24 лютого 2021 року в Україні стартувала вакцинація. Станом на 26 березня щеплення отримали 174 325 людей. Першою людиною в Україні, що отримала вакцину від коронавірусу, став лікар-анестезіолог Черкаської обласної лікарні Євген Горенко.
Через місяць після щеплення ми поговорили з ним про те, що змінилося для лікарів та системи охорони здоров'я за цей рік, чому люди відмовляються від щеплень та коли чекати остаточного виходу з пандемії.
Про вакцинацію
Як я став першим? Наша бригада тоді працювала у ковідному відділенні. Нас спитали, чи ми хочемо вакцинуватися. Це було добровільно, ніхто не казав, що ми мусимо. Ми посиділи бригадою, поговорили, що треба вакцинуватися. Нам сказали, коли й куди прийти. А тоді сказали мені: Женя, підеш першим. Ніхто не обирав – першим, другим. На моєму місці міг би бути хто завгодно з тих, хто тоді вакцинувався. А я б усе одно вакцинувався, незалежно, перший чи сотий.
Коли люди кричать, що вакцинуватися не будуть, а потім потрапляють до нас, їхня думка діаметрально змінюється.

Наша бригада повністю провакцинувалася – всі медсестри й лікарі. З інших бригад, здається, теж всі. Колеги інші реагували по-різному. Чому інші колеги відмовляються вакцинуватися? Не знаю, думаю, резонно питати в них самих. Знаю, що були ті, хто нещодавно перехворів COVID-19 і в них ще був високий титр антитіл, а були такі, що не довіряли вакцині. Можливо, в них зараз змінилася думка.
Якщо розглядати вакцинацію окремо для кожного – це особистий, моральний вибір. Але якщо говоримо про імунізацію, яка має знизити рівень захворюваності, щоб знизилося навантаження на медичних працівників, то повинно бути провакциновано щонайменше 70% населення. Скажу так: коли люди кричать, що вакцинуватися не будуть, а потім потрапляють до нас, їхня думка діаметрально змінюється.

Після вакцинації пройшло, мабуть, годин п'ять, коли бачу, мої колеги ходять, живота рвуть, сміються. Кажуть: тебе вже у Facebook вже поховали, пишуть, що помер лікар, якого першим вакцинували. Потім читаємо: “він лежить у реанімації, на апараті ШВЛ”, що життя його накрилося мідним тазом. Потім писали, що я безпосередній представник компанії AstraZeneca або компанії, яка виготовляє CoviShield, що це була постановка, мені вкололи воду, заплатили великі кошти. Багато фейків було. Я вважаю, це просто низько, таке писати. Знайомі мої мені дзвонили, питали – це що, правда? Я тому і відмовився від відео і фотозйомок. Коли на тебе такий бруд ллють – я людина немедійна, для мене все це було неприємно.
Читайте також: "80% ефективності не значить, що 20% померли". Доктор наук спростовує фейки про вакцинацію
А після самої вакцинації все нормально було. Вночі відчуття було трохи як ГРВІ. А зранку я прокинувся, випив чаю, перекурив на балконі, й усе нормально. Про друге щеплення нам ще поки не казали, але я бачу, що переглянули період до другої вакцинації, це може бути за 90 днів.
Що нам робити, щоб вийти з цієї ситуації? По-перше, розділити політику і вакцинацію. У нас зараз на цьому роблять брудну і безцеремонну політику. Також на державному рівні регулювати фейки, які заполонили все. Ну і, звісно, проводити кампанії, які будуть людям доносити, що це треба робити. Звичайні правила ніхто не скасовував: мити руки, тримати дистанцію, маски, рукавички. Коли по 300 людей щодня помирає, а у нас "шарашить" Буковель і хресні ходи... З такими тенденціями – мінімум роки 3-4 нам ще з цим жити.
Читайте також: CoronaVac прибула в Україну. Що необхідно знати про "китайську вакцину"
Про першого хворого
Я пам'ятаю нашого першого пацієнта з ковідом – це був перший хворий в області, якраз тоді чергувала наша бригада. Це був чоловік, років за 60. У нього були супутні хвороби, інсульт в анамнезі. В нас він пробув, напевно, понад два тижні. Враховуючи його супутні хвороби, інсульт в анамнезі, він ставив мало питань. Люди взагалі в такому віці мало ставлять питань. Спочатку він був на кисневій масці, потім на апараті, а згодом почати дихати сам. Це був березень-квітень минулого року. Тоді уніфікованого протоколу по ковіду не було. Ми працювали за загальним протоколом, як із пацієнтами з гострими тяжкими пневмоніями і гострою дихальною недостатністю. Зараз ці протоколи теж модернізували.

Коли почали фіксувати хворих на ковід, нам відразу сказали: працюємо в бахілах, масках, спеціальних костюмах, масках. Це не було так, що спочатку працювали у звичайному, а потім вдяглися – ми із самого початку у захисті були. Нас навчали навіть, як все це правильно вдягати і знімати. Воно, може, виглядає просто, але треба знати, що за чим вдягати, як фіксувати. Чи звикли ми до всього цього? Відносно звикли, бо до всього звикаєш. Але, по собі скажу, і це не є добре: з часом до цього починаєш трошки інакше ставитися, простіше, і це має свою ціну. Я відчув це на собі у листопаді на власному досвіді, коли захворів на ковід.
Зранку встав, наче побитий, пішов заварив каву, але запаху не почув. Сьорбнув: просто гірка вода. Зрозумів, що щось не так. А потім температура почала рости. Пішов до свого сімейного лікаря, здав ПЛР-тест. У мене був стан, що не потребував госпіталізації, я переніс все вдома. У нас всю сім'ю перекачало тоді. Коли хворієш на цю "гадість", потім вже як лікар краще розумієш, що треба робити.
Читайте також: Британський штам COVID-19 в Україні. Як його досліджують і в чому небезпека
Про рік роботи в умовах пандемії
Я до цього працював в іншій лікарні, а тут перейшов до закладу на рівень вище. Важко було перелаштуватися на новий рівень роботи: у вищій лізі, як-то кажуть, грають цікавіші гравці. Дотягнутися до їхнього рівня – це було на початку важкувато. Але по-справжньому тяжко було десь місяців через 7-8, коли ми усвідомили, що ми ходимо по колу. Коли люди ставляться до хвороби так: ой, ну ГРВІ якесь і все.
Коли їдеш у маршрутці і чуєш, як хтось каже: все це вигадано, неправда, просто влада хоче на цьому гроші заробити. А ти сидиш і думаєш: ну да, приїдь до мене і подивися.
Морально тяжко було, що люди не розуміють відповідальності, небезпеки цієї хвороби. Коли казали сидіти вдома, а в нас на травневі свята всі пляжі біля Дніпра, весь ліс забитий людьми. А тоді минає два тижні, і починається масовий заїзд пацієнтів у лікарню. Тяжко було дивитися, коли люди понад 50-60 діб у реанімації знаходилися. У нас була така жіночка. Але ми її витягнули загальними зусиллями, і слава Богу, з нею більш-менш все нормально.
Читайте також: "Не рахуємо години". Як працюють медики обласної інфекційної лікарні Харкова — репортаж
Хтось, потрапивши сюди, переосмислював багато чого. У мене був такий пацієнт, дуже хороша людина. З фінансової точки зору може собі все дозволити. Ми з ним здружилися, він мені сказав: знаєш, Васильович, от я тут лежу і розумію, що всі ці гроші, все, що є, – до одного місця, бо з собою не забереш. Він одужав, слава Богу. Ми з ним і зараз підтримуємо спілкування. Він звертається, якщо виникають якісь запитання по здоров'ю.
Людей багато померло. У чому підступність COVID-19 – він активує всі хронічні захворювання. Особливо це стосується пацієнтів із надлишковою вагою, цукровим діабетом, хронічними серцево-судинними захворюваннями, гіпертоніями, аритміями. Люди, говорячи народним сленгом, часто “забивають” на це. А коли така біда спіткала – замислюються. А ще до того сам ковід, який по факту знищує легеневу тканину.

Але в нас були і хворі – їх було небагато, у яких вже і вік за сьомий десяток, але нормально минулося. Ніколи не скажеш точно, коли людина помре, а коли буде жити. У нас був хворий – буквально цвіла вже людина, лікування показувало свої результати, а потім раптом бабах – і все: серце або тромбоемболія. Треба розуміти, що пацієнти – лежачі. Якщо вони лежать, навіть попри лікування, тромбози ніхто не відміняє, бо гіподинамія ліжкова, надлишкова вага, все це сприяє тромбозу.
Рятувати – це дуже пафосно звучить. Ми допомагаємо хворим викарабкатися самим.
За рік, ми, можливо, на якийсь відсоток просунулися і краще знаємо цю хворобу. Але мінус такого довготривалого варіння у цій каші у тому, що ти волею-неволею стаєш із часом черствішим, цинічнішим. Ти працюєш, як машина: завезли хворого – аналізи, поїхали. Як ти доба через добу, чи доба через три дивишся на одне і те саме – вигораєш. Яким би ти не був морально стійким. Скоріш за все, це певна захисна властивість кожного лікаря.
Надію давала думка про те, що ми все-таки щось робимо правильно, що наша робота дасть якісь плоди. Я дуже не люблю, коли кажуть: “врятували”, “спасли”. Рятувати – це дуже пафосно звучить. Ми допомагаємо хворим викарабкатися самим, скажімо так.
Читайте також: Чому МОЗ збільшило інтервали між дозами вакцини?
Станом на ранок 26 березня 2021 року в Україні на COVID-19 захворіло 1 614 707 осіб, одужало 1 290 158 осіб, підтверджено летальних випадків – 31 461. За останню добу підтвердили 18 132 нових випадків коронавірусної хвороби.