Юрій Косін — український фотограф, медіахудожник, викладач, автор власного творчого методу, який називається "трансгресія". Він провів понад 40 виставок в Україні та за кордоном і був одним з небагатьох, хто фотографував зону відчуження одразу після аварії на Чорнобильській АЕС.
24 жовтня стало відомо про смерть митця на 75-му році життя. Великий і щемкий текст-спогад написала про Юрія Косіна мистецтвознавиця і його близька подруга Олена Голуб. У ньому вона розповідає про бунтівну юність Косіна, шлях від "фізика до лірика", його знімки Помаранчевої революції, а також згадує останню, нещодавню розмову з митцем.
Він випромінював світло, воно було його сутністю, яка постійно вироблялася у глибинах душі й щедро роздавалася охочим. А тих, хто прагне світла, завжди більше, ніж рабів темряви. Юрія оточували юрми учнів, шанувальників, друзів, приятелів, закоханих, він надихав письменників на нові твори, режисери знаходили для нього хоч невеликі, але цікаві, ролі, а художники не раз малювали його портрети.
Природа щедро наділила його мужньою статурою, темпераментом, розумом і силою почуттів, – всім, щоб бути успішним у будь-якій обраній сфері діяльності. Він мав успіх, влаштував понад 40 виставок у різних країнах, і тепер твори Косіна зберігаються в колекціях України, Польщі, Швейцарії, США, Німеччини, Ізраїлю, Франції, Бельгії, музеях Латвії й Великої Британії.
Яскраво-блакитні очі дивилися на світ уважно й мінливо: то всміхалися, розсіюючи промені, то концентрувалися на серйозних речах, коли не до жартів. З гострим поглядом, як блискавка, занурювався у теоретичні засади мистецтва, переплавляв через власне розуміння й гучним голосом доводив до слухачів знайдені істини. Енергійні жестикуляції підсилював рух незмінно великої копиці волосся (напевно, прізвище Косін пішло від прикметних кіс у його предків).
Він прочитав чимало цікавих і корисних лекцій, й у звичайній тихій розмові був бажаним співрозмовником. Після всіх усюд повертався в Ірпінь, на улюблену кухню, де готувався до нових подорожей та проєктів, не зраджуючи славнозвісній традиції нашого покоління обговорювати на кухні найважливіше.
Олесь Санін про Михайла Хая: "Його Дульсинеєю була українська культура, музика і взагалі український дух"
Життєві сили дала йому мальовнича Кіровоградщина (точніше, Кропивниччина), де народилися корифеї української культури Кропивницький, Карпенко-Карий, Садовський, Винниченко та інші.
Юрій Олександрович Косін народився у селищі Компаніївка 26 вересня 1948 року. Переїхав у Київ і у 1974 році закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю кібернетика. Працював інженером, мав дружину й доньку, узвичаєний ритм життя, втім, його владно захоплювала стихія мистецтва, що радикально змінило зрештою його спосіб життя та рід діяльності.
Фотографування, яке він розпочав ще у 10 років, зовсім не передвіщало мистецької кар’єри. Та й мистецтво соціалістичного реалізму, яке панувало тоді скрізь у країні, не було цікавим. Тому група енергійних молодих вчених вирішила створити клуб, де б можна було побачити репродукції іншого мистецтва (абстракціонізм, сюрреалізм, заборонені у радянських вишах), почути рок та авангардну музику, яку не давали вільно слухати, читати "самвидав". На чолі такого майже революційного для Києва починання були Сергій Федоринчик, Микола Недзельський і Юрій Косін.
До них потягнулися спраглі до нового мистецтва художники, літератори, поети й утворили неофіційне об’єднання "Рух", де вперше виявили себе відомі з часом митці андеграунду М. Трегуб, В. Баклицький, В. Костецький, М. Залевський та багато інших. Саме на цій виставці, де я теж була учасницею, познайомилася з Юрієм.
Звідтоді підтримували стосунки й цікавилися творчим життям один одного. Іноді роками не бачилися, а потім годинами розмовляли, дивуючись збігові наших уподобань. Не змовляючись, покинули кібернетику (я захистила диплом з біокібернетики). Уже в дорослому віці, маючи дітей, не змовляючись, сіли за студентську лаву, щоб отримати другу, гуманітарну освіту. Зненацька стикнулися в аудиторії Київського інституту журналістської майстерності, я і Косін з Недзельским, та дуже здивувалися, ніби вчора були на рухівській виставці.
Наше покоління карколомно міняло фах з "фізиків" на "ліриків". Юрій там отримав диплом фотожурналіста у 1988 році, а я – художника преси. Юрій переїхав до Ірпеня, а його донька з колишньою дружиною виїхали до Польщі. Відстані мало що міняли у стосунках, вони завжди були теплими й творчими. Донька Віра, як і батько, захопилася мистецтвом і фотографією, і ми з нею як учасниці бачились на міжнародному артфестивалі у Магдебурзі у 2000 році. Через роки у Польщі народився онук Юрія, чому він страшенно радів, постійно телефонував доньці і розпитував про найменші приємні дрібниці.
Утім, дрібниць для нього, здається, не існувало. Юрій був дуже уважний до кожної події, погляду, жесту, яким надавав значення, розшифровував, прагнув побачити їхню сутність і зафіксувати фотоапаратом. Як пояснював Юрій, він знімав не все підряд, що побачить, а обирав те, "що на нього дивиться": чи то сплеск щастя дитини, чи борозни зморшок бабці, чи своє око, в якому на нього дивиться ціле місто, охоплене помаранчевим революційним настроєм. Особисте митець не відокремлював від глобальних процесів у країні й світі, відчуваючи взаємозв’язок між ними, між вибором окремої людини та значними геополітичними подіями.
Усвідомити особливість свого бачення й відмінність від занять інших фотографів Юрію допомогли обставини, через які він опинився у Чорнобилі разом з іншими ліквідаторами аварії майже одразу після катастрофи. Йому як інженерові було доручено організувати будівництво постів контролю, а в розпорядження виділили обчислювальний центр і навіть вертоліт. Він добре бачив масштаби руйнацій і намагався закарбувати їх.
Фотоапарат у Юрія був з собою завжди, він знімав, як дихав, проте умови тому не сприяли. Було багато інженерної роботи, а фотографувавати виходило лише підпільно. Висвітлювати події за офіційними установками надсилали спеціально акредитованих журналістів, яким чітко показували, що треба знімати, а що ні. На відміну від них, Косін почував себе вільно, і саме в тому вирі емоцій відчув різницю між сутнісним сюжетом, який "дивиться", і пропагандистським, що вибудовував заспокійливий фальшивий фасад.
Фотограф як справжній митець ставив на меті показувати те, що з офіційної точки зору є за цим фасадом невидимим. Тоді він відчув, що світ багатший, ніж уявлення про нього, і з тих пір у своїй творчості прагнув доносити по можливості більше, ніж бачить око.
"Пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше". Історія Всеволода Нестайка
Так колишній інженер став справжнім митцем, що має свій погляд і почерк у кожній роботі. До щему правдиві фотографії Чорнобильської зони не раз експонувалися в Україні та за кордоном. На одній з виставок колекціонери придбали його 6 друкованих творів мистецтва за 600 долларів. Цього вистачило на придбання й облаштування будинку в Ірпені. Успіх впевнив Юрія у правильності обраного шляху, на якому він ніколи не зупинявся на досягнутому, а експериментував і вигадував щось нове.
До теми Чорнобиля Косін повсякчас повертався, адже така значна катастрофа має бути уроком для людства, який не слід забувати. Одна з останніх серій фотографій з ЧАЕС демонструє, що там змінилося за 35 років, як на безлюдді буяє агресивна рослинна стихія. Цей нелюдський світ він показав ніби нелюдськими очима, тонуючи фото неземними відтінками синього. Це світ ірреального потойбіччя, забуття, запаморочливого марева, а страшна реальність у тому, що його не можна забувати.
Показати невидиме: інтерв'ю з Юрієм Косіним, який вже 35 років фотографує Чорнобиль
Свій творчий метод митець назвав "трансгресією", спираючись на одне з важливих філософських понять постмодернізму, пояснюючи дещо по-своєму: "Трансгресія — це перехід, порушення якоїсь межі. Важлива складова будь-якого життя. Коли все приходить в норму, потрібні трансгресивні процеси, які це підривають. Пошук чогось нового — живого повітря, межі думок", маючи на увазі перш за все зрушення з місця застійних процесів, які довго панували в нашому суспільстві.
Глибинна сутність поняття має вияв у інших — хімічних , фізичних та геологічних сферах. Юрій знайшов його асоціативну відповідність з хімічним процесом обробки плівки, що згодом переніс на цифрове зображення. На думку мистецтвознавця Гліба Вишеславського, "не випадково, що період пошуку мови "трансгресії" співпав у митця з роботою в радіоактивній зоні Чорнобиля, де ядерне випромінювання ніби створювало тотальний акт трансгресії над природою".
У 1990-х роках Юрій застосував віднайдений метод до візуального дослідження людських зображень, портретів і тілесності, наближаючись до розгадки сенсу буття. У серії "Рід" замислюється над власним походженням і родинними стосунками. Розглядаючи композицію "Вечеря", ми ніби чуємо українську старовинну пісню, яку заводять компаніївські бабці, а придивившись, помічаємо відсутність деяких облич. Так митець показує трансгресивну дію часу. "Смерть… помітна в обличчях, немов підвладних розпаду, в серії "Рід", де метою є момент акцентуації та зосередження на однім або декількох рідних особах, у той час, як інші образи зникають з пласту життя, тому що вони вже зникли з пам’яті", – писала мистецтвознавиця Вікторія Мироненко.
У роботі "Батько" Юрій залишив лише одне обличчя, як реально існуюче для сина, а у решти зображень, кого він не знав, зображення облич вирізав, залишивши, однак, свідоцтво існування у вигляді одягу. Митець обробив чимало архівних групових знімків, що були такими популярними у 1950-і. Боннський Музей сучасного мистецтва придбав декілька фотографій із цієї серії, високо оцінивши метод Юрія Косіна.
Десять українських митців десятиріччя. Рейтинг Костянтина Дорошенка
Примітно те, що знімки Косіна, навіть без фотографічної обробки, які зазвичай називають репортажними, скориговані присутністю погляду художника. Він розкриває діафрагму камери у найвлучніший момент, коли відчуває, що подія ніби сама "проситься" в кадр.
Якось я розглядала на столі обкладинку книги Світлани Алексієвич, лауреатки Нобелівської премії, на якій фото Косіна красномовно ілюструвало головну теми книги про прощання з радянським минулим. Видана великим накладом у різних країнах, книга оформлювалася у різний спосіб, і тільки румунський редактор побажав придбати право на публікацію роботи Косіна.
Мені здавалося, що це постановочне фото, зрежисоване задумом митця, адже як інакше пояснити, що в одному кадрі опинився монумент Леніна, якого везуть на "декомунізацію", та символічний конвой: схожа на смерть з косою, бабця на велосипеді. Я спитала Юрія, де це йому вдалося організувати. а він розсміявся: "Яка постановка! Це я зняв в Ірпені на вулиці, звичайний збіг обставин. Жіночка покосила траву й поверталася додому, а поруч їхала отака машина…"
Я подумала, що, можливо, й збіг обставин, але незвичайний. Не кожному перед очима постає момент, сповнений історичного змісту, ніби він сам обрав, кому дозволити зафіксувати його на плівку, і в цьому здалося щось незбагненне.
Непересічна особа майстра світлин налаштовувалася і резонувала з надзвичайними, небуденними явищами та станами людини (так званий "тропізм" до подібного). Його приваблювали натхнення поетів і художників (розкривався назустріч разом з діафрагмою об’єктива), щирість дитячого сміху, замріяність дівчат, жіноча збентеженість майбутнім материнством, радість чоловічої активності та багато інших прекрасних проявів життя й природи. На свій день народження запрошував друзів, з якими влаштовував свято спілкування, разом із щедрим частуванням всілякими кулінарними шедеврами. Серед прихильників Косіна були поетеса Марина Доля, художниця Віра Вайсберг, журналіст Володимир Коскін, медіахудожник Володимир Харченко, художник-перформанист Федір Тетянич (Фріпулья), також і я, авторка цих рядків та багато, понад сотні інших людей.
Одним з незабутніх співпереживань, про які згадував Юрій, був духовний контакт з відомим поетом Віленом Барським. Власне, відомим він став, коли з Києва (де народився) переїхав у 1981 році до Дортмунда (Німеччина) разом з дружиною Лілею Денисовою. У радянській Україні Барський перебував в андеграунді, тобто писав і малював такі твори, які забороняли виставляти й друкувати. Органи безпеки не раз викликали його на допити та "перевиховання", щоб не захоплювався буржуазними напрямками. Саме до таких належав тоді концептуалізм, засновником якого в нашій країні нинішні дослідники з гордістю називають В. Барського.
У 1960-80-х роках митець розпочав експерименти у графопоетиці, тобто слова він розташовував у певних візуальних концептуальних формах. Вілен вправно володів академічним живописом після закінчення вишу, і "для годиться" малював виставочні портрети, аби стати членом спілки художників СРСР. Заробляв приватними уроками для абітурієнтів академії мистецтв, серед яких була і я, напередодні його від’їзду. У Дортмунді митець видав книгу, отримав світове визнання й перестав нервувати через КДБ. Деякі співвітчизники відвідували вимушеного емігранта й передавали вітання з Києва.
У 1995 році до Барського завітав Юрій Косін, який влаштовував у Дортмунді виставку фоторобіт. Понад тиждень він мешкав у подружжя й створив серію знімків з життя поета, які їм дуже сподобалися. Юрій подарував усі фото й негативи, але вони чомусь не збереглися. У Юрія залишилося лише декілька, на одній з яких Вілен Барський натхненно читає вірші, виразно жестикулюючи руками (саме руки найчастіше зображав у своїх авангардних творах).
Цікаві, без обробки, фотознімки створив Юрій, де йому вдалося передати найтонші нюанси екстатично-релігійних переживань у серії "Приїзд Папи Римського Іоанна Павла ІІ". Це була визначна подія для України у 2003 році. Чимало людей відчули радість благословення від щирої чистої душі святого Іоанна.
Роман Пятковка: "Я працюю у медіумі оголеного тіла"
Ступінь обробки отриманого знімка, фототрансгресія чи відмова від неї вирішувалися майстром як необхідність висловлювання в залежності від сутності зображення, а не як дизайнерський прийом. Видозмінюючи фотозображення, митець прагнув підсилити закладений в ньому потенціал, як це робить художник-експресіоніст.
На певному етапі свого самоудосконалення, яке спонукало до нових експериментів, Юрій упевнився в необхідності перемонтажу та важливості колажного співставлення знімків, коли у зіткненні виникає інший змістовий ракурс. У 2019 році він здійснив цей задум при створенні фотоальбома "Transgression/Претворення" у міжнародному видавництві Blurb.
Передмову до альбома склали мистецтвознавці Вікторія Мироненко та Олег Сидор-Гібелинда, який, зокрема, зазначив: "Нинішня едиція "Трансересій" вирішена в режимі reloated, лихоманистої корекції минулого, велетенського перемонтажу колишніх світлин, у 1990-і, почнемо з цього, вирішених монохромно: у сіряво-брунатій гамі – нині ж епізодично підфарбованих… Для більшості аркушів вигадується емоційно-композиційний лейтмотив; глядачеві часом пропонуються кавалки "мистецької кухні" (тло із тих самих "контрольок"), або ж макети умовних книг – такої собі "книги в книзі". Окрім візуальної характеристики, мені важливо звернути увагу на домінантну тематику альбому – вагітність, очікування нового життя, своєрідна трансгресія, перехід за межу однієї людини, що існує в теперішньому часі, до іншої, ще ненародженої особи, яка має реалізувати майбутнє.
Повний сил і задумів на майбутнє, Юрій готувався оновити комп’ютерну техніку, збирався знімати фільм, альбоми і багато іншого. У липні 2022-го Юрій, я і велика група українців брали участь у виставці "Ідентичність. Аспекти сучасної фотографії в Україні" асоціації Аполлонія, Страсбург (Франція). Юрій відвідав відкриття виставки, мав успіх, адже декілька його робіт було придбано колекціонерами. Зненацька захворів на швидкоплинний рак, переніс хірургічну операцію у Німеччині, після чого донька забрала його до себе у Краків, а 24 жовтня 2022 Юрія Косіна не стало.
Не можу не згадати останні розмови з ним. Ми з чоловіком у серпні були в Кракові й збиралися завітати до Юрія. Проте він почувався зле, вибачався, що не міг запросити, трохи поговорили по телефону, йому було важко навіть розмовляти. Утім, емоційність в ньому вирувала: страшенно лаяв орків, згадуючи зруйнований Ірпінь, куди він заїжджав забрати в уцілілому будинку всі диски, важливі речі. Горював за вбитими знайомими, сусідами, але зізнався, що розплакався, коли побачив у дворі підстреленого снарядом птаха. "Не прощу!" – вигукнув у слухавку.
Розказав, яка дорожня пригода з ним трапилась, коли він їхав на потязі через Німеччину до Польщі. Вийшов на перон покурити і не помітив, як той поїхав, а він залишився сам, без грошей, речей та ще й без знання мови. Подзвонив друзям, а ті сказали дати мобілку в руки будь-якому місцевому жителю, щоб вони поговорили з ним німецькою. Юрій, довго не вибираючи, звернувся до однієї подружньої пари, що стояла на пероні. Як же він здивувався, що ті швидко зрозуміли ситуацію, придбали Юрію квиток, посадили на наступний потяг і дали якихось грошей. Він навіть не встиг гарненько подякувати, а ті й імен не сказали. Юрій був так вражений людською, безіменною щиросердністю й безкорисливою добротою, що дякував Богу за те, що той показав йому таку неймовірну духовну красу, і як було б добре, мріяв він, щоб усі такими були.
На своїй сторінці у фейсбуці Юрій Косін звернувся до тих, хто його привітав з днем народження 26 вересня, зі словами: "Зі свого боку хочу побажати: СВІТЛА! Шукайте КРАСУ в собі та у світі. Єдина справжня справа – це пошук ЛЮДЯНОСТІ. Все інше – велика порожнеча".
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
