Сучасне мистецтво часто викликає багато емоцій, але й питань: чому воно має такий вигляд, як його розуміти, якого контексту автор чи авторка хотіли йому надати?
Такі запитання ставлять собі й журналісти в ньюзрумі Суспільного. На деякі з них відповідає головна редакторка сайту Суспільне Культура та кураторка сучасного мистецтва Катерина Яковленко.
Чи все мистецтво, яке створюється сьогодні, можна називати сучасним мистецтвом?
Не все мистецтво, яке створюється художниками та художницями сьогодні, можна зарахувати до сучасного мистецтва. Адже сучасне мистецтво — це передусім термін, який позначає мистецтво, що реагує на сучасні проблеми: політику, глобалізацію, війну, технології, суспільні зміни та взаємодію людини з навколишнім середовищем і багато іншого.
Термін "сучасне мистецтво" почали використовувати з 1960-х років, але він закріпився у критичному та академічному середовищі від 1970-х для позначення мистецтва, що створювалося після Другої світової війни та підкреслювало відрив від попередніх епох, зокрема модернізму.Модернізм — це культурний та мистецький рух кінця XIX — початку XX століття, який відкидав традиційні форми та норми, шукав нові способи вираження, акцентував увагу на інноваціях, експериментах з формою, мовою та матеріалами, а також на суб'єктивному сприйнятті реальності (наприклад, Інститут сучасного мистецтва в Лондоні, заснований у 1947 році, вважає, що сучасне мистецтво почалося саме у 1947 році).
Термін "сучасне мистецтво" став популярним завдяки міжнародним виставкам та відкриттю музеїв, які почали описувати та колекціонувати твори. Серед таких інституцій — один із найбільших музеїв, нью-йоркський Музей сучасного мистецва (МoMА), який називає дату початку — 1977 рік.
З того часу мистецтво пережило багато змін та трансформацій — починаючи від форм (наприклад, виникли та розвинулися такі жанри, як акціонізм, перформанс, гепенінг, енвайронмент, інсталяція, цифрове мистецво тощо) до ідей взаємодії з навколишнім середовищем, спільнотами тощо.
Яка роль технологій
Сучасне мистецтво розвивається спільно з тим, як розвиваються технології: наприклад, із появою VHS-камер виник відеоарт, а з появою цифрових технологій — мистецтво рухомого зображення (фільм, проєкція, анімація, слайдшоу тощо).
Митці працюють із різними матеріалами: зображеннями, звуками, персональними даними та навіть довкіллям.
Чи є межі мистецтва?
Межі мистецтва — одна з "вічних" тем, до якої постійно повертаються художники та художниці різних поколінь. Своїми творами щоразу вони намагаються розширити ці рамки та залучити до розмови глядачів: що є мистецтвом, як воно діє та якою силою наділене? Зрештою, на ці питання для кожного та кожної відповідь знаходиться своя. Саме вони рухають розвиток мистецтва.
Український митець Федір Тетянич Фріпулья протягом всієї своєї пратики розробляв поняття "фріпулья", що відсилало до безмежжя. Він починав як живописець, автор великих монументальних панно, однак на середині своєї кар'єри почав займатися перформансом, інсталяцією та об'єктами. Його творчість активно розвивалася під впливом філософських ідей, космізму, думок про майбутнє Землі та людства.
Йому належать кілька відкриттів, зокрема він є атвором "біотехносфери" — автономного, самодостатнього середовища для життя людини, яке об'єднує технології та природу. Фріпулья розробляв моделі житла, що мали бути екологічно чистими та забезпечувати людину всім необхідним для існування на випадок початку катастрофи або ж життя у космосі. Це унікальний погляд на майбутнє, де людина живе в гармонії з природою завдяки інноваційним технологіям, який і досі вражає багатьох поціновувачів сучасного мистецтва. Футуристичні образи Тетянича досі є відображенням того, як технології можуть інтегруватися в життя, створюючи нові форми взаємодії між людиною і середовищем.
Коли та чому унітаз став мистецтвом?
У 1917 році французький художник Марсель Дюшан брав участь у виставці Товариства незалежних художників у Нью-Йорку. На ній він вперше, під псевдонімом R. Mutt, представив свій знаменитий твір "Фонтан" (Fountain). Це був звичайнісінький порцеляновий пісуар, куплений у магазині сантехніки, що стало надзвичайною провокацією для тогочасного мистецького середовища.
Дюшан спровокував дискусією про те, що є твором мистецтва та яку роль у його створенні грає митець. Він довів, що контекст та ідеї митця є важливими для сприйняття того чи іншого твору.
Та саме цим своїм жестом Дюшан ввів у мистецтво нове поняття — ready-made — твори, зроблені з повсякденних речей, які стають мистецтвом завдяки вибору художника та контексту, в якому ці речі виставляються.
Якщо занести будь-який об'єкт у музей, чи він стане художнім твором?
Сам собою музейний простір не перетворює об'єкт на мистецтво. Адже художній твір — це передусім результат творчого процесу та інтелектуальної праці. Звичайний об'єкт, поміщений у музей без відповідної ідеї митця, не несе цього творчого задуму.
Для того щоб об'єкт став мистецтвом, треба, щоб автор надав йому контексту або значення, яке виходить за межі утилітарної функції. Нового контексту об'єкту можуть надати інші твори мистецтва, кураторський задум тощо.
Але бувають і випадки, коли навіть працівники музею плутають твір мистецтва зі звичайним сміттям.
Сміття, до речі, теж може стати частиною мистецького об'єкта. Так, між кінцем 1960-х і початком 1970-х років в Італії виник мистецький рух arte povera ("бідне мистецтво"): представники цього напряму різко критикували багатство та виступали проти усталених форм і цінностей інститутів уряду, промисловості та культури. Основними ідеями було: повернення до простих предметів і тем, буденність як мистецтво, звернення уваги до природи, дослідження простору та мови тощо. Та головна ідея була в тому, що саме мистецтво дорівнює життю.
Тоді чому "золотий унітаз" чи "золотий батон" — це погано?
"Золотий унітаз" не є мистецтвом, цей предмет є втіленням побутового кітчу.
Кітч — це термін, який використовується для опису мистецтва чи предметів, що виглядають занадто надмірно, показово або претензійно.
"Кітч — форма масової культури і тіло суспільства споживання. Він репродукує і перетворює мистецькі твори на товар, травестіює високу культуру, іронізує над стереотипами сприйняття, привчає до міфів. В сучасному світі кітчем стає все — політика, спорт, медицина, культура, мода", — йдеться в анотації до книжки дослідниці літератури Тамари Гундорової. У книзі "Кітч і література" вона розповіла про приклади цього явища в художніх текстах.
Чи кітч — це завжди погано?
Кітч не є негативним явищем. Деякі митці, наприклад, свідомо звертаються до нього, щоб гіперболізувати й іронізувати над деякими процесами та явищами.
У візуальному мистецтві до такого напряму можна зарахувати деякі роботи Арсена Савадова. Його характерною рисою є естетична провокація, іронія, гра з символами. Так, звертаючись до постмодерністичних прийомів, висміюючи, автор надає нового змісту символам та темам, провокуючи глядачів на нові думки й підважуючи традиційні уявлення про мистецтво, суспільство та політику.
Найяскравіші його серії — "Колективне червоне", "Книга мертвих", "Мода на кладовищі", "Донбас шоколад".
Чи завжди сучасне мистецтво про треш? А де щось красиве?
Поняття краси виникло в філософії ще в античні часи та пов'язане з творами таких видатних мислителів, як Платон та Арістотель. Після Античності поняття краси розвивалося протягом епохи Відродження, де його часто пов'язували з гармонією, пропорціями та досконалістю людського тіла, а також із відродженням класичних ідей (Леон Баттіста Альберті та Леонардо да Вінчі). Та краса — не зовсім правильна категорія для оцінювання сучасного мистецтва, адже його цінність полягає зовсім в іншому.
Часто митці надихаються ідеями Античності та Відродження, але не копіюють їх, а переосмислюють поняття краси та гармонії вже в сучасності.
Наприклад, як британська скульпторка Елізабер Фрінк, що працювала з темами війни та смерті. Її дитинство та підлітковий вік в Англії припали на Другу світову війну, а загиблі та покалічені люди й істоти вразили її з того часу. У своїх роботах Фрінк намагалася передати їхню волю до життя.
Або ж український митець Олександр Гнилицький, який у своїй мистецький практиці часто реферував до історії мистецтва. І хоча на початку творчості його роботи мали більш іронічний характер, з часом вони набули зовсім іншої іронії та смутку. Його живопис останніх років — про екзистенційні пошуки та спробу замислитися над тим, чим є життя, вловити його у конкретному моменті. Художник помер у 2008 році від раку, але до останнього створював живопис та автопортрети, шукаючи власне відображення у побутових предметах своєї кімнати.
Та сучасне мистецтво — дійсно дуже різне. Стереотип про те, що сучасне мистецтво показує соціальні низи та естетизує бідність виник через те, що у своїй природі мистецтво реагує на виклики сучасності й намагається передати емоційний та політичний стан свого періоду.
У часи криз мистецтво не змогло стояти осторонь і стало говорити про проблеми, які замовчували уряди — наприклад, бідність чи проблема ВІЛ/СНІДу. Твори Нен Ґолдін, однієї з найбільш відомих та визнаних авторок, промовляли про соціальну кризу 1970–1990-х у США. Її фотографії стали відображенням життя свого часу: вони провокативні, але водночас щирі, інтимні, відверті, гострі та чуттєві.
Або ж інший приклад — харківський митець Борис Михайлов, чиї фотографії радянського періоду стали свідченням занепаду країни.
Чому сучасне мистецтво складно зрозуміти?
Те, що все сучасне мистецтво є складним та незрозумілим для глядацтва, є одним із найпошириніших міфів. Навпаки, дуже часто саме глядачі відіграють у сучасному мистецтві важливу роль.
Починаючи з 1960-х років художники та художниці почали приділяти більшу увагу не стільки самому об'єктові (твору мистецтва), скільки його взаємодії з простором та аудиторією, тож сам глядач та глядачка можуть впливати за зміст інтерпретацій.
У роботі Марини Абрамович "Ритм 0" (1974) глядачі мали можливість взаємодіяти з художницею, використовуючи різні об'єкти. Інший приклад — перформанс Йоко Оно "Відріж шматок" (1964), де художниця буквально пропонувала глядачам відрізати шматок її одягу.
У таких роботах глядачі стають активними творцями мистецького процесу. Наприклад, у роботі митця Рафаеля Лозано-Хеммера.
В інсталяції Pulse Room від виміряв пульс та серцебиття відвідувачів за допомогою спеціальних датчиків, які були приєднані до звичайних лампочок. Кімната, наповнена ліхтариками, щоразу мерехтіла, коли в неї заходили люди. Що більше людей — то більше було світла. Таким способом митець хотів підкреслити індивідуальну тему пам'яті, адже ще деякий час після того, як глядачі йшли, у кімнаті бився їхній пульс.
Деякі митці створюють роботи у співпраці з локальними середовищами та спільнотами.
Як наприклад, це робить художниця Яся Хоменко, що працює з текстилем. У своїх останніх роботах вона пропонує людям принести старий одяг, і після спеціального методу обробки з них створює текстильні скульптури. З мистецтвом художниці можна ознайомитися на виставці "Структури взаємності" у Jam Factory Art Centre.
"Я можу намалювати так само!": чому сучасні художники малюють "примітивно"?
Деколи, дивлячись на твори сучасного мистецтва, наприклад таких авторів, як Жан-Мішель Баскія, Кіт Гарінґ або ж Сай Твомблі, можна почути кепкування: мовляв, і діти можуть зробити краще. Та це лише на перший погляд так здається. Кожен із цих митців має неперевершений стиль, який ніхто не зможе повторити.
Жан-Мішель Баскія та Кіт Гарінґ починали як творці стритарту. Баскія був графіті-райтером та створював роботи під псевдонімом SAMO, а згодом перейшов на полотно. На його твори вплинуло походження автора, культурний контекст Нью-Йорка 1980-х, сучасне мистецтво. Його стиль — це поєднання елементів вуличного мистецтва, афроамериканської культури, символізму, іронії та соціальної критики.
Кіт Гарінґ найбільш відомий завдяки своїм вуличним роботам, але цей митець також створював скульптури та працював із навколишнім простором. Гарінґ також брав активну участь у поширенні інформації про СНІД та допомагав тим, у кого було діагностовано хворобу.
Американський художник, абстракціоніст і імпресіоніст Сай Твомблі став одним із найбільш знакових митців повоєнного покоління. Твомблі здобув класичну мистецьку освіту та цікавився історією культури.
Хоча Твомблі відомий мистецтвом, для якого характерні хаотичні лінії та подряпини — так за допомогою цих експресіоністичних методів він намагався передати емоційний стан та хаос сучасного світу.
Підказки, як зрозуміти це мистецтво, автор лишає у назвах: часто його роботи відсилають до міфології та живопису старих майстрів.
Це зараз всі без освіти і вміння малювати можуть бути художниками?
"Кожна людина є художником" — це знаменита фраза, яка належить Йозефу Бойсу та є частиною ідей митця, які він розвивав з кінця 1960-х. Він озвучив це у межах виставки "Документа 5" в Касселі (1972 рік).
Бойс розглядав мистецтво не лише як створення фізичних об'єктів, а і як процес перетворення суспільства. Він вважав, що кожна людина має творчий потенціал, який можна реалізувати не тільки через традиційне мистецтво, але й через активну участь у формуванні соціальних, політичних та економічних структур. За Бойсом, будь-яка дія, яка сприяє зміні суспільства на краще, може бути формою мистецтва.
Фразу "Кожна людина є художником" не варто сприймати буквально, адже передусім йшлося про те, що кожна людина здатна творчо впливати на навколишній світ. Бойс прагнув зруйнувати традиційні уявлення про мистецтво як щось відокремлене від повсякденного життя і доступне лише вузькому колу людей.
Втім, якщо буквально відповідати на питання, чи дійсно люди без мистецької освіти та вміння малювати можуть бути художниками, можна відповісти так: сьогодні для цього не обов'язково мати мистецьку освіту чи завершувати курси з живопису або рисунку. Протягом всієї історії мистецтво зазнавало змін і трансформувалося, розширюючи теми, жанри, міняючи підходи та руйнуючи сприйняття. Мистецтво апелює до ідей.
Однак багато митців прагнуть здобути вищу освіту в живописі, рисунку, новітніх медіа, перформансі чи мистецтві рухомого зображення, адже освіта — це не лише технічні навички, але й передусім обмін та взаємодія. Університети лишаються важливими центрами, де народжуються спільноти та ідеї.
У 2020 році в українському видавництві "Медуза" вийшла книга "Кожна людина – художник", що звертається до ідей Бойса. Її авторами та авторками стали відомі українські митці й критики.
"Книжка з однойменною назвою є збіркою текстів, лекцій та розмов Йозефа Бойса, вперше перекладених українською, де він ділиться своїми ідеями та концептами, планами щодо реорганізації суспільства на засадах рівності та свободи. З цих текстів ви дізнаєтеся думки Бойса про те, що таке мистецтво, чому мистецтво — це капітал, чому поняття політики застаріло і що таке невидима скульптура", — йдеться в анотації.
Чому сучасні художники не створюють картин, як раніше?
Сучасні митці працюють із різними медіа (полотно, фотографія, відео чи цифрове зображення, або ж навіть тіло митця), зокрема й створюють картини. Це можуть бути як фігуративні так і нефігуративні роботи, виконані за допомогою різних матеріалів, зокрема й класичних — олії на полотні або ж акрилу чи інших матеріалів.
Серед тих, хто сьогодні створює живопис: Сана Шахмурадова-Танська, Катерина Алійник, Каріна Синиця, Нікіта Кадан, Влодко Костирко, Андрій Сагайдаковський, Павло Ковач старший, Петро Ряска та інші.
Сучасне мистецтво не обов'язково є реалістичним, хоча і такі твори також трапляються. Його головна мета — відобразити світ у такий спосіб, щоб це могла сприйняти людина на чуттєвому рівні.
Як зрозуміти, що означає те чи інше мистецтво?
Щоб зрозуміти той чи інший предмет/об'єкт сучасного мистецтва, звертайте увагу на такі речі:
- Історичний контекст — коли була створена робота та як цей час міг на ній відобразитися?
- Особистий контекст художника — почитайте біографію автора та спробуйте поставити собі питання про те, як його індивідуальний досвід вплинув на твір.
- Символи. Спробуйте роздивитися твір мистецтва та розгледіти в ньому символи — вони можуть бути історичними, релігійними, міфологічними, культурними або особистими.
- Звертайте увагу на кольори, форми, об'єкти, композицію, техніку та матеріали.
- Контекст — дуже часто сучасне мистецтво говорить про сьогоднішні проблеми, пов'язані із соціальним, культурним, політичним життям, відображає теми екологічної кризи, війни, травматичного досвіду тощо. Спробуйте відповісти на питання: чому ви бачите цей твір саме зараз, чи він промовляє до вас?
- Експозиція. Подивіться, як твір розташований в просторі: дуже часто інтерпретацію твору можна вибудувати через взаємодію з глядачами та з іншими творами мистецтва.
Навіщо читати описи до мистецьких робіт?
Дуже часто в описах робіт та самій назві криється пояснення, чому художник чи художниця створили той чи інший твір. Підписи або аудіогіди зазвичай розміщують поблизу робіт. Якщо ж інформації немає, зверніться до медіаторів чи гідів (але не питайте в охоронців).
Чи можна зрозуміти твори мистецтва, якщо не читати описи?
Деякі музеї та галереї не використовують описів робіт, але це не означає, що твір мистецтва не можна зрозуміти. Спробуйте поставити собі питання, які емоції, асоціації та особисті інтерпретації викликає у вас робота. Подумайте також над тим, про що можуть промовляти до вас матеріали, форма, композиція, стиль або ж певні деталі сюжету.
Для кого існує сучасне мистецтво?
Аудиторія сучасного мистецтва — передусім глядачі: це можуть бути люди, які не розуміються на мистецтві взагалі, або ж професійна аудиторія.
Деколи митці звертаються у роботах одне до одного, створюючи діалог або ж вступаючи в полеміку. Це важливо для розвитку мистецтва: де його межі, яка його роль у сучасному світі тощо.
Приклад такої роботи — перформанс Петра Старуха під назвою Winter. Kaput, який митець провів у селі Оброшино на Львівщині за участі Віктора Неборака та Сергія Жадана.
"Львівський художник 1990-х Влодко Кауфман колись прокоментував це так: «Найблискучішим зверненням до непроявленого є природний об'єкт, позбавлений мінімального втручання іззовні (крім концентрації на ньому уваги)». Усі ці слова й дії дають уявлення про два важливі орієнтири. Це, з одного боку, споглядання, «концентрація уваги» на предметах довкілля; з іншого — усвідомлення того, що людина бере участь у житті світу як частина величезного організму, визначена цим життям і сама визначає його, намагається вийти поза нього і повсякчас шукає оптимального контакту з ним (а насправді, наприклад, просто ступає по снігу)", — йдеться на сайті Art Lviv Online.
Чому мистецтво дорого коштує?
Ціноутворення формується на основі різних показників. Дуже часто на ціну того чи іншого предмета мистецтва впливає розмір, матеріал, форма, контекст, але й також біографія самого художника чи художниці та перелік виставок, наявність робіт у колекціях галерей та музеїв.
Для фотографії чи мистецтва рухомого зображення також важливим є тираж відбитку та кількість допустимих копій. Для інсталяції чи перформансу — зовсім інші критерії. Через те, що такий витвір мистецтва складно продати, продають схему відтворення, креслення, документацію тощо.
Іронізуючи з цього, українська художниця Алевтина Кахідзе створює серію малюнків "Найбільш комерційний проект" (починаючи з 2004-го): вона малює товари з вітрин, які б їй хотілося мати: від недорогих речей до брендових, де вартість кожного малюнка художниця прирівнює до вартості намальованої речі. Окремою серією мисткині також є копії відомих світових шедеврів мистецтва, де кожна копія коштує рівно стільки, скільки й намальований об'єкт мистецтва.
Як зрозуміти, у чому цінність мистецтва?
Цінність мистецтва часто не матеріальна — це про історію культури, світове та національне надбання. Через мистецтво багато поколінь говорять до сьогоднішнього глядача чи глядачки про досвід, який вони переживали. Так само і сьогодні за допомогою мистецтва створюється важливе документальне свідчення того, як жити в часі війни. Адже саме мистецтво допомагає передати емоційний досвід цього складного часу.
Коли можна торкатися мистецтва, а коли ні?
Торкатися мистецтва можна далеко не завжди, і це залежить від кількох факторів. Зокрема твір мистецтва може бути бути тендітним та крихким — у такому випадку доторк зруйнує або пошкодить його. Фізичні пошкодження твору може нанести навіть крапля поту.
Часто музеї та галереї лишають вказівки, як поводитися з мистецтвом у їхньому просторі: наприклад, обмежують доступ стрічками чи розміщують під скло. Або ж розміщують наклейки "Не торкатися" чи пишуть у правилах відвідування про обережність у залах виставок.
Але не завжди це так: інколи з мистецтвом треба взаємодіяти, адже це є частиною твору. Наприклад, деякі роботи, які передбачають фізичну участь глядачів, часто супроводжуються відповідними інструкціями. Інсталяція Blind Light художника Ентоні Гормлі відтворює кімнату, наповнену туманом: у ній відвідувачі мовби губляться в просторі, їх заохочують взаємодіяти з кімнатою та одне з одним за допомогою дотику.
Скульптури у громадських просторах часто більш стійкі до дотику, тому що вони виготовлені з міцних матеріалів (бронза, камінь, сталь). Хоча деяких із них можна торкатися, все одно варто дотримуватися загальних правил поваги до мистецтва.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
