Володимир Московченко та Ірина Лубська — засновники Луганського обласного театру, у 2014 після окупації міста були вимушені переїхати до Сєвєродонецька. Там змогли відновити роботу театру, та коли РФ почала повномасштабне вторгнення і захопила Сєвєродонецьк, знову переїхали. Прихисток знайшли у Києві. Зараз подружжя на пенсії, Ірина професію художниці по костюмах реалізує, коли плете маскувальні сітки для українських воїнів. Володимир пише п'єси та веде майстер-класи для студентів.
Так художниця-постановниця Ірина Лубська згадує, як військо РФ зруйнувало вже другий її театр — Луганський обласний український музично-драматичний театр у Сєвєродонецьку.
Ірина Лубська та режисер Володимир Московченко були засновниками Луганського обласного театру: коли росіяни у 2014-му окупували Луганськ, покинувши місто, вони з нуля створювати український театр у Сєвєродонецьку.
"30 років був головним режисером Луганського обласного драматичного театру. Потім відбулися події 2014 року. Луганський театр — це була єдина творча установа, яка переїхала у Сєвєродонецьк з Луганська", — згадує Володимир Московченко.
Володимир Московченко та Ірина Лубська познайомились ще у Маріупольському театрі. Тому кажуть: втратили два театри — обидві будівлі зруйновані, міста — окуповані РФ.
"Театр у Сєвєродонецьку відновлювався в складних умовах. Бо це був колишній будинок культури після пожежі, який горів неодноразово. Він вже одного разу не був відремонтований і так далі. Всередині будівлі страшно було, ми ходили по залу, і були дірки: людина могла провалитися на багато метрів вниз, розбитися", — пригадує режисер.
"Нам довелося звичайно боротися за глядача, бо місто невелике. Треба було оновлювати весь час репертуар так, щоб кожного разу щось нове пропонувати. Ми працювали так ретельно, по 10-12 прем'єр на рік випускали", — розповідає Володимир Московченко.
Будівлю театру російські військові зруйнували обстрілом — вона обгоріла та розбита. Ірина згадує: стріляли з танку, військові РФ зробили тоді шість пострілів по будинку.
"Там нічого не відбувалося, не було воєнних подій, нікого не було з військових. Просто підійшли: ну що, стоїть красунчик театр, ну, як таке можна дозволити", — згадує режисер.
"Таке не можна пробачити. Таке не вибачається. За таке треба відповідати, за ці руйнації за те, що були вбиті життя, вбиті мрії, вбиті в повітрі атмосфери, яка існувала в наших містах, не тільки в Сєвєродонецьку", — додає Володимир.
"Наш перший театр — це Маріупольський театр, його немає. Другий театр — Сєвєродонецький, який ми відродили майже з нуля, теж його більше немає", — підсумовує Ірина.
Володимир Московченко вважає, що новий український театр зміг вдихнути життя у театральну спільноту хай невеликого обласного центру.
"Сєвєродонецьк був столицею Луганщини, обласним центром. Звичайно, важливо було, щоб місто відчуло свою особливість, центральність, бо там теж були військові дії, воєнні події, його відбили від ворогів. І кожного року відзначали день звільнення. Саме в Сєвєродонецьку театр став цим центром", — згадує Московченко.
Тим болючіше, каже, бачити колишніх колег, які працюють на окупантів:
"Виставляють себе як навіть пропагандисти російської культури, російського менталітету. Вони вже створюють ідею: ми — російські актори. І я звичайно не можу спокійно говорити про людей, які агресивно під тим прапором заходяться. Вони звинувачують нас в нацизмі, в тортурах, в тому, що наше нелюдське поводження на нашій території, вони фейкують, вони брешуть. Тобто, вони стали пропагандистами, навіть в певній мірі більше, ніж акторами. І це теж дуже видно, прикро, а інколи гидко".
Ірина та Володимир вже на пенсії. Переїхавши до столиці намагаються допомагати українській армії. Ірина — плете сітки дома та передає на фронт.
"Чоловік, інколи допомагає просто сортувати ниточки, бо трапляються такі браковані з печатками, наприклад червоні, те, що демаскує наших бійців, те, що в тепловізорі фіксуються. От прийшло таке повідомлення на батальйон "Рій". Вдячність, висловлювали бійці, казали, що дрони пролетіли повз двох бійців, котрі лежали в цих "кікіморах", їх не побачили. Вони кажуть: "Дякуємо вам, за життя від цих бійців". Так, що все це не дарма", — каже Ірина Лубська.
Володимир нині пише п'єси та веде майстер-класи для студентів театральних університетів. Разом вони мріють повернутися на звільнену Луганщину та долучитися до відновлення Луганського обласного театру.
А поки театр облаштовується у Сумах на базі театру Щепкіна, де актори ставлять свої вистави та спільні, з місцевими акторами.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
