцинації, до речі). Рештки "Еребуса" і "Терора" знайшли тільки в середині 2010-х, коли роман Сіммонса уже зібрав першу хвилю захоплення. Сіммонс реконструює експедицію Франкліна з гідною подиву точністю (аж до відтворення біографій всіх членів команди). І коли надходить час повідомити, чому загинула експедиція, йому уже віриш на всі сто. "Терор" і "Еребус" стали жертвами такої собі ескімоської версії гарпії-ерінії.
1847 рік. Шість місяців тому на застиглих в льодах кораблях з’явилася німа (язик відкушений) аборигенка Сайленс із супутником, який швидко помер від рук білих. Водночас із ними (разом із ними?) прийшла тварюка. Сама крига, сама білизна, яка піднімається із землі, набуває обрисів гігантського полярного ведмедя – і ласує тими, хто порушив спокій льодів. Моряки прозвали тварюку Терором – "жах" себто, а ще так само зветься один із двох кораблів експедиції, іронія така. Насправді вона зветься Туунбаком – духом-месником.
Від 11 липня 1847-го до якогось-там-липня якогось-там-року полярники розплачуватимуться за свої гріхи. Адмірал, два капітани, молодий і побитий зовсім зелений фельдшер, стійкий льодовий лоцман, третій сексі лейтенант, крисятний помічник купора, мудрий літній стюард – ми бачимо події їхніми очима (по черзі), дізнаємося про них все більше, коли з сумом і жахом прощаємося з ними. А білі люди від голоду, холоду і жаху поступово починають перетворюватися на монстрів. Скільки треба чудовиськ для однієї полярної експедиції? Це ж горор Дена Сіммонса, то якомога більше, прошу!
Тубільна дівчина Сайленс належить до племені жерців, їх виводили селективно і позбавляли язика, але натомість вони є телепатами. Такі самі здібності у собі відкриває капітан "Терору". Саме такі люди, як Крозьє і Сайленс, можуть взаємодіяти з божественним Туунбаком. Божество пожирає людей – люди пожирають один одного – люди пожирають божество: круговорот "причастя" за Полярним колом. Попри те, що та почвара здається посланцем самого пекла, чия місія – пожирати душі, він відновлює порядок і рівновагу речей в світі, де люди – завжди у статусі непроханих гостей. Людина зайшла на територію культури, до якої не належить і куди її не кликали. Людина зайшла на територію Бога, перед волею його слід буде скоритися. Або померти. В будь-якому випадку померти.
Катажина Ґрохоля, "Г’юстоне, у нас проблема" (Видавництво Старого Лева, переклад Наталки Сняданко, 744 стор.)
Кінооператор трішки-за-тридцять із амбіціями, але без роботи. Підробляє гарантійним ремонтом телевізорів. Зветься він Єремією, і це ще не так погано: татусь взагалі пропонував назвати його Йокастою і був заскоченим, що це а) жінка, б) одночасно мама і дружина царя Едіпа, тож зійшлися на Єремії. В іронії такому варіанту не відмовиш: покликаний відкидає призначення, мовляв, я юний, щоб бути пророком, мовляв, гарантуй мені, дорогий Батьку, свою любов, а тоді змиряється і стає до служби. У "новенького" Єремії чимало спільного з біблійним тезкою, хоча масштаби особистості уже й не біблійні.
Ще: його день народження припадає на 29 лютого, і він певен, що саме з цим пов’язана його інфантильність – дорослішати доводиться в чотири рази повільніше за однолітків, бо й уродини святкує раз на чотири роки. Здається, що хлопу тридцять три, а насправді вісім. Щодо інфантильності, то він тут посилається на авторитетну думку матері і колишньої коханки, а жінки ці мають рацію: Єремія клінічно незрілий, включно з підлітковим арсеналом дурнуватих жартів про жінок, забухами до ранку напередодні важливих робочих зустрічей і переконанням, що весь світ налаштований проти нього. Людина-западло (цитую).
Колись він зняв документалку "Липа": день за днем фільмував старе дерево за вікном, пару років, доки її не спиляли – просто фіксація тривіального життя, що завершується високою трагедією. Так зроблений і роман Ґрохолі: нам день за днем показують дрібниці з життя Єремії, що спочатку скидається на фарс, за яким згодом проступають серйозні проблеми: та "Липа" мала успіх, але її у хлопа вкрали і так завершилася на старті блискуча кар’єра; мама-удова, яка опікується понад міру своїм дорослим чадом, сама потребує допомоги, про що не годна просити; навала сексистських жартів свідчить про щойно пережитий негативний досвід – Єремія покинув жінку, з якою був чотири роки і яку віддано кохає (бо йому зрадили, так він думає). День за днем камера знімає ту саму картинку: Єремія поволі дорослішає.
Зрілість – це те, чого досягаєш, переживши достатню кількість складних травматичних досвідів? До речі, яка кількість достатня? В романі є два персонажі-резонера (священик і соціологиня), вони пояснюють Єремії, що він відчуває. Ні, ти не дратуєшся, ти сердишся, ні, ти не ображений, ти тужиш. Таке відчуття, що треба не просто пережити негатив, а й навчитися його правильно називати-трактувати. І це – таки шлях до зрілості. Тільки один момент: невже без втручання релігії і науки Єремія в цій справі не годен впоратися?
Лю Цисінь, "Пам'ять про минуле землі" (Book Chef, переклад Євгена Шириноса, 1136 стор.)
Нам скажуть: події 1969-го були поворотним моментом в історії людства. І ми, знаючи про молодіжні революції, висадку на Місяць, про Яна Палаха, про доктрину Ніксона, обрання Ясіра Арафата і призначення Чаушеску, про переворот Каддафі і тощо-тощо, готові погодитися. Тільки нічого ми ще не знаємо. В цій реальності 1969 року з території червоного Китаю відправили радіосигнал в космос, інопланетяни відповіли, їх запросили на гостину. Інопланетне вторгнення земляни усвідомлять тільки через сорок років, а зреагують на нього через двісті. Довга-довга книжка про кінець світу, що триває і триває.
Перші дві книжки трилогії Лю Цисіня – "Проблема трьох тіл" і "Темний ліс" – занурюють у світ, який не просто помирає, а мусить себе знищити, і то добровільно. Інопланетяни з планети з трьома сонцями в системі Альфа Центавра (і самоназвою "трисолярці") прилетять на Землю через чотири-з-чимсь століття, за цей час людство перевершить їх у розвитку, тому вони мусять штучно уповільнити на землі науково-технічний прогрес. Вони за допомогою комп’ютерної гри, софонів (щось типу файрволу розміром з протон) і системи простимульованих самогубств вербують науковців.
Є Веньцзє, астрофізичка з 1960-х, стала жертвою Культурної революції, на її очах убили батька, збожеволіла матір, загинула сестра. Тепер вона просить позаземні цивілізації навести тут лад: "Нам потрібне втручання з вашого боку". Ван Мяо на початку 2000-х займається розробкою наноматеріалів (з цього може бути потужна зброя проти трисолярців), він потрапляє під вплив товаришки Є. Через Є ж в цю історію приходить астросоціолог Ло Цзі, який на основі парадоксу Енріко Фермі пропонує план спротиву. Доля людства залежить від цих трьох. А тим часом земляни оголосили-таки початок війни, яка фактично розпочнеться через пів століття. І у людства є в ній позірні переваги: трисолярці не уміють брехати і не розпізнають брехні.
Політична стратегія і побутова брехня – одна з тем трилогії. Скажімо, маємо зраду, у якої не існує аналогів в історії: людина зраджує сам свій біологічний вид. Водночас ця зрада є знаком, що саме людство вирішити свої проблеми уже не в силах, і омріяна утопія панвидового комунізму (усі життя рівноцінні) якраз до колапсу і призвела. А "Пам’ять" Лю тим часом, навіть близько не скидаючись на історичний роман, обмірковує саму природу історії та її причино-наслідковий "формат": невідоме є значущим, незалежно від того, стане воно відомим чи залишається незнаним. Вони ще не прилетіли і, може, не прилетять, а наше життя уже змінилося.
Читайте також
- Рецензія на книгу "Заповіти" Маргарет Етвуд: гіноцид перед Його очима
- "Волден" Генрі Девіда Торо: гуру самоізоляції ХІХ ст. вітає локдаун-2020
- Дівчинка, що не вижила: як Джоан Роулінґ поховала себе, "цвіркнувши" зайве
- Якими вони нас зображають. 10 іноземних книжок, героями яких є українці
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
