У серії художніх нарисів "Нотатки військових" захисники і захисниці з різних точок України, люди з військовим досвідом з передової і тилу розповідають про свої спостереження. Їхні історії — не завжди про битви, але вони допомагають краще зрозуміти війну.
Ділимося підбіркою поезій Максима Кривцова, письменника, військовослужбовця ЗСУ. На питання в коментарях, що надихає його на написання віршів, Максим відповідає: самотність. Шість оригінальних текстів автора наводимо без змін.
* * *
В ефірі телеканалу "Забуття" найжахливіше ток-шоу "Війна":
плескайте в долоньки, поки вони у вас є
тупотіть ніжками, поки вони у вас є.
Вітаємо наших гостей
які повернулись з вогню
очі їхні - земля
вони нам розкажуть, яка чудова війна.
Знайомтесь:
Це Андрій, йому 36, він без ноги
це Сергій, йому 25, він втратив руку
а це Коля, йому 48, десятеро його побратимів загинули в одному бою.
А тепер новини стукають у вікно нашого ток-шоу "Війна" на каналі "Забуття".
хаймерси
шмаймерси
контратаки
коти і собаки
не було й не буде
тьфу
завтра переможемо
які ми молодці.
Смійтеся
жартуйте
розважайтесь
усе навибір, шановні.
- Андрій, розкажіть про себе, хто ви і де народились?
- Я ніхто, мені здається, шо я з минулого
компас збився
навігатор зламався
іду крізь темряву снів
там люди кричать
що не чути ні їх ні себе
розкажіть мені:
хто я?
- Сергію, опишіть свій звичайний звичайнісінький день?
- Я не прокидаюсь, бо снами важко назвати сни подерті
наче хмари
виходжу на вулицю
повертаюсь
бо йти нікуди
до нескінченності
і чорнота душить
наче вправний борець.
- Коля, куди б ви поїхали, якби мали можливість обрати будь-яке місце?
- Я би поїхав в минуле, щоб відмовити хлопців йти в ту посадку.
Повернемось до студії
найжахливішого ток-шоу в житті після рекламної паузи:
Якщо вам набридли звичні аромати парфумів
обирайте новий "Дживанши" з нотками крові, землі та вогню.
Не можете побачити, як сходить сонце бо криють танчики?
Дратуєтесь, коли над вами кружляє Орлан?
Через броник спину розриває біль, наче сигнал потяга розриває тишу?
Шукайте в аптеках пігулки "Звичайне життя":
приймати два рази на день
запиваючи лате з рослинним молоком.
Також купуйте зі знижкою мікстуру "Байдужість" та льодяники "Втомився".
- Андрій, про що ви мрієте ми пишаємось вами сонечки-захиснички?
Андрій мовчить, наче у засідці.
- Сергій, закрийте очі. Скажіть, що ви бачите?
- Те, що й з відкритими - темряву.
- Коля, чи є у вас друзі, що приходять погостювати?
- Вони біло-прозорі, наче туман, лиш кров проступає місцями, як маки.
Закінчуємо ток-шоу "Війна".
За декілька хвилин в ефірі каналу "Забуття"
лотерея "Мінне поле".
Вже завтра в ранковому ефірі каналу "Забуття" поговоримо про:
поховали бійця
зіркове подружжя розлучається
екстрасенс розкаже, коли все закінчиться
домашнє печиво
Слава Україні!
Найжахливіше Ток-шоу "Війна":
плескайте в долоньки, поки вони у вас є
тупотіть ніжками, поки вони у вас є.
* * *
Лідія
пахне книгами та хвоєю
має маленькі бірюзові очі
носить сережки
які гойдаються, наче мотузка
викладає математику
вирощує огірки та фізаліс
обожнює виходити на подвір'я увечері
п'яніти від темряви та спокою
Віктор
пахне хлібом та молоком
працює на нафтопереробному заводі
вболіває за туринський Ювентус
любить чорний хліб
чорний чай з лимоном
та чорних птахів
дивитист як вітер здіймає пилюку
і вона забирає минуле.
Лідія та Віктор познайомились у Львові
в черзі за солодощами
Лідія тримала в руках
"Звіяні вітром"
а Віктор - платівку бітлів
це моя Зе гьорл
подумав він
я для неї навіть готовий купити
жовтий підводний човен
на стипендію
"Is there anybody going to listen to my story?"
запитав Віктор.
Вони одружились
повінчались
тоді він міцно та лагідно
тримав її ніжну
бліду долоньку
потім вони кохались на Личаківському
слухали
як б'ється серце
як б'ється дощ
як б'ється ніч
Лідія тепер пахнула Віктором.
40 років тому
вони переїхали в Лисичанськ
місто
яке невідоме
місто
яке варто слухати
наче лікар слухає, як дихає його пацієнт
тут є річка
і є терикони
місто тоді пахнуло пилюкою й дощем
вони купили будинок
на світ з'явились їхні діти
сина назвали Павлом
на честь улюбленого футболіста Віктора
доньку: Мішель
на честь улюбленої пісні Лідії
яку Віктор
наспівував
на її вушко
тихо-тихо
щоб нікого не сполохати
перед тим
як зняти із неї
весільну сукню
та кохатися на Личаківському.
Тепер вони тримали двох вівчарок
ту
яку назвали
"Чорною"
ще цуценям подарували для Мішель
а ту
яку назвали
"Білою"
підібрали на вулиці в 2014
тоді легко було знайти на вулиці
пса
кота
чи мертву людину
нічого не змінилось
два роки тому
почали розводити кроликів.
Віктор бере ніжну, досі бліду долоньку Лідії
лагідно та міцно стискує її
вони заходять у льох
а місто штурмують птахи
артилерійських снарядів.
Павло та Мішель
в квітні переїхали у Київ
хлопець влаштувався на будівництво
а дівчина
касиркою в магазин солодощів
місто пахнуло для них
булочкою із повидлом.
Нам треба їхати
каже Лідія
в нас кролики і собаки
каже Віктор
їдь без мене
без тебе не можу
ми повінчанні
лет іт бі
відповідає Лідія.
Вони завантажили
свою стареньку червону машину
взяли трохи одягу
закрутки
"Чорну і Білу"
кроликів віддали сусідам
наче Йосип та Марія
покинули місто
він час від часу
забирав руку з керма
щоб розкойовджувати
її світле
як пшениця
волосся
і казав:
Ah, girl, girl, girl.
Ніч ковтала дорогу
наче таблетку
пахнуло
димом та прохолодою
в цей час у Турині
Ювентус вигравав у Сассуоло
Павел Недвед
думав про Лігу Чемпіонів
на Личаківське увірвався вітер
Лисичанськ кричав
наче самець косулі.
Коли їх зупинили на блок-пості
"Чорна" та "Біла"
здивовано оглядали
барикади з бетону
Віктора запитали: хто ти?
Птах?
Яблуко?
Дитина?
Ти куди?
У ніч?
У ліс?
У Віфлиєм?
Віктор посміхнувся та відповів:
"Is there anybody going to listen to my story?"
"Let it be"
відповів йому хлопець із тероборони:
"Let it be".
* * *
Я йду по чорній вулиці
на чорне світло
чорні машини
виїжджають на чорне шосе.
В чорному небі металеві чорні птахи
втім
я не можу розгледіти їх.
Хто тут?
Хто ви?
Як вам?
Намагаюсь почути власне серце
воно зроблене із металу
як ті птахи.
Пахне землею і пахне вогнем
на тротуарах лежать чорні люди
вони намагаються нам щось сказати
притуляюсь до одного:
не дихає.
Посеред чорного озера
вистрибують п'ятеро чорних рибин
на крихти чорного хліба.
А серця власного я далі не чую не чую.
Моя любов
ховається в бомбосховищі
і як закінчиться повітряна тривога
зима тіні тиша
забери її.
Тепер я розумію
про що співають The Rolling Stones.
Ми потрапили в пісню
ви бачите те, що і я?
Я шукаю червоні двері
яких насправді немає
я закриваю очі
і бачу лиш чорні сни.
No colours anymore
і want them to turn black.
* * *
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021
винайняв маленьку квартиру у цоколі і завів кота
шерсть якого була кольору помадки на еклері.
Він ходив на англійську, в тренажерку та на сповіді
він любив дивитись, як падає сніг
та в тумані зникає вулиця.
Він слухав Радіохед, старі альбоми Океану Ельзи дощ, грім і стукіт серця дівчинки
з якою засинав у маленькій цокольній квартирі
і прокидався у маленькій цокольній квартирі
цілував її тепле обличчя
пригортався до її липкого тіла
пірнав долонею у хвилі її волосся
та борсався там, наче мушка на павутині.
Вона покинула його восени
так як птахи покидають ліси
так як інженери фабрику по-закінченню зміни
і поїхала в Польщу
щоб там залишитись.
Він взяв кота, схожого на тістечко
і сказав: кіт, нам треба їхати
з нами, як ранок
як життя
як хвороба
сталась холодна
як крига
війна
урок що зветься "Спокійне життя" закінчився.
У тумані зникає вулиця
падає дощ
його зовсім не слухають
кіт вибіг у поле і ім'я його вітер.
На хресті наче на id-картці написано:
тут спочиває номер 234 вічна пам'ять.
Вона мріяла про мандрівку в Патагонію
про роман з рок-музикантом
про реєнкарнацію в царицю чи в рибу.
Планувала написати книгу
про те, що пам'ять
крихка наче кірка на крем-брюле
вразлива, наче кохання
розсипається, як пісок поміж пальців
і зникає
щезає
немає.
Вона любила свій велосипед
морозиво зі згущівкою
збирала пожовкле листя
наче марки
любила розглядати хмари
розсипані наче поп-корн
неохайним хлопчиком в кінотеатрі.
Мандрувала у гори наодинці
щоб приймати інгаляції лісом та повітрям
збирала м'яту та іван-чай
збирала зорі, розкладаючи в пам'ять, наче у фото-альбом.
Її батько загинув у чортинадцятому
їй було чотирнадцять, коли мама поїхала в Італію
та не повернулась.
Вона не мала стосунків, бо все чекала на рок-музиканта.
Коли зима вирішила залишитись
щонайменше до наступної осені
гучно і боляче сповістивши про це
і пахнуло на вулицях
тишею жахаючою
вогнем і землею
розліталося вороння
тоді вона не розгубилися
дістала із верхньої полиці пляшечку
із висушеним іван-чаєм та чебрецем
заварила трави
розлила у термос
та понесла на пости
хлопцям із тероборони.
На хресті наче татуюванням закарбовано:
тут спочиває номер 457 вічна пам'ять.
Вона жила поруч з парком
у невеликому будинку
годувала білок
годувала собак
годувала п'яниць
була хранителькою осені
і хранителькою спогадів
розсипаних, як цукор.
Їй було 54
вона працювала у комунальному підприємстві
носила синю робу "Епіцентр"
та їздила на велосипеді.
Фарбувала нігті у багряний
фарбувала губи у багряний
і щоночі до неї приходили багряні сни.
Вона дивилась "Говорить Україна"
витирала сльози білим носовичком
згадувала дитинство
яким тоді теплим було сонце
перед сном читала Кокотюху
та стрибала, наче плавець у воду, в свої сни
багряні, як нігті
багряні, як губи.
Чекала на суботу
щоб витерти пилюку в кімнатах
випрати одяг
приготувати шарлотку
та думати про минуле.
Її вбили п'ятого березня
коли вона повертала на свою вулицю
їдучи на велосипеді
вбили, як ніч вбиває день
як осінь вбиває літо
розіпнули чергою кпвт.
На хресті наче на дошці оголошень написано:
тут спочиває номер 451 вічна пам'ять.
На вулицях та на полях
з'являлись нові Голгофи
тільки кулі замість цвяхів
тільки артилерія замість списів.
Хотілося
рахувати дні до літа
рахувати кошенят
рахувати дітей
рахувати зорі
рахувати до ста, засинаючи.
Тут спочиває номер 176 вічна пам'ять
тут спочиває номер 201 вічна пам'ять
тут спочиває номер 163 вічна пам'ять
тут спочиває номер 308 вічна пам'ять.
* * *
Пада
you
спій
my
кві
ти
на твоєму
тілі
позбира
you
маленька мить
етюд
God
ина
відпус
ти
я
спробу
you
засну
ти
щоби знову
знову
знову
пада
ти
спій
my.
* * *
Танці
шманці
гульки
ми танцюємо
за Україну
ми потанцюємо
за славу героїв.
Ми покопаємо
ми повмираємо
дихаємо землею
дихаємо вогнем
хто викрав повітря?
Все навколо чорне
ноги
руки
небо.
Ну що, вип'ємо
ну що, вип'ємо
тост:
за
Пе-ре-могу!
Вода закінчилась
і їжа
і сон
і світло
і сили
і престоли
і ангели.
Танцюй
танцюй
танцюйте
за контрнаступ
за звільнення міст
за ЗСУ.
"Пума" 200
"Зоркій" 200
"Ситий" 200
"Білка" 200
де ви
де ви всі
в окопі самотньо та тісно
наче в електричці з Воловця до Львова.
Танцюй
танцюй
танцюйте
під техно
техно смерті
під відірвані ноги
під відірвані руки
так щоб бачив світ
бо я нічого не бачу
крізь чорний туман.
Танцюй
танцюй
танцюйте
у всіх сьогодні війна.
Більше "Нотаток військових"
- "У нас є історики, готові спати на ящиках по п'ять людей на два спальні місця": звернення Назара Розлуцького
- Історія однієї квартири в оповіданні воїна та видавця Дмитра Савченка
- Степи Дніпровщини, відчуття Вітчизни, морозиво для дітлахів. Нарис командира взводу Дмитра Дудки
- "У свої останні дні будь тією, ким завжди хотіла бути". Заповіт Марії Берлінської
- "Нотатки військових": на сайті Суспільне Культура стартувала серія художніх нарисів від захисників
Читайте нас у Facebook та Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
