За різними оцінками дослідників, під час Голокосту на Хмельниччині загинули від 115000 до 140000 євреїв. Під час так званих "акцій" нацистам допомагали колаборанти з-поміж місцевих жителів. Хто і з яких причин ставав поплічниками окупантів у період з 1941 по 1944 рік, які злочини вони чинили та чому про це мовчали усі ці роки?
Про це розповів письменник, краєзнавець, кандидат юридичних наук Йосип Осецький. Він написав рецензію на збірник документів органів держбезпеки "Насильство над цивільним населенням. Хмельницька область. Документи органів держбезпеки. 1941-1944 рік" і поділився своїми думками з приводу актуальності інформації з документів, більшість з яких опубліковані вперше.
За яких умов на території Хмельниччини оселилися євреї?
Єврейське населення опинилося тут в інші часи, за інших обставин. Царський уряд з його імперською, нелюдською політикою побачив якісь загрози з боку євреїв, які поселилися в Росії і становили великий шар освічених людей, певної еліти духовної, культурної. Це характерно взагалі для московського правління в усі часи. І так на Хмельниччині опинилося дуже багато населених пунктів, де поселились євреї, навіть у сільській місцевості або в таких напівремісничих селах, типу Смотрича, Сатанова, того ж Кам'янця-Подільського. Вони на нових місцях проживання дали собі раду, порозумілися з місцевим населенням, знайшли собі роботу, засоби для проживання. Коли розпочалася війна, Гітлер ішов на схід, вчиняючи ганебний, жахливий злочин по знищенню національних меншин, людей неарійських національностей. Очевидно, десь на черзі, в далеких задумах, мали стати такими і українці. Але на початку вони взялися за інші нації, менш чисельні, і так у гітлерівців опинилися, як говориться, в полі зору євреї.
Ми з вами нещодавно були на презентації збірника "Насильство над цивільним населенням. Хмельницька область. Документи органів держбезпеки. 1941-1944 рік". Книга дає більше ексклюзивної і документальної інформації про колаборантів. А що ви знали до прочитання книги про це явище у часи Другої світової війни?
Я народився вже після закінчення цієї війни. І про те, що відбувалося під час окупації, і про те, що відбувалося на фронтах, розповідав мій батько-фронтовик і сусіди. Так я дізнався, що буквально недалеко від нашого села, від моєї маленької батьківщини на Дунаєвеччині, є село Дем'янківці, де на березі річки Студениці до війни діяла шахта з видобутку мінеральної сировини для добрив. У 1942 році гітлерівці зігнали туди єврейське населення міста Дунаєвець, підірвали вихід, і ці люди три тижні помирали у задусі, в голоді. Це були і молодь, і діти, і немовлята, і люди похилого віку. 2200 людей не стало. А всього гітлерівці позбавили життя у світі, в різних країнах, майже шість мільйонів єврейського населення. Це величезна втрата для людства.
Коли ви дізнавалися, будучи дитиною, підлітком, про оці жахіття, про смерті євреїв, чи говорили тоді про колаборантів, про людей, які допомагали нацистам вчиняти ці жорстокі злочини?
Безумовно, розмови про це також мали місце в ті дитячі роки, але вони з'явилися десь приблизно років через десять після війни, коли в наше село повернулося три чоловіки, які в різній мірі були причетні до служби на окупантів. Вони повернулися з місць ув'язнення, куди були відправлені за рішенням військових трибуналів у період 1945-1946 років. Слід сказати, що їх не звинувачували у вчиненні дуже тяжких злочинів, як державна зрада. Це люди, які виконували обов'язки сторожів на різних господарських об'єктах.
Ви починаєте розказувати про те, хто міг бути колаборантами, але то з переказів людей. Повернімося до збірника. Знаю, що ви написали рецензію на це видання. Що йдеться у документах про колаборантів, хто ці люди були?
Збірник цінний тим, що в ньому розміщено 129 документів. Це акти, які складалися після приходу радянських військ на цю територію і вигнання гітлерівців, складалися за місцями масових захоронень мирного населення в різних місцинах нашої області.
А де ці місця були? Де страчували людей?
Це село Дем'янківці, ліс Солонинчик біля Чанькова Дунаєвецької територіальної громади, неіснуюче зараз село Білянівка поблизу Кам'янця-Подільського, село Глибочок у колишньому Новоушицькому районі і в багатьох інших місцях. Найбільше єврейських мирних жителів загинуло під Кам'янцем-Подільським і Шепетівкою. Вважається, що Ярмолинці посідає третє місце за кількістю знищених людей на Хмельниччині. Коли я відвідав кілька років тому це місце, мене охопив жах. У своєму житті я бачив бурякові кагати біля цукрового заводу, а це кагати, в які тоді були складені тіла, а зараз вони засипані, прикриті землею і засіяні травою. Підходиш туди і моторошно стає, коли уявляєш, що там закінчилося життя тисяч людей, а дехто помирав під тілами забитих, розстріляних чи заколотих багнетами.
Деколи жаліли навіть набоїв і просто заколювали людей?
Я розділив би колаборантів. У цьому питанні згоден з авторами, з упорядниками цього збірника, бо їхні висновки ґрунтуються на чітких документальних даних. Якщо ці дані десь колись обнародувалися, можливо, зачитували на якихось зборах, засіданнях. У радянський час з незрозумілих причин вони булт ледь не засекреченими і невідомими для дослідників, для родичів тих жертв, які де-небудь ще випадково залишилися живі. Хто ж ставав найменш ворожою до радянської влади і вимушеною категорією колаборантів? Ставали люди, яких обирали старостами. Як правило, приїжджав представник німецької адміністрації у військовій формі зі зброєю. Людей зганяли на якусь площу посеред села і говорили місцевим жителям: "Ви маєте обрати старосту, ви мусите це зробити!". Люди порадилися, пошепотілися і сказали, що, можливо, хай буде оцей. Він у нас гарний хазяїн, знається на тому-сьому, на різних видах роботи. Головне, він добрий по натурі, не буде зловживати прислужуванням німцям.
Серед тих селян, які обирали старосту, були і євреї? Вони ж були повноправними членами громади, напевно?
Я вам скажу більше: були цілі села єврейські, з єврейськими кулгоспами, як село Купіль у Волочиському районі, село зі схожою назвою Купин у Городоцькому районі. Староста ставав якимось посередником між селом, забезпечуючи те, що люди виходили на роботу вчасно на поле чи на ферму, здавали продукцію на вимогу окупаційної адміністрації. Він виконував більше господарські функції, хоча на нього і покладали таку функцію, як підбір молоді для вивезення на примусові роботи до Німеччини. Люди цього страшно не любили, але були старости, які попереджали ніби ненароком за день чи за кілька годин, і на завтра вже нікого з тієї молоді не виявляли.
Про старост зрозуміло. Хто ще був? Хто ставав поліцаями?
Інші категорії складніші для аналізу. Тут важливо, що упорядники збірника свідомо чи несвідомо, але об'єктивно, вимушено внесли кримінологічну складову. Вони показали, що поліцейські — це були переважно молоді чоловіки. Хоча на службі там були і наглядачки-жінки — це молодь до тридцяти років. З одного боку була категорія тих, хто пішли на службу у поліцію чи наглядачами в ці табори, у в'язниці, у гетто, бо перед ними стояла загроза, що їх вивезуть до Німеччини. А коли в них були сім'ї, малесенькі діти, вони думали, що якось обійдеться, що не будуть чинити тяжких злочинів. Але найнебезпечнішою категорією колаборантів ставали ті, хто йшов в поліцію, маючи аморальну й асоціальну поведінку. Вони могли бути раніше судимі, схильні до хуліганських дій. Маргінальні елементи йшли туди, їм було байдуже: чи застрелити людину з того гетто, чи заколоти ножем, чи живцем викинути в яму, чи вчиняти якісь дії, чи грабувати мирне населення.
А яка частка таких людей була?
Частка тих, що вчиняють злочини протягом року, приблизно 5,6 %. Я думаю, що в роки війни цих маргіналів було набагато більше. Можливо, їх була десь третина від всіх, хто пішов на службу. Радянська влада багато нашкодила людям, населенню України в роки колективізації насильницької, коли пограбували повністю, позбавили засобів для виживання. І особливо через великий терор, який розпочався у 1937-1938 роках, люди мали образу, і також йшли служити в поліцію.
У цьому збірнику є документи, де чітко вказані імена, прізвище, місця народження, де вчинялися злочини. Як так вийшло, що деякі з колаборантів стали бійцями Червоної армії?
Як видно з документів книги і з розмов, сталося так, що документування злочинів колаборантів на користь німецької влади здійснювалося вже після того, як гітлерівців погнали далеко на захід. Документування навздогін подіям не завжди виправдане. Коли десь в останній декаді березня 1944 року звільняли тодішню Кам'янець-Подільську область від гітлерівців, то негайно все чоловіче населення призовного віку було мобілізоване на фронт. І так до Червоної армії потрапили і ті особи, які перебували до того на німецькій службі. Але тривав пошук тих, хто дійсно вчинив тяжкі злочини. Їх знаходили, судили, позбавляли навіть тих нагород, які вони отримали в боях при визволенні України і Європи в 1944-1945 роках. У книзі піднімають питання, і воно надзвичайно болюче і складне для розуміння, стосується того, що органи НКВС, "беріївщина", "сталінщина" активно штучно розширювали коло колаборантів. Вважали якимись ворогами народу, недолюдьми, недогромадянами взагалі все населення, яке опинилося в 1941 році під окупацією. Війна рухалася настільки швидко, Червона армія була не готова була для опору, що цілі території опинялися під окупантами. Як за таке вважати цих людей злочинцями?
Були колаборанти, але були люди, які ставали на захист євреїв, ромів, тих, над ким знущалися нацисти. І таких людей багато. І не треба відкидати і ці обставини.
Безумовно. До прикладу, Папа Римський Іоанн Павло ІІ наводив багато прикладів, що католицькі священники рятували людей. Я знаю, люди передають з покоління в покоління, що в Дунаєвецькому районі православного священника розстріляли за переховування єврейської дівчинки за три тижні до звільнення Хмельницької області від окупації. Він загинув. У селі Гірчична Дунаєвецького району вчителька переховувала свою колегу-єврейку весь період війни, хоча її брат служив у німецькій шуцполіції — охоронній поліції. Він знав про цей випадок, але не повідомив окупантів. Він надавав певну допомогу в тому, щоб переховувати, щоб уникнути арештів. І коли воєнний трибунал у Дунаєвецькому районі судив німецьких зрадників і прислужників, то ця жертва переслідувань виступила на його захист. Частина тих, хто дійсно був причетний до розстрілів, до охорони, до переслідування, були розстріляні, частина отримали найвищий строк покарання — 25 років. Цьому поліцейському суд, враховуючи його поведінку, призначив набагато менший строк.
Яке значення має те, що про колаборантів почали оприлюднювати інформацію?
Наприкінці чи на початку дев'яностих років минулого століття я вивчав одне питання. Жінка єврейської національності приблизно шістдесяти років попросила знайти в селі Соколівка Ярмолинецького району сім'ю, яка переховувала два роки єврейську родину від загибелі і врятувала їх до приходу радянських військ. Вона хотіла, щоб членів цієї сім'ї визнали на міжнародному рівні праведниками світу. Таких прикладів теж немало. Тому ми повинні давати правильну оцінку. Але те, що про колаборантів багато вже почали говорити, їх ділять на тих, хто вчинив тяжкі злочини, нетяжкі злочини або не вчиняли їх зовсім, а опинилися десь в цій круговерті подій вимушено, свідчить, що суспільство, в тому числі науковці, починають повертатися до об'єктивного висвітлення цих подій.У цьому збірнику є 11 документів, які наданла німецька сторона. Якщо ми висвітлимо ці події, то це буде одним із запобіжників того, що така людиноненавистницька ідеологія, яка ґрунтується на нетерпимості до людей іншої раси, національності, віросповідування, не зможе з'явитися зараз чи в історичному майбутньому і не буде процвітати надалі.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
