Цілик, Алієв, Сеітаблаєв, Тихий: яке кіно люблять українські режисери

Цілик, Алієв, Сеітаблаєв, Тихий: яке кіно люблять українські режисери

Цілик, Алієв, Сеітаблаєв, Тихий: яке кіно люблять українські режисери УНІАН

Щороку у другу суботу вересня Україна відзначає день вітчизняного кіно. Цьогоріч він припадає на 12 вересня. До дня кіно Суспільне поспілкувалося з відомими українськими режисерами про їхні улюблені фільми, шлях у мистецтві та кіноіндустрію. Матеріал Анастасії Ісаєнкової.

Ірина Цілик, режисер (“Земля блакитна, ніби апельсин”)

Цілик, Алієв, Сеітаблаєв, Тихий: що думають українські режисери про рідне кіноFacebook

Ірина Цілик

Найбільш недооцінений український фільм всіх часів?

Не можу назвати одну якусь стрічку. Але загалом часто незаслужено залишається в тіні українське документальне кіно. З моєї точки зору це, мабуть, зараз найсильніше кіно, яке твориться в Україні. Але воно ніби існує для дуже вузької аудиторії, для якоїсь бульбашки отих людей, які в принципі про нього знають. А широка аудиторія всієї України, часом, навіть поняття не має, що існують такі фільми, такі автори. Мені здається, цей лід потрібно якось пробивати.

Який літературний твір ви хотіли б екранізувати?

Те, що я хочу, те і роблю. От я собі вигадала, що хочу екранізувати роман Артема Чеха, щойно написаний, і взялася за це. Звісно страшнувато, тому що цей матеріал дуже близький йому. Я теж багато років про нього слухаю, тому що маю близький доступ до цього письменника - це мій чоловік. Але, насправді, страшенно захоплива ідея екранізувати його книжку і водночас туди додати багато чого з власного досвіду. Ми жартуємо, що от зараз знімаємо кіно, в якому в цьому просторі можливо зустрінуться ті підлітки Чех та Цілик, які ніколи не були знайомі між собою в ті часи, в 90-х роках.

У вас є улюблена екранізація книги?

Мені здається, що дуже рідко буває так, коли екранізація більш вдала за оригінал. На мене колись дуже сильне враження справив фільм “Чучело” Бикова. Це той випадок, коли фільм значно сильніший за повість. Тому що я її прочитала пізніше і для мене це було таким розчаруванням, що літературний оригінал слабший, якийсь тьмяніший, не такий тонкий.

Після перегляду якого фільму ви для себе вирішили, що хочете стати режисером?

Режисером я вирішила стати випадково. Тому що я в 15 років собі вигадала, що дуже круто було б стати телеведучою. І ми з мамою пішли дізнаватися на кінофакультет, як це взагалі відбувається і що для цього потрібно. І коли я побачила загалом список інших професій, на які вступають люди і побачила слово режисер, я подумала що режисером мають бути значно більш круто ніж ведучою. Але якщо говорити про якійсь фільми, які мене вразили.

Я пам’ятаю у 90-х роках якось по телевізору транслювали “Вислизаючу красу” Бертолуччі. І всі троє жінок різного віку, які були в домі - я, моя молодша сестра і мама - ми просто прикіпили до екрану. Це теж був фільм для мене знаковий. Я тоді зрозуміла, що буває таке кіно, що кіно можна знімати так. І, мабуть, цей фільм багато в чому мене переконав і змусив хотіти також цим займатися і знімати якесь авторське кіно.

Найкращий український фільм, на вашу думку

Найкращий український фільм - “Людина з кіноапаратом” Дзиґи Вертова. Я вважаю, що цей фільм просто на всі часи. І хоча він був знятий наприкінці 20-х років, він досі виглядає сучасно і круто. І навіть мій син, якому десять і який скептично ставиться до чорно-білого кіно, дивився його разом зі мною на одному подиху і теж був вражений. І в цьому фільмі можна черпати і черпати натхнення.

Охарактеризуйте стан української кіноіндустрії одним реченням

Мені здається, що українська сучасна кіноіндустрія перебуває на стадії зльоту як літак або птах. І головне щоб зараз їй не підрізали крила. Якщо все буде відбуватися так, як задумано, ми злетимо і полетимо кудись високо.

Наріман Алієв, режисер (“Додому”)

Цілик, Алієв, Сеітаблаєв, Тихий: що думають українські режисери про рідне кіноFacebook

Наріман Алієв

Найбільш недооцінений український фільм всіх часів?

“Вулкан ” Романа Бондарчука. Я вважаю, що під час кінопрокату його подивилось не так багато людей, як могло би подивитись. І в принципі про цей фільм не так багато говорили, як можна про нього говорити. Це достойне кіно, яке може подивитися кожен. Більшість українських фільмів недооцінені просто тому що вони не дійшли до глядача.

Який літературний твір ви хотіли б екранізувати?

Ніякий. Тому що література - це окремий вид мистецтва, з яким потрібно вміти працювати. Я нараз не вмію працювати з літературою для того, щоб сказати, що я хочу екранізувати. Наразі в мене такого бажання немає, але може колись захочу. І в принципі недоречна думка, що кожна книга має бути екранізована чи фільм має базуватися на якомусь першоджерелі - це неправильне судження.

А чи є екранізація твору, яка вам найбільше подобається?

“Тіні забутих предків” Сергія Параджанова. Це два окремі твори. Твір та фільм - вони дуже різні, по різному зроблені, і можна сказати, про різне. Але це два зразка мистецтва українського, чим мені подобається. І кіно повинно відрізнятися і воно відрізняється. Воно самобутнє, незалежне. першоджерело таке ж незалежне, самобутнє і також мистецтво.

Кращий український фільм на вашу думку?

Валентина Васяновича “Атлантида”. Просто тому що 5 листопада буде прокат цієї стрічки і я хочу щоб люди дійсно на неї пішли, щоб потім ми не згадували у бліцах, що це недооцінений фільм. Досить круте кіно, яке я вважаю культовим і яке дуже сильне, яке про Україну, яке про пост воєнний час український, сподіваємось що ми до цього доживемо. Я гадаю, кожному українцю треба його подивитися.

Після перегляду якого фільму ви для себе вирішили, що хочете стати режисером?

Перша думка про створення кіно у мене з’явилася після перегляду “Леон кілер” Люка Бесона. У дуже багатьох режисерів саме цей фільм був тригером для того щоб творити. Це дуже круте емоційне кіно, воно досить правильно драматургічно побудоване, на контрастах. Тобто здоровенний чоловік, який вбиває людй, але при цьому він дитина. Маленька дівчина, яку ти не мєаш возжелать, але возжелаєш. Багато таких концептів, як іодин одному протистоять. І при цьому це дуже емоціней кіно. Ти завжди йдеш у якусь емоцію після перегляду.

Охарактеризуйте стан української кіноіндустрії одним реченням.

Денег нет, но вы держитесь. Або "дуже добре, але ми можемо краще".

Ахтем Сеітаблаєв, режисер (“Захар Беркут”, “Хайтарма”)

Цілик, Алієв, Сеітаблаєв, Тихий: що думають українські режисери про рідне кіноУНІАН

Ахтем Сеітаблаєв

Найбільш недооцінений український фільм, на вашу думку?

Гарне питання. Одразу домовимось, що територія мистецтва - це суб’єктивна територія, територія смаку, тому я не претендую на істину в останній інстанції. Мені здається, що, якщо казати з точки зору бокс-офісу, я би, мабуть, назвав три стрічки: це "Трубач", "Шляхетні волоцюги", фентезі (пригадаю - скажу). І ще сказав би “Додому”, саме з точки зору бокс-офісу, але не кажу, тому що у цієї стрічки доволі хороша фестивальна доля. Як і в стрічки “Плем’я”, яка в Україні мала не дуже великий бокс-офіс, але вона дуже потужно промотувала Україну закордоном, починаючи з Каннського кінофестивалю. Можливо, ці стрічки.

Ви займалися екранізацією книг. Але яку б книгу ви б хотіли екранізувати. І українських, і іноземних?

Можливо, я б спробував, не художній твір, а роман. Але це антологія життя кримських ханів, тобто епоха Гірєя, починаючи з 15 століття. Як на мене, це класна історія, з якої ми б дізналися багато нового про взаємовідносини, про сусідське життя кримських татар і українців.

Добре відомо, що історія, яку знає переважна більшість з нас, написана не нашими істориками, і вона, власне, була підмінена. І ми багато чого б нового дізналися, окрім того, що це дійсно дуже гарна, цікава і майже детективна історія з великим відсотком і пристрасного кохання, і шлюбів між українками та кримськими татарами, і співіснування різних релігійних конфесій всередині родин. Там величезний обсяг робіт, і мені здається, це було б цікаво, змістовно, але це - територія коштовного, якісного серіалу.

Якщо казати про міжнародний досвід, я не так багато часу тому прочитав роман авторства Доржа Бату. У ній розповідається, як людина з пострадянського простору знайшла себе в США, і не де-небудь, а ще й в такій поважній, потужній, зачиненій від сторонніх поглядів організації, якою є НАСА. Головною героїнею роману є його колежанка Франческа, і тільки згодом ми дізнаємось, що Франческа має аутизм.

Книга написана з теплотою та з дуже елегантним гумором. Ми дізнаємося багато чого про відносини людей у сучасному світі, які працюють в одній організації, які є різними та з різних країн, але яких об’єднала мрія. Мрія про те, що у людини завжди має бути шанс на нове життя в оточенні своїх друзів.

Чи є якась екранізація, яка вам найбільше подобається?

Можливо, це буде доволі "скромно", але екранізація п’єси “Номери” Олега Сенцова вийшла досить непоганою, і це вже оцінить глядач, чи так це чи не так. Мені здається, що “Кайдашева сім’я” дуже сильну інформаційну хвилю спричинила, і наочно продемонструвала, як можна екранізувати на сучасний лад такий класичний твір. Те, як елегантно трансформувала Наталка Ворожбит разом з командою на сучасну територію цей твір – мені здається це дуже класний приклад осучаснення класичного твору. При цьому, це дійсно приклад дуже гарної, дуже якісної драматургії, ніколи не втрачає своєї актуальності.

Кращий український фільм на вашу думку?

Не буду оригінальним. Для мене особисто це все ж таки “В бій ідуть одні старики” Леоніда Бикова.

Після перегляду якого фільму ви вирішили стати режисером?

Я за освітою театральний режисер, в кіно прийшов із театру і скоріше від мрії, яка була давно в мене. Але я не розглядав себе в якості режисера тієї стрічки, про яку мріяв майже з усім своїм народом, до якого маю честь належати. Я маю на увазі розповідь про одну з трагічних сторінок історії кримськотатарського народу, саме історію депортації.

Мій дядько, доволі знаний в нашому народі композитор, якого вже на жаль немає в живих, одного дня прийшов в театр кримськотатарський, де я працював актором після закінчення акторського факультету, дав мені квиток і сказав: "Завтра ти їдеш до Києва вступати на режисерський факультет театрального відділення". Я не розумів навіщо мені це було потрібно, але з моїм дядьком сперечатися було взагалі неможливо. А потім пригадав розмови моїх батьків і мого дядька, які я чув доволі багато протягом дитинства, про те, що якщо у нас, у кримських татар, коли-небудь з’явиться можливість зняти своє кіно, то напевне було б правильно першу стрічку зняти саме про ті події. І якось у мене в той момент поєдналося, що можливо якщо вивчусь на режисера - у мене вийде зняти стрічку. Але ви ж розумієте, це просто так, мрії. А вже потім, в 2012-му році, коли я зняв цю стрічку (“Хайтарма” - ред.) в якості режисера і в 2013-му, коли вона вийшла на екрани, – я наочно переконався в тому, що мрії збуваються.

Одним реченням як ви можете охарактеризувати сучасний стан української кіноіндустрії?

Хвилювання. Сподівання, надія, розчарування, віра попри все.

Володимир Тихий, режисер (“Наші котики”, “Брама”)

Цілик, Алієв, Сеітаблаєв, Тихий: що думають українські режисери про рідне кіноУНІАН

Володимир Тихий

Найбільш недооцінений український фільм, на вашу думку?

Є такий чудовий фільм “Грачі”. Реально це фільм на рівні того, що Скорсезе робив того часу - у 70-і роки XX сторіччя.

Який би твір ви екранізували?

Я б екранізував “Сталінку” Олеся Ульяненка. Я добре знаю цей матеріал, ми працювали над сценарієм із Олесем Ульяненком. Він в принципі готовий. Там треба в сценарії певні речі переосмислити. А загалом це така екзистенціальна річ про 90-ті роки, про початок незалежного міського життя та незалежних спальних районів України.

Яка екранізація вам найбільше подобається?

Якраз українську дуже люблю. Вона насправді є таким творчим проявом в першу чергу кінематографу - “Тіні забутих предків”.

Після перегляду якого фільму ви вирішили стати режисером?

Певно що це було десь у років 13-14. Після перегляду здається “Хрещеного батька”. Якраз у цей період американського кінематографу подих його був настільки свіжий і неочікувано правдивий, що ти відразу зрозумів, що кіно - це якась гіперправда, з якою хочеться мати спільні інтереси.

Найкращий український фільм?

Зараз найкращий фільм, і це об’єктивно, “Плем’я” Мирослава Слабошпицького.

Одним реченням як ви можете охарактеризувати сучасний стан української кіноіндустрії?

Я б сказав, що він на підйомі.

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше