"Хоронили голодних й напівживих", — спогади жінки з Хмельниччини, яка пережила Голодомор

"Хоронили голодних й напівживих", — спогади жінки з Хмельниччини, яка пережила Голодомор

Ексклюзивно
"Хоронили голодних й напівживих", — спогади жінки з Хмельниччини, яка пережила Голодомор
. Фото: Суспільне Хмельницький

Чотири з половиною тисячі людей загинули на Деражнянщині в період Голодомору 1932 -1933 років. Про це Суспільному розповіла виконувачка обов’язків директора Деражнянського міського історичного музею Леся Долінська. За її словами, таку кількість називають науковці, але жертв було більше, бо радянська влада їх приховувала. Тим кому вдалося вижити, розповідають, як у людей забирали останні харчі, аби змусити вступати в колгоспи.

Історію свідка голодомору читайте у матеріалі Суспільного.

Жительці села Черешенька, що на Деражнянщині Олені Гуртовенко зараз 94 роки. Ще дитиною жінка пережила Голодомор. Розповідає, як виживала її сім’я, коли не було їжі.

"В тридцять третьому році мені було всього чотири рочки, але я дуже пам’ятаю, як колгоспи організовували, то вони зробили голодівку. Забирали в людей усе: корови, свині, кури й гуси. Ну, все забирали, залишали тільки голу сім’ю, голодну... Я дуже пам’ятаю, що мій брат, він заколов свиню і дровами накрив, щоб не забрали", — розповіла Олена.

У селі, за словами жінки, ходили представники місцевої влади по хатах і забирали у людей збіжжя та їжу.

"Дуже витрушували все, хто, як жменьку чогось має, то посадить дітей, дасть їм, щоб вони сиділи на ньому, то прийдуть таких дві жінки й заберуть. Вони ходили все забирали, а їхав хтось возом за нею. Вона зайде в хату і розгонить дітей, і все одно з-під них забере", — пригадує Олена.

Олена Гуртовенко розповідає, що носила родичам їжу. Мати готувала її на дві сім’ї, бо мала корову.

"На відро лляла літру молока і жменьку круп кидала. Мама мені в той глечик наливала те, що вони зварили й каже: "На, занеси тим дітям", - бо дуже голодували. А ця що дуже недобра (ред. жінка), напевно, в сусідів була та бачила, що я пішла з глечиком. Я тільки висипала в миску, а вона – до хати. Цю миску – "бах" на землю. Ці діти – в плач, і почали лизати", — розповідає жінка, яка пережила Голодомор.

Зерно, що забрали в селян, каже Олена Гуртовенко, складали у коморі та дерев’яній церкві. Повз них везли на місцевий цвинтар мертвих людей, спухлих від голоду: "Я сиділа на підвіконні й бачила(біля нас під самими вікнами дорога), то везли сусідів померлих, а зверху, я не знаю, чи то чоловік, чи жінка була. Ще бідне, руками махало, а його вже везли в яму".

Чотири з половиною тисячі людей загинули на Деражнянщині в період голодомору 1932 -1933 років, розповідає виконувачка обов’язків директора Деражнянського міського історичного музею Леся Долінська. За її словами у той час за хлібозаготівлю в районі нагородили керівника.

"Найвищу нагороду – Орден Леніна вручили Зельману Олександровичу Левіну. А внаслідок, ми бачимо, скільки загиблих людей від Голодомору, скільки постраждалих, в той час, коли заготзерно Деражнянщини було переповнене зерном, зерно впріло", — каже Леся Долінська.

Біля нової церкви у селі Черешенька встановили меморіал загиблим від Голоду односельцям у 1932-1933 роках, розповідає Олена Гуртовенко. Там сорок прізвищ, але за словами жінки, жертв було набагато більше.

Читайте також

  • Хліб під час війни: чи очікувати на дефіцит хліба жителям Хмельниччини через відключення електроенергії

Читайте нас у Telegram Viber та Instagram

На початок