Письменник Юрій Андрухович в ефірі Радіо Культура розповів, що особливо йому запам'яталося під час революції на граніті, Помаранчевої революції та Євромайдану. Спогади записані у межах спецпроєкту "Бути гідним".
Я був нетривалий час у Києві. В 1990 році навчався на вищих літературних курсах у Москві, і на початку жовтня ми так чи інакше зустрічалися в Києві з [Вікором] Небораком та [Олександром] Ірванцем. Ми потім разом їхали до Херсона. І в цей час на Майдані, вибачте, я його назву майданом Жовтневої революції, навіть площею, ми поїхали туди підтримати студентів, трошки походили навколо їхнього містечка.
В 1990-му це зовсім якийсь інший досвід. Не тому, що я фактично всередині цієї ситуації не був, бо я цим нашим студентським Майданом 1990 року переймався дуже, я пильнував за новинами. Тоді потрошку розкривалися шлюзи завдяки, скажімо, народним депутатам рухівським, які могли всюди з’явитися і говорити. З’являлися більш-менш об’єктивні репортажі. Зрештою, коли я повернувся до Москви далі на свої курси, виявилося, що всі мої однокурсники в курсі, і я навіть приймав там вітання, коли Майдан студентський переміг, не від усіх, звичайно, своїх однокурсників, але серед них було декілька, яких я особливо за цей жест цінував, бо тоді, можливо, вперше в своїй історії почув з їхнього боку комплімент українцям як волелюбним людям.
У 2004 був ще колір. Треба було вдягнутися так, щоб було помаранчеве. Безумовно, я теж за цим пильнував. Пригадую, був на одному з телеканалів, і мені вдалося зняти верхній одяг і показати, який у мене светр помаранчевого кольору. Але на одязі тому звичайно ззовні носилися всілякі стрічки, інші знаки з цим кольором революції.
Натомість 2013–2014 — це дуже важкий момент. По-перше, з’явилися люди в балаклавах, з’явилися протигази, з’явилися респіратори. Пригадую, нам з дружиною якісь волонтери втиснули по кілька респіраторів, тому що заповідалося на газову атаку на Грушевського. Ми були в цей час близько від Європейської площі. Тобто з’явилися деталі, які віддзеркалюють зовсім особливий характер цієї революції, цього Майдану. І, звичайно, нашарування одягу, тому що може дійти до застосування сили, і одяг виконає відразу декілька функцій – буде не тільки гріти, але і захищати від ударів.
Не можу забути, як багато всяких рекомендацій і інструкцій публікувалося на платформах мережевих з приводу того, як правильно підібрати взуття, коли йдеш на Майдан Незалежності. Це, можна сказати, галузь наукова виникла, пов’язана з одягом і з взуттям.
Я теж мав відчуття єднання з начебто незнайомими далекими людьми з географічно віддалених куточків. Зрештою, просто ось момент, коли приносиш до однієї з барикад, точніше, туди, всередину містечка, заносиш якісь чергові пакети з їжею і передаєш декілька великих бутлів з питною водою, цю людину можеш на цьому місці бачити якийсь час, але ось цей момент, коли передаєш, відбувається коротесенький контакт і якийсь обмін одним-двома словами. Це не триває довго, але це незабутньо. І цей досвід важливо зберігати в собі, попри все.
Читайте більше
Сильвестров про хоровий цикл "Майдан 2014": Це велика кантата, яка закінчується колисковою"
"Кожен раз Майдан має інший образ". Спогади Прохаська про революції 1991, 2004 та 2014 років
"Ми стояли на Майдані, щоби не бути худобою, загнаною у стійло". Спогади Валерія Харчишина
