В український прокат 17 липня вийшла стрічка "Життя Чака" режисера Майка Фленегана (серіал "Привиди маєтку Блай") за мотивами однойменної повісті Стівена Кінга.
Фільм розповідає про три етапи незвичного життя звичайного чоловіка на ім'я Чарльз (Чак) Кранц, якого зіграв Том Гіддлстон.
За сюжетом ім'я головного героя Чака раптово стає відомим на все місто — усе завдяки привітанню, що з'являється повсюди: на банерах, радіо, в інтернеті, на стінах і вікнах будинків.
Ніхто не знає, хто такий Чак, але подейкують: якщо він помре — з ним загине увесь світ.
У цій рецензії для Суспільне Культура кінокритикиня Альона Шилова розбирається, у чому сильні сторони фільму "Життя Чака", кому він може сподобатися, а кого — розчарувати.
У тексті є спойлери до фільму.
"Життя Чака" починається з кінця — і буквально, і метафорично.
Фільм відкривається частиною під назвою "Акт 3", тож одразу ясно: події розгортатимуться у зворотному порядку. Прийом не новий, але часто ефективний: рухаючись назад, автори можуть створити відчуття саспенсу й поступового наближення до головних сенсів фільму.
Але цей "кінець" також є буквальним — світ навколо героїв починає руйнуватися. Вимкнення інтернету, а згодом зв'язку та електроенергії, апогей екологічних катастроф — коли частини континентів змиває океаном, і сповільнення обертання планети — усе це сходиться воєдино та знаменує не просто фінал історії, а кінець людства, можливо, й усього всесвіту.
Глядачів занурюють у цей хаос через перспективи двох героїв — вчителя Марті Андерсона (Чиветел Еджіофор), який намагається продовжувати навчати дітей попри дедалі більшу паніку та апатію з боку батьків (і загалом більшості людей), а також Фелісії Гордон (Карен Гіллан) — медсестри, що рятує тих, хто під час апокаліпсиса намагається вкоротити собі віку. Як і їхнє оточення, Марті та Фелісія відчувають страх і тривогу, шукаючи підтримки одне в одному — адже колись були одружені.
Аж ось, посеред руйнації світу, з'являється химерний промінь чи то надії, чи то гумору: банери на вулицях, телебачення та радіо — усюди виникає дивне зображення чоловіка середнього віку з чашкою в руках і підписом "Дякую, Чаку, за неймовірні 39 років!".
Ця химерність привертає увагу як героїв фільму, так і глядачів. Здається, згадки про Чака не підпадають під жодні закони Всесвіту, адже коли по всій планеті гасне світло — одне з останніх знамень наближення кінця — зображення Чака починають з'являтися як голограми просто у вікнах будинків.
Зрештою у фіналі "Акту 3" Марті возз'єднується із Фелісією і вони разом дивляться на зірки, що вибухають. Марті встигає промовити лише "Я тебе люблю", перш ніж екран поринає у темряву — кінець настав.
"Акт 3" занурює в історію, створюючи атмосферу інтриги та тривожного очікування: хто ж такий Чак? За що йому дякують? Про які саме 39 років ідеться? Та чи можна вважати подальший розвиток сюжету вдалим — питання, на яке кожен глядач і глядачка мають відповісти самостійно.
"Акт 2" знайомить глядачів із самим Чаком — бухгалтером середнього віку, який приїздить на конференцію банкірів. Але в очікуванні конференції його захоплює давня любов до танців, і він танцює прямо на площі під запальну гру на барабанах.
Ця сцена, ймовірно, є однією з найяскравіших у фільмі. Як мінімум тому, що Том Гіддлстон міг би танцювати на екрані хоч протягом усього фільму — за ним усе одно було б захопливо спостерігати.
У цьому ж акті розкривається ще одна деталь: Чаку залишилося жити 9 місяців. Чоловіка вже мучить головний біль — сигнал пухлини, що росте у його мозку.
Якщо не брати філософські розмірковування про природу творчості, поклику та відповідальності (що транслюється переважно через образ барабанщиці), то це, власне, й усе, про що розповідає "Акт 2". І якщо глядачі прийшли на фільм у сподіванні побачити історію з Томом Гіддлстоном у центрі, то на них чекає неприємне розчарування.
"Акт 1" присвячений дитинству та юності Чака. Осиротівши, хлопчик починає жити зі своїми дідусем (Марк Гемміл) та бабусею (Міа Сара). Незважаючи на трагічні обставини, фільм має максимально легкий тон і обирає фокусуватися на світлих моментах. Що "Життю Чака" вдається доволі органічно, тож за це стрічку справді можна похвалити.
З цієї частини глядачі дізнаються, що любов до танців з'явилася у Чака від бабусі, а майбутня професія бухгалтера — за сприяння дідуся, який розкрив перед хлопчиком магію чисел.
Утім, якщо намагатися зібрати усе воєдино — виходить доволі заплутана і не зовсім зрозуміла історія. З одного боку, в "Житті Чака" відчувається багато невидимих ниточок, які зшивають воєдино різні фрагменти. Наприклад, і вчитель Марті, і дідусь Чака говорять однакові фрази про всесвіт та силу математики, що створює певну циклічність у сюжеті.
Можна помітити й загравання із часом та сприйняттям: одні актори можуть з'являтися у різних ролях (наприклад, Еджіофор і Гіллан, які зіграли вчителя та медсестру, також грають вчителів у школі Чака).
Ці прийоми створюють додатковий шар сенсів, які цікаво розгадувати. Особливо враховуючи, що велика частина діалогів у "Житті Чака" присвячена роздумам над природою Всесвіту, долі, людських зв'язків та життя. І усе це доповнює основну ідею стрічки про те, що людина — це цілий окремий Всесвіт.
Одначе якщо поглянути на "Життя Чака" більш критично, то багато сюжетних ходів виглядають незрозуміло.
Найсильнішою рисою "Життя Чака" є акторський склад. Від Тома Гіддлстона до Джейкоба Трембле (який ще нещодавно був тим самим дитиною-актором, що з'являвся в усіх фільмах) та Марка Гемміла — усі виконавці ролей приносять в історію свій шарм та вразливість. Можна сказати, що цей фільм великою мірою тримається саме на персонажах.
Проте з погляду сценарію і сюжету "Життя Чака" сприймається більше як хаотичний потік свідомості. Можливо, це й була мета авторів стрічки — скласти фрагменти, які, на перший погляд, не мають багато спільного, і об'єднати їх через приховані сенси та символи. Але навіть якщо це й був основний задум, його реалізація відчувається криво.
Також не треба забувати, що фільм створено на основі повісті Кінга, а не роману. "Життя Чака" є частиною збірки "Якщо кров тече" і займає орієнтовно 70–80 сторінок. Хоч це й здається незначною деталлю, варто розуміти, що повісті часто сприймаються як короткі історії, тому їхня структура і ритм відрізняються від романів. Саме тому романи зазвичай екранізують у форматі повнометражних фільмів, а повісті, новели чи оповідання — у короткометражні стрічки або мінісеріали.
Наприклад, у самого Кінга є ініціатива Dollar Baby — програма, у межах якої молоді режисери можуть екранізувати його короткі оповідання за символічний гонорар у 1 долар для автора. Хоча, звісно, винятки є всюди, як-от оповідання "Тіло", що лягло в основу фільму "Залишся зі мною" (1986). Проте одне — екранізувати твір, а зовсім інше — зберегти темп і органічний ритм оригінальної оповіді.
З першоджерелом у всього на 70–80 сторінок "Життя Чака" має майже двогодинний хронометраж, через що місцями фільм відчувається затягнутим або нуднуватим. Фільм часто звертається до закадрового голосу — що з погляду сценарію вважається штучним рішенням. Адже якщо авторам доводиться озвучувати якісь факти окремо, значить, вони не змогли донести їх через візуал. Знов таки, маючи хронометраж у майже 2 години!
Якщо намагатися схарактеризувати "Життя Чака" однією фразою, то це буде щось подібне на "потік свідомості". Ймовірно, автори стрічки ставили собі за мету створити ефект прожитого життя за 2 години (схожий прийом є у фільмі "Містер Ніхто"). Але чи вийшла ця спроба вдалою — сказати важко.
З одного боку, можна помітити натяки на те, що увесь світ, події стрічки, персонажі — усе це відбувається в голові у Чака. Що руйнування Всесвіту — це буквально його хвороба, смерть його мозку. Бо герої фільму неодноразово повторюють, що свідомість — це Всесвіт, людина — це Всесвіт. Це ж говорить і сам Чак, згадуючи власне дитинство.
Метафора дійсно поетична, але... що далі? Що саме фільм намагається прокомунікувати? Насолоджуйся життям, поки можеш? Не схоже, що таке мотиваційне послання є центральним. Показуй свою любов, доки є нагода? Теж ні. Зв'язок між людьми є центральним в історії, але він зображений природно, без драматичного акценту.
У плані сенсів "Життя Чака" можна довго розгадувати, у цьому полягає і сила, і слабкість фільму. Для глядачів, які люблять філософські роздуми про кіно, "Життя Чака" може бути цікавою вправою у трактуванні послань. Але для тих, хто тяжіє до більш структурованих історій, що складаються, мов пазли, "Життя Чака" навряд чи надасть достатньо відповідей.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
