Митці України за значний період військового протистояння з агресором, а саме з 2014 року розширили не тільки тематичний, а й візуальний арсенал сучасного мистецтва. Представниця й дослідниця цифрового мистецтва Олена Голуб написала для Суспільне Культура про особливості домінування наративу над візуальністю та про те, як у мистецтві воєнної доби сувора войовничість переплітається з ліризмом та народним орнаментом.
"Колись кубізм та абстракція вибухнули в міжвоєнні роки двадцятого сторіччя як пошук мови, яка може передати все горе та жах від потрясінь тих років", — цитує авторка одну з художниць, роботи якої наводить. То яким же є сучасне, підчасвоєнне цифрове мистецтво України? Слово Олені Голуб.
Історичні події, які відбуваються на наших очах, із звільнення території від окупантів та відстоювання світових принципів свободи й демократії змінюють також і культурно-мистецькі процеси. Епоха постмодернізму, що прийшла на зміну модернізму (вірніше, увібрала в себе, не знищивши), напевно, повинна отримати інше визначення, відбиваючи новий етап розвитку.
Зрозуміло, що митці, які до війни практикували постмодернічні практики, з рисами мультимедійністі, плюралізмому, непередбачуваністі, еклектичності тощо, майже всі продовжують художню артикуляцію у знайдених формах (не відкидаючи й ще раніші, класичні живопис, графіку, скульптуру).
Утім, суттєво змінився зміст цих візуальних висловлювань, настільки, що вже додаванням ще одного "пост" до попереднього цих змін не пояснити. Відбувається дивна річ: на перший погляд, загалом у мистецтві майже все залишилося на своїх місцях, але повсякчас змінюється контекст їх прочитання разом з новими обставинами й подіями. Сталими залишаються закони сприймання, складання основних і додаткових спектральних кольорів, золотого перетину в композиції тощо, але самі твори, набувають змінного значення, залежно від наративів, в яких опиняються.
Отже, напрошується термін – акцентуалізм – для мистецтва нинішнього періоду, в якому можливий акцент як на реальність, так і на фікцію, розрізнити які може перевірка подіями, що насправді відбуваються. Наявність зображення самого по собі, в тому числі й твору мистецтва, не є достатньою.
Так, наприклад, фотографія знищеної ворожої техніки для наших глядачів є радісним підтвердженням боєздатності ЗСУ, в той час як це ж фото використовує ворог з фейковим коментарем для свого населення, видаючи за свій трофей. З двох протилежних наративів щодо одного зображення історія обере одне, яке стане очевидним навіть для ворога, але маємо здобути остаточну Перемогу над рашизмом. Так само й цінність твору сучасного мистецтва набуває значення перевіркою наративами, які підтвердять або скасують його необхідність для історії людства.
Так само маємо здібність бачити червоний колір у живописі збудливим, а зелений – спокійним. Один і той самий візуальний образ може мати різні наративні забарвлення, в палітрі яких — соціо-культурні та політичні чинники. Так, портрет усміхненої людини може викликати приязнь або ненависть, щойно ми дізнаємося про його ім’я й обставини життя (він чи рятівник, чи кат, чи співець або злочинець).
Важливість медіаінформативного простору в нашому житті зростає, і мистецтво всіх жанрів все більше орієнтується на нього. Чим, як не акцентуальним дальтонізмом пояснити, що мало хто звернув увагу на важливі медіапопередження? Так, майже непомітно пройшла публікація у 2008 році американського колумніста видання The Washington Times Джеффрі Т. Кухнера, де він аналізує факти, наслідком яких має стати російсько-українська війна, де "роль агресора Гітлера виконає Путін і свою країну він перетворить на державу-гангстера". Українська преса подала його аналіз як фантазію, тобто змінила наратив, і лише тепер обставини нашого життя відновили, на жаль, із запізненням, реальність меседжу.
Особливість цифрового мистецтва (а під ним маємо на увазі безліч різновидів, як відеоарт, кіберарт, нет-арт та інші), перш за все не в тім, що воно технічно виконується на цифрових, комп’ютерних носіях (вони тепер є майже у кожного), а в тім, що цими засобами митець створює художнє звернення.
У проєкті "Парламент" на 57 Венеційській бієнале у 2017 році Борис Михайлов створив серію цифрових робіт на основі фотографій членів парламенту, які, м’яко кажучи, не дуже сумлінно працювали. Своє ставлення до них як до помилок, які слід виправляти, митець висловив у стилізації фотографій під поміхи, які тоді видавала недосконала відеоапаратура (ніби глетчери). Актуальність його наративу залишається донині, адже чимало прийнятих колись хибних рішень наразі даються взнаки та поступово скасовуються.
Бенксі підтвердив авторство 7 муралів в Україні – The Art Newspaper
Увагу до медіапростору і, зокрема, до того, що з’являється на екранах (спочатку телевізорів, потім комп’ютерів, планшетів, мобілок та інших гаджетів) демонструвало чимало митців. Сюжети з екранів переносили олійними фарбами у живописні полотна О. Тістол, В. Шерешевський, використовували у відео та фотоколажах К. Проценко, І. Гусєв, група "Фонд Мазоха", тандем М. Бабака-Є. Матвєєва та інші, підкреслюючи характерні особливості часу. Звертаючись до екранної стилістики, яка змінюється, митець висловлює своє бажання підвищити комунікаційність з сучасниками, ніби у прямому діалозі. Цифрове мистецтво чутливо реагує на кожний момент актуальних подій, і, трансформуючи одне екранне зображення в інше, додає індивідуалізоване сприйняття до уніфікованого, розрахованого на всіх глядачів одразу.
Особливо наочно, на мій погляд, демонструє здатність акцентуації впливати на сприйняття змісту твору такий прийом, який позірно використовує незмінне зображення. Воно пластично змінює своє прочитання в залежності від контексту, на який переноситься увага глядача.
Таку концепцію розробив відомий митець академік Віктор Сидоренко: «Вся моя творчість про одного персонажа, який з різними сенсами переходить із проєкту у проєкт», — зазначає він. Ще у минулому столітті художник знайшов цікавий образ чоловіка серед радянських фотографій. Спочатку цей маскулинний герой (а таких однакових було багато) апелював до теми нівелювання особистості у радянському минулому. Згодом, виокремлений з натовпу, демонстрував загальнолюдські якості. Був головним героєм української мультимедійної експозиції «Жорна часу» на 50-й Венеційській бієнале у 2003 році (живопис, фото, інсталяція, відео, звук). З плином часу, майже незмінна фігура, по-новому сприймалась у різних просторах міста. Виконана за фотоескізами, розфарбована червоним постать, була встановлена біля Українського Дому в Києві як раз під час Революції Гідності, і ніби благословляла захисників свободи. У воєнний час В. Сидоренко вдало змінив ракурс свого героя, акцентувавши на спорідненості його енергійної пози з абрисами нищівного снаряду, яким українські збройні сили наносять поразку окупантам.
Влодко Кауфман анонсував "Український зріз" в інтерв'ю на Суспільне Культура
Втім, така практика не є розповсюдженою, оскільки вимагає комплексного підходу й додаткових ресурсів (коли цифрова версія підтримується скульптурами, енвайронментом тощо). Зазвичай цифрові твори з’являються на світ традиційним індивідуальним способом, як картина чи графіка. Майстри збирають враження, малюють, сканують «запчастини» для своїх творів з книжок або роблять знімки камерою, інші володіють комп’ютерною графікою. Потім розміщують результат роботи у інтернет-мережу. Іноді вдається твори роздрукувати, показати на виставці і навіть продати у будь якому матеріальному вигляді (якими нині вважаються й NFT).
Метою даного огляду не є сфера арт-ринку, а тільки змістові особливості спрямувань, які розробляються останнім часом. Щодо часу, то мається на увазі не стільки календарний, скільки ознаковий, що маркує важливі події. Тут цікавими є створені в минулому роботи, наративна сутність яких була непомітною, а проявилася лише нині.
Серед робіт мудрого митця О. Гвоздика , який працює в українському місті Суми й водночас керує міжнародною інтернет-групою колажистів з різних країн, нині особливо примітні такі, що вселяють оптимізм щодо майбутнього. Працюючи у цифровому форматі, художник надає перевагу первинному виконанню колажів з паперу, продовжуючи традицію Сергія Параджанова, з безпосередньою щирістю, особливою проникністю й повагою до надбань культури.
Чудове перевтілення обличчя «Дівчинки на тлі перського килима» з картини М. Врубеля (що нині ховають від снарядів у Київській картинній галереї) на обличчя лицаря, є символічним. Особливо вражає несподіваність піднятої руки, яку на картині глядачі вже котре століття звикли бачити внизу, розслабленою, що ледь притримує троянду. Жест, створений сколажованою рукою, що здіймає переможний меч, сповнений віри у сили, які стократ зростають саме тоді, коли виборюється істинна справа.
Мем з котом продадуть на NFT-аукціоні, щоб допомогти українським дітям
У реаліях війни знаходять нове розуміння візуальні демонстрації, які, здавалося, митці з минулого адресували у наше теперішнє. Пригадую виставку 2011 року у залі Інституту проблем сучасного мистецтва, де Гліб Вишеславський роздрукував на великих форматах, близько 2 м, серію незвичних цифрових фото. Маленькими, ці кадри справляли б враження звичайних замальовок туриста, адже Гліб розповідав, сфотографував об’єкти десь у Франції, знайшовши крамницю бракованих іграшок.
Збільшені фото недолугих, незграбних, недороблених речей стали знаковими створіннями, ніби сигналом світові звернути увагу, як за смішним виглядом може в таїтися страшна небезпека. Легенди й казки прикрашали обличчя ворога людства то виразними рогами, то яскравим вогнем дракона, звивистим блискучим хвостом тощо.
Приблизно тоді ж я побачила на виставці в галереї "Дім Миколи" гротескні антигламурні іграшки скульптора Груші (Столбченко). Мені сподобалась його серія, ядуче спрямована проти самовпевнених напівграмотних лікарів, що не можуть зарадити пацієнтові, лише знущаються. Виникло бажання цих персонажів розмістити у віртуальному просторі, і Григорію було цікаво подивитися, як це у мене вийде за допомогою фотошопу.
Серію цифрових колажів створила набагато пізніше, коли співавтора не стало. Працювала з азартом, нічого не передрікаючи, не передчуваючи страждань тих людей, що зафіксувала камера.
У США відбудеться виставка українських плакатів воєнного часу
Гадалося, хіба можуть на нас напасти нащадки Толстого й Достоєвського? Тільки згодом зрозуміла, що нащадків нема, а є орки (невдалі мутанти) на їх могилах, які маніпулюють нашою доброю пам’яттю (гачок, на який спіймався навіть Папа Римський).
Окупанти грабують і вбивають, все тягнуть з наших домівок і музеїв, і брешуть, як дихають, аби заволодіти не тільки землею, а й мізками. Мають агресивну вірусну здатність підмінювати поняття, як ДНК(РНК) інфекції замінює своїм генетичним матеріалом той, що був у захопленої клітини.
Заради збереження ідентичності, своєї і всіх близьких, прагну відмежуватися від чужої "начинки" та створюю роботи, що розвінчують нав’язливі фейки, можливо, дещо жорстко, але так підказує час.
Медіа-художник Володимир Харченко — справжній першопроходець в царині цифрового мистецтва, починаючи з 1980-х. Він збагатив візуальне мистецтво України своєрідними комп’ютерними обробками фотознімків, яким дав назву "метаграфія", що є синтезом графіки й фотографії. Далеко не всі знімки художник вважає за потрібне піддавати додатковій обробці. В деяких випадках красномовніше працює ракурс і вдалий момент фіксації на камеру.
Українська мисткиня сучасного мистецтва Оксана Чепелик добре відома своїми мультимедійними проєктами на батьківщині і за кордоном. У своїй творчості активно задіює складні технічні засоби, які створюють візуальні, просторові й звукові ефекти. Серед її доробку є теоретичні книги, живопис, повнометражні фільми й відео.
Створені нею під час війни цифрові серії переповнюють емоції співчуття до співвітчизників, водночас підтримують мужність і героїзм народу. Необхідність і невідворотність спротиву порівнює з жертовним сходженням Ісуса Христа на Голгофу, де він "смертю смерть переміг" — прийнявши мученицьке катування довів світові невмирущість істинного слова Господнього, як ми доводимо справедливість захисту батьківщини.
"Сечі немає терпіти борошна": як російські іпсошники ламають зуби об українську мову
Київська художниця Марія Шарлай до війни здебільшого малювала комікси. Страшні події в різних містах країни викликали чимало переживань, які вона прагнула, та не змогла відтворити через хворобу й втрату можливості тримати в руці олівець.
Звернулась за допомогою на онлайн-портал MidJorney до нейромережевих технологій. "Я почала писати завдання для штучного інтелекту просто як свій щоденник…", – сказала ілюстраторка. Так з’явилися серії робіт, присвячених захисникам "Азовсталі", жертвам "Оленівки". Особливо багато робіт Марія присвятила Херсону, де на фронті воює близька їй людина.
"Колись кубізм та абстракція вибухнули в міжвоєнні роки двадцятого сторіччя як пошук мови, яка може передати все горе та жах від потрясінь тих років. Отак і ми зараз можемо кожен день в командах до ШІ генерувати сотні особистих Гернік, які дають нам змогу вивільнити частку внутрішнього болю" , – поділилась художниця.
Катерина Лісова до війни займалась мистецтвознавством, викладала в Київському інституті ім. М. Бойчука. Зловісний напад окупантів сформував у неї, які і у її чоловіка, що пішов на фронт, чітку громадянську позицію, яку прагнула яскраво артикулювати. В ній прокинувся неабиякий талант медіа-художника, який вибухнув низкою вражаючих робіт. З ними вона брала участь у виставках плаката, цифрового мистецтва на батьківщині та у країнах Європи.
Широке знання українського фольклору поєднано в її принтах з тонким відчуттям сучасного дизайну, природний патріотизм – із конотаціями до творів світового мистецтва. Вона невтомно експериментує, досягаючи в різних техніках виразу гамми почуттів, де переплітаються сувора войовничість з ліризмом та характерним народним гумором.
"Україна через два-три покоління стане українською. Цей процес уже запустився": історик Ярослав Грицак
Митці України за значний період військового протистояння з агресором, а саме з 2014 року розширили не тільки тематичний, а й візуальний арсенал сучасного мистецтва.
Посилили гостроту зору у новому наративі спротиву й збереженню національної ідентичності, оновивши мотиви фольклору. Так, архітектоніка живописних творів А. Блудова, О. Кліменка, О. Придувалової, О. Аполлонова, А. Фурлета та ін. зазнали більшої композиційної структуризації, синхронної з традиційним орнаментом. Особливо наочно перетин фольклору з сучасним мистецтвом підкреслили цифрові медіа-роботи.
Екстремальні умови, в яких нині працюють наші художники, підштовхують до більшого лаконізму й виразності.
Цей код існує на підсвідомому рівні і розкривається у кожного митця по-своєму. Створюючи серію «Під небом війни», мене захопив принцип створення орнаменту, а не цитування візерунків (що було в попередніх роботах).
Основним модулем ритму, який повторювався й віддзеркалювався, слугував малюнок фломастером, який я зробила на другий день війни, у стані крайнього стресу. З цієї цеглини переживань скомпонувала орнаментальне небо, метафору надій на всеохоплюючий захист, якого потребує Україна. Для зображення того, що відбувається внизу, на землі, брала фотодокументи з інтернет-новин. Свій метод називаю наративним конструктивізмом, оскільки в творі виділяю не кінцеве, нерухоме зображення, а на динаміку змісту, з акцентом не на одній точці. Вважаю акцентуалізм загальною характерною рисою мистецтва ХХІ століття.
Безмежність простору викликає безмежність різних міркувань, як у пісні, "дивлюсь я на небо та й думку гадаю". Одна з робіт у мене теж має орнаментальну структурованість, а модулем послугував фрагмент чудового солом’яного Дідуха, побаченого в залі Музею ім. Івана Гончара, та ще фото декількох галактик і пристроїв.
Пеніси на сучасних картинах виявилися більшими, ніж століття тому: дослідження
Швидкоплинність життя загострено відчуваємо в умовах постійної загрози від сусіда, втім, не марнуємо себе на тремтіння й страх. Більшість людей продовжують свої улюблені справи і філософськи ставляться до того, що не все так само, як було. Нові цифрові роботи Володимир Харченко створив у глибоких роздумах про життя, для втілення видінь уяви талановито написав програму для штучного інтелекту. Для цього твору Володимир написав поему у прозі:
"Через нитки часу, струмуючи через Час, проходить життя людини.
І нитки, подібно до рибальської мережі, залишають усередині тільки найважливіше з усього, що проходить,
дрібне пропливає крізь неї геть і не залишається у пам'яті.
Нитки часу, залишаючи найважливіші спогади та знання, формують образ людини".
"Нитки часу… створюють кокон людини, у якому таїться метелик-душа,
саме в якій і зберігається все найважливіше, все істинне.
І коли приходить Час перелетіти через ту річку, що греки називали Летою,
у подальший шлях вирушає лише найважливіше, істинне.
Невипадково греки називали Істину Алетейя — те, що перетнуло Лету.
І перейшло до нового Етапу, до нового Життя.
Так Нитки Часу створюють Людину.
Ту, що живе зараз.
Ту, що буде Потім".
Заповіт Юрія Косіна: "Шукайте красу в собі і у світі!". Пішов із життя великий майстер світлин
Творчість медіа-художника Степана Рябченка набула значної популярності у світі завдяки потужному оптимізму, які випромінює кожна робота (а деякі ще й супроводжує неонове освітлення). Він з того покоління, що виросло на перших комп’ютерних іграх, мультяшній естетиці, пістрявих картинах і об’єктах Такасі Муракамі.
Степанові вдалося створити власну комп’ютерну реальність, змоделювати її простір і населити конкретними істотами. В цьому фантастичному світі панують добро, любов і злагода, як у його дитинстві, що пройшло у сонячній Одесі.
Довгі роки він там вирощував то добрих кумедних вірусів, то цілий віртуальний сад дивовижних рослин.
Реалії воєнного стану в нашій країні не примусили художника зрадити обраному шляху й зачинити ворота виплеканого ним світу. Навпаки, він розширює його, напевно, щоб після Перемоги, запросити всіх співвітчизників, втомлених від тяжких боїв, відпочити у віртуальному раї. Нещодавно він подарував свою роботу фондові, який матеріально допомагає українцям, постраждалим у війні. Художник пояснив: "Робота "Мир" зібрала в собі яскраві і водночас ніжні небесні образи. Це нагадує нам про найважливіше в такі неспокійні часи – про Любов.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!