"Дратує бюрократія та бісить мирне життя". Експолонений боєць про психологічну адаптацію після звільнення

"Дратує бюрократія та бісить мирне життя". Експолонений боєць про психологічну адаптацію після звільнення

Ексклюзивно
Дмитро Андрющенко, військовий, який вийшов в полон з Азовсталі
Дмитро Андрющенко боронив рідний Маріуполь, був на Азовсталі, вийшов у полон, звідки бійця звільнили у вересні 2022 року. Фото: Суспільне Донбас

"Раніше я скептично ставився до морально-психологічного відновлення, тепер — це перше, що раджу хлопцям, які звільняються " — каже боєць Дмитро Андрющенко із позивним "Дипломат". Оборонець Маріуполя та "Азовсталі", він особисто стикнувся із тим, як лише за два місяці після виходу з російської тюрми раптом відчув, як "згорів всередині".

Дмитро Андрющенко родом з міста Маріуполь, на фронті з 2014 року у складі полку "Азов".

"Дипломат" вийшов з полону у вересні 2022 року. Відтоді намагається допомогти родинам військовополонених, підтримує бійців, які виходять з-за російських ґратів. В інтерв’ю боєць розказав Суспільному про бої за Маріуполь, вихід в полон, російську брехню про хід війни в Україні, а також психологічні проблеми, з якими стикаються військовослужбовці після повернення додому.

Від початку війни і до сьогоднішнього дня Дмитро пережив трансформацію. Чесно визнає, коли був на "Азовсталі" до останнього вірив у деблокаду, а потім у домовленості про почесний полон та гарантії Червоного Хреста. Хоча ілюзій, щодо блокади Маріуполя військовий навпаки не мав. Каже, ще 16 лютого 2022 стало зрозуміло, що місто оточують і буде велика війна.

"16 лютого ми почали готуватися до повномасштабного вторгнення".

"Для мене війна почалася не 24 лютого 2022 року, а по 16 лютого. В той день, коли Російська Федерація офіційно перекрила акваторію Азовського і Чорного моря, Керченський пролив до так званих навчань своїх корабельно-артилерійських. Коли вже підійшли на околиці міста російські війська, ми ще мали інтернет, мали змогу отримувати інформацію з різних джерел, в тому числі розвідданні. Ми знали, що вони маршем пройшли Генічеськ, Мелітополь, Бердянськ. Ми знали, що нам на допомогу з будь-якої сторони ніхто не йде. Була задача гарнізонна: зайняти у повному складі кругову оборону Маріуполя. Ми по факту опинилися в оточені, ми це просто фізично побачили, підняли своїх "пташок", подивилася аеророзвідка і показала, що навкруги противник. Ми — в круговій обороні. Що робити? Наказ: обороняти місто те і робили", — пригадує Дмитро.

Військовий каже, не сумнівався: Російські війська атакуватимуть військові об’єкти, інфраструктуру, автопарки.

"Це я міг зрозуміти. Але що вони будуть крити і знищувати квартал за кварталом?.. Я знав що вони так вміють, я знав що вони так роблять. Багато читав історію, багато читав про Чеченську війну і знав їх тактику. Але думав: 2022 рік на дворі, цивілізований світ, все транслюється. Адже були зйомки, і ми це також знімали з коптерів — і все скидували через Телеграм. Весь світ бачить що коїться. Я тоді ще не розумів, що "занепокоєння ООН" — це пшик та слова. І тоді ще не розумів до кінця безхребетність міжнародних організацій таких як ООН та Міжнародний Червоний Хрест", — розповідає військовий про початок повномасштабної війни.

"Думав, що зараз це покажуть на весь світ, і скажуть: ви що “взагалі хворі” і це зупиниться".

Дмитро Андрющенко визнає, мав "рожеві окуляри": вирів у деблокаду "Азовсталі", “почесний полон” на 3-4 місяці, здатність Червоного Хреста контролювати процеси.

"Ми виходили з піднятою головою, зі зброєю своєю, здавали свою зброю як положено. І пішли туди, куди нам сказали, сіли в автобуси. В тому числі більшість з нас виходили під наглядом Червоного Хреста, що давало надію що відбувається якийсь цивілізований процес в правових нормах. Я здавав один раз запитання вже в колонії на допиті. Я спитав чи будуть дотримуватися ті умови, за яких ми вийшли. На що мені один раз відповіли, щоб я не був самим розумним і не задавав дурних питань. В принципі більше питань у мене до них не було", — переповідає військовий.

Російський полон і пропозиції зрадити Україну

"Дипломат" вийшов з полону у вересні 2022 року. Нині своє перебування в полоні оцінює, як "дитячий табір погіршених умов". Каже, порівняно із тим, що перенесли і переносять інші полонені, йому пощастило. Більше, пригадує, як тиснули психологічно.

"Мене викликали на допит та кажуть: "переходьте на нашу сторону". " - Чого раптом, навіщо, це дивно, я стільки років служу, я українець, я давав присягу на вірність українському народу, я не маю права і не можу будь-яким чином, тому що я офіцер. Чого ви мені таке пропонуєте?". А у мене ж був інформаційний вакуум, я ж не знаю новин, а вони мені кажуть: "вже дві області ваші окупували поляки і вже були перевибори у Верховну Раду, і вже 50% це поляки”. Кажуть: “ти ж в курсі?”. Я кажу, що ні. " — Так ось знай: вже польські батальйони вже просунулися через Львівську та Тернопільську область, а в парламенті вже поляки, і вони вже зараз будуть переобиратися і, скоріш за все, у вас буле поляк президент, і зараз вас вже поділять між Польщею та Угорщиною”.

За словами Дмитра, лунали й інші пропозиції. Деякому обіцяли квартиру та машину. Не погодився жоден.

"Там мені здавалося, що це жах і як так можна, і мене це пригнічувало максимально. А зараз я думаю: це просто табір, в якому іноді сварять і погано годують".

Психологічне відновлення після російського полону

Від повернення Дмитро Андрющенко намагається допомогти родинам військовополонених, а також підтримує бійців, які виходять з-за російських ґратів.

"Дипломат" на власному досвіді знає, як відбувається адаптація. Та порівнювати свій стан із станом тих, хто був у полоні понад рік, вважає неправильним.

"Бо я знаю хлопців які провели близько року або більше року в полоні, вони за пів року до тями не приходять. Якщо ми, ті, хто вийшли з полону у вересні, були навпаки більш-менш раді, що ми у суспільстві: люди, кафе, поїсти. То зараз хлопці не розуміють цього. Вони не розуміють, чому зараз, коли іде війна, запеклі бої по всій лінії фронту, чому коли багато хлопців в полоні, вони там страждають, чому всі ці люди веселяться на Хрещатику, вживають алкоголь. Вони реально цього не розуміють. Я теж цього не розумію, але вони цього не розуміють реально більше і їх це бісить. Повернення дуже важко в першу чергу морально. Я вважаю, що психологічне відновлення, адаптація, підтримка не менш важливі, ніж фізичне".

Боєць Азову, звільнений з полону, Дмитро Андрющенко
Фото: Суспільне Донбас

"Бо мені це тільки за місяці два вдарило. Я це тримав в собі, і в один момент я прямо згорів, бо я не міг це виплеснути. І ось коли я згорів в собі, я зрозумів наскільки це важливо".

За словами військового, рідним та близьким звільнених з полону бійців треба бути готовими до змін у психологічно-емоційному стані.

"В них (звільнених з полону ― ред.) буде постійний стрес, виплеск емоцій і що інколи доведеться робити так, як захочуть, вони, а так як треба, щоб вони ніяк не розчаровувались в житті або у події. Треба готуватися, що це буде трошечки психічно неврівноважена інша людина деякий проміжок часу", — розповідає про свої спостереження Дмитро.

Одним з "подразників" він вважає державну систему, зокрема, і медичні заклади:

"Вони не розуміють, що люди пережили, і починають грати свою формальну бюрократію. Людині треба відпочити вони навантажують якимось папірцем. Їм потрібно щоб відчувати себе добре побачити сім'ю, а вони відправляють в якийсь медичний заклад, який йому не потрібен він просто хочу побути з родиною".

"Я бачився нещодавно з деякими з них, і вже минули два місяці, а такий вигляд, що ніби вони тільки вчора вийшли з полону. Це відсторонений погляд і не дуже радісне сприйняття суспільства навкруги".

Рідне місто — Маріуполь — Дмитро Андрющенко називає своєю мрією.

"Я думаю, мало в світі людей які люблять Маріуполь більш за мене. Я такий локальний патріот, я в принципі люблю дуже Приазов'я, я завжди затикал тим рота, які казали, щось про Маріуполь, або Донбас".

Він переконаний в окупованому місті лишилось багато патріотів. Це люди, які не мали змоги виїхати з особистих причин.

"Не всі там залишилися сепаратисти або колаборанти, дуже багато людей чекають українську армію, чекають повернення в склад України. Більшість на камеру там люди говорять те, що їм кажуть говорити. Вони не можуть просто людям які окупували, ходять зі зброєю в руках казати що тобі не подобається. Всі пам'ятають що за декілька днів до повномасштабного вторгнення був великий мітинг на площі Драмтеатру. Я дуже люблю своє місто бо воно гарне і там насправді дуже багато розумних крутих людей. Я дуже хочу повернутися до свого міста".

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram

На початок