Жителі міста Новомиргород Новоукраїнського району Кіровоградської області допомагають українським військовим з перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну. У липні 2022 року зареєстрували громадську організацію "Волонтери Новомиргорода". Про бажання допомагати та складнощі, з якими стикаються волонтерські організації, Суспільному розповіла очільниця "Волонтерів Новомиргорода" Наталія Кучеренко.
З чого почалося ваше бажання допомагати? (тут і далі – пряма мова)
Напевне, як і багато українців – ми прокинулися 24 лютого і зрозуміли, що треба щось робити. В країні війна. Чесно скажу, я загорілася не з першого дня вторгнення. У перший день я плакала. А 25 лютого ми зібралися й почали плести маскувальні сітки. Таке враження було, що пів Новомиргорода зібрались. Людей було дуже багато – з міста й сіл. Ми мінялися змінами, тому що від ножиць пальці розпухали. Були великі рани, які кровили. Потім розвозили ліки, облаштовували укриття, возили їжу на блокпости. Вважаю, що у нас дружні люди, раніше я так не вважала. Коли почалася війна, ми стали одним цілим. Навіть пройшовши більше ніж півтора року війни, ми лишаємось одним цілим.
Чому виникла потреба у створенні громадської організації?
Багато людей нам довіряли гроші, ми розуміли, що потрібно їх прозоро використовувати, звітувати. Потрібен був офіційний рахунок, прозорий звіт. На момент створення громадської організації нас було майже 30 людей.
На яких напрямках діяльності зупинились?
У нас є швейний цех, яким керує Олена Лукомська. До неї звернулися хлопці, які попросили просто відремонтувати розвантаження. А вона сама створила лекало, почала шити. Запитів ставало більше.
У нас є сушильний цех, який працює без вихідних, з 8:00 до 20:00. Крім того, ми консервуємо, робимо заготівлі, зберігаємо у погребі. Торік ми заготовили 2,5 тисячі банок, цього року – близько 1,5 тисячі, бо й овочів менше і людей, готових працювати. Так само є у нас є люди, які долучаються до виготовлення готової продукції. Коли ми їдемо, то хлопцям готуємо домашню їжу – випікаємо, варимо, тушкуємо, і веземо. Крім того, виготовляємо пічки. Намагаємось виконувати усі запити військових.
Влітку 2023 року до нас долучалися діти – приїжджали, кидали велосипеди, сідали чистити овочі.
Хто може звернутися до вас по допомогу?
Починали ми за принципом земляцтва – допомагали тим, кого знали. Нині допомагаємо усім, хто звертається. Хоча був випадок, що людина взяла наше пошиття і продавала його в інтернеті. Ми обговорили, як можемо себе убезпечити, бо швачки сказали, що закриють цех. Тож відтоді ми просимо у військових, від яких отримуємо запити, форму 5 (індивідуальні відомості про застраховану особу – ред.), що має бути у кожного, хто перебуває на службі в Збройних силах України.
Чи є складнощі, які виникають під час вашої діяльності?
Найскладніше – це брак допомоги, брак людей, брак часу. Адже у всіх свої сім’ї, справи, проблеми. Мені вчителька дитини телефонує, каже, що слід більше часу приділяти дитині. Зменшується й кількість донатів. Більше донатять ті, в кого є військові серед близьких. Вони знають, вони бачать це й кінцевий результат. Від них допомога надходить постійно.
Чого б ви порадили уникати у волонтерській діяльності?
Порадила б бути трошки уважнішим з наданням допомоги, перевіряти, чи справді ця допомога потрібна, просити формувати чіткий запит.
Чи потребує волонтер подяки? Якщо так, то як краще дякувати волонтеру?
Найкраща подяка – це коли ти працюєш, до тебе приходить військовий, тисне руку, обіймає й дякує. Більше нічого не потрібно. Коли ти їдеш, а тобі кажуть, що їхати вже нема до кого – це найстрашніше. Вдячність військових дає наснаги на подальшу роботу.
