Іру Лузіну українські меломани добре знають як колишню учасницю дівочого інді гурту Panivalkova. У 2021 році співачка випустила дебютний сольний EP "From My Lips To God's Ears" і мала великі плани на 2022-й. Як і багатьом українським артистам, в лютому їй довелося переорієнтуватися на іншу діяльність.
Лише влітку Іра Лузіа зафіксувала свою реакцію на жахливі події в пісні "Злість і сила". В інтерв’ю Ксенії Івась в ефірі "Вікенду нової музики" на Радіо "Промінь" співачка поділилася спогадами про дитинство мрії в рідному Енергодарі та розказала, в чому вона вбачає силу українців і що кожен має робити для Перемоги.
Вітаю тебе із релізом синглу "Злість і сила". Ми хочемо все знати про твою пісню і роботу над нею.
Я її створила сама в межах сольного проєкту. Почала її писати на третій день війни. Спочатку з’явився шматочок, а потім я ще три місяці її дописувала. Не могла знайти слова, які допоможуть мені висловити почуття.
Врешті знайшла і записала цю пісню у Львові. Там є студія Jenny Records Мар’яна Криськіва, нашого котика золотого. Я записала там рояль, вокал, а він ще додав трошки струнних, зробив зведення і мастеринг. Вийшла мінімалістична балада про злість, гнів, силу й нашу лють.
Ти спеціально для запису поїхала до Львова?
Я була в Ужгороді в цей час і думала, куди поїхати записатися. Поспілкувалася зі знайомими музикантами — вони сказали, що в Мар’яна є класний рояль. Я зацікавилася і поїхала. У нього така красива студія з трикутним дахом, ти прям сидиш там, як на Еббі Роуд.
В оригінальній версії пісні є ненормативна лексика. Чому ти вирішила використати слово "з перцем"?
Це не ти вирішуєш, воно саме до тебе приходить. Це слово точно нам розповідає, що ми робимо упродовж чотирьох місяців нашого життя. Ми тільки те і робимо, що фігачимо. У мене навіть мама почала матюкатися під час війни – нема на то сил просто.
У тебе вийшло відео на "Злість і силу", що зняте одним кадром. Хто його знімав?
Це була моя ідея. Я розуміла, що потрібен мінімалістичний відеоряд – я в пустоті, сиджу в чорній кімнаті й рефлексую. Є такий хлопець Жорж, він сам з Києва, але в той час був у Львові. Ми давно хотіли щось разом зробити, бо давно знайомі.
Зустрілися, я йому розповіла цю ідею, ми зняли силу-силенну дублів в цей день, і це був один з найперших дублів. Там видно, що він знімає з рук і руки трошки тремтять. Жорж все дуже точно втілив, він абсолютний котик, і я вважаю, що це суперкласна робота. Я її дивлюся і не можу відвести очей, бо начебто ми рухаємося і проживаємо емоцію разом із оператором. Це прикольно.
Наприкінці відео ти англійськими титрами пояснюєш своїм глядачам, що відбувається в Україні. Що говорять про війну твої друзі за кордоном?
Мені пощастило. У мене класні друзі за кордоном, які реально розуміють, що зараз відбувається в Україні. Усі розуміють, що на нас напала Росія, що вони знищують українців, наші ресурси. Я у відео зробила субтитри, щоб усі у світі точно розуміли, про що ця пісня. Це моя особиста історія, мій особистий меседж, який я хочу передати людям, які не в курсі, що відбувається. Мені здається, що воно дійшло за адресою. Хоча я питала себе – чи це не занадто? А може, це занадто мало? Ну поки так.
У цій пісні є рядки, де ти згадуєш маму і тата. Де зараз твої рідні?
Моя мама багато років живе у Франції. Вона дистанційно пережила зі мною революцію Гідності, я ходила кожного дня на Майдан, а мама сиділа там переживала. Тепер переживаємо разом цю війну. А тато, коли почалася війна, був в Енергодарі. Зараз він тимчасово виїхав. Це така людина, яка за дві хвилини може вхопити рюкзак, нікому нічого не сказати – і ось він вже десь дуже далеко. Такий він у мене, без планів.
Як справи в тих родичів, які залишилися в Енергодарі?
Там дуже сумно. Прямо зараз [на момент цього інтерв’ю] немає відкритої агресії, але всі розуміють, що ті активісти, волонтери, ті, хто були в АТО, – їх знаходять, кидають в підвали, калічать. Така сама історія, як в будь-якому окупованому місті. Там вже ходять рублі, але люди чекають на звільнення. Усі розуміють, що це буде важко. Русня на атомній станції поставила свою техніку, облаштували там свій пункт, з якого вони фігачать по Нікополю і комфортно себе почувають. Живуть у місцевих готелях.
Що ти відчула, коли дізналася, що рідний Енергодар окуповано?
Я навіть бачила онлайн-трансляцію, як це відбувалося, як окупанти входили в місто. Мурахи шкірою. Русня, коли заїжджала, просто нападала на людей, хто блокував в’їзд, на чоловіків, жінок, людей похилого віку. І вже вночі гатила по атомній станції. Там є навчально-тренувальний центр, така офісна будівля, — і вони фігачили по ній з танку. На блоках АЕС стояли веб-камери, можна було підключитися до них і просто у прямому ефірі дивитися, як вони нищать УТЦ. Ми були в шоці. Це варвари. Вони не розуміють, що таке ядерна безпека.
А ти спілкуєшся зі знайомими звідти?
Там вже майже немає зв’язку. Рідко з’являється інтернет. Там люди купують ті жахливі російські сімки.

Яким ти пам’ятаєш Енергодар з дитинства?
Це класна річка [Каховське водосховище], влітку кожен день бігали купатися. У 90-ті це було дуже молоде місто, середній вік людей – 33 роки. Не було навіть бабусь-дідусів, були тільки молоді родини з дітьми. Я бігала містом боса, в одних трусах. Кавуни, дині, шовковиця – це було дитинство мрії.
За часів Panivalkova ви пропагували пацифізм. Зараз в тебе сольний проєкт і остання твоя пісня – "Злість і сила". Як змінилися твої погляди за час війни?
Ми всі й досі пацифісти. Ніхто ж з нас не починав цю агресію, але нам потрібно захищати свою країну та своїх дітей. Ми всі з вами знаємо, хто агресор. Українці – це мирна нація. Ми хочемо нормально жити, розвиватися. Ми всі пацифісти, але, якщо треба, то можемо дати ляща.
Нещодавно в нашому ефірі Наталія Могилевська казала, що в цей час кожен українець має право на святу злість і святу лють.
Українці – пацифісти. Ми відбудовуємо, висаджуємо квіти на напівзруйнованих територіях, в нас є такий хист, потяг щось створювати. Українська прошивка – створювати красу і мир. Ми пацифісти, але ж захищатися треба. А якщо Росія не зупиниться на нас і піде наступати на інші країни? Українці роблять свою справу. Хто, як не ми?
Що для тебе значить працювати на Перемогу?
По-перше, я роблю музику в цих складних умовах. Це приємно, що я можу робити щось для культури. Я дивлюся на людей, які зараз пишуть музику, знімають кліпи, фільми – як у вас вистачає на це сил? Культурний фронт – наша основна задача.
Також я доначу, бо в мене є основна робота. Це український бізнес, який вже вийшов на міжнародний рівень. Ми залучаємо інвестиції, платимо податки. Я працюю англомовним копірайтером.
Ще я трошки займаюся інформаційним фронтом. Війна мене заскочила в Барселоні, в Іспанії я співпрацювала з американською журналісткою Меліссою Россі й допомагала їй робити інтерв’ю з українськими експертами до війни. Потім приїхали біженці – брали інтерв’ю в них і писали статті про біженців. Якщо я можу бути корисною в інформаційному полі, я так само це роблю. Але, як кожен, я все одно думаю: "Я роблю недостатньо". Хоча якщо ти живий, здоровий українець і працюєш – ти вже робиш достатньо, ти вже молодець.
Якби не війна, з якою б піснею ти до нас прийшла?
Це важко казати. Щось інше б я робила. У мене є пісня "Мен", я почала її записувати, ми були на фінальній стадії, але не доробили. Якби не війна, я б, певно, її випускала. Це пісня про чоловіка, який їхав зі мною в автобусі, а виявилося, що він Бог. Це було в маршрутці на Білу Церкву. Хочете зустріти Бога – сідайте в маршрутку на Білу Церкву!
Редакторки текстової версії: Світлана Берестовська і Міла Кравчук.
Підписуйтеся на “Радіо Промінь” у SoundCloud, щоб першими почути нові епізоди подкасту “Вікенд Нової Музики” та дізнаватися про найяскравіші новинки від українських артистів.
Більше інтерв'ю з українськими музикантами
- Tember Blanche: "Після повернення до Києва ми зробили перестановку у своїй голові"
- Alyona Alyona & Jerry Heil: "Найголовніше зараз – запалити увесь світ Україною"
- Alina Pash: "Ще багато роботи, щоб повернути повагу людей"
- Валерій Харчишин, "Друга Ріка": "Ми воюємо, збираючи на концертах гроші для ЗСУ"
- Юлія Юріна (ЮЮ): "Я пишу пісні виключно вночі, бо вдень я волонтерю"
Читайте нас у Facebook та Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!