Кінематографіст Андрій Заєць родом з Кам’янця-Подільського, що на Хмельниччині. Режисерською діяльністю займається у вільний від роботи час. Наразі на його творчому доробку є понад 30 фільмів, серед яких документальні й жанрові, короткометражні й повнометражні стрічки. У міжнародний день кіно, який відзначають 28 грудня, Суспільне Хмельницький поспілкувалось з кінематографістом про творчість, досягнення у галузі фільмографії і його погляди на розвиток сучасного українського кіно.
Чому почали цікавитись кінематографом?
Усе почалось у шкільні роки. Мені завжди подобалось кіно. Читав комп’ютерні журнали, цікавився, як монтувати відео. Ще до періоду, коли в Україні почав масового з’являтись доступ до Інтернету, без відеоуроків і курсів самостійно вчився монтувати. Коли мав перший мобільний телефон з камерою, пробував щось фільмувати й монтувати. У старших класах у мене з’явилась напівпрофесійна камера. Тоді почав знімати музичні кліпи для друзів, програму "Відділ кадрів" для місцевого телебачення.
Розкажіть про режисерський дебют
У 9 класі з друзями зняли кіно "Смирновська братва". Були сцени з інших фільмів, які нам подобались. Ми їх переграли, відзняли й об’єднали в одну сюжетну лінію. Це був експеримент, який зараз сприймаю, як цікавий досвід. Цю стрічку ми поширювали ще на дисках.
Про що був перший короткий метр?
В університеті з друзями зняли короткометражний фільм "Невгамовні". Це розповідь про студента, який запізнюється на заняття. Перед викладачем він починає пояснювати причину, чому це сталося. Інтрига полягає у тому, що до кінця стрічки глядач не знає, чи це було насправді, чи ні. З цією роботою брали участь у кінофестивалі, що проходив у Рівному. Потрапили у топ-10 кращих кінокартин фестивалю незалежного кіно.
Як створювали дебютний повнометражний фільм?
Перший повний метр "Одного разу у місті на камені", який зняли 2016 року. Це історія про переселенця з Донбасу, який приїхав до Кам’янця-Подільського розпочинати "нове" життя після служби у ЗСУ, і місцевих жителів. Фільм триває понад дві години. У ньому використані мотиви К. Тарантіно і М. Скорсезе. Стрічка не мала бюджету, але у її створенні взяли участь багато відомих людей. Спочатку це мала бути короткометражка, але ми відзняли багато матеріалу, тому вийшов експеримент зі створення повного метру.
Вдалось займатись творчість на початку повномасштабного вторгнення?
На початку повномасштабної війни ми працювали у різних волонтерських центрах. Брали інтерв’ю у переселенців для всеукраїнського телебачення. Вдалось накопичити багато матеріалу, частину з якого використали для документального фільму "Україна’22. Щоденники війни", а іншу частину, дознявши деякі кадри, перетворили у короткий метр "Битва за Україну". Наша команда їздила у Канни, де у рамках Міжнародного кінофестивалю незалежного кіно "Cannes 7th Art Awards" отримала приз глядацьких симпатій за показ цього фільму. За допомогою кіно ми розказували про російські злочини в Україні.
Над чим зараз працюєте?
Завершую роботу над повнометражним документальним фільмом "Українські сапери". Це історія 143 навчально-тренувального центру розмінування з 2003 по 2023 роки. У стрічці йтиметься про заснування і розбудову першого центру підготовки саперів в Україні, про всі миротворчі закордонні місії, про період АТО, про основні операції й спогади військових під час повномасштабної війни. Для картини використано понад 50 годин архівних матеріалів. Для цієї роботи отримали фінансування завдяки стипендії Netflix і House of Europe. Прем’єру плануємо у 2024 році.
Крім того, що створюєте фільми, ви — засновник кінофестивалю "Бруківка". Розкажіть, як виникла ідея для цього проєкту
Усього відбулося шість фестивалів "Бруківка", починаючи з 2017 року. Спочатку з’явилась ідея провести кінофестиваль короткого метру у Кам’янці-Подільському, присвячений дню студента. Ми виграли грант на десять тисяч гривень від міської ради. Під час підготовки шукали незалежних кінематографістів у Хмельницькій області. Я виділив від себе призовий фонд — п’ять тисяч гривень. Вдалось зібрати понад 20 робіт з десяти областей України. Розраховували, що буде до ста глядачів, а їх було майже триста. Всім сподобався кінофестиваль, тому вирішили одразу готуватись до наступного, зробити його масштабнішим. З другого кінофестивалю почали показували закордонні роботи. Під час третьої "Бруківки" до нас приїхали режисери з Франції, Німеччини, США. 2020 року під час загострення коронавірусу фестиваль провели в онлайн форматі. З березні 2022 року упродовж шести місяців організували "Бруківку" з благодійною метою, щоб зібрати кошти для ЗСУ.
Які проблеми існують у сучасному українському кіно?
До повномасштабного вторгнення основною проблемою було те, що немає приватних незалежних студій, які б підтримували комерційне кіно. 99% стрічок зняті за кошти з державного бюджету. Не завжди потенційно хороший фільм у такій ситуації підтримають. Індустрія кіно має стати бізнесом. Це дасть поштовх новим незалежним режисерам працювати над створенням якісного продукту.
Після повномасштабного вторгнення майже рік кіноіндустрія перебувала у стані "замороження". Була підтримка галузі у вигляді співфінансування закордоном чи міжнародної грантової програми. Таку підтримку отримали не всі, у більшості випадків лише фестивальні фільми. Ті, хто працював над фестивальними картинами, представляв Україну закордоном, розповідав про війну. Це дуже важливо, але хочеться більше жанрового кіно, наприклад, фантастики чи фільмів жахів. Адже це можливість для експериментів, збагачення досвіду в роботі зі спецефектами. Крім того, на Хмельниччині є багато локацій, які можуть слугувати майданчиками для знімання не лише вітчизняних, але й міжнародних фільмів.
Три українські фільми, які рекомендуєте подивитись?
Рекомендую почати з "20 днів у Маріуполі", який потрапив у короткий список "Оскара" 2024 від України. Наступний — "Довбуш" Олеся Саніна. Там є частинка, яку знімали на Хмельниччині. Крім того, це найдорожчий історичний фільм за історію незалежності України. Ще раджу подивитися фільм "Поводир" того самого режисера, який вийшов у прокат 2014 року. Адже період 2012-2014 років називають "ренесансом українського кіно".
Що для вас режисерство?
Режисерство — це хобі, яке супроводжувало мене всюди. Для мене це можливість самовираження. Мені подобається кіно, люблю його відбирати й показувати на фестивалі. Це змога створити нові історії. Письменники пишуть твори, музиканти створюють пісні, а кінематографісти це все поєднують разом. Мене приваблює комплексність цього виду мистецтва. Саме тому займаюсь хобі у вільний час.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
