Щороку в травні відбувається Пісенний конкурс "Євробачення" — один із найстаріших міжнародних телевізійних музичних конкурсів світу. Під час змагань виступають артисти з помпезними номерами та демонструють вокал. Проте існує версія конкурсу, де оцінюють не голос, а майстерність інструментального виконання — це "Євробачення молодих музикантів".
Цьогоріч конкурс вперше відбудеться у Вірменії 6 червня, де одинадцять молодих музикантів змагатимуться за трофей. Суспільне Культура розповідає про історію конкурсу, відмінність від головної версії та український контекст.
Історія конкурсу
"Євробачення для молодих музикантів" можна назвати конкурсом-бієнале класичної музики, який з 1982 року організовує Європейська мовна спілка (EBU). У ньому беруть участь сольні інструменталісти від 12 до 21 року. На відміну від пісенного аналога, тут оцінюють виключно майстерність виконання класичних творів у супроводі симфонічного оркестру.
Історія конкурсу розпочалася на зламі 1970–1980-х років. Усе почалося з локального успіху у Великій Британії, який згодом масштабували на всю Європу. Британська мовна корпорація BBC заснувала внутрішній конкурс BBC Young Musician of the Year. Проєкт здобув популярність в Сполученому Королівстві серед телеглядачів. Це підштовхнуло музичних експертів EBU до створення міжнародного аналога для популяризації класичної музики серед молоді. Він став першим новим масштабним проєктом EBU під брендом "Євробачення" після оригінального пісенного конкурсу.
Як і британський конкурс, ця версія "Євробачення" відбувається раз на два роки.
Одинадцятого травня 1982 року в Free Trade Hall відбулося перше "Євробачення для молодих музикантів". У ньому взяли участь шість країн: Сполучене Королівство, Франція, Німеччина, Австрія, Норвегія та Швейцарія. Першим в історії переможцем став німецький піаніст Маркус Павлік.
У 1986 році приєдналися ще сім країн, серед яких Швеція, Бельгія та Югославія. Хронометраж телешоу перестав вміщати всіх, і EBU запровадила закриті півфінальні відбори за кілька днів до основного концерту, залишаючи для фіналу від п'яти до восьми найкращих солістів. Опісля конкурс впродовж років не зазнавав суттєвих змін.
Після розпаду СРСР географія конкурсу різко розширилася, охопивши країни Східної Європи. Конкурси 1994 року у Варшаві та 2000 року в Бергені зібрали рекордну кількість учасників — по 24 країни. Окрім того, організатори переглянули вікові обмеження. На початку ліміт обмежувався 18 роками, проте остаточно зафіксували у межах від 12 до 21 року.
У 2006 році конкурс став однією з центральних подій року, присвяченому Моцартові. На честь 250-річчя з дня народження Вольфганга Амадея Моцарта твори, що виконувалися фіналістами, були обмежені Моцартом або творами його сучасників. Тоді конкурс вперше провели просто неба, що заборонено у головному пісенному конкурсі "Євробачення".
В історії конкурсу Австрія є найуспішнішою — шість перемог. Далі Польща — три перемоги. Німеччина та Нідерланди перемагали двічі, а Чехія, Франція, Греція, Норвегія, Росія, Словенія, Швеція та Велика Британія вигравали по одному разу.
За десятиліття проведення шоу учасники-музиканти грали загалом на 24 різних інструментах, сім з яких допомогли здобути перемогу. Скрипка є найуспішнішим інструментом, принісши десять перемог, фортепіано — п'ять перемог, віолончель — дві, а поодинокі перемоги були здобуті завдяки кларнету, флейті, альту та саксофону.
Головні особливості та відмінності від дорослого "Євробачення"
Загалом за понад 40 років існування в інструментальному "Євробаченні" взяли участь молоді музиканти із 43 країн світу. На відміну від головної версії, ця відрізняється кількома головними правилами:
- Відсутність глядацького голосування: переможців визначає виключно професійне міжнародне журі, що складається з авторитетних диригентів, солістів та музичних критиків. Для забезпечення незалежності оцінювання та уникнення упередженості склад журі щороку міняють.
- Інший принцип господарювання на шоу: країна-переможець не зобов'язана приймати наступний конкурс. Місце проведення визначається EBU заздалегідь на основі заявок від мовників. Саме тому Австрія приймала конкурс рекордні шість разів, переважно в межах Віденського фестивалю.
- Кар'єрний трамплін: для багатьох інструменталістів участь у шоу відкрила шлях до світових залів. Наприклад, австрійський скрипаль Юліан Рахлін (переможець 1988 року) та британська віолончелістка Наталі Клейн (переможниця 1994 року) побудували успішну кар'єру після тріумфу на конкурсі.
Цьогорічний конкурс у Вірменії
Як зазначено на сайті конкурсу, місцем проведення у 2026 році став Вірменський національний академічний театр опери та балету в Єревані. Окрім звання та трофею переможець або переможиця отримає спеціальне запрошення виступити з Вірменським національним філармонічним оркестром впродовж концертного сезону 2026–2027 років. Прямий ефір відбудеться 6 червня о 19:00 за київським часом.
Учасників оцінюватимуть за технічною точністю, тоном і якістю звуку, музикальністю та інтерпретацією, а також за виконанням і комунікацією. Склад цьогорічного журі:
- Роман Сімович (Roman Simović) — голова журі, всесвітньо відомий скрипаль та концертмейстер (диригент) Лондонського симфонічного оркестру;
- Жюльєн Салемкур (Julien Salemkour) — німецький диригент і піаніст, який тривалий час працював у Берлінській державній опері;
- Едуард Белмар (Eduard Belmar) — іспанський флейтист-віртуоз, лауреат низки міжнародних конкурсів класичної музики;
- Нарек Ахназарян (Narek Hakhnazaryan) — вірменський віолончеліст, представник світової класичної сцени та лауреат "Золотої медалі" Міжнародного конкурсу імені Чайковського.
Цього року на сцену підіймуться одинадцять музикантів, які гратимуть на шести різних інструментах. Вперше на конкурсі прозвучить маримба. Список учасників:
- Німеччина – Мое Дірштайн (Moë Dierstein) (скрипка);
- Кіпр – Яковос Кедарітіс (Iakovos Kedaritis) (кларнет);
- Бельгія – Симон Нахімовіч (Simon Nakhimovitch) (маримба);
- Сербія – Яна Яковлєвич (Jana Jakovljević) (скрипка);
- Швейцарія – Мануш Тот (Manoush Toth) (фортепіано);
- Вірменія – Елен Вірабян (Elen Virabyan) (флейта);
- Польща – Міхал Стохель (Michał Stochel) (акордеон);
- Португалія – Беатріс Лі Розао (Beatriz Li Rosão) (скрипка);
- Латвія – Соня Місіня (Sonja Misiņa) (маримба);
- Чехія – Нора Луббадова (Nora Lubbadová) (фортепіано);
- Швеція – Едвард Альбек Гладер (Edward Ahlbeck Glader) (фортепіано).
Кіпр, Латвія та Португалія повертаються на конкурс 2026 року, востаннє взявши участь у 2010, 2002 та 2014 роках відповідно.
Участь України у конкурсі
Україна має невеликий слід в історії інструментального “Євробачення”. На відміну від традиційного або "Дитячого Євробачення" українські музиканти з'являлися на цій сцені лише двічі.
Дебют відбувся у 2008 році у Відні. Першою представницею України стала піаністка Анна Федорова. Вона виконувала твір іспанського композитора Ісаака Альбеніса, проте за рішенням журі не пройшла півфінальний відбір.
Друга спроба відбулася у 2012 році. Тоді у Відні Україну представляв скрипаль Богдан Івасик. Він виступив у півфіналі й також не увійшов до числа фіналістів.
У 2020 році Суспільне Мовлення планувало повернути Україну на конкурс після восьмирічної перерви. Проте через пандемію COVID-19 Європейська мовна спілка повністю скасувала проведення конкурсу в хорватському Загребі. Після цього Україна не подавала заявки на участь.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
