25 квітня 2024 року Верховна Рада України ухвалила закон "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо встановлення додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця та деяких інших питань". Пропонувалося внести зміни до ст. 41Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботадавця з окремими категоріями працівників за певних умов Кодексу законів про працю України та законодавчо визначити додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця на стратегічних об’єктах державної власності. Громадські організації звернулися до президента України Володимира Зеленського з проханням скористатися правом вето.
Про це повідомляє Центр прав людини ZMINA на своїй сторінці у Facebook.
До заяви долучилися громадські організації: "Крим SOS", "Донбас SOS", "Схід SOS", "Право на захист", громадський холдинг "Група впливу", благодійний фонд "Стабілізейшен Суппорт Сервісез" та "Крымская правозащитная группа".
"Ми, представники організацій коаліції, що опікуються питаннями захисту людей, постраждалих внаслідок збройної агресії проти України, вважаємо, що положення Закону, ухваленого Верховною Радою України, створюють підстави для утисків та стигматизації людей, які, як і мільйони наших співгромадян, мають родичів і друзів серед мешканців тимчасово окупованих територій, внутрішньо переміщених осіб, людей, які виїхали за кордон у зв’язку зі збройною агресією Росії проти України й зареєстровані на тимчасово окупованій території", — наголосили організації у спільній заяві.
Правозахисники звернулися до президента України з проханням застосувати право вето до Закону та повернути його до Верховної Ради України з такими пропозиціями:
— виключити з тексту Закону пункт 14 статті 40 КЗпП України;
— виключити з тексту Закону абзац перший частини другої статті 142 КЗпП України.
Правозахисники заявили, що вимога щодо повідомлення, відповідно до нового закону, про "зв’язки" з мешканцями окупованих територій чи людьми, зареєстрованими там, суперечить державній політиці реінтеграції і переносить мільйони внутрішньо переміщених осіб та інших громадян до категорії людей, "зв’язки" з якими "слід сприймати" як загрозу національній безпеці України та функціонуванню об’єктів критичної інфраструктури України.
"Безсумнівно, злочини проти основ національної безпеки, зокрема колабораційні дії, належить ретельно розслідувати. Проте ці випадки мають розглядатися через призму національного кримінального законодавства, а не зміни до КЗпП", — зазначається в заяві.
В ній правозахисники звернули увагу на те, що закон не містить визначення "зв’язків з фізичними особами", що порушує принцип правової визначеності й передбачуваності застосування правових норм.
"Таке положення фактично дозволяє роботодавцеві звільнити працівника безпідставно, адже з нього незрозуміло, які саме дії чи яку бездіяльність працівника роботодавець вважатиме "невиконанням правил внутрішнього трудового розпорядку". Це невідворотно призведе до судового оскарження рішень про звільнення з формуванням подальшої практики та поновлення працівників на обійманих посадах", — заявляють правозахисники.
За їх словами, закон чітко не пояснює, чи для задоволення вимоги потрібно повідомляти про "зв’язки" з громадянами України на/з тимчасово окупованої території України чи, згідно з положеннями, досить буде сповістити про саму наявність таких "зв’язків".
Правозахисники звертають увагу, що у законі відсутня інформація про те чи роботодавець матиме право вимагати персональні дані своїх підлеглих в такій ситуації. Не зрозуміло те, що має робити роботодавець з такою інформацією далі.
"Відсутність законодавчо встановленого порядку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за вчинення зазначеного в проєкті правопорушення, а також відсутність повноважень у роботодавця для проведення належного розслідування не відповідає приписам ч. 2 ст. 19 Конституції УкраїниОргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому може призвести до необмеженості трактування цієї норми в правозастосовній практиці та порушення прав працівників", — пояснюють правозахисники.
Вони зазначають, що закон приділяє особливу увагу питанням безпеки на підприємствах, в установах та організаціях, що мають стратегічне значення для економіки й безпеки держави, а також на об’єктах критичної інфраструктури, однак правозахисники сумніваються в адекватності та пропорційності запропонованих заходах.
"Якщо автори законопроєкту справді вважають, що будь-які "зв’язки" з мешканцями окупованих територій чи переселенцями становлять потенційну загрозу національній безпеці, то як бути із Силами оборони України – адже чимало українських воїнів не просто мають такі зв’язки, але й самі є переселенцями з окупованих територій, мають там рідних і близьких, воюють за повернення до свого рідного дому", — кажуть правозахисники.
Громадські організації наголошують, що об’єктів критичної інфраструктури в Україні — десятки тисяч у різноманітних секторах, тому ця вимога стосуватиметься багатьох людей.
В заяві наголошено, що автори законопроєкту обґрунтовують свою особливу увагу до підприємств критичної інфраструктури тим, що "російські військові за сприяння колаборантів здійснюють мінометний обстріл промислових зон атомних електростанцій", а в перший день широкомасштабного вторгнення захопили Чорнобильську АЕС, і, "за інформацією українських ЗМІ, такий "успіх" Росії в Чорнобилі був не випадковістю, а частиною тривалої операції Кремля щодо впровадження в українську державу секретних агентів".
"Отже, пропозиції народних депутатів запровадити правила, які стосуватимуться сотень тисяч людей, обґрунтовано інформацією з медіа про "секретних агентів", а не даними правоохоронних органів чи інформацією з вироків суду", — вважають правозахисники.
Вони також звернули увагу на процедурні порушення під час доопрацювання законопроєкту до другого читання.
В заяві вказано, що проголосований 25 квітня 2024 року проєкт закону мав іншу назву"Про внесення змін до ст. 41 Кодексу законів про працю України щодо встановлення додаткової підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця". Він також передбачав внесення зміни до ст. 41 КЗпП України в частині, що стосується визначення "вчинення працівником, який працює на об’єктах державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави та/або об’єктах критичної інфраструктури, проступку, несумісного з продовженням даної роботи, пов’язаного з його підтримкою держави-агресора" однією з додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов.
Правозахисники зауважили, що під час доопрацювання тексту законопроєкту до другого читання суттєво збільшилася кількість норм, до яких вносяться правки, а також суттєвої відмінності зазнали й самі пропозиції змін. Це, згідно з їх заявою, є порушенням регламенту ВРУ. о ч. 1 ст. 116 ЗУпропозиції та поправки до законопроєкту, який готується до другого читання, можуть вноситися лише до того тексту законопроєкту (розділів, глав, статей, їхніх частин, пунктів, підпунктів, абзаців, речень), який Верховна Рада ухвалила за основу. Головний комітет як виняток може ухвалити рішення про врахування внесених пропозицій і поправок, якщо про необхідність їхнього внесення було згадано у висновках цього головного комітету та/або експертного підрозділу Апарату Верховної Ради й оголошено головуючим на пленарному засіданні під час розгляду такого законопроєкту у першому читанні. "Про Регламент Верховної Ради України".
Повний текст заяви оприлюднено на сайті Центру прав людини "ZMINA".
"Ми вважаємо, що держава має всебічно сприяти підтримці зв’язків із жителями окупованих територій, а не ставити ці зв’язки “поза законом”, адже підтримка зв’язків з нашими громадянами в окупації – не злочин. Такі законодавчі ініціативи й супутні обґрунтування руйнують реінтеграційну політику держави" — наголошують правозахисники.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram та у Facebook
