На 31 рік незалежності України редакція Суспільне Культура попросила українських представниць мистецтвознавства та мистецької журналістики назвати свої улюблені українські виставки. Говорячи улюблені, ми збираємо те, що щиро люблять в українській культурі експерти й експертки з різних сфер. Так Суспільне Культура хоче привернути увагу до назв, які могли раніше не зʼявлятися в добірках значущого чи важливого, але до яких завжди хочеться повертатися.
Ми звернулися до мистецтвознавиць Ольги Балашової, Катерини Носко, Катерини Яковленко, кураторки Лізавети Герман та ведучої програми "Ідемо в музей" Ольги Носко, щоби вони назвали свої пʼять улюблених українських виставок після 24 серпня 1991 року. Розповідаємо про них у хронологічному порядку.
Фестиваль "Impreza" (бієнале)
Відбувався в Івано-Франківську з 1989 до 1997
Легендарна франківська "Імпреза" була міжнародною виставкою живопису, скульптури, асамбляжу та графіки. Надзвичайною подією "Імпрезу" робило те, що до того часу радянська влада не дозволяла митцям влаштовувати виставки з таким яскраво вираженим концептуально-символістським напрямком
"Те, що вона демонструвала, лякало світського чиновника і не завжди було зрозумілим обивателю. У першу чергу мова йде про абстракцію. Чомусь вона була найдрастичнішим предметом суперечок. І це тоді, коли ндворі (навіть в совку) сміливо розгулював постмодерн, трансавангард та "нові дикі". Перша бієнале (зрештою і друга, і третя) увійшла в історію через легітимацію абстракції", — пише мистецтвознавець Анатолій Звіжинський.
Фестиваль вплинув на розвиток артистичних процесів в Україні на десятиліття вперед, запустив хвилю схожих подій в інших містах і до того ж зруйнував стереотип про те, що мистецтво поділяється на престижні і непрестижні адміністративні зони (районні, обласні, столичні рівні), й столичне при цьому нібито якісніше.
"Дефлорація"
Львів, Суспільно-культурний центр ім. Леніна, 1990 рік
У 1990 році у Львові відбулося кілька серйозних виставок, серед яких і "Дефлорація". У стінах Суспільно-культурного центру ім. Леніна чотири художники (Платон Сільвестров, Ігор Шульєв, Олександр Замковський, Андрій Сагайдаковський) влаштували виставку під кураторством Георгія Косована – засновника першої львівської галереї сучасного мистецтва "Три крапки". Куратор Станіслав Сілантьєв розповідає, що саме 80-ті роки для Львова стали періодом потужної андеграундної культури.
Виставка-акція "Києво-Могилянська Академія"
Київ, травень 1993 року
З 12 по 15 травня 1993 року в приміщенні Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії відбулася мистецька акція з однойменною назвою, що зібрала навколо себе коло українських та іноземних художників. Автором ідеї та організатором проєкту виступив художник Анатоль Степаненко. Концепція дійства полягала в суб'єктивному дослідженні та переосмисленні простору, його історичних, культурних, соціальних нашарувань за допомогою мистецьких інтервенцій.
"Степи Європи"
Польща, Варшава, Варшавський центр сучасного мистецтва Замок Уяздовський, жовтень-листопад 1993
Виставка стала однією з перших важливих презентацій українського сучасного мистецтва поза межами України. Її кураторором був Єжи Онух, який потім довгий час працював в Україні.
Ось кілька робіт виставки. "Пілсудський" – одна з перших спільних робіт "Нацпрому", творчого дуету Олега Тістола та Миколи Маценка. Вона відтворює іронічне розуміння міфу навколо творення української нації — на картині зображено вершників на блакитно-жовтому тлі ранкового неба: вершник на білому коні нагадує Юзефа Пілсудського, у той час як вершник на червоному коні – Богдана Хмельницького. На межі червоного позему та умовного пейзажу йде текстовий супровід, що розповідає про окупацію національних земель "дружніми" союзниками.
Ці повторювані зображення нагадують нескінченні шпалери, шрифт яких близький до того, що використовувався в агітаційних плакатах.
На виставці були представлені й роботи Олександра Ройтбурда. Автор зробив 17 колажів-портретів під назвою “Портрет. Дами. В білому”. Історія, пов’язана з ними, стала майже легендою. У Ройтбурда були заплановані виставки в трьох московських галереях, і кожен з галеристів радив художнику обрати медіум, що, на їхню думку, був найбільш виграшним та доречним. Ройтбурд знайшов компроміс, і у 1993 році паралельно відбулися одразу три його виставки під загальною назвою “Портрет. Дами. В білому”. Кожну з них відрізняла техніка, в якій були виконані роботи – живопис (Галерея Марата Гельмана), колаж (Галерея 1,0) та фото ( галерея "Школа"). За словами Ройтбурда, така робота з тиціанівським образом була для нього деконструкцією жанра, деконструкцією репрезентативності.
"Алхімічна Капітуляція"
АР Крим, Севастополь, корабель "Славутич", 1994 рік
Виставка "Алхімічна капітуляція" проходила 20-21 липня 1994 року на борту військового корабля "Славутич" у Севастополі, АР Крим. Її організував Центр сучасного мистецтва Сороса у Києві, а кураторкою стала Марта Кузьма. Військовий корабель — репрезентація влади, державної могутності і стабільності, що знаходиться на території раніше закритого міста Севастополя, — був ідеальним місцем для політичного висловлювання про хиткість і невпевненість.
Усі роботи для "Алхімічної капітуляції" було створено на кораблі. Художники, які виглядали й сприймалися командою корабля як напівфрики, протягом тижня проживали на кораблі й здебільшого створили роботи на тему "спірних територій, проблеми мови як незмінного приводу для політичних та соціальних маніпуляцій, патріархальності суспільства".
"Прощавай, зброє!"
Київ, Мистецький арсенал, 2004 рік
Виставка "Прощавай, зброє" відбувалась за ініціативи Фонду Віктора Пінчука в стінах заводу "Арсенал" (нині "Мистецький арсенал") та мала на меті представити сучасне українське мистецтво як одну з версій для майбутнього музею. Куратором був Олександр Соловйов.
"Коли ми вперше увійшли до "Арсеналу" – просто обімліли: по коліно машинного масла, все було в грибку, чорне, страшне, освітлення не було. Ми заповзялися усе це вичищати, фарбувати, створювали електропроводку. Виставка "Прощавай, зброє!" викликала аншлаг", — розповідає Дмитро Логвин, виконавчий директор PinchukArtCentre.
Ось кілька робіт виставки. На картині Сергія Панича зображено задимлений радянський літак часів Другої світової війни. Дим від палаючого літака поступово переходить у яблуневий цвіт у нижній частині композиції. Картина називається "Як з білих яблунь дим". Це рядок з вірша російського поета Сергія Єсеніна.
Інсталяція "Фонтан" Василя Цаголова відтворює сцену приниження: три чоловіки оточили четвертого і мочаться на нього, утворюючи своєрідний "фонтан". Такими скульптурами митець прагнув відтворити "Кримінальний Пєтєргоф": "Проєкт замислювався як пам’ятник [кримінального] періоду, бандитам. І в ідеалі я бачив його в сусальному золоті і в Росії, ось там, де каскади фонтанів", — розповів митець в інтерв’ю.
"Процедурна кімната"
Микита Кадан, 2009-2010
Автор присвятив проєкт актуальній для тодішньої України проблемі — практиці катування в міліції. До проєкту входить серія постерів та "сувенірні" тарілки з надрукованими на них малюнками міліцейських тортур, виконаними у стилістиці медичних інструкцій з "Популярної медичної енциклопедії" радянських часів.
"Велика несподіванка. Р.Е.П."
Київ, НХМУ, 2010 рік
Виставка, курована Олесею Островською-Лютою, ставила питання інтервенції сучасних митців у музей, підіймаючи питання соціальної ролі мистецької інституції. Проєкт спирався на колекцію музею, створюючи діалог, а також метафорично відкривав теми замовчування.
Перша частина проєкту — у фальш-стінах музею прорубали вікна, через які виднілися фонди з роботами радянської доби, які, хоч і не були цензуровані, залишались поза увагою.
Друга частина проєкту — невеликі мідні пластини, які наслідували форму типових музейних табличок, але містили не музейний текст.
Київські бієнале
Київ, "Мистецький арсенал", 2012 рік, та Будинок одягу, 2015 рік
Першим заходом з назвою "бієнале" в Києві був ARSENALE у 2012. Виставка складалася з основної композиції "Найкращий час, найгірший час. Відродження і Апокаліпсис у сучасному мистецтві", розміщеної в "Мистецькому арсеналі", і спеціальних проєктів, які були розміщені на 35 інших майданчиках.
Тим не менш, початок українських бієнале датують 2015 роком, а захід "Школа Києва", який відбувся 8 вересня 2015 року в Будинку одягу, вважається першою Київською бієнале. Структурно він включав шість "шкіл" або концептуальних платформ: "школа реалізму", "школа самотності", "школа пейзажу", "школа образу й доказу", "школа переміщених осіб", "школа викраденої Європи".
"Герої. Спроба інвентаризації"
Київ, грудень 2014 — березень 2015, NAMU
Українсько-німецький художній дослідницький проєкт було присвячено особам, навколо яких у різні періоди української історії існував культ. Серед них – Ленін, Шевченко, Богдан Хмельницький та ліквідатор аварії на ЧАЕС. Проєкт реалізовувався спільно з Goethe-Institut та в співпраці з ICOM України, куратори — Міхаель Фер з Німеччини та кураторська група NAMU.
На тлі появи Небесної сотні та героїв АТО розмова про героїв і героїчне була актуальною як ніколи, тож команда музею вирішила критично розглянути "героїчну спадщину", подекуди шокуючу, що зберігається в колекції музею.
"Спецфонд. 1937-1939"
Київ, січень-квітень 2015 року, NAMU
Що таке "спецфонд"? У такі фонди радянська влада відбирала твори "ворогів народу", так званих "формалістів", "націоналістів" для того, аби знищити. Більшість репресованих художників, чиї твори потрапили до спецфонду в 1930-х роках, були забуті на довгі десятиріччя.
Довгі роки існування спецфонду було засекречене, і лише зміни у політичному векторі держави дозволили відхилити завісу, поступово розпочинаючи процес дослідження та введення творів у науковий обіг. Важливим на шляху дослідження спецфонду стало відкриття архівів КДБ (СБУ), в яких зберігаються справи репресованих художників.
На виставці було представлено 80 полотен із колекції NAMU, серед яких і визначні роботи Олександри Екстер, Олександра Богомазова, Давида Бурлюка, Віктора Пальмова, Олекси Грищенка, Онуфрія Бізюкова, Неоніли Гриценко, Семена Йоффе та багатьох інших художників.
"Тіні забутих предків"
Київ, "Мистецький арсенал", березень-квітень 2016 року
Масштабний музейний проєкт, присвячений культовому фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". У структурі виставки автори заклали "шлях" фільму — дев’ять залів експозиції як дев’ять етапів створення фільму. Були використані унікальні артефакти, інтерв'ю зі свідками кінопроцесу, вперше представлені розкадрування, зроблені Сергієм Параджановим, які зберігалися півстоліття в особистому архіві, й такі ж невідомі роботи Георгія Якутовича – художника фільму.
Кураторами виставки стали Павло Гудімов та Андрій Алферов. Проєкт увійшов до шорт-ліста European Excellence Awards 2017, дизайн виставки отримав нагороду UKRAINIAN DESIGN: the Very Best of 2016.
"Авангард: у пошуках четвертого виміру"
М17, Київ, грудень 2018-квітень 2019 року
Назва проєкту відсилає до провідних ідей авангарду з його амбіцією вийти за межі тривимірного видимого світу. У виставковому центрі експонувалися агітаційні плакати, архітектурні утопії, супрематичний та абстрактний живопис, пропагандистське кіно, нова література, відбувалося декламування маніфестів. Окрім музейної частини, можна було побачити аудіовізуальне шоу від команди Front Pictures, яке "оживляло" світовий авангард.
Україна у виставці постає як своєрідне перехрестя новацій в мистецтві першої половини ХХ століття, де різноманітні мистецькі осередки (Київ, Львів, Харків, Одеса, Херсонщина і т.д.) були місцями генерації ідей, що згодом склалися у феномен українського авангарду. Кураторки — Олена Боримська та Оксана Баршинова.
"ВУФКУ. Lost & Found"
Київ, "Довженко-Центр", грудень 2019 року
Мультимедійна виставка про українське кіно 1920-х — це історія про революційний вибух, один із найуспішніших модернізаційних проєктів нашої культури, який було знищено й забуто майже на століття. Проєкт розкриває історію міжнародного успіху Всеукраїнського фотокіноуправління — державної організації, яка у 1920-ті роки сформувала успішну українську кіноіндустрію. ВУФКУ стало одним із кіногігантів у тогочасній Європі, вже серед сучасників здобувши славу "українського Голлівуду".
Експозиція у відновлених приміщеннях "Довженко-Центру" складалася з рідкісних кадрів фільмів, кінохронік та анімації, унікальних архівних документів. Також куратори виставки запропонували сучасним митцям переосмислити втрачені шедеври ВУФКУ.
"Здається, я заходжу в наш сад"
Харків, Друга Бієнале молодого мистецтва, 2019 рік
Рішення доглядати сад було проявом впевненості у найтемніші часи. Садівник "...уважає, що у світі взагалі не буде ладу (принаймні в маленькій частині світу, довіреній його опіці), якщо він не пильнуватиме постійно і не докладатиме зусиль".
Тому Друга бієнале молодого мистецтва звертається до образу саду й метафори садівництва не тільки для представлення окремих практик сучасних художників і художниць, а й задля можливості відкрити спільний простір, в якому всі учасники зможуть побачити один одного. Фраза "Здається, я заходжу в наш сад" — це фрагмент напису на стіні харківського будинку, частина трагічного і ліричного мистецького проєкту харківських художників Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського, яку куратори події Анастасія Євсєєва, Дарина Скринник-Миська та Борис Філоненко обрали за назву бієнале.
"Явлення. Пам’ятки Братського монастиря"
Київ, NAMU, 2019 рік
Чи можливо представити українське бароко за допомогою сучасних технологій?Поєднання наукового дослідження завідувачки відділу давнього мистецтва NAMU Галини Бєлікової та інноваційного дизайну експозиції художника Івана Світличного показало, що так.
За словами авторів, виставка належала до тих досліджень, які заповнюють білі плями в історії української культури. Головні експонати були об'єднані спільним походженням із Києво-Братського Богоявленського монастиря на Подолі, заснованого в 1615 році і знищеного в 1935 році. Вперше за 80 років артефакти були презентовані в одному виставковому просторі, що дозволяло уявити масштаби культурного осередку, яким був монастир упродовж трьох століть.
Інтервенції у Кмитівському музеї
Село Кмитів, Житомирщина, Кмитівський музей імені Буханчука, 2018-2019 рік
Колишній Музей радянського образотворчого мистецтва у Кмитові вперше за часів незалежної України позитивно прозвучав на всю країну й отримав відгуки у зарубіжних мистецьких ЗМІ завдяки послідовній роботі Євгенії Моляр, Микити Кадана та їхніх союзників. У 2018-2019 роках вони організували нові виставки та постійну експозицію з інтервенціями сучасного мистецтва авторів пострадянського простору.
Роботи унікальних майстрів неофіційного мистецтва радянських часів Алли Горської, Федора Тетянича (Фріпульї), Флоріана Юр'єва та сучасних — Влади Ралко, Юрія Лейдермана, Володимира Воротньова, Юрія Соломка, Сергія Шабохіна були інкорпоровані так, що створили разом із радянським доробком тривимірне відчуття часу, соціальної ситуації та мистецтва у їхньому розвитку. Сучасне тут дійсно працює як інструмент коментування та дослідження мистецтва ХХ століття.
Виставка "Це мені можна"
"ательєнормально" та студія "Троянда", Київ, Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, жовтень 2021
Виставка "це мені можна" – результат спільної резиденційної роботи художників та художниць з та без синдрому Дауна об’єднання "ательєнормально" разом зі студією "Троянда" в стінах і дворику Музею Ханенків.
Протягом двох місяців учасники та учасниці знайомилися з експозицією Музею Ханенків та властивостями глини, щоб виготовити свої твори, мотиви яких навіяні експонатами Європи та Азії. Автори розповідають, що фразу "це мені можна" сказав Валентин Петрович (Радченко), художник з "ательєнормально". "Виявилося, що ми достатньо сміливі художники та художниці не лише тому, що спробували копіювати китайську вазу XVII століття, а й тому, що збираємося показати, що з того вийшло", — говорять організатори.
Ленд-арт фестиваль "Могриця. Простір прикордоння"
Сумська область, відбувався щороку влітку
На цьому фестивалі митці створюють артоб'єкти просто неба. Симпозіум відбувається з 1997 року й ідейно прагне до розвитку діалогу людини з прадовкіллям, розширення естетичного простору від межі "я –території" художника до простору ландшафту.
У 2021 фестиваль із назвою "Простір прикордоння" пройшов під стягом старослов'янського календаря VІІ століття, який, за словами організаторів, набув нового контексту – відчуття зв’язку часів та нерозривності життя в одному з його проявів – мистецтві. Цій ідеї відповідає і місце проходження симпозіуму – поблизу старослов'янського поселення між межових городищ та серед мальовничих схилів прикордонного простору половецьких і староруських земель.
Більше до Дня Незалежності України
- Історії ідентичності. Як зберегти національне єднання, що відродилося за час війни
- Улюблені альбоми незалежності: Werewolf, Вогнепальне, Vidlik, O_x, Янанебібув та інші
- Улюблені книжки незалежності: 90-ті, війна та робота з травмами
- Улюблені фільми незалежності: баланс між життям і війною
- Добірка історичних подкастів про Незалежність України
- День незалежності України-2022: 7 історичних фактів
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
