Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

Думаючи про мистецтво, скажімо, у музеї, можна зловити себе на думці: щоб там не було, музей є місцем, що лишиться, коли нам доведеться піти. Музейні експозиції перехоплюють подих, бо викликають відчуття чогось непорушного — того, що начебто буде вічно.

Однак яким чином відчуття хай навіть ілюзорної сталості та неперервності співвідноситься з дійсністю, що змінюється? Що роблять художники та куратори в умовах, коли до виставкового простору музею, артцентру чи галереї немає або бракує доступу?

Такі ситуації спонукають художників до самостійної організації середовища переважно за власний кошт. Коли система мистецтва кульгає, саме художники ініціюють створення неформальних галерей, квартирних виставок та кураторських проєктів.

Говорячи про квартирні виставки, неможливо оминути їх популярність у 1980-ті роки. Важливим місцем була квартира одеського художника Леоніда Войцехова. Тоді поняттям "куратор" не оперували, назви виставок вигадувались в останній момент, а деякі роботи потрапляли в експозицію спонтанно перед самим відкриттям.

Юрій Лейдерман, один із одеських концептуалістів, пригадує, що так у 1983 році планувалась групова виставка у квартирі Войцехова. Натомість усе перегралося в останній момент, і відбулась акція "Рідня", під час якої художники проводили екскурсії фотографіями зі своїх сімейних альбомів.

Читайте також: "Виставки руками та очима художників: експозиції, що увійшли в історію мистецтва"
Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

Рідня, акція, 1983, квартира Маргарити Жаркової, Одеса

Роботи для тогочасних квартирних виставок робилися спеціально для події, бо і зберігати їх деінде не було змоги (майже ні у кого з з художників не було власних помешкань), та й показати в іншому місці, скажімо, у виставковій залі Союзу художників, було неможливо. Тоді як формат квартирної виставки передбачає свобо­ду. Цього року свободи було обмежено через локдаун. Тож художники знов повернулись до організації квартирних виставок. Однією з таких була "Заручники/заручниці" у київській квартирі Миколи Рідного й Анни Щербини.

Назву було обрано з огляду на становище людей, що опинились неочікувано обмеженими у звичайному житті, зокрема, у пересуванні та зібраннях. Ця ситуація розширила поле для міркування про те, що взагалі значить бути заручниками, наприклад, у контексті політично-соціальних процесів та як бути з протестними рухами у часи пандемії. Карантинні обмеження могли б спровокувати цілу серію домашніх виставок, але поступово культурні інституції відновили свою роботу, і необхідність таких виставок відпала.

Повертаючись у художні процеси 1990-х, важливо відмітити, що художники робили спроби репрезентації актуального мистецтва на публічній території. До прикладу, у 1993 році львівський художник Юрій Соколов організовував галерею "Децима" в приміщенні місцевої Ратуші.

Концептуальний характер виставок вирізняв цю локацію на культурній мапі: там відбувалися акції та представлялися об’єкти, інсталяції. На питання, навіщо Соколову треба було брати на себе ці організаторські функції, він відповідав, що те, що він робив, було просто для душі. Усе відбувалось спонтанно і було відчуття, що "я не міг цього не робити" [джерелоДе кураторство. Валерія Лук’янець, Катерина Носко – Х: IST Publishing, 2017. – С.169]. Стає зрозуміло, чому Соколов не полишив кураторської діяльності після того, як галерею закрили "через непорозуміння з власниками приміщення" [джерелоІсторія кураторства в Україні. Том 5. Неформальні мистецькі простори Західної України. Львів–Ужгород, 1993–2013, Лізавета Герман, Марія Ланько – Київ: NIICE Publishing. 2015. – С. 22].

Однією з найбільш відомих тогочасних інтервенцій на території інституції став "Простір культурної революції" 1994 року. Це відбулось у київському Українському домі. Ідея виставки належала художникам Арсену Савадову та Георгію Сенченку та передбачала "експозицію в експозиції": куратори встановили величезні огорожі, пофарбовані у жовтогарячий, що символізував "вигорання" комунізму.

Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

Простір культурної революції. Вигляд експозиції, 1994, Український дім, Київ. Надано Олександром Соловйовим. Фотограф — Юрій Янович

За монументальною огорожею розміщувались твори. Та подивитись їх було неможливо – огорожа не передбачала входу. Єдине, що пропонувалось глядачам, – це зазирнути у вбудовані у паркан біноклі і у такий спосіб подивитись виставку. Цей прийом вражав своєю радикальністю та був потужним жестом у контексті розмов про десакралізацію творів мистецтва.

Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

Простір культурної революції. Вигляд експозиції, 1994, Український дім, Київ. Надано Олександром Соловйовим. Фотограф — Юрій Янович

Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

Простір культурної революції. Вигляд експозиції, 1994, Український дім, Київ. Надано Олександром Соловйовим. Фотограф — Юрій Янович

Самоорганізованим виставковим просторам також властиво виникати на приватних територіях їх же кураторів, як-от горище, кухня чи гараж. Наприклад, коли вищезгадану галерею "Децима" було закрито, Соколов відкрив іншу – "Червоні Рури", більш автономну, адже вона розміщувалась на горищі будинку художника. Ще один простір у Львові – Detenpyla – є кухнею у помешканні художника Юрія Білея, що живе у сусідній кімнаті.

Галерею була засновано у березні 2011 року, що вже наступного року привело до створення "Відкритої групи" (Юрій Білей, Павло Ковач (мол), Антон Варга, Станіслав Туріна). Саме ця група представляла Україну на Венеційській бієнале з проєктом "Мрія", що викликав різні почуття – від обурення до захоплення – як у широкої, так і професійної аудиторії.

Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

У галереї "Червоні Рури", Львів, 1995-1999. Надано Юрієм Соколовим

Крім цього, "Відкрита група" працює з ідеєю "Відкритих галерей" або просторів, що не обмежуються стінами і тимчасово можуть виникати і на березі Тиси, і простягатись від річки Стрий до Азовського моря (проєкт "1000 км VIEW" ). На питання "Хто може потрапи­ти у "Відкриту галерею" і стати глядачем?" автори відповідають: "Грибники в лісі десь на Волині, туристи, які заблукали у Львові і випадково потрапили в експозицію, навіть не очікуючи, що в якомусь неконвенційному просторі розмістилася галерея" [джерелоКураторський посібник. Олександра Погребняк, Дмитро Чепурний, Катерина Яковленко, ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив, 2020. – С. 35]. Так художники експерементують із межами виставкового простору та підважують статус інституцій та творів мистецтва.

Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

Подорож команди проєкту "1000-km view"

Повертаючись до теми кухні, важливо відзначити проєкт Антона Варги "ІО Імовірність", що передбачав прийом відвідувачів протягом 89-ти холодних зимових днів (1 грудня 2012 до 28 лютого 2013), бо художник щодня проводив там нову виставку. Цей підхід видався підходящим Тарасу Пастущуку, художнику та куратору, що втілив минулого грудня "Kitchen Wall Gallery" на одній із стін своєї львівської кухні. Експозиція змінювалась щодня протягом 29 днів. За попереднім записом художник чи художниця могли прийти прийти і зробити там що завгодно. Пастущук говорить, що щодня готувалась чиста стіна — її "перекатували" білою фарбою. На сьогодні існує акаунт "Kitchen Wall Gallery" в інстаграмі, у якому збережені фотографії цих експозицій.

Цікаво, що на 19-ту виставку стіна не витримала нашарувань, штукатурка обсипалась, і її збирали до ранку. "Потім я склав це все в пакет. Усі двадцять дій, які відбували­ся попередні двадцять днів, можна сказати, вмістилися заархіво­ваними в один пакет" [джерелоКураторський посібник. Олександра Погребняк, Дмитро Чепурний, Катерина Яковленко, ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив, 2020. – С. 94]. Ця історія є досить точною метафорою, що передає крихкість альтернативних виставкових просторів та результатів художніх практик.

Здається, художники й не мають амбіцій робити виставки, що підкорять артринок або привернуть увагу широкої аудиторії. Серед мотивацій для подібних проєктів, як бачимо, є і потреба розширювати коло спілкування, і створення для самих себе середовища для розмов, художніх висловлювань, і спроба пережити депресивну зиму. На перший план виходить сама буденність, у якій не відбувається нічого особливого. Художник Любомир Тимків, що проводить час від час виставки у своєму гаражі aka галерея Tymutopiyapres, ставить іронічне питання, над яким, втім, можна ґрунтовно поміркувати: "Якщо самі лише мухи бачили виставку, чи це означає, що вона відбулася?".

Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

Очевидно, що хиткість у сучасному світі зумовлює відповідні способи життя та провокує на пошуки у полі мистецтва. На репрезентацію цих пошуків впливає мистецька інфраструктура (галереї, незалежні виставкові майданчики, культурні менеджери, куратори тощо). І якщо процеси децентралізації культури поступово призвели до виникнення переважно професійних художніх просторів у різних містах України, то у 1980-90-ті роки годі було про це говорити.

Культурних інституцій, що могли б взаємодіяти з сучасними художніми практиками, бракувало. Тоді як неформальні виставкові простори були і залишаються одним із шляхів виходу до аудиторії, однодумців, до самого себе. Як і раніше, сьогодні існує ризик припинення їхньої діяльності. Адже передусім ці середовища засновані на людях. Ніщо не гарантує їх довгострокового функціонування. Вони надзвичайно вразливі і, здається, лише невелике коливання може змінити їх форму.

Читайте також

Куди зникла любов? Три артбуки про сучасні романтичні стосунки, Tinder та щирість

Чому “куратор” одна з ключових фігур у мистецтві, та які кола треба подолати, щоб відкрити виставку

Мистецтво, створене для Інтернету та з Інтернету: що ми знаємо про нет-арт

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше