Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

Дві тисячі двадцятий рік наскрізь відзначений коронавірусною кризою. Пандемія зачепила увесь світ, вплинувши на різні сфери діяльності. Світ мистецтва не став винятком. Інфраструктура похитнулась: інституції зупинили діяльність на час карантину, показавши вразливість як самих установ, так і їхніх працівників та працівниць. Фінансування культури лишалось під великим питанням. Виставки закривались та перевідкривались відповідно до вказівок щодо послаблення чи посилення карантину.

Проте у певний момент культурні діячі та інституції почати адаптуватись до змін та пропонувати нові формати роботи. Нижче Суспільне робить їх огляд за 2020 рік.

Реакція на артринку

Коли світ мистецтва згорнувся у фізичних просторах, він натомість впевнено увійшов в онлайн. Почали набирати обертів презентації творів мистецтва в інтернет-майданчиках. Так звані “viewing rooms” (оглядові кімнати) стали справжнім явищем.

У цьому форматі відбулися найбільш важливі на міжнародному арт-ринку ярмарки Art Basel, Art Paris, Art Basel Hong Kong, що так і не відкрилися офлайн через локдаун. Звісно, онлайн-формат не можна порівняти із живим досвідом взаємодії з мистецтвом зокрема й через те, що гортання стрічки з репродукціями, підписами та цінами нагадує звичайний онлайн-магазин, куди зайшли придбати, скажімо, побутову техніку. Однак багато що залежить від оформлення сайту, його фахового наповнення, а також запитів самих поціновувача мистецтва.

Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

В Україні у такий спосіб відбувся щорічний Kyiv Art Week, ідея проведення якого була сприйнята у мистецькому середовищі з ентузіазмом. Цифровий простір об’єднав 2 зали. Перший представляв 20 стендів галерей, а другий — 6 стендів, лекторій та кінозал. У межах ярмарки відбулись дискусії та відеоінтерв’ю, екскурсії з галеристами, кураторами та представниками міжнародної та української мистецької сцени. Й по сьогодні на сайті ярмарки можна переглянути репродукції та пройтись 3D-туром.

Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

Однією із суперечливих у художній спільноті, але надзвичайно популярною групою серед широкої аудиторії у Facebook виявилась "Сіль – Соль", організована галеристами Євгеном Карасем і Маратом Гельманом. На сьогодні група, де українські художники продають свої роботи згідно з 10 правилами, нараховує 42 000 підписників.

Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

Тут роль галериста як такого мінімізовано, натомість він стає модератором процесу. Художники викладають свої роботи та встановлюють ціни. У групі досить часто змінювались правила участі та навіть встановлювались вимоги до вигляду самих творів. Та це не заважає художникам продавати, а людям імпульсивно купувати твори для себе або на подарунок за помірними цінами.

Так чи так, продаж творів мистецтва поза стінами дозволив галереям підтримувати свою діяльність, а для колекціонерів став полем із широким вибором. Схема придбання мистецтва стала більш простою та очевидною. Онлайн мінімізував комунікацію з галеристом, не говорячи вже про артдилерів.

Крім цього, однією з переваг інтернет-галерей стало те, що продавати у такий спосіб мистецтво дешевше для самих галеристів. Адже не потрібно займатись організацією самої виставки, обслуговуванням простору, проведенням неформальної вечірки. Бюджети на цю діяльність скоротились. Відтак інтернет-майданчики, що у докоровоновірусний час вважалися додатковими і непріоритетними як способи презентації мистецтва, у нових умовах 2020 року зміцнили свої позиції і стали ключовими.

Мистецька самоосвіта онлайн

Можна з упевненістю сказати, що за цей рік зросла увага до освітнього відео та аудіо контенту. Спершу соціальні мережі заповнили флешмоби розважального характеру, наприклад, під хештегом #мистецтвовдома.

Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

Євгенія Непиталюк / "Дівчина з перловою сережкою", Ян Вермеєр

Поступово почали з’являтись численні онлайн-зустрічі, подкасти, екскурсії виставками, блоги, курси — те, що раніше продукувалось, але не у таких кількостях.

По-перше, інституції мали підтримувати свою публічну активність, а по-друге, численна кількість фестивалів та подій, що планувалися офлайн, були змушені перейти цифровий простір. Також практикувався гібридний варіант подій, коли у фізичний простір запрошували спікерів і кілька глядачів, а інших підключали до Zoom-конференції. Усе це транслювалося для широкої аудиторії через Youtube чи Facebook.

Так, один із найцікавіших лекторіїв про сучасне мистецтво ОБРАЗ, що відбувався до пандемії у київському Closer, відбувся онлайн завдяки підтримці Українського культурного фонду. Для серії лекцій було обрано формат, де переважно художники та художниці розповідають про своїх колег та колежанок, і це передусім неочікувані та захопливі коментування мистецтва.

Паралельно команда запустила курс “Культурний менеджмент у часи криз”, що розглядав питання бюджетування, залучення глядача, партнерства у нестабільні часи. У 2020 для багатьох культурних проєктів це стало болючими темами, як, власне, і для самого Closer, що кілька місяців тому публічно оголосив про своє скрутне становище та звернувся до краундфандингу.

Серед відеоблогів популярним став “Я Колекціонер”: зустрічі куратора та галериста Павла Гудімова з колекціонерами та культурними діячами. Всього вийшло 19 епізодів на різні теми: від обговорення богемного життя та будинку Франка до дискусій щодо цінності львівського мистецтва та смітників, колекцій Пеггі Ґуґенхайм та Девіда Боуї. Усі ці теми досить органічно переплітались між собою завдяки розважальній подачі, а також живому досвіду та харизмі самого Гудімова.

Серед важливих проєктів, що розпочалися до пандемії, але у 2020 мали набули ще більшої актуальності, є "Музеї. Як це працює" (2019) та “Ідемо в музей” (2020) з ведучою Олею Носко. Серія 30-тихвилинних відеосюжетів-прогулянок, що існує на Youtube-каналі, а також адаптована для телепоказів на UA: Культура, перекодовує сприйняття українських музеїв як чогось, що викликає тільки нудьгу. Навпаки: програма націлена на те, щоби на прикладах різних музеїв по всій країні довести, що музеї — це цікаво та модно.

Відзняті експозиції — це місця з історіями про їх створення, важливими експонатами та атмосферою. Як каже сама ведуча: “Кожен музей — це калейдоскоп історій, що складаються в одне ціле й дають змогу повніше побачити загальну картину”. Для відвідування більшості з них необхідно спеціально планувати поїздку, що логічно продовжує тенденцію внутрішнього туризму у 2020 році.

Таким музеєм, що потребує попереднього логістичного планування, є Кмитівський художній музей у Житомирській області — єдиний в Україні музей радянського мистецтва. Він привернув до себе увагу як через історію свого створення та колекцію, так і завдяки інтересу сучасних художників та кураторів, зокрема, Нікіти Кадана, в контексті зміни оптики на радянський спадок, що потребує переосмислення, а не ігнорування чи знищення.

Мистецтво просто неба

Пандемія поставила виклики перед можливістю функціонування виставкових просторів та музеїв настільки, що наразі архітектори розробляють нові проєкти будівель музеїв майбутнього, враховуючи досвід коронавірусної кризи цього року. Одна із ідей — зробити так, аби будівлі стали просторими, із можливістю циркуляції свіжого повітря. Мистецтво просто неба або у публічному просторі лишається доступним, коли двері для відвідувань зачиняються на карантин.

Так, восени відкрився PARK3020 — публічний парк сучасної скульптури в Україні, що ставить за мету представлення української скульптури у міжнародному мистецькому контексті. Експозиція парку розташувалася у межах території відпочинку неподалік Львова та включає у себе 23 роботи сучасних українських художників та художниць, серед яких Назар Білик, Олексій Золотарьов, Марія Куліковська.

Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

Однією з найбільш цікавих робіт є “Скульптура мого батька” Анни Звягінцевої. П-подібна кілька метрова скульптура, що є збільшеною версією однієї із “скульптур батька” художниці, що були представлені ще у 2013 році у просторі галереї.

Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

“Скульптура мого батька” Анни Звягінцевої

“Скульптури батька” — це знайдені об’єкти, фантики у свій натуральний розмір, розміщені у музейній вітрині. Батько Звягінцевої, теж художник, часто механічно їх скручував та лишав на столі. Так спогад художниці став спочатку основою їх представлення як редімейду, а вже у 2020 році образ фантика перетворився на скульптуру в іншому матеріалі, розмірі, змінивши умови та місце експонування.

Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

Більш камерним проєктом просто неба є окрема інсталяція італійського художника Жана Марії Тосатті під назвою “Моє серце пусте, як дзеркало”. Робота у вигляді увімкнених ліхтарів у лимані розміщена неподалік Одеси на території закинутого санаторію “Куяльник”. Інсталяція стала частиною його довготривалого дослідження та результатом його перебування в Україні.

Цей одеський епізод відбувається після його епізодів в Катанії, Ризі, Кейптауні та перед наступним епізодом у Стамбулі, що планується у травні 2021. Художник переосмислює, як Чорнобильська катастрофа 1986 року вплинула на відчуття часу у наші дні. "У будь-якому випадку, ці знання, це відчуття зникнення, — говорить художник, — це щось глибоко вкорінене, якийсь дивний, тривожний дар, який вплинув на всю країну та її громадян.

Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

"Моє серце пусте, як дзеркало" Жана Марії Тосатті

У багатьох містах чи селах можна чітко побачити "зламаний" потік часу”. Дійсно, ці увімкнені ліхтарі посеред грудневого сірого пейзажу лиману стоять як свідчення, що коли навколо нічого не стане, то вони тут лишаться і продовжать світити. Така от марна трата, що лише підсилює відчуття розладнаності часу, у якому хиткість та непевність здобувають владу. Тонке висловлювання, особливо для кінця 2020 року.

Водночас із усіма вищезгаданими форматами інституції, куратори та культурні менеджери продовжували відкривати виставки у фізичних просторах. Пандемія спричинила серйозні зміни у системі мистецтва і вже зрозуміло, що усі ці експериментальні онлайн-формати стануть органічною частиною інфраструктури мистецтва в майбутньому. Але те, як це вплине на саме мистецтво та його досвід сприйняття, нам ще доведеться визначати.

Читайте також

Близькість та присутність у часи пандемії. Огляд досвіду українських культурних інституцій

Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

Виставки руками та очима художників: експозиції, що увійшли в історію мистецтва

Мистецтво, створене для Інтернету та з Інтернету: що ми знаємо про нет-арт

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше