Від березня 2026 року в Україні діє проєкт «П.А.Л.К.А.» — «Перша Асоціація Любителів Крутих Апаратів». Його засновник Роман Логінов започаткував спільноту після випадкової знахідки, яка стала вірусною в мережі.
Все почалося з того, що, обрізаючи гілки у дворі, Роман побачив цікаву палицю, сфотографував її та опублікував у Threads із підписом ″зацініть палку″. Допис швидко набрав близько 15 тисяч вподобань і згодом автор виклав ще один. Після цього користувачі почали масово позначати Романа під публікаціями з проханням оцінити їхні власні палиці.
Зрозумівши, що його ідея зацікавила тисячі людей, Логінов започаткував авторський проєкт ″П.А.Л.К.А.″, який всього за чотири місяці перетворився на активну спільноту, учасники якої надсилають фотографії своїх незвичайних знахідок.
Засновник особисто розглядає кожну заявку та створює для кожної палиці власний опис, перетворюючи випадкові предмети на героїв невеликих історій.
В інтерв'ю для Суспільне Культура Роман Логінов розповідає, як випадкова публікація стала масштабним проєктом, чому людей так приваблюють несподівані знахідки та як, на перший погляд, звичайна палиця може подарувати емоції, відчуття спільності й нагадати про цінність простих речей.
За що ви так любите палки?
Люблю я не так самі палиці, як емоцію, яку вони розблоковують. Бути дорослим зараз важко: дедлайни, відповідальність, новини. А палиця — це миттєвий безкоштовний портал у дитинство. Ідеш з роботи, в голові купа проблем, опускаєш очі — а у траві лежить ідеальний меч. І ти вже не серйозна людина із зобов'язаннями, а шестирічний, який знайшов скарб.
Палиця — це привід. Легальне право на щиру, трохи наївну радість, якої ми самі себе позбавляємо, бо вже «дорослі для такого». За це й люблю.
Офіційно ваш проєкт «П.А.Л.К.А.» розпочав роботу 20 березня 2026 року і за досить короткий час став популярним. Як гадаєте, що допомогло вам так швидко зібрати активну спільноту? Можливо, ви раніше мали досвід створення або кураторства інших проєктів?
Ніякого досвіду створення спільнот у мене не було, я графічний дизайнер на фрилансі. Пояснювати успіх проєкту якимись моїми маркетинговими навичками було б відвертою брехнею. Проєкт злетів саме тому, що в ньому немає жодного розрахунку, контент-планів чи вилизаного ″успішного успіху″, від якого всі тотально втомилися.
Думаю, спрацювали три прості речі. Перша — це доступність. Палиця є всюди. Я не просив генерувати контент, а просто дав місце, куди його нести.
Друга полягає в серйозності абсурду. Реєстр, номери, оцінки. Коли звичайну гілку розглядають із поважністю патенту — це смішно. Мій дизайн просто зробив цей абсурд переконливим.
І третя — це особистий підхід. Я відповідаю кожному сам, без ботів чи шаблонів. Коли людина бачить, що їй приділили реальну увагу, вона повертається. Звісно, це і мій мінус, тому що іноді я фізично не встигаю відповідати всім вчасно.
Тут не було жодної стратегії. Була лише проста, щира річ, у яку я повірив, і виявилося, що цього ж не вистачало тисячам інших людей.
Чи вірили ви, що ідея може стати настільки успішною?
Так. Може, звучить самовпевнено, але я з самого початку відчув, що це вистрілить. Питання було тільки в тому наскільки.
Як ви пояснюєте популярність «П.А.Л.К.А.» в соцмережах? Чому людям цікаво дивитися на палиці, адже це предмети, які ми бачимо щодня, але майже не помічаємо?
Справа в тому, що люди дивляться не на деревину. Вони дивляться на те, у що ця палиця перетворюється в їхній уяві. Те, що це найбанальніший предмет, який ми ігноруємо щодня — наш головний козир.
Соцмережі зараз перевантажені ″важливим″ контентом. А популярність ″П.А.Л.К.А.″ тримається на дуже простому контрасті. На радості впізнавання, коли ти бачиш правильний вигин і миттєво думаєш: ″О, це ж ідеальний дробовик″, а потім відкриваєш коментарі, а там сотня дорослих людей побачили те саме. І також на терапевтичному абсурді, адже це безпечна бульбашка, де немає поганих новин, а єдина проблема дня — чи підходить цей корч для кастування фаєрболів.
Що, на вашу думку, складніше: придумати оригінальну ідею чи протягом тривалого часу підтримувати інтерес аудиторії?
Підтримувати, без варіантів. Ідею я взагалі не вигадував — вона народилася абсолютно випадково, коли я просто підняв гілку у дворі. Ідеї самі по собі коштують мало.
Справжній виклик — не повторюватись. Палиця схожа на палицю, а огляд має бути щоразу новий, інакше люди почують шаблон і підуть. Тому я щодня шукаю новий кут: то міфологія, то зброя, то просто жарт. І найбільший страх — це не втратити підписників, а самому вигоріти й почати писати на автоматі.
Розкажіть про людей, які фотографують цікаві палиці та надсилають їх вам. Хто вони? Якого вони приблизно віку, чим займаються, серед них переважно чоловіки або жінки? Чи помітили ви певні спільні риси, які їх об'єднують?
Перше, що мене здивувало — це дорослі. Я думав, буде молодь заради приколу, а прийшли люди 25–40 років: айтішники, дизайнери, вчителі, мами з дітьми. Жінок, до речі, не менше за чоловіків. Я цього теж не очікував. Здавалося, палиці — це така чоловіча тема з дитинства. А виявилось, ні.
Географія — взагалі окрема історія. Пишуть з усієї України, Карпат, із Балтійського моря, з Флориди, Канади. Людина в відпустці за океаном іде пляжем і фоткає корч, щоб надіслати нам.
А спільне в них одне — вони не бояться виглядати несерйозно. Це насправді рідкість. Більшість дорослих внутрішньо забороняє собі радіти дурницям, а ці підняли гілку, сфоткали й написали ″зацініть″. Треба мати певну сміливість, щоб таке зробити публічно.
Як ви вважаєте, що мотивує людей ділитися своїми знахідками?
Тут два мотиви. Перший — потрібен привід. Доросла людина не викладе шматок дерева у свій профіль просто так, бо боїться, що не зрозуміють. А в нас є реєстр, критерії — і виходить, що ти ніби не дурієш, а береш участь у поважному бюрократичному процесі. Це знімає ніяковість.
Другий — людям бракує живої уваги. Коли надсилаєш фото, ти знаєш, що тебе не проігнорують: буде чесний огляд і бал у кінці. Не бот, не шаблон. Мені здається, зараз саме цього критично не вистачає, щоб хтось помітив і розділив твій захват.
У проєкті діє 50-бальна система оцінювання, яка враховує дизайн і форму, ауру, функціональність, унікальність та мем-потенціал палки. Як народилася ця система? І чи допомагає вам хтось писати огляди?
Цю систему я придумав одразу ж. Як тільки з'явилася ідея проєкту, я зрозумів, що потрібні чіткі межі та серйозний підхід до оцінювання. Тому з першої палки я вже працював за цією шкалою. Звісно, з кожним днем я її лише вдосконалюю на практиці. Наприклад, коли довелося відбракувати круту, але абсолютно непрактичну двометрову гілку, критерій функціональності став ще більш суворим.
Щодо текстів — усі сенси та фінальні бали лежать виключно на мені. Перші огляди були сухими, але з часом я почав більше вивчати літературу, зброю та міфологію, щоб відразу розуміти, з чим саме асоціювати палку. Поки що це повністю авторська історія, бо я просто не можу довірити оцінку ″аури″ палки комусь іншому. Можливо, колись я знайду таку ж схиблену на цій темі людину для допомоги, але зараз кожен бал і кожне слово — мої.
Після оцінювання кожна палиця отримує статус — від найвищого ″Легендарна палиця″ до найнижчого ″Апарат з потенціалом″. Чи траплялися випадки, коли автори не погоджувалися з вашою оцінкою або навіть ображалися?
Так, був один показовий випадок. Людина надіслала палку, яка на вигляд була абсолютно звичайною й отримала за неї менше ніж 20 балів. Автору це дуже не сподобалося і він почав яро доводити, що я маю змінити результат.
Але в мене є чітке табу: я ніколи не змінюю оцінки. Жодного разу такого не було. Я обмірковую бали для кожного апарата перед тим, як їх виставити. Якщо я фіксую цифру — значить так і буде, й це не обговорюється.
У підсумку чоловік заявив, що створить власний аналог проєкту, де буде оцінювати палки сам (поки ще не бачив). Але це нормально. Це цілком окей, що комусь мій вердикт може не сподобатися, але правила проєкту єдині для всіх.
Яка історія чи знахідка учасника спільноти найбільше вам запам'яталася?
Найбільше запам'яталася історія дівчини, яка надіслала палку свого дідуся й вона отримала назву ″Вартовий Сіверщини″.
Апарат і сам по собі дуже цікавий, але головне тут контекст. Дідусь знайшов цю палку на самому початку повномасштабного вторгнення, щоб захищати нею свій дім. І він зберігає її дотепер. Це саме той випадок, коли сильна історія перетворює звичайну знахідку на справжній артефакт.
Що стало для вас найбільшим викликом або несподіванкою під час розвитку проєкту?
Я довго розмірковував над цим — що саме виявилося найскладнішим. Викликів вистачало в усьому потроху, але головний із них — це масштаб.
Усе почалося з особистого жарту в Threads, а дійшло до того, що мені довелося відкривати КВЕД (класифікатор видів економічної діяльності), щоб легально продавати мерч для сертифікованих шукачів.
Інший момент — щоденне оброблення заявок. Їх дуже багато і кожну знахідку треба пропустити через 50-бальну систему та написати унікальний огляд, не скотившись у конвеєр. Тримати цю планку якості стабільно — це справді виклик. Але я впораюсь.
Як народжуються ідеї для тематичних постів, на кшталт ″5 палиць для боротьби з кропивою″, ″Яка палиця підійшла б українським брендам″ або для співпраць із брендами, зокрема PR-розсилок із палицями?
Ідеї для контенту народжуються на стику дитячої ностальгії та мого професійного бекграунду в дизайні й маркетингу.
Топ для боротьби з кропивою — це абсолютна база, кожен з нас у дитинстві рубав її палкою. Це інсайт, який моментально відгукується. Рубрика з українськими брендами — це мій інтерес пропускати серйозний бізнес через фанову призму ″П.А.Л.К.А.″.
А от щодо PR-розсилок — тут інша історія. Зі мною зв'язалося креативне агентство, яке робило проєкт для бренду. Це було одне з найперших замовлень саме на палки. Потрібно було підготувати двадцять класних апаратів для їхніх преспаків.
Але важливо розуміти: це була повністю їхня ідея, яку придумав їхній креативний директор Назар, дуже крутий чувак. Від мене вимагалася виключно реалізація — знайти ті самі ідеальні палки під їхній запит.
Чи стикались ви з критикою або хейтом проєкту чи його учасників? Якщо так, то як ви це сприймаєте і чому, на вашу думку, в деяких людей виникає така реакція?
Так, хейт був, але я вважаю, що це рушій прогресу. Не бачу в цьому абсолютно нічого поганого.
Чому люди так реагують? Бо вони повністю замикають у собі внутрішню дитину. Бачать навколо лише суцільні ″дорослі″ проблеми та рутину, а про прості радощі забувають.
Коли я тільки запустив проєкт, вже через день-два у Threads прийшли люди писати, що це якісь дитячі забавки й несерйозно. Один із таких коментарів, до речі, я надрукував собі на чашці. Тепер щодня п'ю з неї каву.
З 5 по 30 серпня у Пороховій вежі у Львові відбудеться перша офіційна виставка проєкту ″П.А.Л.К.А.″. Як виникла ідея її організувати? Звідки братимете експонати та чого очікуєте від цієї події?
Ініціатива надійшла від самої команди Порохової вежі. Коли вони написали вперше, я зрадів, але подумав, що під мої палки виділять максимум якусь стінку чи стенд, адже проєкту тоді було всього півтора місяця. А коли ми зідзвонилися для фінального узгодження, я просто обімлів від масштабів. Вони вирішили віддати під палки всі три поверхи, весь простір вежі.
Щодо експонатів. По-перше, я привезу свою велику особисту колекцію, якої ще навіть немає в реєстрі. По-друге, ми залучаємо аудиторію. Люди надсилають фото своїх знахідок, ми проводимо сертифікацію, і якщо палка достойна — беремо на виставку з фіксацією за автором. Після події ми їх або повернемо, або розіграємо на аукціоні.
По життю я намагаюся не будувати завищених очікувань, щоб потім не розчаровуватися. Але бачу шалений ажіотаж людей, тому впевнений — усе буде просто бомба. У минулому інтерв'ю мене питали, чи буде колись музей палок, і я подумав, що точно ні. Але я і про виставку ніколи не думав, а вона вже за два тижні. Тож це точно не остання подія такого формату.
Що сьогодні найбільше мотивує вас продовжувати розвивати цей проєкт?
Найбільше мотивують люди та їхні емоції. Коли я бачу, як дорослі, серйозні люди знаходять класну гілку і щиро цьому радіють, забуваючи на мить про рутину — це дорогого вартує. Я ніби даю їм легальний дозвіл знову відчути себе дітьми.
Над чим ″П.А.Л.К.А.″ працює зараз? Які у вас плани на майбутнє після виставки?
Зараз головний фокус — це підготовка до виставки у Пороховій вежі. Це величезний обсяг логістики, відбору експонатів та організаційної роботи. Паралельно я фіналізую запуск фірмового мерчу, для чого нещодавно й відкрив КВЕД.
Щодо планів після виставки: будемо масштабувати благодійні аукціони з топовими знахідками, щоб ще активніше збирати донати на ЗСУ. Зупинятися я точно не планую.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
