У боротьбі з російським агресором зараз українці виборюють своє право жити у демократичній, незалежній державі. Україна — чи не єдина країна у світі, у якій до цього вже неодноразово зміни суспільних відносин люди вимагали на майдані. Та, вочевидь, щоб змінити країну, потрібні не тільки майдани і перемога у війні. Молодь вчиться бути свідомими ще з дитячого садочка. Але є гомо-совєтікуси, є люди старшого віку зі своїм життєвим досвідом і переконаннями. Чи потрібна їм така наука, яка визначається як громадянська освіта?
Ольга Заславська, кандидатка політичних наук, завідувачка кафедри міжнародної комунікації та політології Хмельницького національного університету, у своєму інтерв’ю Суспільному розповідає про стан громадянської освіти в Україні та шляхи ефективного виховання відповідального громадянства.
Тож якими громадянами ми маємо бути?
Питання насправді з одного боку дуже складне, але з іншого боку – усе дуже просто. Ми маємо бути громадянами демократичної країни. Хто такий громадянин, які права і обов'язками він має, як він повинен комунікувати з владою і, власне, з іншими громадянами. Оце питання насправді надскладне. Громадянами не народжуються, ними стають. Необхідно набувати необхідних знань, вмінь для того, щоб розуміти, хто ти, як ти повинен взаємодіяти з державою, як ти повинен взаємодіяти з довкіллям, і, власне, на що ти можеш повпливати.
Що входить до набору тих знань, якими має володіти справжній громадянин?
Це такий складний і великий комплекс різноманітних знань, але ми можемо почати з такої концепції, яка вже існує в Україні, — концепція громадянської освіти. Якраз громадянська освіта націлена на те, щоб сформувати ось цього громадянина – хочеться пафосно сказати ідеального. У концепції громадянської освіти ми бачимо декілька таких сегментів, на які необхідно звертати увагу. Ну, перш за все, це базові розуміння своїх прав і обов'язків. У нас загалом рівень освіченості громадян дуже високий: учні вміють вирішувати найскладніші математичні завдання, виграють олімпіади з фізики. Але при цьому коли нас затопило – для нас це кінець світу. Ми не знаємо, що робити. І ось цьому також треба вчитись. Другий величезний пул, який є в громадянській освіті, це питання медіаграмотності і споживання інформаційного контенту. І це надважливо сьогодні, тому що ми бачимо, що інформаційна війна – це та війна, яку Росія почала ще задовго до повномасштабного вторгнення, власне до 2014 року. Великою проблемою є те, що ми цей контент споживали, ми ставали його жертвами, і ті наративи, які нам відправляли не тільки Росія, а й інші держави, нами споживалися абсолютно некритично. Тому критичне мислення, інформаційна гігієна, сьогодні також надважлива, тим паче, сьогодні, в умовах і інформаційної війни зокрема. Також ще один великий пункт – економічна грамотність. Як заробляти гроші, як їх розумно витрачати – цьому також потрібно вчитися, причому вчитися вже з шкільних років. Ще екологія. До повногомасштабного вторгнення взагалі це була ледь не проблема номер один. Ми вже дійшли до того, що екологічні проблеми стають надактуальними. Планета нас просить: або зупиніться, або просто вас не буде. Це елементарні речі: як поводитися з сміттям, чи потрібно його стільки продукувати, як сортування сміття. Це також дуже важливо, і цьому також треба вчити. Із таких точкових речей складається ось це комплексне розуміння громадянського освіти і формування громадянина.
Якщо говорити про людей більше старшого віку, то вони вже мають досвід і мають певну упередженість до життєвих ситуацій.
Дійсно, є певна проблема в тому, що вони мають життєвий досвід. Люди старші все пропускають крізь призму цього свого життєвого досвіду. Якщо вони звикли щось робити, то досить складно ці звички змінювати. Потрібно займатися просвітницькою функцією, стосовно елементарних речей на кшталт сортування сміття, бо ми розуміємо, що вже всі наші сортувальні заводи і всі проєкти не будуть нічого варті, якщо сортування не стане нашою буденною звичкою – такою самою, як зранку випити чашку кави або почистити зуби. Цьому треба навчити. Тут і держава повинна, і громадський сектор обов'язково повинен брати на себе цю функцію – від реклами на телебаченні з поясненнями, навіщо це потрібно, до різноманітних заходів такого ж просвітницького характеру, які також проводять громадські організації. Вони зараз дуже багато працюють не тільки з молоддю, але і з різними категоріями людей. Наш досвід показує, що це також дуже дієво. Тому працювати потрібно. І те саме стосується інформаційної гігієни. Це сьогодні проблема номер один. У людей сформувалась звичка дивитися якісь новини, от конкретно тільки ці. Зараз їм говорять, що вони все життя робили це неправильно, не так, і ними маніпулювали. Напевно, їм важко це прийняти, але потрібно говорити, знаходити слова і головне – доводити на конкретних прикладах, чому це так. Ну, як не зараз, як не в умовах війни знайти потрібні слова і пояснити на цих прикладах? Це потрібно робити і просто змінювати методи.
Тобто не потрібно, як у біблейській історії, сорок років ходити пустелею для того, щоб змінилася свідомість?
Це метафорично, звісно, але це дуже класна метафора. Як на мене, у нас немає часу стільки. Особисто, я не хочу ще сорок років ходити ніде, ні за ким. І не хочу продовжувати жити в цій свідомості.
Люди радянського часу, жили під ідеологічним впливом, коли вірили всьому, що говорили у ЗМІ. Зараз трошечки інакше, не дуже вірять. Чи існує небезпека абсолютної невіри?
Так може статися насправді. І ви також навели гарний приклад. Так звана пострадянська людина, в науковому дискурсі ми її називаємо homo post-sovieticus. Дійсно, у нас насправді те, що сьогодні відбувається, це результат цього постсовітського. Радянський Союз яскраво продемонстрував, як за короткий період часу можна істотно змінити свідомість громадян. Дійсно, не варто застосовувати всі методи, які там були використані, але, тим не менше, свідомість змінюється. Здається, що все погано і здається, що змін не існує. Але якщо просто нейтрально сприймати, якщо включити науковий світогляд і подивитися на те, що відбувається, то за роки незалежності ми пройшли неймовірний шлях, це відверто. Ми студентами малювали таку карту змін свідомості середньостатистичного українця. Ми її так назвали. І це шалені зміни насправді. Для людини від того класичного homo post-sovieticus до сьогоднішнього українця, по-перше, відбулось багато подій, які були спричинені насправді цими українцями, які, ми кажемо, нерозумні, не такі, як потрібно. Звичайно, хочеться чарівної палички, аби зробити так, щоб все змінилось. Так не буває. Це дійсно важка, дуже важка і кропітка робота, але зміни відбулись неймовірні. І сучасні люди, особливо сучасна молодь, дає для мене неймовірні підстави для оптимізму. Не всі, звичайно, люди зміняться, і це треба просто сприйнятися. Зрозуміти, що з ними ми нічого зробити не зможемо. Але відсоток таких людей не таки великий, як би, може, здавалося б. Є багато людей, які просто на це не звертають уваги і, можливо, просто не розуміють важливості приділяти увагу і тій самій політиці, і інформаційному простору, тримати руку на пульсі і розуміти, що відбувається. Але, знову ж таки, останні події, напевно, всіх переконали, що це важливо. У мене багато знайомих, навіть і родичі, які могли би опинитись в окупації, тому що вони не дивились новини свого часу і просто не знали, що почалась війна. Просто їх інші родичі або знайомі вчасно вивезли. Я думаю, це вже їх точно навчило. Принаймні, спостерігаючи за ними, я точно бачу, що зміни відбуваються, і це їх такий практичний кейс. Це має бути комплексна програма, це має бути таке стратегічне бачення держави, що це те, на що необхідно звертати увагу, це те, з чим потрібно працювати з дитячого садочка і до пенсійного віку, тобто протягом всього життя.
Здається досить ілюстративним результат опитування, яке проводилося у 2023 році по всій Україні. Було поставлено респондентам тринадцять запитань, відповідь на які вони мали б знати як громадяни. Одначе ніхто не дав правильну відповідь на усі ці запитання.
І це велика проблема, я погоджуюся. Це опитування проводиться не вперше, ми можемо спостерігати динаміку. Я слідкую за цим опитуванням. Насправді жахливі результати.
Найнижчий результат — лише 13% людей знають, що таке виконавча влада. Але 80% опитаних знає, хто формує місцевий бюджет.
Це для мене, до речі, було дуже дивно, я не очікувала таких низьких результатів.
А вікова категорія яка була?
Це повнолітні, від вісімнадцяти років. Тобто, всі, хто вже є повноцінними громадянами. Дуже дивно насправді і дуже боляче від цього. Але, з іншого боку, це ще раз демонструє той факт, що ми дійсно не звертаємо на це увагу. Просто банально не звертається увага на такі елементарні речі. Ну, здається, це не для нас. І тут недопрацьовує якраз система освіти, неймовірно недопрацьовує, тому що ці речі повинні вивчати вже на рівні старших класів школи і університету, будуватися теоретичний фундамент. Це теорія, а потім іде практика.
І наскільки велика дистанція від від теорії до практики, бо людина може знати, а бути пасивною?
Ми з цього якраз починали, що ми знаємо багато, отримуємо величезну кількість різних знань але не знаємо, з чого складається місцеве самоврядування або державні органи влади.
Можливо, це залежить від того, яка людина. Які існують типи громадян?
Є декілька типів громадян. Є піддані, тобто це ті, хто опустив голову. І, в принципі, дуже легко ними маніпулювати. Ну, і при цьому вони багато чого від системи вимагають. Вони знають, що, якщо у них, наприклад, яма на дорозі, то дорогу повинен хтось поремонтувати. А хто? Питання інше. Вони не до кінця розуміють, хто повинен це зробити. При цьому вони не розуміють, навіщо сплачувати податки. Є люди з категорії громадян так званого патріархального типу, які взагалі відокремлені від системи. Їх життя обмежено їх громадою. Це люди, які живуть десь у віддаленій місцевості, наприклад, у горах, у Карпатах, які фактично не комунікують з оточуючим світом. Їх відсоток невеликий, це їх свідомий вибір, можливо, обумовлений життєвими обстановами, навіть фактом народження, або просто людині все набридло і вона ніби дистанцюється від держави як такої. Але по ідеї, повинні переважати активісти, люди, тобто громадяни, які готові брати на себе відповідальність, підставити плече, якщо потрібно, які знають, як комунікувати з владою, як впливати на рішення влади. І це має бути основою цього громадянського суспільства і формувати цей громадянський тип політичної культури. Хотілося б, щоб так і було, і це наша мета насправді.
Якщо у наших громадян є певний рівень громадянської освіти, знань, які потрібні для того, щоб жити в демократичному суспільстві, то як ви прокоментуєте теперішнє їхнє ставлення до влади при цьому? Яке воно?
Треба сказати, що загалом щодо ставлення до влади — тут теж не можна дивитись от сьогодні, зараз. Тут треба все ж таки дивитись динаміку і подивитись, яким чином відбувається взаємодія українського громадянського суспільства і взагалі громадян і влади. Насправді у нас ставлення до влади зазвичай дуже негативне. Тобто рейтинг довіри-недовіри завжди на користь недовіри. Після 2014 року це змінилось, з'явився певний плюс. Плюс в контексті Збройних Сил, військових і волонтерів, вони почали користуватись підтримкою громадян. Але сьогодні ми бачимо, що ситуація змінюється. Сьогодні ми бачимо, навпаки, підтримку влади. І знову ж таки, не можна однозначно говорити, що це дуже добре або це дуже погано. Тут треба розбирати ситуацію. Ну, по-перше, якщо б нас війна не згуртувала, тоді у нас шансів би не було. У такій ситуації ми шукаємо чарівну паличку і таку паличку ми бачимо у владі. Тим паче, відповідно до опитувань громадської думки, якраз реакція влади, особливо на початку війни, взаємодіяла з громадянами, з міжнародним співтовариством.
А чи немає певного протиріччя в тому, що ті громадяни з певним рівнем громадянської освіти не повинні чекати від влади чогось і розглядати владу, як чарівну паличку. Це ситуативність, те, що зараз відбувається?
Насправді так, ми живемо все ж таки в умовах ненорми. В умовах ненорми, звичайно, може бути все, що завгодно. Ну, і хочеться, яким би ти розумним не був, як би ти не розумів, що відбувається, тобі хочеться сховатись в таких умовах, накритись, щоб хтось за тебе все вирішив. Це нормальна реакція: щоб хтось захистив. Але все ж таки починаються розмови, і в інформаційному просторі починаються ставити запитання. Насправді це дуже добре, тому що інакше це може перетворитися дійсно на звичку. І під оцією "ковдрою війни" ми тоді будемо закривати абсолютно всі питання, будемо закривати очі і на зловживання, які відбуваються і продовжують відбуватись.
На часі громадянська освіта, бо це той інструмент, який дозволить нам в майбутньому уникати війн, уникати майданів, уникати революцій. Українське суспільство і майдани досліджують. Куди не приїдеш, на будь-яку конференцію, постійно, якщо чують, що ти до того дотичний, море запитань, ти прямо зіркою будеш цієї конференції. Але насправді чому? А тому що в них такого немає. Наприклад, на Заході немає подібної ситуації, вони до неї не доводять. І нам теж потрібно навчитися все ж таки не допускати подібних ситуацій, а вирішувати ці проблеми вже в самому зародку, не допускати ось такої вже узурпації влади.
Чула від вас фразу "революція в голові". Як вона починається?
Вона вже почалась. Нам сусід її розпочав. Тому я кажу, що все, що пов'язано з громадянською освітою, зараз дуже на часі. Революція в головах – це мета дійсно громадянської освіти, щоб надалі вже переважна більшість громадян дала відповідь і позитивно пройшла цей тест. Поки у нас недостатньо цих знань. Ми просто не звертали на це уваги довгий період часу. Фактично, в цьому напрямку не було роботи, не було такої програми, метою якої була б якраз громадянська освіта. Можливо, і суспільство до цього не було готове, тому що, наприклад, я забула про один також важливий аспект громадянської освіти, як освіта сексуальна. Це також частина громадянської освіти. І свого часу були намагання розпочати щось подібне, років десять тому. У результаті батьки вийшли під Міністерство освіти з тим, щоб скасувати подібні уроки, тому що "це не потрібно", тому що "школярі до цього не готові". Суспільство, напевно, на той момент до такого не було готове.
Але ми еволюціонували, сьогодні дійсно доросло і суспільство, і держава, напевно, готова, тому що з'явилась стратегія громадянської освіти. Зараз є проєкти, які пов'язані з громадянською освітою.
Якщо чесно, завжди виникає питання: а де брати гроші? Міжнародні донори, європейські партнери на подібні проєкти готові виділяти кошти, вони їх фінансують, тому що розуміють важливість і необхідність для нас такого напрямку.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.