За якими сучасними українськими художниками та художницями варто почати стежити

За якими сучасними українськими художниками та художницями варто почати стежити

За якими сучасними українськими художниками та художницями варто почати стежити

Кілька разів на рік для практики цікаво та корисно складати власні списки з назвами виставок та іменами художників та художниць, чиї висловлювання не залишили байдужими. Такий підхід дозволяє відновлювати у пам’яті події та художні практики як такі, повертатись до них, оцінювати з дистанції часу.

Крім цього, ведення списків допомагає відстежувати зміни у власних уподобаннях, слідкувати, як коло інтересів звужувалось до якоїсь певної теми чи медіума. Чи навпаки розширювалось, залучаючи нові імена, прокладаючи нові сюжети, відкривало техніки та рефлексії на актуальні питання. Очевидно, що ці списки дуже живі та фрагментарні. Вони перекроюються в залежності від різних умов та персональних навігацій.

Суспільне підготувало список імен сучасних українських художниць та художників, які працюють переважно з такими медіумами, як живопис, графіка, інсталяція. Вони беруть участь у виставках в Україні та за кордоном, активно представлять художню сцену та формують середовище, звертаються до болючих та незручних тем у своєму мистецтві, видають книжки та курують виставки.

Алевтіна Кахідзе

У своїй практиці через особливу чуттєвість та уважні спостереження за власним життям Кахідзе порушує глобальні питання державних кордонів, функціонування суспільства, війни на Донбасі, стосунків у подружжі. У художниці є проєкт про життя пенсіонерки на окупованій території, Клубніки Андріївни, в основу якого лягла біографічна історія мами художниці.

За якими сучасними українськими художниками та художницями стежити

Проєкт Алевтини Кахідзе про пенсіонерку Клубніку Андріївну, в основу якого лягла біографічна історія мами художниці

Від 2014 року і до 2019 (поки матір художниці не померла у черзі на блокпосту) Алевтіна Кахідзе малювала війну на Сході України через розмови та очима мами. Потужною лінією у її творчості проходить малюнок, який вона органічно поєднує з текстом і який подекуди звучить, як поезія. Але водночас художниці близькі формати, що розгортаються в часі — перформанс, лекції, ярмарки.

За якими сучасними українськими художниками та художницями стежити

З 2008 року художниця проводить резиденцію для художників у Музичах — селі Київської області, де Алевтина й мешкає. Там само вона веде уроки малювання в місцевій школі, які радше є цінним досвідом втілення художнього мислення. Завдяки резиденції Кахідзе залучає іноземних авторів до українського контексту, а також налаштовує діалог між інституцією та локальним середовищем.

За якими сучасними українськими художниками та художницями стежити

Свій акаунт в Інстраграмі художниця присвятила темі саду і використовує такі хештеги, як #садцеполітика або #gardenissexy. В описі свого профілю художниця пише про себе, що вона ще й садівниця. Дійсно, працюючи у власному саду, вирощуючи різні рослини, Кахідзе переносить свій досвід у художню площину. Вона проводить паралелі між садом та складною системою суспільства і вважає, що політикам варто спершу попрактикуватись в догляданні за садом перед тим, як переходити до керування державою.

За якими сучасними українськими художниками та художницями стежити

У цьому контексті Кахідзе заохочує нас бути більш уважними до бур’яну: “Салат, що з’явився у моєму городі сам по собі, краще виживає. Однорідна система не може вижити. Тоталітарні системи також однорідні”. Дійсно, для здорового розвитку суспільства необхідна напруга між різнорідним, не схожим між собою. Функціонування саду як автономної системи частково залежить від садівника, і художниця працює з цією ідею, майстерно проводячи через свої художні образи.

Тіберій Сільваші

Художник програмно працює з абстрактним живописом, що розгортається у просторі і часі. Для позначення такого методу Сільваші створив концепцію під назвою “хронореалізм”. Також художник активно пише теоретичні тексти та послідовно з’ясовує основи мистецтва у полі власної практики. Це відрізняє його від тих авторів, що не артикулюють приницпи своєї діяльності, покладаючи це завдання на сторонніх учасників, наприклад, мистецтвознавців та арткритиків.

За якими сучасними українськими художниками та художницями стежити

Вигляд експозиції "Крила", 2008 рік, арт-центр "Я Галерея", Київ

Сільваші каже, що він не малює, а вирощує живопис. Адже створення полотна може бути одного дня розпочате, але не закінчене ніколи. Автор постійно до нього буде повертатись у своїй майстерні і накладати нові живописні шари на поверхню. Сільваші говорить, що зазвичай цей перманентний процес переривається у той момент, коли робота полишає стіни майстерні і стає, наприклад, частиною приватної колекції.

Допоки цього не стається, живопис Сільваші “вирощується” і стає об’ємним. Через цю тривимірність художник працює ще й у полі інсталяції. У своїй теоретичній системі координат автор відрізняє художника як художника, що пише картини та зосереджений на сюжеті, від художника-живописця, який відхиляє наратив, йде від сюжетності і таким чином полишає рамки традиційної картини.

За якими сучасними українськими художниками та художницями стежити

Сільваші організовував та активно працював на легендарних пленерах у Седневі з кінця 1980-х років, де панувала атмосфера свободи, пошуків у мистецтві та експерименту. Ці пленери стали важливою точкою опори, на яку спиратились у майбутньому різні автори. Також Сільваші був одним із учасників “Живописного заповідника” та “Альянсу 22” — усі ці середовища вимагали включеності та налагодження процесів, адже йдеться про колективний дух угрупувань.

Люся Іванова

Художниця працює у традиційному медіумі живопису, однак виходить за межі академічного досвіду у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, яку закінчила п’ять років тому. Відтоді вона була учасницею надзвичайно цікавого у своїх проявах та методах художнього колективу “Монтаж”, а також представила кілька персональних проєктів в одній із найбільш відомих на сьогодні галерей сучасного мистецтва The Naked Room у Києві.

Ці персональні висловлювання стали неочікуваним та приємним відкриттям останніх років для художньої спільноти та широкої аудиторії. Бо, незважаючи на те, що живопис Іванової можна осягнути та наблизитись до розуміння того, що перед очима, її роботи не обтяжені ілюстративністю. Втім, у них прослідковується те, як цифрове сьогодні впливає на художнє мислення і потім кристалізується вже в образах на полотнах.

За якими сучасними українськими художниками та художницями стежити

Вигляд експозиції "Річ не в собі", Люся Іванова, 2019 рік, The Naked Room. Фото: Євген Нікіфоров

Прийом, який не залишає байдужим — це нечіткість зображення і певне спотворення реальності, яке, за словами Іванової, є радше відчуттям живості форм, навіть якщо це, скажімо, статичні за своєю природою вазон чи сушилка для посуду. У роботах художниці вони перетворюються на рухливі, ледь вловимі образи. Також художниця експерементує з живописом, вводячи у нього не зовсім звичайні елементи, наприклад, блискітки. Так, у роботі “Єгор” зображена чоловіча спина, що усіяна мерехтливими елементами, що виконують не стільки декоративну роль, скільки працюють на концептуальному рівні, створюючи напругу від загравання з маскулінністю.

Павло Маков

Тема утопії, не-місця — головна для всього художнього доробку харківського графіка Павла Макова. Народившись у Санкт-Петербурзі, а з 1980-х і по сьогодні проживаючи у Харкові, Павло Маков невпинно окреслює та визначає простори, досліджує місто та будівлі, працюючи у такий давній і клопіткий спосіб, як офорт та малюнок. Художник постійно намагається розібрати, що це за місце, де він перебуває.

Тактильність офорту як технології також допомагає художнику продукувати ефекти присутності, де на перший план виходять речі, що можна осягнути не лише зором, а й шкірою. Цей момент доторку виявляється надзвичайно важливим і об’єднує світовідчуття Макова з філософськими напрацюваннями Ганса Ульриха Ґумбрехта, професора зі Стенфорду, що особисто познайомився з художником під час одного із своїх візитів в Україну.

За якими сучасними українськими художниками та художницями стежити

"Дотик №3", Павло Маков, 2014 рік

Зовсім не випадково, що Маков створює великоформатні роботи, в основі яких — відбитки пальців людей. При детальному розгляді робіт стає очевидно, що ці відбитки або, як їх називає автор, “Дотик” , утворюються із окремих дрібних елементів — образів дерев чи кущів. Відтак мотив саду, флори та ботаніки у більшості робіт Макова виникає внаслідок його послідовної роботи із темою утопії. Так, графіка Павла Макова постає на межі вигаданих планів міст, садів та територій, але не виключає при цьому картографічні дані.

За якими сучасними українськими художниками та художницями стежити

"Молодий Тюльпан", Павло Маков, 2020 рік

Крім цього, Маков є одним із найбільш відомих авторів артбуків (або книжок художників) в Україні. Книг, що на рівні з графікою автора позиціюються як твори мистецтва. Серед них — “Донроза” (2010) про садівника, “Тижневик” (2012), що присвячений вищезгаданому Ґумбрехту, “До По” (2019) про місто майбутнього, “Постійне місце проживання” (2020), що художник створив у діалозі з Сергієм Жаданом.

Ательєнормально

Це незалежна творча та інклюзивна студія, заснована Станіславом Туріною, Катериною Лібкінд, Валерією Тарасенко та Оленою Васик. В описі акаунта студії в Інстаграм зазначено “Нормально, малюємо, говоримо, тусимо і дивимось на виставки з колегами з синдромом Дауна та многими разными”. На сьогодні студія об’єднує спільноту людей з синдромом Дауна, що створюють художні твори. Станіслав Туріна каже, що вони ведуть радше лабораторно-симпозіумну роботу і розглядають свою діяльність як обмін досвідом.

Ательє, що у перекладі з німецької та французької означає “художня майстерня”, утворилось у 2018 році під час підготовки масштабного проєкту "Що важливо", організованого Goethe-Institut Ukraine та курованого Лізаветою Герман та Марією Ланько. Виставки відбувалися в Києві й Одесі та залучали роботи художників і художниць з синдромом Дауна, а також твори таких авторів та авторок, як Алевтина Кахідзе, Кирило Проценко, Андрій Сагайдаковський та ін. Звідтоді з художниками майстерні записують інтерв’ю, вони беруть участь у таких виставках, як “Брюдершафт”, “Еластік”, “Ательє нормально”.

Подібна активність є свідченням того, що інтерес до наївного мистецтва або мистецтва аутсайдерів набув сталих ознак і сформував коло людей, готових працювати у цьому напрямку та комунікувати про це у публічному полі. Водночас ця вочевидь позитивна тенденція проблематизує питання, пов’язані із системою мистецтва, ставлячи знов і знов питання про те, що є мистецтвом, хто є художником, і яким чином художні практики людей з інвалідністю позиціювати у стінах мистецьких інституцій.

Читайте також

Замість підсумків: що відбувалось з мистецтвом в Україні у коронавірусну кризу 2020 року

Близькість та присутність у часи пандемії. Огляд досвіду українських культурних інституцій

Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше