Із російського полону в межах обміну 19 серпня повернулися четверо військових з Черкащини, повідомив Суспільному керівник обласної військової адміністрації Ігор Табурець. Та заздалегідь дізнатися, кого саме цього разу звільнять, неможливо. Тож рідні тих, хто досі у полоні або вважається безвісти зниклим, їдуть на обміни самостійно з однією надією — раптом серед звільнених будуть їхні близькі.
Про те як журналісти Суспільного разом з родинами черкащан поїхали на обмін полоненими — спецрепортаж.
Шлях надії для десятків черкаських родин, які вирушають на обмін військовополонених, у Черкасах починається із Соборної площі. Для них цей світанок не просто початок нового дня, це — віра в те що сьогодні вони таки отримають довгоочікуване сповіщення «вашого захисника звільнено із полону», розповіла Суспільному мати зниклого безвісти військового Марина Калашнікова.
«Виїхали о четвертій годині ранку, приїхали до Черкас. Їду на обмін сподіваюсь знайти сина. Все труситься, нервую страшенно», — сказала пані Марина.
Черкащанин Микола Письменний їздить на обміни, щоб підтримати родини, які чекають на повернення рідних. Не втрачає надії він і на повернення свого сина, хоч його тіло повернули в межах обміну:
«Ще сподіваємось, що він живий, хоч ми його і поховали, але не знаємо кого — ДНК незалежне зробити не дали. Сподіваюсь, що поміняють когось, бо з 57-ї бригади дуже мало обмінюють».
Дружина зниклого безвісти захисника Наталія Шемшур вперше відправилася на обмін:
«Можливо хтось з хлопців, які повернуться впізнають його. Бо він безвісти зниклий, не підтверджено нічого, просто безвісти зниклий».
У Чернігові сотні людей із різних регіонів України чекають на приїзд звільнених із полону.
Світлана Роман — дружина безвісти зниклого захисника. На обмін, в надії зустріти свого чоловіка, приїхала не вперше:
«Кожен раз сподіваюсь, що я його зустріну тут. Він останній раз приїжджав додому і сказав: чекай, я в лютому приїду. Я приїжджаю і один і другий лютий, і не тільки лютий».
На повернення свого сина чекає Юлія Горобець. Нині він вважається зниклим безвісти:
«Я маю надію, що повернуться не тільки підтверджені полонені, а й безвісти зниклі».
Понад два роки чекала свого чоловіка Діна Ткаченко, сьогодні він повернувся на Батьківщину:
«Він зник 22 липня 2024 року і ми 13 серпня 2024 року дізналися, що він у полоні».
Під час обміну 19 серпня з російського полону повернули чотирьох черкащан. Однак серед цих військових немає тих, на кого чекали ті родини, з якими приїхало Суспільне.
«Ми чекаємо брата, чоловіка і племінника. Дивлячись на нас зараз це дуже тяжко, але водночас і радісно, що родини отримали таку гарну звістку, але ми все одно будемо чекати та вірити. Ми знаємо, що вони повернуться також, що в один день ми їх тут зустрінемо», — розповіла черкащанка Наталія Тараненко.
За словами голови громадської організації «Точка опори» Лариси Махині, таку поїздку організували на прохання родин черкащан, адже не всі з них мають можливість приїхати на обмін самостійно:
«Багато запитів від родин: а чи можна поїхати з вами. Нам би дуже хотілося, але ми не маємо авто. Тому ми вирішили знайти перевізника і збирати ось так родини. З наших родин на жаль офіційного статусу полонених немає в жодного з їхніх рідних, всі з родин безвісти зниклих, тому всі їдуть не з впевненістю, а з маленькою надією»
Поспілкуватися напряму з поверненими з полону можливості немає, додала вона, проте їм передали фото зниклих безвісти черкащан, в надії, що ті когось впізнають, і зможуть зателефонувати рідним:
«Ці фото ми будемо передавати представникам координаційного штабу, потім вони передають хлопцям звільненим із полону. Тут вказані дані і номер телефону, якщо хтось когось впізнає».
А далі на звільнених чекатиме ще один шлях — лікування, реабілітація та відновлення. Певний час вони проведуть під наглядом медиків опісля проходитимуть карантин у медзакладі. Далі самостійно обиратимуть, чи продовжити їм військову службу, чи повернутися до цивільного життя.
