Близькість та присутність у часи пандемії. Огляд досвіду українських культурних інституцій

Близькість та присутність у часи пандемії. Огляд досвіду українських культурних інституцій

Близькість та присутність у часи пандемії. Огляд досвіду українських культурних інституцій

Пандемія спричинила серйозні зміни у діяльності культурних інституцій, формах відвідування та способах взаємодії з мистецькими творами. Йдеться не лише про те, що деякі інституції не витримали форс-мажорних обставин та вимушені були завершити діяльність або переналаштовувати роботу. Однією із проблем став онлайн-формат, що хіба в короткостроковій перспективі видається правильним рішенням. У певний момент дистанційні фестивалі та віртуальні тури музеями замістили фізичну присутність, і цю заміну відчули всі.

Піти у кіно вперше за вісім місяців пандемії виявилось непересічним досвідом. Непевний пчих у залі бентежив, мимоволі перемикаючи фокус уваги. Під час перегляду я постійно ловила себе на думці, що не можу обмінюватися репліками із другом, адже ми сиділи за правилами соціальної дистанції — через одне місце у ряду. Було прикро, бо коментування фільму — одне із тих задоволень, від яких непросто відмовитись.

Фільм завершився, усі хутко лишили залу, відсторонюючись одне від одного. Щойно ми вийшли у фоє з помірним натовпом, виникло бажання хутко шмигнути на вулицю, так і не відчувши атмосфери вечірнього кінотеатру. Лише на вулиці настала справжня полегша.

Відвідування виставок також зазнало змін. Обмеження за кількістю людей у музеях, напевно, на краще, адже можна значно уважніше та спокійніше розглядати твори. Але нова дистанція між людьми у самому просторі не може не даватися взнаки. Наприклад, в окремих музеях в Італії відвідувачі мусять носити на шиї пристрій, який гуде і блимає, якщо вони підійдуть до іншої людини ближче, ніж на два метри.

Близькість та присутність у часи пандемії. Огляд досвіду українських культурних інституцій

Організатори деяких подій, наприклад, фестивалів кіно та анімації, пішли на компроміс і вийшли в онлайн. Опісля я читала десятки відгуків, у яких глядачі просять проведення заходів офлайн. Хоча чом би не дивитися світову анімацію вдома у своєму зручному кріслі? Виходить, чогось все ж не вистачає. Але чого саме? Що не так з онлайн-подіями і чи здатні вони замінити фізичну присутність? Я вирішила поставити ці питання колегам та колежанкам з культурних інституцій.

Так, креативна директорка Довженко-Центру Ольга Жук говорить, що за статистикою останні місяці показали, що пандемія не тільки не призвела до зменшення відвідувачів, а навіть навпаки. Після тотального карантину людей з новою силою почав приваблювати живий досвід. Про збільшення кількості відвідувачів у порівнянні з докарантинним часом говорить і Лізавета Герман, кураторка галереї сучасного мистецтва “The Naked Room” у Києві.

На моє питання, у чому проблема дистанційки, Ольга Жук відповідає: “Хоча, начебто, кіно, рухомий образ та екранні мистецтва чудово надаються до дистанційних форматів, останні не дають глядачам того імерсивного та просторового досвіду, певної атмосфери та відчуття безпосередньої співпричетності, для яких, власне відвідують музеї чи кінотеатри. Цей сенсорний дефіцит зараз усі гостро переживають”.

На момент карантину багато музеїв та культурних інституцій запропонували віртуальні тури, активно вели сторінки у соціальних мережах, щоб залишатися в центрі уваги. На сьогодні Google Arts & Culture має тури до 2000 музеїв по всьому світу.

“Безперечно, сучасність вимагає віртуальної складової від музеїв, але, — каже архітекторка Беа Сполідоро, що працює з музейними просторами, — ми не можемо вдавати, що підміняємо справжній досвід”. Ба більше, без відвідувачів музеї перетворюються просто на сховища творів мистецтва. Пандемія вдарила у найбільш вразливе місце культури — людей.

Близькість та присутність у часи пандемії. Огляд досвіду українських культурних інституцій

Крім цього, актуалізується питання споглядання оригінальних творів мистецтва, а не лише їх копій з екрана. У цьому контексті варто пригадати легендарне есе “Продукування творів мистецтва в епоху їх технічної відтворюваності”, написане у 1936 році Вальтером Беньяміном.

У тексті йдеться про “ауру” оригінальних творів, кожен із яких має своє походження, історію та вік. Для автора “аура” є певним феноменом, що відчувається нами, глядачами, у момент перебування поруч з твором. Цей унікальний досвід виникає через переживання уявної дистанції між фізичною присутністю роботи перед нашими очима та її минулим.

Соціолог культури Паскаль Ґілен теж пише про цю гру відстаней, але у контексті стосунків між людьми сьогодні: “Для мене люди — як твори мистецтва. Їхня онлайн-версія втрачає ауру. Навіть коли вони зовсім близько, у нас на екрані, вони втрачають частину власної привабливості разом зі своєю унікальною, нематеріальною віддаленістю”.

Утім у музеях, артцентрах чи галереях важливою видається не лише аура самих творів. Ольга Носко, що відповідає за комунікації у музеї Ханенків із найбільшим зібранням світового мистецтва в Україні, вважає, що, крім того, що музей дарує радість від споглядання експозиції, його відвідування супроводжується, можливо, не таким помітним, але від того не менш цінним досвідом.

До прикладу, щоб потрапити у музей, необхідно купити у касі квиток, який потім лишається як сувенір на пам’ять, можна буквально відчути запах творів та кімнат, почути скрип багатолітнього паркету, пройнятися атмосферою, освітленням, відчути власне своє тіло у будівлі. “Я приходжу у музей, щоби відновити свої рецептори, у мене відбувається переналаштування, а тілу стає чистіше та приємніше”, — ділиться Ольга Носко.

Близькість та присутність у часи пандемії. Огляд досвіду українських культурних інституцій

У цьому контексті на думку приходить фраза “бути присутнім”. Вона вказує на наше відношення до речей світу. “Присутнє”, – пише сучасний теоретик літератури та філософ Ганс Ульрих Ґумбрехт, – “Це те, що перед нами, досяжне й відчутне для наших тіл”. Ефекти присутності звертаються до наших чуттів та здатні спровокувати переживання так званих “митей інтенсивності”.

Схоже, про це і йдеться у коментарі Ольги. Це чуттєве сприйняття видається важливим. Відвідування кінопоказів, фестивальних вечірок, вернісажів — це момент, коли всі присутні об’єднані спільним приводом. Ми щедро ділимось одне з одним, власне, собою: ідеями, емоціями, теплом тіл. Такі події у фізичному просторі надають відчуття причетності, спільного досвіду. “Разом тіла створюють життя”, — говорить вищезгаданий Паскаль Ґілен. І з ним складно не погодитись.

Вочевидь, COVID-19 спричинив серйозні зміни не лише у форматах. Адже окремі інституції вимушені були облишити свої приміщення або міркують про зміни у функціонуванні. Наприклад, харківська галерея “COME IN”, що існувала 5 років, закривається і планує перезапуск у більш економічно вигідному та гнучкому pop-up варіанті.

Паралельно бачимо, як деякі культурні заклади всупереч усьому відкриваються. Наразі готується запуск центру сучасного мистецтва у Дніпрі. А у Львові місяць назад відкрився муніципальний мистецький центр.

Близькість та присутність у часи пандемії. Огляд досвіду українських культурних інституцій

Львівський мистецький муніципальний центр / Фото: Facebook

На моє питання про створення інституції у часи пандемії Ляна Мицько, директорка простору, каже: “Нам певним чином вдалося колективно донести інформацію про те, що такого місця бракує. Міська рада знайшла приміщення та політичну волю. Це було не одразу, проте співпадіння людей на своїх місцях призвело наразі до дуже гарних результатів.” Ось приклад того, як малі та середні підприємства у сфері культури, будучи найбільш вразливими, можуть продовжити роботу або запуститись у випадку підтримки з боку держави навіть у кризові часи.

Вочевидь, культурні інституції переживають складні часи та відчайдушно виробляють нові стратегії, що виникають на межі віртуальних та реальних територій. Онлайн-події є вдалим форматом для передачі інформації, але вони не здатні замінити нам присутність одне одного та близькість мистецтва до наших тіл.

Фото на обкладинці: галерея сучасного мистецтва "The Naked Room", виставка Субач і Полякова.

Читайте також

Не виходячи з дому. Добірка онлайн-музеїв з різних частин світу

Мистецтво офлайн. Як музеї готуються до виходу з карантину

8 дивовижних музеїв України, які варто відвідати хоча б раз у житті

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше