Нещодавно Олександр Положинський презентував альбом каверів "Тартак — Та Не Так".
До збірки увійшло 17 переспівів від артистів, з якими гурт раніше не мав творчих співпраць, серед них — O.Torvald, Artem Cheros, Alina Pash, Morphom, VovaZiLvova, "Очеретяний кіт", "Ті що падають вгору", "The Вйо" та інші.
Як змінюється погляд на власні пісні через тридцять років? І що може змусити музичний альбом чекати свого часу п'ять років? В ефірі шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь Олександр Положинський представив альбом каверів "Тартак — Та Не Так" і розповів ведучому Віктору Дяченку про шлях цього проєкту від задуму до релізу, службу у війську, творчі принципи та розмову із самим собою крізь три десятиліття.
Текстову версію для Суспільне Культура підготувала Олена Кірста.
Ми презентуємо збірку переспівів під назвою "Тартак — Та Не Так". Самого гурту вже немає, але це ніби як присвята тридцятиріччю. То цей альбом — це якесь переосмислення чи, можливо, просто нове життя цих пісень?
Зараз буду відкривати секрети. Це альбом, який планувався на 25 років "Тартака". Тоді гурт ще існував – щоправда, я вже там не був учасником. Я у 2021 році пішов і думав, що це вже кінець існування "Тартака", але хлопці вирішили взяти іншого вокаліста і продовжити існування гурту. І поки вони займалися своїми справами в межах того, що вони собі напланували в новому етапі розвитку "Тартака", я вирішив, що для мене це гарна нагода присвятити час і сили тому, чим я не міг зайнятися раніше з різних причин. У мене було більше вільного часу та можливостей, і я вирішив зробити на 25 років "Тартака" збірку каверів.
У мене були певні умови: по-перше, це мали бути кавери від артистів, з якими я ніколи не мав творчих спільних проєктів, по-друге, я вибирав артистів, які мені подобаються. Шкода, що не всі погодилися з різних причин, шкода, не всі, хто взялися робити кавери, їх зробили, але задум був такий.
Знову ж таки, ще одна з умов — це не робити кавер на пісню, на яку хтось його вже робить. Бо в збірках каверів трапляється таке, що на одну пісню роблять багато різних версій, а на якусь не роблять взагалі. Я цього хотів уникнути, і тому деякі артисти, які хотіли категорично пісню, яку вже хтось вибрав, були змушені відмовитися від участі в цьому проєкті. Я їх розумію і не засуджую.
Але так сталося, що через певні обставини хтось дуже довго робив свій кавер, хтось робив-робив, так і не зробив, хтось не міг довго документи підписати, хтось вирішив перероблювати, бо йому щось там захотілося, хтось змінив наповнення (деякі кавери робилися спільно, в людей розійшлися творчі шляхи — і довелося перероблювати).
У підсумку все це затягнулося до початку повномасштабного вторгнення. Потім — велика війна, я в армії, і взагалі було не до цього. Але зараз моя служба вже більш комфортна, я п'ятий рік у війську, вже й адаптувався, і підрозділ змінив, де мені дають більше можливості займатися такими справами, які стосуються моєї творчості, то, в принципі, я вирішив, що це гарний час, щоб узятися за те, що було не зроблено тоді. Тим більше, що цього року "Тартаку" виповнилося б 30. Тому можна вважати, що п'ять років тому ми почали проєкт до тридцятиліття "Тартака".
До речі, стосовно вибору артистів — чи не було тих, хто потім, знаючи, що ця робота робиться, приходили й казали: "Ну, я хочу це зробити"?
Я думаю, що були. Але зараз я вже дуже тьмяно пам'ятаю, чесно кажучи. Сторінка перегорнулася, і дуже багато що перекрилося новими спогадами, переживаннями — ковід, участь у бойових діях, — у голові багато що змінилося.
Наприклад, днями в мене відбулося спілкування з хлопцями з O.Torvald. Женя Галич мені пише: "Ти що, видав уже збірку? А чому не попередив?". Кажу: "Женю, чесно, випало з голови…", а він каже: "Ми хотіли зробити окреме промо для пісні". Я відповів: "Чесно, випало з голови, що ми про це домовлялися. Я думав, що ви вже давно це зробили".
От я пам'ятаю, що була така розмова, що вони хочуть зробити окреме промо для пісні, але в моїй пам'яті це вже було як зроблене. І тут виявляється, що хлопці це ще не зробили, чекали моєї команди, і мені було дуже незручно, з одного боку, а з іншого боку, в мене є виправдання — мені за 50, я вже забуваю.
Ці кавери з тобою якось затверджували? Чи казав ти, наприклад: "Ні, це зовсім не той «Тартак». Це взагалі не наше", чи ти свідомо дозволяв артистам робити все, що вони хочуть?
Я свідомо дозволяв артистам робити те, що вони хочуть, тому що я пропонував це артистам, які мені подобалися, і я довіряв їхньому смаку та творчому баченню. Єдине, що я просив, — не змінювати оригінальний текст. Багато хто все ж таки змінив його, але я так розумію, що це було несвідомо, — просто люди так собі цей текст уявляють.
Є артисти, які хотіли зробити свої доповнення до тексту, і я дав їм можливість зробити ці версії для своїх альбомів, а для мого альбому — зробити так, як я хочу. У музичному й творчому плані все одно лишалося так, як вони бачать. Тобто я не казав: "Приберіть оцей шматок, додайте щось", — такого не було, всі робили так, як вони хочуть.
Тепер стає зрозуміліша історія, чому GannaBaby видали "Моральний секс" три роки тому. Тобто робота над альбомом уже тривала.
Багато хто повидавав свої версії раніше: і GannaBaby, і "Бетон", і "Кімната Гретхен" видали раніше, Letay "Хулігани" теж видав дуже давно, і, в принципі, він там робив так, як він хоче, щось від себе додавав.
Можливо, для тебе ці переспіви щось відкрили чи допомогли переосмислити в сучасних артистах? Чи ти щось нове для себе відкрив, коли вони працювали над цими піснями?
Нічого не відкрив, але моє творче его потішене. Я дуже люблю, коли артисти переспівують мої пісні, і переспівують так, що мені подобається.
Оскільки мені тут всі кавери подобаються, то мені це все дуже приємно. Коли відбувалася робота над цією збіркою, були пропозиції робити інші кавери, і деякі з них навіть робилися, але до збірки вони не ввійшли, тому що не вписувалися в концепцію.
Ми почули твоє зізнання, що приємно, коли переспівують твої пісні. А чи було, можливо, в музичному плані чи ще в якомусь, коли ти побачив у собі щось, що раніше взагалі не помічав?
Ну, от я слухав, наприклад, "Репетицію" і згадав, що ця пісня написана не для мене. В Луцьку був на той час дуже класний гурт — "Основний показник", шкода, що він існував недовго, і хлопці вже давно не займаються творчістю. Але цей текст писався для них, і в них "Репетиція" була зовсім інакша — така швидка, вони там навалювали, дуже швидко читали це все. Власне, воно й писалося, щоб більше навалювати, а вже потім, коли створився "Тартак", і коли я вже писав більш речитативні тексти для самого себе, ми вирішили зробити спільну версію ще для альбому "Система нервів". Ну, і зараз Alina Pash з Ігорем (хіпхоп- та R&B-виконавець Ihryk — Ред.) зробили прикольну версію. За змістом, звісно, я б зараз уже так не писав — там є вже тригерні для мене речі.
За 30 років, навіть більше, зрозуміло, що я і світ уже багато в чому змінилися, і коли слухаю, деякі речі там мене тригерять, але у багатьох моментах текст все одно класно лягає на ті ритми, які створили Аліна з Ігорем. В принципі, звучить нормально і на сучасність, якщо деякі моменти з цього тексту підчистити.
Якщо говорити про альбом — в ньому я не вибудовував порядок пісень якось навмисно. Я вирішив, що пісні в альбомі приблизно мають бути в тому порядку, в якому вони з'являлися на світ. Ну, скажімо так, не як писалися, а як виходили в люди, тому що з написанням є нюанси. І оскільки альбом дуже різноплановий за музикою, бо дуже різні артисти взялися за свої версії пісень "Тартака", то виходить, що збережений оцей баланс: м'якше, твердіше, драйвовіше, ліричніше. Мені навіть в цьому аспекті дуже подобається.
І ще варто сказати про назву альбому, тому що все ж таки там є гра слів: альбом називається "Тартак — Та Не Так", тому що це пісні "Тартака", але звучать не так, як звикли люди, які слухають "Тартак". Це вже творилося тоді, коли гурт був на фінальній стадії свого існування. Тому там ще алюзія на те, що "Тартак" потрошку "тане", і ця гра слів також відображена на обкладинці — там айсберг, з якого крапають крапельки.
До речі, дизайн створив Тарас Мойсак — дизайнер, який після початку повномасштабного вторгнення пішов воювати і воював багато. Я знаю, що він живий, але не знаю, чи він ще досі у війську. У нього був складний період, він проходив реабілітацію. Не знаю, чим він займається зараз, він трішечки закрився від світу. Але робота дуже класна і дизайнер дуже талановитий.
Такі альбоми-переосмислення насправді трохи схожі на розмову про музичний спадок. Якби декількома реченнями описати "Тартак" і що він залишив після себе в українській музиці й на українській сцені, що б ти сказав?
Це не мені оцінювати. Тут нещодавно вийшов один проєкт, де переспівували ще одну пісню "Тартака", — Yarmak та Давид Максиса переспівували нашу з Підлужним пісню "Не кажучи нікому". І там (у проєкті Тіни Кароль "Дім звукозапису" — Ред.) наговорили дуже багато приємних слів про "Тартак" і про мене. Мені це все, звісно, приємно слухати, але самому про це говорити трішечки ніяково.
Я вважаю, що "Тартак" дуже вплинув і на українську музику, і взагалі на життя українського суспільства. Ми не були дуже розкрученим, розпіареним проєктом, таким, щоб нас знали всі, але вплив "Тартака" я часто відчуваю. Ну, і оскільки я теж є частиною "Тартака" і в мене були ще інші проєкти, які теж беруть свою основу в "Тартаку", то це я теж все ж таки приписую існуванню "Тартака". Тому що, так, я почав займатися музикою не з "Тартака", і "Тартак" теж не на голому місці виникав, але мені здається, що цей гурт став основою для розвитку дуже багатьох напрямів, різних людей, творчих особистостей, ідей тощо.
Дуже часто, коли я слухаю якісь новіші пісні, ловлю себе на думці, що, можливо, на це міг вплинути "Тартак" або я своєю творчістю, бо щось я таке вловлюю в цьому всьому. Але не можу гарантувати й стверджувати, що це дійсно так було. Тому я вважаю, що ми своє місце маємо, а наскільки воно важливе, — не мені судити.
Цього року гурту виповнюється 30 років. Якби за одним столом зараз зустрілися версії Олександра Положинського 1996 року і 2026 року, про що б вони, можливо, сперечалися найдовше?
Я не думаю, що ми б сперечалися. Єдине, що я, можливо, дав би тому молодшому кілька порад. І серед них було б: якщо у тебе виникає думка когось виганяти — виганяй, не думаючи. Не думай. От просто виникла думка — все, роби це. І тоді, можливо, якісь речі далися б легше. Це, до речі, порада всім музикантам: якщо ви відчуваєте, що всередині колективу є хтось, кого хочете позбутися, не затягуйте до того моменту, коли він сам ухвалить це рішення, а це буде найбільш невигідний для вас момент. Зробіть це раніше. Не церемоньтесь, якщо для вас важливо те, чим ви займаєтесь.
А чи є щось, у чому той Олександр точно мав би рацію, навіть попри твій теперішній досвід?
Так, він у всьому мав рацію. Він був ідеальний артист: сміливий, не боявся творчих експериментів, авантюр, брався за все, що вважав, що він може подужати. Ну, і не без таланту. Не скажу, що він одразу був бездоганний в усьому, але у мене до нього питань немає.
Скажу більше: навіть теперішній я захоплююсь тією працездатністю, всеосяжністю всього, за що брався той Олександр Положинський. Я інколи думаю: а як я все це встигав тоді? Зараз у мене більше функцій, більше обов'язків, але роблю я значно менше, ніж робив. Тоді, можливо, я був молодший і вільніший, але я впевнений, що теперішній я десь відсотків на вісімдесят завдячую тому всім, що маю зараз. І це не про матеріальне, це про інше — десь відсотків вісімдесят створив той хлопець тридцятирічної давнини.
У мене вдячність не тільки до мене самого, але й до тих людей, які були поруч, допомагали, підтримували. Я завжди намагаюся бути таким, як були ті люди, які підтримували мене, коли я цього потребував, навіть коли я їх про це не просив.
Ми багато говорили з тобою про минуле. Якщо говорити трохи про майбутнє, як ти його бачиш? Це ще виходи на сцену до глибокої-глибокої старості, назвемо так, чи має бути якась музична пенсія?
Ідеально для мене, ми зараз фантазуємо, — це сидіти в Луцьку, мати свій невеличкий клубчик і там регулярно грати концерти, на які з'їжджаються люди з усієї України, щоб ці концерти послухати. Якщо це не вдасться, а, найімовірніше, це не вдасться, — ну, два концерти в рік: на день народження і в грудні.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
