"Наші хлопці, наші збройні сили виборюють, в тому числі, ранкову каву для вас всіх", – ці слова Людмили Денисової, уповноваженої Верховної Ради з прав людини, прозвучали в ході дискусії "Захист прав людини під час війни" в колишньому "Російському домі" в Давосі.
З 2018 року він був офіційною російською резиденцією у швейцарському курортному місті, вітриною кремлівської цивілізованості, центром залучення міжнародних інвестицій, ангажованих наукових дебатів та лобізму під каспійський кав'яр і французьке шампанське.
Цього року команди PinchukArtCentre та Фонду Віктора Пінчука у співпраці з Українською асоціацією професійних фотографів у межах Всесвітнього економічного форуму ребрендували маєток у "Дім військових злочинів Росії", розгорнувши відповідну виставку та дискусійну програму.
Через розв’язану проти України війну держава-агресор не допущена до цьогорічного Всесвітнього економічного форуму. Пандемія коронавіруса свого часу зупинила його діяльність на два роки, але глобальний порядок денний охорони здоров’я та подолання економічної нерівності скорегувала нагальна катастрофа, нав’язана Європі Москвою. Комфортабельному світу казкових шале в передгір’ях Альп співкуратори Бйорн Гельдхоф і Ксенія Малих розчинили двері до реалій України, понівеченої війною.
"Дім військових злочинів Росії" увірвався в респектабельне життя променади Давоса вивісками, лого і дизайн котрих розробив художник Ніколай Карабінович. Увага до події була підвищеною настільки, що за рішенням місцевої влади виставку охороняли додаткові швейцарські поліціянти.
"Дім. Що таке дім? Місце, де вам добре й безпечно, де ваші бажання здійснюються, дім – це майбутнє, де ростуть ваші діти, дім – це всесвіт, місце, де починається подорож. Моя країна, Україна, мій дім, охоплена війною. Полчища м'ясників, ґвалтівників і вбивць принесли її нам, вони схожі на людей, але їхні вчинки позбавляють їх права називатися людьми. Про це слід говорити прямо і чітко. Треба говорити правду. Назва того, що колись було "Російським домом" у Давосі, не просто символічна, вона обґрунтована, вона справедлива, бо викриває світогляд Росії", – заявив у відеозверненні на відкритті проєкту голова Офісу Президента України Андрій Єрмак.
Експозицію відкриває "Неповна карта воєнних злочинів Росії в Україні" станом на 9 травня 2022 року.
"На ній лише підтверджені дані від Держпрокуратури та Amnesty International, тому цифри такі невеликі. Але для нас було важливим, щоб ніхто не міг зробити закид стосовно фейків чи маніпуляції даними. Так само ретельно наша команда поставилася до відбору фотографій – документів злочинів, які ми шукали в локальних телеграм-пабліках, зв'язувалися з кожним автором. Кожний кадр перевірений. Ця виставка промовляє також про подвиг фотографів, тих, хто знімав та знімає в гарячих точках у гарячий час", – підкреслює Ксенія Малих.
Мертве тіло, вкрите брезентом на вулиці Маріуполя, обгорілий під обстрілами Харкова мирний містянин, пожежник, що гасить охоплене вогнем Барабашово, найбільший ринок Східної Європи, розбомблена школа у Краматорську, дитяча іграшка, покинута в зруйнованій Бородянці, породіллі в підвалі київського пологового будинку, гіркі обійми людей, які втратили близьких у Бучі, ряди табличок з іменами загиблих в Чернігові, відчай біженців, котрі рятуються з окупованого Ірпеня.
Кожний з кадрів – свідоцтво проти військових злочинців. Проти війни, самій ідеї якої в Європі час покласти кінець, назавжди унеможлививши перманентну московську агресію. Про це волають експоновані фотографії Мстислава Чернова, Філіпа Чанґа, Максима Дондюка, Павла Дорогоя, Єфрема Лукацького, Михайла Палінчака, Петра Сазонова, Євгенія Завгороднього.
Моторошний акцент виставки – відеоробота Олексія Сая, для якої він не знайшов назви. Команда проєкту зібрала й верифікувала 4683 фотографії, які фіксують російські військові злочини в Україні. На сьогодні відомо, що один із авторів знімків, Максим Левін, загинув на війні. Олексій Сай склав із більшості цих фотографій відеоряд, озвучивший його міксом із оприлюднених СБУ телефонних розмов окупантів з їхніми дружинами, нареченими, матерями.
"У меня квартира целая в кармане лежит"; "Ну какой русский человек не сопрет, да ты че?"; "Даже ни капельки сожаления нет"; "Ты давай там, украинских баб насилуй, но мне ничего не говори. Разрешаю. Только предохраняйся"; "А ты не можешь у кого-нибудь из местных забрать телефон и звонить мне каждый день?", – фрази, що обнуляють міф про велику російську культуру. Бо вона або не має жодного впливу на тих, кому втовкмачується з дитсадка, або містить в своїй суті антилюдяні сенси.
Олексій Сай зізнається: "Якщо вслухатися уважно, це ще страшніше, ніж бачити те, що на фотокадрах. Я працював із двома корпусами зображень – професійними від фотографів та тими, що зняті звичайними людьми на їхні гаджети. І досі не можу сказати, які кадри впливають сильніше – якісні і докладні чи зненацька вхоплені свідком. Робота над відео перетворилася для мене на кілька тижнів у пеклі. Але це не порівняти з пеклом, крізь яке пройшли автори знімків".
"Дім військових злочинів Росії" став майданчиком, на якому виконавчий директор Human Rights Watch Кеннет Рот заявив: "В Україні ми бачимо те, що бачили в Чечні і в Сирії. Те, яким чином поводяться російські військові, коли вони стикаються з опором. Вони завдають шкоду не лише військовим, але й цивільним. У цьому випадку до українських цивільних вони ставляться так, як просто до здобичі. І це стратегія Кремля. Моя команда в Україні задокументувала дуже багато прикладів таких військових злочинів".
Розповідаючи про примусову депортацію українців до РФ, Людмила Денисова озвучила цифру в мільйон чотириста тисяч постраждалих в такий спосіб, серед яких — понад двісті сорок тисяч дітей. Вона закликала до вирішення питання повернення наших співгромадян на міждержавному рівні. Окупантську ж практику зґвалтувань омбудсменка означила як системну й повсюдну, назвавши її окремою зброєю в реалізації геноциду.
"Поясніть мені, я собі відповіді не можу знайти, за що було вбивати мирних цивільних громадян мого міста й інших населених пунктів в Україні? Це не Збройні сили України, це мирні люди, які намагалися вижити. Дійти до лікарні, дійти до пункту гуманітарної допомоги… Вони їх розстрілювали. І саме з цієї причини ми маємо говорити при кожній можливості, аби зупинити це сьогодні і зупинити на майбутнє.
Я ставлю собі питання: чому так діяли? Тому що зло було не покаране в минулому. За минулі злочини російські агресори не відчули кримінальної відповідальності. Не було військового суду над ними, як було після Другої світової над нацистами. Ми маємо, як цивілізований світ, демократичний світ, і зупинити, і засудити такі дії, які мають місце, на превеликий жаль, на території моєї держави, на території мого міста", – мер Бучі Анатолій Федорук не ховав емоцій.
"Дім військових злочинів Росії" став багатовимірним посланням, цементуючи розуміння необхідності та неминучості міжнародного трибуналу над російськими військовими злочинцями.
Проєкт також продемонстрував новий рівень співпраці державного і приватного секторів – його партнерами виступили Офіс Президента та МЗС, вперше за роки українського представництва на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, яке веде свою історію з 2005 року.
Війна — усі останні новини
- "Русский мір" – єресь чи неонацизм? Розбирається Костянтин Дорошенко
- Квіти, розквітлі в час грому. Художники створили стінописи у Чернівцях на знак вдячності за прихисток переселенців
- Як Україну підтримує світова культурна спільнота й чому це важливо
- Виставка "Викрадення Європи" Максима Кантора. Зґвалтування України в люксембурзькому музеї
- Дух міста передається не тільки шедеврами. Семен Широчин про можливості збереження архітектури
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
