“Мені дуже хочеться розвивати українську культуру”. Інтерв'ю з Аліною Паш про можливості та музику

“Мені дуже хочеться розвивати українську культуру”. Інтерв'ю з Аліною Паш про можливості та музику

“Мені дуже хочеться розвивати українську культуру”. Інтерв'ю з Аліною Паш про можливості та музику

Аліна Паш — українська виконавиця з глибоким закарпатським корінням. Дівчина, яка з виходом кожної нової пісні дивує українських меломанів дедалі більше. Дівчина, яка зачитала реп на головній площі країни у День Незалежності і отримала одразу дві армії: прихильників та хейтерів. Реперка, фіналістка шостого сезону вокального шоу "X-Фактор" Аліна Паш в ефірі Українського радіо розповідає про батьків, власний лейбл і майбутні альбоми.

Про перший виступ і поклик бути музикантом

Це вийшло дуже природно. Коли мені було десь шість років, моя мама, вчителька музики, вирішила випустити мене на сцену. І мені сподобалось! Люди побачили, що я не соромилась та сказали: "Давайте тепер малу підтягувати на різні шкільні події!". Потім я виступила ще раз, і до мами почали надходити коментарі, що її донька наділена артистичністю, яку варто розвивати. Багато хто почав у цьому допомагати – завжди були люди, які кликали виступати. З того все і почалося.

Але я скажу відверто, що тоді не думала, що це все стане моїм покликом, професією. Годину тому мене людина запитала, чи не маю я ще якусь роботу, чи заробляю на життя лише музикою? Так складається, що я постійно балансую на тому, що це і моє хобі, і повноцінна професія. Мабуть, мені пощастило бути почутою і робити це адекватно. Але, звісно, це зовсім непросто і доводиться докладати купу зусиль – у мене немає продюсера, який би вкладав у мене гроші.

Про продюсування і власний лейбл

Я сама собі найкращий продюсер – в мене вже достатньо досвіду, щоб діяти і вирішувати все самотужки. Маю і гіркий досвід, за який безумовно вдячна, бо від нерозуміння, болю та помилок я лише виросла. І через це я маю право ділитися знаннями з іншими.

“Мені дуже хочеться розвивати українську культуру”. Інтерв'ю з Аліною Паш про можливості та музику

Аліна Паш під час акції "НасНеЧують: мітинг на підтримку концертно-музичної індустрії". Київ, 3 вересня 2020 р. Фото: Синиця Олександр / УНІАН.

Я тепер маю лейбл, де випускаю свою музику – і хочу допомагати з цим цікавим музикантам. Мені дуже хочеться розвивати українську культуру не тільки у тому сегменті, де працюють гроші, але й там, де ми пишемо власну історію.

У нас з'являються нові витки жанрів і стилістик. Мені здається, що зараз наша країна знаходиться на тому етапі розвитку, коли приєднатись до створення сучасної української культури може, наприклад, така молода дівчина як я, що має достатньо запалу і терпіння.

Різні амплуа

Якщо сцена, то обов'язково музика. Чотири роки тому я грала одну з головних ролей у мюзиклі Костянтина Томільченка "Вартові мрії" та "Дім таємничих пригод". Там були елементи циркового шоу, хореографії, театру – і все це мені подобалося.

Цьогоріч у мене буде кінодебют – я зіграла одну з головних ролей у повнометражній комедії "Бурштинові копи", який вийде у прокат, сподіваюсь, навесні. Я не очікувала, що режисери і продюсери можуть побачити мене в такому амплуа.

“Мені дуже хочеться розвивати українську культуру”. Інтерв'ю з Аліною Паш про можливості та музику

Аліна Паш на знімальному майданчику комедії "Бурштинові копи".

Хоча я там на себе не схожа. Довгий час я не визнавала свою темну сторону і намагалася бути доброю до всього навколо, але це було занадто. Із досвідом прийшов час, щоб визнати, що варто себе визнавати різною. Тоді ти в балансі, тоді ти справжня людина, адже ти не можеш бути постійно ідеальним.

Про своє коріння і самотність

Я із Закарпаття, там дуже багато традицій. Наприклад, культ весілля — це щось дуже особливе у нас. Мені 27 і я незаміжня.

Якось у мене брала інтерв’ю Катерина Осадча (українська журналістка і телеведуча – ред.), яка назвала мого коханого "чоловіком". А я не стала перечити, що то хлопець, а не "чоловік", щоб далі було про це менше питань. Але потім так причепилося, що ніби у мене є чоловік, а це не так.

Я ніколи не виходила заміж. І насправді у 27 бути незаміжньою — це благословення. Адже це прекрасно — бути наодинці з собою і наповнювати свій світ. Треба мати сміливість, щоб бути самотньою, бути зі своїми страхами, своїми внутрішніми діалогами.

Про можливості

Я тепер розумію, скільки у мене було можливостей залишитися у пухнастому світі. Мені робили різні пропозиції, і я пригадую себе зелену, повну страхів, коли думала, що зі мною щось не так, бо мені не хотілося того “запакованого” життя. Мені набагато цікавіше зробити щось таке, що дозволить змінити мислення людей. Викидувати якісь такі штучки.

Я люблю бунтарити. Я випустила свою першу пісню під назвою “Бітанга”, що означає "хуліганка". Це закарпатське слово, яке пішло від угорської мови. Мене так завжди називав мій дідо, коли я щось наробила, деколи він казав це з добром. Я розумію, що подекуди це така робінгудна ситуація.

І альбом я недарма назвала “Пинтя”, адже це герой особливо популярний у Румунії та Закарпатті, опришок, який грабував панів і роздавав все бідним людям у селі. Мені так подобаються такі історії – десь я в собі бачу такого героя, який в пух і прах буде розбивати цю естрадну ситуацію.

Я не кажу, що не розглядаю це як бізнес, все одно так і є. Мені треба його рухати, заробляти і так далі. Кожен мій хід є свідомим, я розумію, що можу помилятися, але роблю це свідомо. Я визнаю свої помилки, а часом розумію, що є ситуації, де точно мала рацію.

Я знаю, що навіть якщо пів країни скажуть, що я зробила не так, як вони хотіли, то, вибачте, але в мене є право це робити, бо я хочу саме так. Мені подобається весь цей адреналін, бути маленькою і крихкою, але показувати, що така дівчина може бути сильною. Нас багато таких, які можуть своїм інтелектом, креативом і настирливістю показувати, що може бути щось більше, ніж та естрада, що є.

У мене не вийшло бути у групі “Гарячий шоколад” – я була в складі лише два з половиною місяці. Це конкретно направлений контент, щоб тільки своєю сексуальністю брати ринок. Я прийшла сьогодні в студію без макіяжу, мені все це не потрібне. У нас дуже багато українок, які себе недооцінюють. Дуже хочеться надихати їх, і я вірю, що у мене є на це сила.

Про підлітковий період і музику того часу

Я слухала рок і був хіп-хоп уже тоді, я меломанила. Слухала drum and bass у свій час, техно. Пам’ятаю, що дуже любила вечірки, де сама могла танцювати багато годин без жодного допінгу. Повірте, коли тобі щось подобається, ти можеш це робити.

У мене завжди були трошки доросліші знайомі, які давали мені класний вініл, CD, касети. Батьки мені теж прщепили класний смак, наприклад, мама вмикала Prodigy на повну. І це було так класно: їхати з мамою в машині і слухати на повній гучності якийсь хіт. Батько мені включав “Кіно”, “Табула Раса”, “Океан Ельзи”, а це зробило мені такий своєрідний конект з ним.

Я дуже агітую за те, щоб діти не відгороджувалися від своїх батьків і намагалися знаходити з ними спільні моменти попри те, що ми часто не розуміємо одне одного. Бо між нами квантові стрибки, і це нормально, але якщо докласти зусиль, то ми можемо знайти спільні точки. Я бачила такі ситуації, і мені дуже боляче за моїх друзів і знайомих, які не можуть знайти спільну мову з батьками, а це так важливо. Наприклад, я отримую розуміння своїх батьків, десь його добиваюсь, але це дуже класна підтримка.

Про підтримку

Ті, хто знаходиться у музичному сегменті, зараз депресують, бо вся індустрія лежить, ми всі потребуємо підтримки. У мене вчора був момент: я потухла трохи. Зараз багато чого несеться, я написала наперед два з половиною альбоми, не побоюсь про це сказати, я сиджу на місці, але щось роблю. Та щось так зажурилася, подивилася чарти, скільки у кого переглядів, і думаю: навіщо я цим займаюся, вкладаю сенси, кому це потрібно, я ж на цьому не зароблю і не прогодую тих, з ким працюю.

В такі моменти я звертаюся до кількох друзів, у першу чергу до мого найкращого друга Валерія Топала, він створює всі образи і одяг для концертів та кліпів. Він старший за мене, але дуже мені рідний, ніби космічний брат або тато навіть. Також я звертаюся до мого колишнього хлопця Джонатана, з яким ми почали писати музику, він мене цьому і навчив.

“Мені дуже хочеться розвивати українську культуру”. Інтерв'ю з Аліною Паш про можливості та музику

Є кілька колег по цеху, з якими я спілкуюся, але от ті, кого я назвала, протягом чотирьох років у важкі моменти могли дійсно мене підтримати. І батьки, адже вони у мене такі класні і я вдячна Богу, що вони у мене такі є.

Про майбутні альбоми

Альбоми, які я вже записала, різні. Буде фольк-альбом. Я знаю, що багато хто полюбив в мені фольк, як я його транслюю в українському сегменті. Я покажу всю любов до карпатського містицизму. Ми пішли цього літа навіть у фольклорну експедицію і записували музику у горах, записували різні звуки. Ми знімали це на відео, щоб зробити документалку.

Про скандали і хейт

Всі ми колись поглянемо одне одному в очі і будемо розуміти, кого і в чому не варто звинувачувати. Мені здається, пригорає і з одного боку, і з іншого. Взагалі немає балансу, золотої середини. Це слизька тема, де треба встановлювати якісь своєрідні правила.

Навіть якщо мені прилетить тонна хейту, я все одно буду усміхатися. Підпрацьовувала цю тему не з одним психологом-психоаналітиком. Аліна Паш як проєкт завжди буде говорити про якісь гострі теми. У нас мало хто говорить прямо. Є фанатики, які кричать, а є ті, які закривають очі і танцюють на меморіалах.

Про новий сингл Dengi

Коли ми обирали назву пісні, то спочатку вона була “Money”. Потім ми думали назвати її “Гроші”, але я люблю все підписувати латиницею, і назва “Groshi” якось не дуже нам подобалась. А от назва “Dengi” звучить якось бридко, як “Піво”.

Це пісня про ромську діаспору, яка є у нас в Закарпатті. В принципі, перших гангстерів і хіп-хоп я побачила у них, у них були золоті зуби, багато браслетів і ланцюжків, у них завжди голосно грала музика. Тому це драматична історія. У пісні дуже красива друга частина, я там використовую ромську мову.

Це історія про хлопчика, який не зміг вибрати свою долю через традиційність, і його батько вибрав темну річ, якою займаються цигани. І мені хочеться скосити певні стереотипи.

Про виступ в Росії

Люди, а ви хоть нормально гуглили? Подивіться там інсту. Я звідти нічого не видаляла, якщо що. Я не знаю, скільки разів мені ще треба буде сказати, що я там не виступала. Я була тільки заявлена.

Я реально хотіла поїхати туди, виступати через своєрідні причини. Та я, українська дівчина, ще й з українськими піснями, піду і розкажу їм, що ми тут нормальні взагалі. Але, зрозуміло, що десь молода, десь наївна, не дізналася всіх елементів, хто є там, до прикладу, спонсором якогось фестивалю і так далі. Це вже в мене зараз є досвід. Але судити мене все життя тільки за це?

Я пишу пісні українською мовою. Я намагаюся щиро говорити про якісь глибокі речі, культурні речі. Ви не хочете на це звернути увагу? Ви не хочете розібрати мій альбом? Про що там мова йде?

Про виступ на День Незалежності

Це був для мене квантовий стрибок. І я наголошую завжди, коли мене питають про Майдан Незалежності, а не жалкуєте ви, що це зробили? Ні, ніколи не пожалкую, тому що всі слова, кожне слово написане було особисто мною.

От уявіть собі, мені просто взяли, подзвонили за 3 дні до Дня Незалежності, до святкування. Подзвонив Алан Бадоєв (український режисер, сценарист, кліпмейкер – ред.) і сказав "Аліно, є у нас така ідея: треба почути голос нового покоління в речитативі, ви могли б це зробити, чи ви зможете написати від себе"? Я так конкретно офігіла, але сказала якось безстрашно: ”Так, я зможу”.

Я зрозуміла, що це такий якийсь гарний шанс сказати про все, що є на душі. І так і сталося. Я написала все так, як думала. І, може, це можна було зробити краще, гірше — не важливо. Я це зробила, зуміла, не побоялася. І просто під барабанний дріб я зачитала те, що думаю, йдучи по Хрещатику.

“Мені дуже хочеться розвивати українську культуру”. Інтерв'ю з Аліною Паш про можливості та музику

Аліна Паш на виступі з нагоди Дня Незалежності України.

Повірте, я кожен раз іду і посміхаюся, що змогла. І ввечері я потім виступала з величезним шоу на найбільш, мабуть, такому годному андеграундному міжнародному фестивалі “Brave Factory”. І повірте, це такі приємні відчуття, коли ти розумієш, що ти на головній сцені в той день, в День Незалежності читаєш свій куплет, а потім береш і з годинним шоу на андерграундному фестивалі виступаєш. І тебе там також приймають.

І ти говориш про ті речі, щиро, про які ти дійсно вважаєш – це потрібно сказати людям і розумієш, що подібне мало хто робить в нашій країні, особливо серед жінок. І це, повірте, приємно. І я ніколи про це не буду жаліти, і ще буду більше робити того, від чого у вас будуть пукани зриватись.

Про нову українську музику

Те, що зараз створюється в новій українській музиці, мені здається – це класно. Все одно, якось піднімаються з силами люди. І багато колег починають робити класний актуальний саунд, який приємно слухати. Тому що українська мова дійсно може звучати класно. І в хіп-хопі, і в репі, і в попмузиці, і так далі.

Як прищепити це повноцінно? Це великий пласт роботи. Мені, звісно ж, шкода, що наші чарти показують аж таке (переважна кількість українців слухають російську музику – ред.), тому що я сподівалася, що ну хоть трошки у них буде якийсь смак. Але я розумію, що маса людей – вона ну ось така. І ми маємо десь миритися з цими реаліями і не казати, що ми такі ідеальні і класні.

Я дійсно працюю, і, не побоюсь цього слова сказати, щоденно для того, щоб покращити свою музику, покращити свої тексти. Зібрати оцей от лейбл із новими якимись артистами. Збирати зграю, гвардію нових, класних, і з ними мутити якісь проєкти. Дай боже, коли пройде пандемія, повірте мені, всі будуть виступати ще з більшою любов’ю. Мені дуже хочеться поїхати, зробити тур десь, не знаю, по селах України. Колись. Це у мене така мрія є. Коли ми без масок вже будемо ходити.

Просто показати людям, що є щось інше, бо я знаю ще таку штуку, що людям дають сосиски, то вони їх і їдять. А якщо покажуть їм, що є ще якась інша їжа, вони її розпробують, і, в принципі, скажуть: “О, то можна їсти щось ще, окрім сосисок”. І мені здається, так само і з музикою. Будемо робити різний саунд, будемо якісніше це робити. І штовхати це адекватно, і якось воно буде. Класно просто, щоб чим більше нас було.

Читайте також

Перемоги української музики в 2019 році: за що радіти і кого слухати

Як скласти святковий плейлист, який сподобається всім друзям

Від Міхалка до DZIDZIO. Кого з музикантів і за які заслуги нагороджував Зеленський

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше