В Київській малій опері 28 серпня 2024 року відбулася презентація проєкту Марини Щегельської "Загублений звук забутого місця".
Проєкт підтримано Стипендією імені Антонена Арто, яку 2022 року заснували фонд proto produkciia в партнерстві з лабораторією сучасної опери Opera aperta. Презентація проєкту відбулася у форматі work in progress. Про його особливості ми розповідали у попередньому матеріалі, присвяченому перформансу Терези Яковини.
Марина Щегельська — мультидисциплінарна художниця, яка працює з графікою, перформансом, фотографією, керамікою та живописом. Основою для "Загубленого звуку забутого місця" стала практика мисткині, пов'язана з музикою, в якій вона досліджує народний спів.
Мистецтвознавиця і кураторка Аля Сєгал побувала на презентації та розповідає про перформанс.
Проєкт Щегельської за формою дуже лаконічний, втім, саме простота форми оприявнює глибокі сенси й переживання, закладені у дію художниці. Ці сенси розкриваються з шарами контексту, який супроводжує перформанс. На початку мисткиня лише стиха мугикає мелодію пісні у майже цілковитій темряві. Це мелодія колядки "Ой дивноє наворождене", яку традиційно співають у селі Єгорівка неподалік Вугледара у Донецькій області. Точніше буде сказати, що її співали.
За даними Deep State, з початку повномасштабного вторгнення Єгорівка перебуває у "червоній" зоні. Село, в якому на момент перепису 2001 року 97 % населення вважали рідною мовою українську, сьогодні перебуває в російській окупації.
Мелодія раптово переходить у спів:
ой дивноє наворождене божого сина
що спородила діва марія ісуса христа.
Колядка — форма традиційного співу, який виконують на Різдво. Колядники збираються у групи та проходять з піснями й живою інструментальною музикою всі будинки у селі. Так вони запрошують у кожен будинок щастя, добро і злагоду. Прикметно, що в багатьох регіонах співають навіть на порозі закинутого чи згорілого будинку — щоб у нього повернулося життя.
Протягом плину перформансу на підлозі сцени з'являється проєкція. На ній зображена мапа Єгорівки, території, до якої на сьогодні немає доступу. Мисткиня проходить по намальованих дорогах, ніби у складі вертепу: намагається "завітати" з колядкою у кожну хату. В цьому жесті оприявнюється функція перформансу як нової форми ритуалу. Марина Щегельська за 578 кілометрів від села, в якому ніколи не була, однак своєю дією намагається запросити в ці будинки життя. Простір перформансу тут стає не лише можливістю зануритися у минуле та прожити скорботу, але і способом помислити про майбутнє.
До голосу перформерки додається ще один. Проте якщо у класичній коляді співають одночасно кілька людей, в "Загубленому звуці забутого місця" другий, "нижній" голос також належить Марині, він звучить із колонок. З традиційного контексту мисткиня виносить пісню в простір лабораторії, деконструює і переробляє її елементи. Вона змінила не тільки місце та кількість голосів, проте і пору року: з класичної зимової пори колядка перемістилася в один з останніх днів літа. Форма колядки походить ще з язичницьких часів — тоді вона сповіщала про повернення сонця.
Християнська колядка сповіщає про народження Христа. Але про що тоді промовляє серпнева колядка Щегельської?
Основою для перформансу став запис, зроблений в Єгорівці у 2007 році: на ньому пісню виконують мешканки села. Такі архіви, зібрані в етнографічних експедиціях, неможливо недооцінити: саме за цими знахідками ми формуємо уявлення про те, як виглядала і виглядає Україна. Проте неопрацьований і забутий архів часто дорівнює відсутньому архіву. Народна пісня, як об'єкт нематеріальної спадщини, існує одночасно і в просторі "з вуст в уста", і як музейний об'єкт. Та коли шлях передавання пісні між людьми обривається, а архів губиться — саме площина мистецтва може сприяти продовженню життя твору.
Колядка раптово обривається після чергового кола повтору. Мапа села залишається на підлозі, проте глядачі не наважуються на неї ступити. Колективне споглядання перформансу перетворилося на мовчазне проживання втрати. Одночасно з цим колективне прослуховування пісні має й інший ефект. Музика була елементом життя ще первісних людей, тоді центральну роль відігравав ритм. Повторювані ритмічні звуки певним чином впливали на свідомість людини. Поступово музика і спів еволюціонували та стали виконувати безліч функцій — від простої комунікативної до відчуття належності до спільноти та переживання піднесених станів.
Врешті, народний спів, виконаний у площині сучасного мистецтва, стає також і формою протесту. Протесту не стільки політичного, скільки екзистенційного у контексті війни, що триває.
Колядка у виконанні Щегельської стає не сповіщенням про прихід сонця чи народження Христа, а закликом та очікуванням світанку після дуже довгої ночі.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
