"Двері до дідусевої квартири ніколи не замикались на ключ": спогади онучки Данила Нарбута

"Двері до дідусевої квартири ніколи не замикались на ключ": спогади онучки Данила Нарбута

"Двері до дідусевої квартири ніколи не замикались на ключ": спогади онучки Данила Нарбута Колаж: Суспільне, фото Лесі Нарбут

До 105-ї річниці від дня народження народного художника України, лауреата Шевченківської премії у галузі образотворчого мистецтва Данила Георгійовича НарбутаПензлю художника належать портрети гетьманів України та сподвижників Богдана Хмельницького, він автор картин "Покрова Пресвятої Богородиці", "Вибори кошового", "Козак Мамай", "Страшний суд", серій полотен — "Київська Русь", "Гетьмани України", "Полковники", "Квіти України", "Черкаський базар". Суспільне поспілкувалося з його онукою Лесею Нарбут.

"Перше, що спадає на думку, коли згадую діда Даню у моєму дитинстві – поруч із ним завжди було весело. Не сумував ніхто – ні моя шляхетна прабабуся, ні моя бабуся-красуня, якій доводилось накривати столи щодня для гостей, які просто приходили без попередження. Двері до дідусевої квартири ніколи не замикались на ключ".

"Двері до дідусевої квартири ніколи не замикались на ключ": спогади онучки Данила НарбутаФото Лесі Нарбут

Вони жили в одній квартирі на другому поверсі будинку художників, а майстерня Данила Нарбута розташовувалася на п’ятому.

"У дідовій майстерні мені завжди хотілось говорити тихо, чи то від того, що вона на вигляд була, як музей, чи то від підсвідомого страху порозганяти муз. Він був дуже зосереджений, коли малював, до кожної роботи серйозно готувався – читав багато літератури, щоб не забути зобразити найменші цікаві деталі. Мене запитують, чи не хотіла я продовжити його справу – він мене не вчив, хоча у школі з малювання були п’ятірки. Мене "здали" на балет, яким я і займалась багато років, а в художню школу – ні. Одного разу дід показав, як малювати мою собаку Чапу, то я її й досі жартома малюю".

"Двері до дідусевої квартири ніколи не замикались на ключ": спогади онучки Данила Нарбута

"Вибори Кошового" / Фоторепродукція Данила Нарбута

За словами Лесі, у невеликій хрущівці, посеред якої стояв довгий стіл гості були щодня. Це були і просто сусіди, і співробітники черкаського театру, і художники, і режисери, і актори, і поети з усієї України та з-за кордону. Та збиралися гості увечері, коли дід Данило спускався з майстерні додому.

"Але все це відбувалось увечері. А з п’ятої ранку і до післяобідньої пори дід працював у майстерні. Він цим жив. Творити було необхідністю, як дихати. Туди йому ми носили і сніданок і часто й обід".

"Двері до дідусевої квартири ніколи не замикались на ключ": спогади онучки Данила НарбутаФото Лесі Нарбут

Найкращим другом Данила Нарбута протягом багатьох років був Микола Тодосійович НегодаНегода Микола Тодосійович. Поет, письменник народився 9 січня 1928 року у селі Бузуків, що на Черкащині. Лауреат літературної премії "Берег надії" імені Василя Симоненка, заслужений діяч мистецтв України, почесний громадянин міста Черкаси.Помер 11 вересня 2009 року., хрещений Лесі.

"Пам’ятаю, вони, як зустрічалися, постійно грали в шахи. Під час таких ігор ми теж наслуховувались перлів від діда: вони перемішувалися з народним фольклором і балансували на межі допустимих літературних форм. У моїй пам’яті досі залишилися віршики, яких дід мене навчив у дитинстві... Микола Тодосійович, до речі, презентував у нашій квартирі свою всесвітньо відому пісню-реквієм «Степом, степом...» До речі, тепер вони навіть поховані по-сусідству".

Друзі Данила Нарбута пригадують його як веселого й добродушного чоловіка, онучка Леся ж пам'ятає його безмежну доброту:

"Пригадую, як ми з дідусем врятували собаку з вулиці. А пізніше ще й кота... він був доброю людиною. До речі, у нього завжди було мінімум дві собаки. А мені скуповували весь зоомагазин – папужок, рибок, хом’ячків, ще бозна кого...

"Двері до дідусевої квартири ніколи не замикались на ключ": спогади онучки Данила НарбутаФото Лесі Нарбут

Коли діда не стало, ми познаходили у домашніх архівах його тексти про образотворче мистецтво та спогади його матері про його батька – Георгія Нарбута. Ми з мамою видали кілька книжок. Також за допомоги тодішнього голови ОДА відкрили музей у Черкасах, де поруч із постійною експозицією виставляємо періодично його твори, що залишились у родинній колекції".

"Двері до дідусевої квартири ніколи не замикались на ключ": спогади онучки Данила НарбутаФото Лесі Нарбут

Леся Нарбут із донькою Богданою та мамою Тетяною Шадріною

22 лютого 2016 у Черкасах на честь родини українських художників Георгія та Данила Нарбутів назвали одну з вулиць у Черкасах – Нарбутівську.

Після останніх президентських виборів в Україні Леся Нарбут змінила країну проживання. Нині, за словами онучки, вона з чоловіком та донькою налагоджує співпрацю з галереями Європи, щоб твори діда побачив увесь світ.

Читайте також

За якими сучасними українськими художниками та художницями варто почати стежити

Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

Близькість та присутність у часи пандемії. Огляд досвіду українських культурних інституцій

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше