Катерину Офліян творче натхнення накрило в метро під час перших повітряних тривог у Києві. Результатом стала пісня "Опори", яку співачка закінчила вже в Німеччині, де перебуває наразі в евакуації. Про свої панічні атаки, крутість української музики та неможливість надалі писати російською мовою Катерина Офліян розповіла Ксенії Івась в ефірі “Вікенду нової музики” на Радіо "Промінь”.
З нами на зв’язку сонграйтерка і співачка Катя Офліян з прем’єрою пісні "Опори". Розкажи, де ти зараз перебуваєш.
Зараз вивчаю музичні ком’юніті у Берліні, цікавлюсь чи потрібні тут комусь українська культура, українські пісні й відчуваю велику підтримку.
По-перше, тут багато українців, які переїхали ще до війни. Є українці, які приїхали просто зараз. І вони дуже сумують за країною, за мовою. Ми 15-го липня грали тут невеликий концерт. І до мене після концерту підходили і казали, що плакали не тому, що сумні пісні, а тому, що це шматочок того, що вони залишили і з чим вони відчувають великий зв’язок. І завдяки таким концертам вони можуть до цього знову доторкнутися.
Люди були вдячні, я навіть не знала, як на це реагувати. Берлін – це місто інтернаціональне, люди інших національностей теж заходили і були в шоці, що українська музика на такому рівні. Дуже мало про нас знають, і коли вони потрапляють на концерти і бачать, які ми класні, талановиті, вони дуже дивуються.
Де зараз Ігор, твій колега по дуету? Він з тобою виступає?
Він зараз у Києві. Ми дуже сподіваємось, що йому дадуть дозвіл на виїзд. Може, ми будемо виступати разом, але поки чекаємо. Зі мою виступала дуже талановита, класна басистка Настя Мінгулітка. То був наш перший експеримент у цьому складі, і сприймали нас класно. А Ігор у нас був в записі. Але прокачалися всі.
Розкажи, про що ваш новий сингл "Опори". Довго ти над ним працювала?
Я не буду оригінальною: звісно це рефлексія, реакція на війну і на все, що відбувалося з перших днів. Насправді, в першу добу війни я потрапила до метро. І, можливо, то був такий психологічний захист, але перші рядки приспіву – "збилися опори, криза, лютий, хвора" – це було перше, що написалось на диктофон в першу ніч війни, коли ми ховалися у метро. А вже потім, коли потрапила до Німеччини, змогла трохи видохнути та не думати про перші кроки вживання, я написала куплети.
Відправила їх до Ігоря на міксінг. І це вже тягнулося довше, бо Ігор залишився у Києві, йому було важко, нічого не зрозуміло, тому праця була довга. Але ми розуміли, що треба це доробити, тому що я вірю, що пісні мають якийсь терапевтичний ефект. І якщо мені легше стало після цього, то можливо, комусь іще це може допомогти.
Слова твоєї пісні "Страшно бути вдома, страшно, що не вдома". Я пам’ятаю, що деякий час під час війни ти жила у Львові. Чому ти переїхала до Німеччини? Не відчувала себе у безпеці?
Якщо чесно, то була хитрість моєї мами. Вона сказала: давай ти нас вивезеш з братом і потім повернешся. Я виїжджала з думками, що я повернусь через декілька тижнів. Ми виїхали. А коли ти виїхав, і бачиш ситуацію під іншим кутом, ти розумієш, наскільки небезпечно в Україні. Я хотіла повернутися аж до моменту, поки не прилетіла ракета у Київ на Татарку, тому що там поруч моя квартира.
Тут я у безпеці, я можу писати пісні, можу спілкуватися з німцями, американцями та розповідати, що насправді відбувається в Україні. Не всі читають новини, не всі до кінця розуміють, що тут робиться. Безумовно, всі підтримують Україну, але не всі знають подробиці. І мені здається, я більше користі принесу, коли я зможу говорити.
Коли ти вдома, живеш з сиренами, ти нічого не можеш прогнозувати. А тут я можу щось планувати, організувати, виступати. Мабуть, мама мала рацію – може, зараз корисніше перебувати тут. Воювати я не піду, в мене на жаль, не той характер.
Що з твоїми панічними атаками? Якось ти нам про них розповідала.
Це дуже дивно. До війни я мала панічні атаки, але коли розпочалася війна, в мене не було жодної. Зараз час бути зібраною, холодною. Мене не розвалило. Мені здавалося – головне зберегти рідних, друзів. Бути у холодному розумі, робити швидкі та правильні речі.
У тебе був російськомовний альбом. Ти продовжуєш далі писати пісні російською?
Ні, я не можу зараз це робити прям фізіологічно. Я не хочу робити категоричних заяв. Я з Харкова, і так склалося історично, ця мова моя перша. Я ходила в російськомовну школу. Але зараз це неможливо – сідати та писати російською. Що далі буде я не знаю, але прямо зараз мені погано від цього.
Я знаю, що ти писала пісні для російських артистів?
Це правда, але я відмовилась одразу. Мені пропонували, говорили, що можна більше заробити та витрачати це на ЗСУ. Але я більше на ці компроміси не піду. Раніше, щоб виживати, я погоджувалася заробляти. Але з початком війни – ні. Я відчуваю свою провину, що кілька років жила в такому компромісі з собою. Але зараз не час для компромісів. Зараз все дуже очевидно.
Яким буде твій наступний реліз?
Я хочу писати українською. Коли я ще жила у Харкові і була нерозумною маленькою дівчинкою, в мене були і російськомовні, і україномовні пісні. Хоча на той час у 2010-2012 роках усі писали російською. Можливо, я спробую англійську мову. Буду експериментувати. До речі, німецька мова дуже цікава. Може, буде якась колаборація. У мене поки немає чіткого плану. Я живу за відчуттями, як, певно, і багато українців зараз.
Редактори текстової версії: Світлана Берестовська і Міла Кравчук.
Підписуйтеся на “Радіо Промінь” у SoundCloud, щоб першими почути нові епізоди подкасту “Вікенд Нової Музики” та дізнаватися про найяскравіші новинки від українських артистів.
Більше про сучасну українську культуру
- Як росіяни 30 років формували залежність українського музичного ринку від Москви
- Alyona Alyona & Jerry Heil: "Найголовніше зараз – запалити увесь світ Україною"
- "Давай займемося текстом" або як закохати в українську 40 млн людей – Наталя Місюк
- Валерій Харчишин, "Друга Ріка": "Ми воюємо, збираючи на концертах гроші для ЗСУ"
- Чому українці масово слухають російські пісні та чи можна це змінити
Читайте нас у Facebook та Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
