"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну

"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну

"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну
Колаж Вікторія Желєзна/Суспільне Культура

Після початку повномасштабного вторгнення для більшості українців і українок стало очевидним, що об'єднатись та бути разом — єдиний спосіб опиратися російській агресії. Художнє реагування стало дедалі більш залученим у "нову соціальність", що базується на постійній взаємодії та спільнотворчості з глядачами.

Цією публікацією Суспільне Культура продовжує цикл есеїв та інтерв'ю в партнерстві з ГО "Музей сучасного мистецтва" й UMCA (Український музей сучасного мистецтва) до відкриття сайту "Архіву мистецтва воєнного стану".

Мистецтвознавиця Анна-Марія Кучеренко розповіла про мистецтво як спосіб об'єднуватись, а також сучасні художні ініціативи, що працюють зі спільнотами у подоланні наслідків війни.

"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну
Анна-Марія Кучеренко. Надано Анною-Марією Кучеренко

Спільноти дослідників сучасного мистецтва розуміють під "партисипативним мистецтвом" термін, який не має чіткого визначення та є доволі широким в означеннях. Однак його ключова риса — залучення аудиторії до творчого процесу. Здебільшого партисипативне мистецтво пов'язане з і спрямоване на громаду, з роботою над травматичним досвідом та потребою працювати зі спільнотою.

Потрясіння після початку повномасштабного вторгнення дало новий поштовх для партисипативних практик в українському сучасному мистецтві.

Наприклад, восьмого травня 2022 року в місті Коломия, в тоді порожній будівлі товариства Сокіл, відкрилась виставка "Наші квартири, хати, дачі, гаражі, офіси і подвір'я" ініційована мистецьким колективом Прикарпатський театр. Виставка була результатом майстеркласу, на який художники та художниці запросили внутрішньо переміщених осіб та мешканців і мешканок міста. Під час триденного воркшопу учасниці колективу разом створювали макети з картону, паперу, фарби та клею. Тема воркшопу — дім і усе, що пов'язано з образом та ідеєю дому. Створені по пам'яті будинки у просторі Соколу утворили ціле місто, де спогади про та переживання через покидання дому втілились у колективний художній жест. Більшість тимчасово переміщених осіб створили макети тих будинків, які вони були вимушені залишити через бойові дії, або ж будинків, де вони мешкали на момент проведення воркшопу.

"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну
Майстерклас Прикарпатського театру в Коломиї, будинок колишнього товариства "Сокіл". Фото надане художнім колективом Прикарпатського театру

"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну
Виставка "Наші квартири, хати, дачі, гаражі, офіси і подвір'я" в Коломиї, будинок колишнього товариства "Сокіл". Фото надане художнім колективом Прикарпатського театру

Ця художня практика видається мені досить симптоматичною щодо часу війни, бо ж це колективи, сформовані після вторгнення, метою яких є залучення внутрішньо переміщених осіб та мешканців міста в спільний соціальний контекст, що мав би спонукати до проговорення колективної травми. Мистецтво, створене спільно з громадою та для неї, було представлене у публічному просторі, що до того часу занепадав: відкриття виставки збіглося з днем, коли Коломийська мала філармонія вперше почала давати регулярні концерти у "Соколі".

У книзі Community Art: The Politics of Trespassing (2011), Паскаль Ґілен пише: "Безумовно, мистецький проєкт у громаді «вдався» лише тоді, коли він реалізує взаємодію між учасниками, художниками та ширшою громадою, на яку він був спрямований. Мета такої взаємодії може бути політичною або субверсивною, соціальною, такою, що формує ідентичність, чи терапевтичною, але естетичний аспект завжди буде лише формальним інструментом".

Спільний травматичний досвід спонукає до колективного проговорення та переживання травми, терапевтична й соціальна мета партисипативних художніх проєктів та практик – сублімація цього досвіду, допомога громаді й людям навколо, створення безпечного середовища.

Багато інституцій та ініціатив тоді тимчасово призупинили працювати у звичному ритмі, але відкривали свої двері як прихистки для внутрішньо переміщених осіб. Ці новоутворені простори ставали безпечним місцем для тих, хто цього потребували. Багато з них були самоорганізовані. Так, "Soma. майстерня" – танцювальний осередок та "відкрите експериментальне та продуктивне мистецьке середовище" у Львові – об'єдналася з волонтерською ініціативою "Кухня" і перетворилась на прихисток та місце готування їжі. Тоді, у просторі мешкало 20–30 осіб, які спільними зусиллями облаштовували свій новий побут, обговорювали особисті досвіди та переживання. Процес організації прихистку згодом набув художньої форми мюзиклу, де учасники та учасниці ставили під питання співвідношення необхідного та надлишкового, саму динаміку міжнародної солідарності, обговорювали сни, згадували свої бажання. Мюзикл набув форми концерту вітань — серії емпатійних повідомлень між різними локаціями, поколіннями та типами досвідів. Мюзикл не має завершення, адже всі відео, отримані внаслідок спільної дії, кожен та кожна з учасників можуть змонтувати будь-яку кількість разів.

"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну
Робота "Мимюзикл. Концерт вітань" в межах виставки "Ти як? Виставка і дискусія". Український дім, Київ. Фото надане ГО МСМ, автор — Євген Нікіфоров

Зміна мистецької сцени позначилась не лише на створенні нових художніх колективів та груп або зміні функцій наявних просторів, але й на активності нових митців та мисткинь. Однією з таких є художниця Маша Леоненко, яка представила груповий перформанс "Де ти тепер?" у межах виставки "Ти як? Виставка і дискусія" (31.05.2023 – 04.07.2023, Український дім, м. Київ).

"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну
Груповий перформанс Маші Леоненко "Де ти тепер?" у межах виставки "Ти як? Виставка і дискусія". Український дім, Київ. Фото надане ГО МСМ

Напередодні перформансу художниця створила опитувальник, де українки з різним досвідом проживання війни відповіли на певні запитання та розповіли свої особисті історії. Вже під час втілення перформансу учасники зачитували ці наперед їм невідомі історії. Варто зазначити, що усі учасники — не професійні перформери, а люди, які виявили бажання долучитись до участі. Спочатку кожен мав своє місце у просторі, по черзі зачитували тексти, а опісля — рухали свій стілець і відшукували нове місце на авансцені перформансу, покладаючись на свої відчуття від прочитаного. Первісно, стільці розміщувались колом — всередині менше та більше назовні, центр цього кола відігравав роль "тіла" суспільства. Учасники визначали наближеність чи віддаленість авторки історії, котру вони зачитували, до "тіла" суспільства та змінювали (або ні) розташування героїні відносно центру залу.

Для глядачів результат перформансу — мініатюра нашого суспільства зараз, а також того, як (на думку інших) в ньому почуваються жінки, що мають різні соціальні ролі та живуть в різних обставинах. Для учасників (та глядачів) це спроба осягнути чужий досвід та, можливо, осмислити свій.

На виставці "Ти як? Виставка і дискусія" в "Українському домі" особливу увагу привертали три люстри, створені артгрупою LISOVA 3 (Світлана Гриб, Сергій Спіжовий), — асабляжний твір-об'єкт "У вирій".

Історія створення роботи пов'язана з поверненням додому: Світлана Гриб та Сергій Спіжовий проживали на вулиці Лісова в Ірпені, звідки після початку повномасштабного вторгнення евакуювалися; повернулись вони лише влітку 2022 року. Люстри були створені зі знайдених предметів, що вони зібрали в зруйнованих будівлях навколо. Художники оповідають роботою ідею та процес прийняття втрати: це смерть, оплакування та відпускання. Вперше твір був представлений в майстерні художників, куди вони запросили місцеву громаду. Знайомі предмети з "минулого" життя спонукали глядачів ділитись пережитим досвідом, який для людей з Ірпеня був здебільшого травматичним і спільним. Образи, що простежувались в люстрах, стали своєрідними "безпечними" тригерами, які спонукали відвідувачів виставки проговорювати цю спільну травму.

Під час виставки "Ти як? Виставка і дискусія" Світлана Гриб та Сергій Спіжовий проводили серію майстеркласів для всіх охочих, на них вони спільно з учасниками створювали живописні панно, пізніше представлені в експозиції. Групи людей ніколи не повторювались в одному і тому ж складі. Художники стверджували: "Для учасників це можливість вивільнення творчості, яка має трансформувальну дію".

"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну
Майстерклас артгрупи LISOVA 3 під час виставки "Ти як? Виставка і дискусія". Український дім, Київ. Фото надане ГО МСМ

"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну
Робота "У вирій" артгрупи LISOVA 3 під час виставки "Ти як? Виставка і дискусія". Український дім, Київ. Фото надане ГО МСМ, автор — Євген Нікіфоров

Нові партисипативні проєкти та мистецька нова соціальність пов'язані з на перший погляд неочевидними наслідками війни: це сплеск проявів турботи, піклування, ніжності, любові та підтримки. Приклади художніх практик із цього тексту тою чи іншою мірою відповідають таким проявам: бажанню допомогти іншим, об'єднатись, зробити щось спільне, разом пережити та проговорити травматичний досвід.

Турбуватись — це діяти. У своїй книзі Moral Boundaries (1993) філософиня Джоан Тронто, разом з Берніс Фішер, визначає поняття турботи так: "...Ми пропонуємо розглядати турботу як активність, яка містить все, що ми робимо задля підтримки, продовження і відновлення нашого «світу», щоб ми могли жити в ньому якнайкраще. Цей світ охоплює наші тіла, нас самих і наше оточення…".

Говорячи про наведені вище приклади партисипативних практик в українському мистецтві, я звернулась лише до досвідів, які безпосередньо пов'язані з фізичним простором та громадою. Повномасштабне вторгнення означилось вимушеною внутрішньою та зовнішньою міграцією багатьох українців. Однак, опинившись у різних містах та країнах через війну, саме соціальні мережі стали для нас спільним простором для рефлексій, спілкування, дискусій, а також волонтерства, поширення інформації та зборів для армії й тих, хто потребує допомоги і підтримки. Наприклад, Instagram-акаунт Богдани Заяць (my_pet_spider) – це воєнні секрети різних людей, що ними вони вирішили анонімно поділитись. В описі профілю є посилання на Google-форму, в якій можна ознайомитись з тим, як стати учасниками та учасницями проєкту, а також анонімно поділитися власним секретом. Художниця називає це груповим артпроєктом, який розпочався в березні 2022 року.

"Вас запрошують анонімно надіслати секрет, що народився з початку війни для групового артпроєкту. Ваш секрет може бути про страх, жагу, надію, тривоги чи й радість. Головне — правдивість", — пише Богдана Заяць (my_pet_spider).

Художниця публікує секрет лише за кілька місяців після того, як він був надісланий. Деякі з секретів проявляють деталі особистого життя відправників, водночас секрети інших учасників — це роздуми, рефлексії та реакції на певні суспільні події. Деякі з цих роздумів такі, про які не заведено говорити вголос у суспільстві в стані війни. Анонімність надає відчуття безпеки та бажання поділитись найбільш потаємним. Коментарі під дописами перетворюються на майданчик для обговорень. Під час виставки "Ти як? Виставка і дискусія" в "Українському домі", секрети були видруковані на клейкому папері й глядачі та глядачки могли читати їх, забирати з собою, деякі розміщували секрети біля інших творів мистецтва, де ті вступали у своєрідний діалог з іншими творами мистецтва війни. Взаємодія з секретами навіть перейшла на новий рівень: глядачі склеювали стикери-секрети таким способом, що ті утворювали нову історію, але зібрану з багатьох різних.

"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну
Військовий секрет", проєкт Богдани Заяць (my_pet_spider). Наліпки надруковані для виставки "Ти як? Виставка і дискусія". Український дім, Київ. Фото надане ГО МСМ, автор — Євген Нікіфоров

Як і з військовими секретами, взяти участь у партисипативному проєкті russian rocket Жанни Кадирової можуть усі охочі. Наклейки із зображенням російської ракети "Кинджал" розміщуються на вікнах різного типу громадського транспорту. Під час його руху утворюється ілюзія прольоту ракети над мирними містами та горизонтами. Проєкт має на меті поділитись досвідом українців, які живуть під постійною загрозою ракетних обстрілів, — з іноземцями. Придбати наліпки можна на однойменній сторінці в Instagram, всі гроші від продажу надходять до волонтерської організації Kyiv Angels.

"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну
Наліпка із зображенням російської ракети на виставці в Юрмалі, Латвія. Скриншот із відео, зробленого Тетяною Лисун та Анною-Марією Кучеренко. Фото надане Анно-Марією Кучеренко

"Нова соціальність": Анна-Марія Кучеренко про партисипативне мистецтво та його реакцію на війну
Робота "Російська ракета" Жанни Кадирової під час виставки "Ти як? Виставка і дискусія". Український дім, Київ. Фото надане ГО МСМ, автор — Євген Нікіфоров

В історії західноєвропейського мистецтва партисипативні практики, себто залучення або співучасть глядачів, — не новітня тенденція. Художні звернення до публіки були симптоматичними щодо подій і тенденцій трансформації суспільства.

Дослідниця та історикиня мистецтва Клер Бішоп пов'язує ці зміни із "соціальним поворотом", який вона описує в есеї The Social Turn: Collaboration and Its Discontents (2006). Соціальний поворот у сучасному мистецтві контекстуально можна пов'язати з кількома історичними подіями, що синонімічні до політичних потрясінь та соціальних змін: революція 1917 року, становлення італійського фашизму, неоавангард, соціальні зміни, що постали після подій 1968 року, та повалення комуністичного режиму в 1989 році. У своїй книзі Artificial Hells: Participatory Art and the Politics of Spectatorship (2012) Клер Бішоп пише: "...Кожна з цих фаз супроводжувалася утопічним переосмисленням зв'язку мистецтва із суспільством та політичним потенціалом, що проявлялося у переосмисленні способів виробництва, споживання та обговорення мистецтва".

Партисипативне мистецтво залучає глядачів стати учасниками та співаторами. Один із дослідників партисипативних практик — Ніколя Бурріо — вважав, що мистецтво — це своєрідний простір для зустрічі, який згуртовує та сприяє налагодженню стосунків між людьми. В момент найбільшої катастрофи саме людські стосунки та взаємодія всередині суспільства стають надважливим елементом існування: ми потребуємо інших, щоб жити. Партисипативні практики урівнюють всіх учасників та учасниць, однак залишають повне розуміння того, що всі ми є невіддільною, унікальною частиною спільнотворення.

Дослідження та опрацювання матеріалів, розробка вебсайту "Архіву мистецтва воєнного стану", медіапартнерство із Суспільне Культура та ArtsLooker реалізує ГО "Музей сучасного мистецтва" за підтримки фонду Fritt Ord (Норвегія) та Sigrid Rausing Trust (Велика Британія).

Читайте англомовну версію тексту на сайті ArtsLooker.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок