Після півторарічної перерви Enleo (стилізовано як ENLEO) випустив нову пісню «Сто зі ста». Композиція, яка розпочала новий етап творчості артиста, розповідає про кохання без ідеалізації та момент, коли людина поруч стає єдиною, з ким більше не хочеться нікого порівнювати.
Чи можна знову повірити в себе після публічного кенселінгу? І як повернутися до творчості після тривалої паузи? В ефірі шоу «Вікенд нової музики» на Радіо Промінь Enleo розповів ведучому Віктору Дяченку про новий сингл «Сто зі ста», півторарічну творчу паузу, пережиту депресію, досвід публічного осуду та новий етап своєї музики.
Півтора року від тебе не було нових релізів. Як воно зараз? Є якесь таке хвилювання — ніби починаєш спочатку? Чи це таке логічне продовження?
Хвилювання немає. Але є відчуття, що починаєш спочатку.
Про що твоя пісня «Сто зі ста»?
Коли я писав цю пісню, я взагалі не думав про те, якою її бачу. Я просто сів і намагався написати щось прикольне і таке, щоб після прослуховування була якась легкість. Я зазвичай пишу таке щось вдумливе, намагаюсь туди якийсь сенс додати. А тут отак народилася ця фраза: «Вигляд сто зі ста». Є мем про «вона десять із десяти» — це кудись туди я відійшов і подумав: мабуть, це прикольно.
Є фраза «десять із десяти», ти викрутив «сто зі ста». Це десь у житті щось спрацювало чи треба було штучно зробити якусь фразу, яка чіпляє?
Я пам'ятаю цей момент. Я був у друга і засинав на дивані. Я лежав-лежав, і просто у мене була демка, там була ця мелодія, і я намагався туди якісь рядки вставити. Мені в голову прийшло: [наспівує] «Вигляд сто зі ста. А-а». І я дописав цю пісню.
Ти, умовно, називаєш людину «сто зі ста», абсолют серед мільйонів. Чи взагалі оце «сто зі ста» буває, на твою суб'єктивну думку, чи це все ж таки якась вигадка, як і «десять із десяти»?
Ну, ми всі знаємо, що ідеалу не існує. Якщо ти щось ідеалізуєш — це ідолопоклоніння. Мене навчали таким чином: не роби собі кумира, не ідеалізуй когось на сто зі ста. Тому це таке певне просто прикольне, красиве оспівування. Звичайно, якщо ми копнемо у філософію, краще казати 99,9 зі ста.
А в стосунках як у тебе це спрацьовує? Немає оцього моменту, коли ти закоханий і здається: «Та ні, ну це десять із десяти, сто зі ста. Це просто ідеал, 101 %»?
Я не знаю. Я закохувався всього двічі в житті. Не можу так судити. Я навіть не пам'ятаю, яке це відчуття, бо це було дуже давно. Тому можу лише спробувати згадати.
Тобто якщо сподіваєтеся на стосунки з Микитою, то не сподівайтеся, що він буде вам казати, що ви сто зі ста?
Ні-ні-ні. Звичайно, що буду. Я всім кажу, що вони класні. Я дуже люблю робити людям компліменти й бачити їхні посмішки. Тому що ту енергетику, яку ти відсилаєш людині, ти отримуєш назад. Наприклад, я це відчуваю. Я емпат, я бачу це, і мені завжди приємно, коли люди в моїй компанії почуваються комфортно.
І якщо людина красива, навіть якщо ти ідеш вулицею, в мене буває таке часто, я просто кажу: «Ви дуже гарно виглядаєте». Людина цього не очікує, і це робить її день, тому що ти стоїш, наприклад, у тебе там свої якісь думки, і тут: «Добрий день! Ви класно виглядаєте». І у людини посмішка, вона розкрилася по-іншому, і тобі самому приємно.
А в тебе, коли ти себе оцінюєш, є оцей момент самокопання?
Постійно. Я, мабуть, побудував свою особистість на самокопанні, на саморефлексії, і це насправді іноді призводить не до суперхороших речей, тому що ніколи взагалі не треба порівнювати себе з іншими — це шлях не туди, це завжди шлях в інший, нехороший бік. Треба завжди порівнювати себе із собою минулим. Я все це знаю, але поки що в мене є така боротьба.
Чи було щось, що п'ять років тому для тебе було «сто зі ста», а сьогодні ти кажеш: «Та ні, я в цьому помилявся»? Це може бути людина, якась ситуація чи будь-що інше.
Мені чомусь спало на думку BTS. Був один рік у моєму житті. Це було не п'ять років тому, здається, це 2018 рік. Я подивився і такий спочатку, як завжди, мовляв: ні, це якась маячня. А потім: це прикольно. От зараз я так не вважаю. Вибачте, фанати BTS.
Разом із піснею в тебе вийшов кліп. Для тих, хто ще не бачили його на Youtube, розкажи, що в ньому такого, чому ти особисто пишаєшся цією роботою?
Мені допоміг зняти цей кліп мій хороший товариш Паша Закревський. Я пишаюсь цією роботою. Я прийшов до Паші й сказав: «Чуваче, у нас от є така сума, що ми можемо з нею зробити?». Він такий: «Микито, не хвилюйся, ми щось придумаємо». І ми зробили «американщину» — назву це так.
Я, звичайно, виріс на американському контенті, американських кліпах, на MTV тощо. І для мене реально приємно дивитись на свою роботу і розуміти, що в цілому це виглядає ближче туди. Я не скажу, що це знято, як у них, тому що там треба величезні бюджети, інші камери, там інше світло. На це просто не було грошей. Але те, що ми зробили, — ми дійсно вклали весь свій досвід, і насправді ми реально кайфували, коли це робили.
На етапі монтажу я приїжджав до Паші, ми разом монтували цей кліп і я отримував задоволення. Приємно працювати з режисером, який чує твою думку. Я почуваюся частиною процесу. Я знаю, що в цьому кліпі є частина моєї думки, мого бачення, а не лише режисерського.
Я не знаю, чи для інших режисерів таке окей, але от саме я, як артист, дивлячись на цю роботу, відчуваю, що я є креатором цього, хоча я не монтував це своїми ручками. От цим я пишаюсь.
Твоя творча пауза почалась після історії навколо Нацвідбору, коли багато критики вилилося на твої слова про те, що ти слухаєш російський реп. Минуло півтора року. Що за цей час ти для себе зрозумів про ту ситуацію, про себе? Відбулися якісь, можливо, зміни або всередині тебе, або навколо тебе в індустрії?
Я хочу сказати, що ніколи насправді не слухав російський реп і взагалі російську музику. Я тобі вже казав, що виріс на західному контенті, завжди слухав, і мені було цікаво те, що там, на Заході, і ніколи те, що на Сході. До певного часу, до 2018–2019 року, мені не було цікаво, що музично відбувається у нас в Україні. Тож я повністю сформувався як музикант, як споживач саме того контенту. І, звичайно, були певні артисти і в Україні, і з «болот», яких мені ставили.
Оцей момент, який відбувся на Нацвідборі, я можу вважати певним уроком — взагалі навіть не натискати на ці пісні, щоб, умовно, просто прочитати текст, як тоді в мене було, тому що це певна випадковість. І що я для себе виокремив: от не слухати це ніколи взагалі. Тому що це, по-перше, реально гроші — ти платиш 0,005 доларів, наприклад, за прослуховування. Навіщо це віддавати росіянам? Не треба. По-друге, те, що робиться там, — це фігня. Ну дійсно, я реально не знаю, що вони там роблять зараз, але колись або хтось мені там десь ставив, або я десь чув у тіктоці, — ну, це low quality. Навіщо це навіть слухати? І тому я, знову-таки, дивлюсь завжди на Захід і що роблять там, і слухаю те, що роблять там.
Тоді в інтерв'ю, нам тут у «Вікенді нової музики», ти розповідав, цитую: «Не списуйте мене з рахунків». І от ти повернувся. Яким Enleo повертається після цієї паузи? Що змінилося в тобі за ці півтора року?
Щось у мені померло і воскресло — якось так я б це описав. Була величезна депресія. Було відчуття, що від мене всі відвернулися, що це клеймо на все життя, і мені було дуже шкода. Коли ти тривалий час будуєш щось, дивишся на результат, будуєш якийсь зв'язок, і потім кажуть: «Він слухає російськомовні пісні», — і всі тебе кенселять, а ти навіть не можеш сперечатися, тому що все, що скажеш, виглядає наче ти брешеш, і неможливо щось довести.
Тоді я вирішив, що мені треба пауза, щоб зрозуміти, куди рухатись, щоб зрозуміти, хто я взагалі. Я пірнув у себе. Було, по-перше, дуже складно, і я не любив писати пісні — просто воно не йшло. Я зрозумів, що, схоже, я й писати пісні тепер не хочу.
Минуло десь пів року, я почав писати, і за цей рік, що я писав ці пісні (я підготував декілька треків), я знову закохався в музику і в те, що я роблю. Я розумію, що оцей час, коли артист мовчить, завжди грає проти нього, особливо зараз, у такі швидкі часи. Тебе можуть забути за декілька місяців, а я мовчав півтора року.
Але я розумію, що тепер просто починаю з нуля, з самого початку і відчуваю себе знову молодим артистом, який повертається. Звичайно, дуже складно, коли ти вже мав певну популярність, втратити її. Але це шлях, і я його проходжу.
Ти взяв паузу на певний період. Яка твоя порада людям, які з різних причин беруть соціальну паузу? Як повернутися, як не засидітися потім у цій паузі? Що має стати тригером, щоб повернутися?
За часи роздумів я зрозумів, що музика — це все, що в мене є. Це буквально все, чим я займаюсь усе своє життя. І не те щоб я більше нічого не вмів... Ні, я багато чого вмію насправді, в мене є певні знання. Але от я зрозумів, що треба займатися музикою.
Що стало моментом розуміння, що вже настав час і треба повертатися? У тебе був якийсь план, що має минути рівно півтора року? Чи це внутрішнє відчуття?
Ні, це не був план. Я б хотів повернутися і раніше. Просто ми з командою посиділи й зрозуміли, що та історія, над якою ми працювали, вона не працює, і треба підготувати декілька релізів, щоб вони вже лежали в шухлядці записані, готові. У нас був якийсь певний план релізів. Я підготував декілька треків, над якими працював. Ми їх повністю записали, звели — це був тривалий процес.
Особливо він затягнувся через осінь і зиму, тому що я пам'ятаю: минулого року перші відімкнення світла почалися у вересні, а я працював вдома, у мене домашня студія, і в мене немає EcoFlow чи можливості його придбати. Я просто працював, коли було світло, а воно було не завжди. І ось через це дуже сильно затягнувся процес. Але ми пройшли це.
Мені, до речі, допоміг мій саундпродюсер Рома Crybye — у нього от був EcoFlow. Я до нього приходив на студію, і тепер ми разом працюємо. Я навіть скажу так, що ця зима і ці знеструмлення нас реально зблизили. І от у цих піснях, мабуть, буде проглядатися якийсь промінь надії і світла, що все буде класно.
Нещодавно у нас у студії був Otoy, і він казав, що кенселінг — це, мабуть, найстрашніше, що є для артиста. Ти певною мірою пройшов цей шлях. Що б, можливо, півтора року тому ти собі сказав і людям, яких зачепила та ситуація, щоб цей шлях якось пройти інакше?
Це дуже складне питання. Я просто зараз знову згадую, як це… Я плакав. І мені було дуже-дуже страшно. У мене наче життя закінчилося. От я дивлюсь на ці всі новини, що мені пишуть, і розумію: все, я втратив все своє життя. Тому те, що я можу сказати, — перше: якщо тебе хтось закенселив або забулив, якщо тобі важко, то треба дозволити собі проплакатись, прожити цю емоцію. Але найголовніше — спілкуватися з людьми, бути з людьми, які тебе підтримують, — це батьки або твої друзі. Поговорити з ними, не закриватися, не тримати ці емоції в собі, а дати їм волю. Тому що чорне з себе треба випустити. І тоді, якщо тебе підтримають, тобі буде набагато простіше.
Якщо в тебе немає таких людей, то треба піти до психолога і хоча б йому це розповісти. Реально дуже-дуже важливо це не тримати в собі. Мені здається, що мені найбільше допомогли друзі. Molodi тоді також були на Нацвідборі, й, попри те, що в них не було часу, вони приїжджали до мене додому і допомагали мені, спілкувалися і просто проводили час. Це був дуже важливий для мене період, і я його прожив тільки завдяки друзям та своїй дівчині.
Ти багато в соціальних мережах переспівуєш хіти. Зараз уже вийшов із новим релізом, з новим авторським треком. Що чекати від тебе далі, принаймні у 2026 році?
Я повертаюсь. Ми підготували ще декілька релізів. Я не хочу знову проходити якусь паузу. Цей час я прожив і тому маю козирі у своєму рукаві.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
