"Відтворити цей стиль неможливо". Як колеги згадують Романа Віктюка

"Відтворити цей стиль неможливо". Як колеги згадують Романа Віктюка

Ексклюзивно
"Відтворити цей стиль неможливо". Як колеги згадують Романа Віктюка УНІАН

Український режисер Роман Віктюк помер 17 листопада у московській лікарні. Про переворот свідомості, який здійснив Роман Віктюк у театральному світі та вплив його творчості на молоде покоління режисерів в ефірі радіо Культура розповіли театральний режисер та продюсер Сергій Проскурня та театрознавиця Анна Липківська.

"Він був майстром атмосфери"

Театральний режисер Сергій Проскурня познайомився з Романом Віктюком у 1964 році, коли йому було сім років.

"Ми жили у Львові й мама дбала про моє естетичне виховання. Ми кожні вихідні в суботу і неділю ходили в театр. Того дня ми пішли на виставу, яка була бестселером у Львівському театрі юного глядача. Це була п’єса "Сомбреро" Сергія Михалкова, де майбутній видатний режисер був актором, виконавцем головної ролі. Я пам’ятаю цю виставу досі", – розповідає Проскурня.

Режисер каже, що пізніше разом із Віктюком відзначали усі ювілеї Львова та моменти, пов’язані з ним.

"У 1996 на мистецькому фестивалі "Березіль", я запропонував маестро організувати його 60-річний ювілей. Це мав бути великий ювілейний театралізований вечір у Львові, в Оперному театрі 28 жовтня. А потім у Києві відбувався фестиваль "Роман Віктюк – опанування віком". Приїхало 11 вистав Віктюка з різних театрів. Це був єдиний досвід у моєму житті, коли були переаншлаги. У Жовтневому палаці ніколи не було вільних місць, а студенти, театральна молодь сиділи на сходах, на підлозі й прямо на сцені", – згадує Проскурня.

"Відтворити цей стиль неможливо": як згадують колеги Романа ВіктюкаУНІАН

Роман Віктюк, 2008 рік, Львів

Віктюк створював довкола себе неймовірну творчу атмосферу, за що постійно страждав, – каже режисер.

Мені це нагадує ще одну людину, генія і мого вчителя Сергія Параджанова. Йому постійно змінювали зони під час ув’язнення. Комуністична влада сподівалася, що над ним будуть знущатися. А він натомість створював довкола себе неймовірну атмосферу приязні. Власне такими зонами для Віктюка були ті театри, в яких він працював. Він розповідав неймовірну кількість історій, як комуністичні партійні органи були невдоволені його успіхом у різних театрах. Йому просто забороняли продовжувати роботу і він змушений був їхати в інші театри й шукати інші можливості. У 1991 році він створив власний театр, який став його гаванню", – говорить він.

Роман Віктюк тривалий час жив у Москві, проте ніколи не забував про батьківщину.

"Він дуже хотів привезти в Україну свою виставу за п’єсою Павла Ар’є "На початку і наприкінці часів", або "Чорнобиль", як її в Москві називають. Але привезти її було неможливо у зв’язку зі скасуванням гастролей після початку війни. Ця вистава, до речі, іде в Москві українською мовою. І коли зал у фіналі встає і співає разом з акторами "Ой, чий то кінь стоїть" – це і є вираження його громадянської позиції та патріотизму", - зазначає Сергій Проскурня.

"Віктюк сказав все у театральному просторі, який він створив"

Театрознавиця Анна Липківська називає вистави Віктюка переворотом свідомості. Адже він справляв величезний вплив на всіх, хто бачив його виставу, не зважаючи на те, до якого покоління належали глядачі.

"Це був шок від театральності мистецтва, від чуттєвості та вишуканості. Такого театру просто не було навколо нас. Ми його не бачили та навіть не уявляли, що такий театр можливий. Навколо нас був театр плюс-мінус реалістичний, плюс-мінус психологічний", – каже Липківська.

"Відтворити цей стиль неможливо": як згадують колеги Романа ВіктюкаУНІАН

Роман Віктюк, 2006 рік, Львів

"Відтворити цей стиль чи продовжувати його розвивати неможливо. Віктюк уже все сказав у тому театральному просторі, який він створив. Але розуміння театру, як театру, а не як фотозображення реальності, розуміння театру як того простору, який може і замістити собою реальність, і заперечити реальність, з іншого боку дати можливість глибше і гостріше, може навіть хворобливіше сприймати реальність Віктюк прищепив і режисерам, і акторам, і театрознавцям на багато десятиліть наперед", – зазначає Липківська.

Читати також: Помер режисер Роман Віктюк. Факти та цитати

На думку театрознавиці, вистави "Священні чудовиська" та "Дама без камелії" є вершиною творчості Віктюка.

"Перший найсильніший шок, для мене був від вистав "Священні чудовиська" і "Дама без камелії", які глядачі подекуди дивилися по 15-20 разів. У мене досі лунають у пам’яті ці інтонації та музика Даніеля Лавуа. Багато хто після вистави не йшов у гардероб, а лишався, щоб дослухати цю музику", – згадує Липківська.

"Віктюк – не режисер. Він і є театр"

Український, польський та російський театральний режисер Євген Лавренчук зізнається, що Роман Віктюк зіграв ґрунтовну роль на етапі його професійного становлення. Каже, спочатку Віктюк відіграв цю роль заочно.

"Завдяки старанням Сергія Проскурні та Миколи Княжицького була зроблена на СТБ ретроспектива його вистав. Я, бувши ще дитиною, дивився і записував на касети відео. Це було потрясіння такого порядку, яке я в житті більше не переживав", - розповів Лавренчук в ефірі Українського радіо.

Пізніше Віктюк приїхав до Львова з виставою "Ох, метелику, метелику". Лавренчук згадує, що це була не найкраща його вистава, але її вистачило, щоб його вразити.

"Я вхопив і проковтнув не виставу, я проковтнув великий стиль – стиль, який в принципі Віктюк і створив. І на відміну від багатьох видатних режисерів і корифеїв, після Віктюка залишиться не просто слова "брила" чи "корифей". Він перемкнув взагалі хід розвитку театрального мистецтва. Подібного явища немає і не відомо чи буде", – каже режисер.

Роман Віктюк мав унікальний метод викладання. Лавренчук згадує, що Віктюк ніколи не казав, як має бути, а завжди аналізував феномен мислення самого учня, не вчив його якимось правилам.

"Відтворити цей стиль неможливо". Як колеги згадують Романа ВіктюкаУНІАН

Роман Віктюк

"Хтось бачив на сцені гей-клуб на виїзді, а хтось бачив референс в античну естетику, естетику Шекспірівського театру, античного хору. Але це працювало на всіх рівнях, як він казав, "від баби Мані до професора", на всіх рівнях це працювало. У цьому теж є феноменальний унікум Романа Григоровича", – говорить Лавренчук.

Щодо того, чому в Україні немає театру Віктюка Євген Лавренчук каже, що це був би не той театр, який створив режисер, бо не було б опору.

"Віктюк – не режисер. Він і є театр. Він не російський, і не український режисер. Він режисер театру, він режисер самого себе, свого життя. Він бунтівник. Людина контрастів і полярностей. Можливо він жив у Росії, тому що йому був важливий чинник супротиву й омани. Він створював правила гри та сам в них затягував усіх, хто був поруч із ним", – каже він.

Євген каже, Віктюк ненавидів хвилини мовчання і єдине, чим можна вшанувати його пам'ять – це роботою: своєю роботою, продовженням його роботи, театром і репетиціями.

"Його ніхто не повторить"

"Поняття слави в Віктюка взагалі не існувало. Він був собою. Епатажний чи навпаки скромний. Але це був Віктюк. Від нього завжди йшла страшенно позитивна енергія. Ця людина відбулася, він реалізувався, йому не треба було комусь заздрити. Тому він випромінював усе найпозитивніше", – згадує режисера його колега Олег Ущенко.

Олег згадує, що Віктюк був надто яскравий. Його яскравість дисонувала з сірістю псевдоеліти України.

"Його ніхто не повторить. Скопіювати можна, повторити – ні. Він був такою людиною, що зараз він би не хотів, щоб за ним хтось дуже сильно плакав. А якби я зробив класний, шикарний фільм, який би сподобався не лише в Україні, а й у всьому світі з присвятою Віктюку, він би аплодував стоячи. Він завжди хотів максимальної якості. Зробити ретроспективу того, що відзняли – це б було геніально. Я думаю, що Україна зобов’язана таке зробити", – вважає Ущенко.

Довідка: Роман Віктюк народився у 1936 році у Львові. Закінчив акторський факультет Московського інституту театрального мистецтва. Починав свою кар’єру ще в 60-их роках актором Львівського театру юного глядача. Потім працював і в інших театрах Львова, Києва та інших міст Радянського Союзу. Всього Роман Віктюк поставив близько 250 вистав і ледь не всі ставали подіями. Серед найвідоміших його вистав такі: "Служниці", "Федра", "М. Батерфляй", "Лоліта" і "Дама без камелії".

У 1991 році режисер створив свій театр Романа Віктюка в Москві й став його художнім керівником. Крім того, Роман Віктюк був режисером низки телефільмів, вів цикл телепередач і викладав. Він лауреат багатьох премій, зокрема Київської Пекторалі і міжнародної премії Станіславського. Також Роман Віктюк народний артист України та народний артист Росії. Коментуючи у 2014 році початок війни на Донбасі, Роман Віктюк закликав місцевих жителів вимкнути телевізори, щоб у тиші розібратися в тому, що відбувається.

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше