"Буду військовим як мама". Шукала серед мертвих, знайшла живою: маріуполька бореться за полонену доньку й виховує онуків

"Буду військовим як мама". Шукала серед мертвих, знайшла живою: маріуполька бореться за полонену доньку й виховує онуків

Ексклюзивно
Маріуполь, полон, мати шукає доньку
Донька біля образів та світлин військової молиться за її повернення з полону . Фото надала Інна

Ходила повз автівку, в якій була поранена донька, не знаючи про те. Шукала її по вулицях, у моргу окупованого міста, однак, вірила, що жива. Інна з Маріуполя Донецької області вже третій рік чекає на повернення з полону старшої дочки, яка стала на захист Батьківщини.

Лише в червні 2022 року, не знайшовши доказів її загибелі, Інна виїхала з окупації. Жінка дивом пройшла фільтрацію — у родині троє військових і на будинок маріупольки вже почалася облава. За евакуацію до Запоріжжя з неї взяли тисячу доларів.

Коли переїхала на Львівщину, продовжила шукати зачіпки того, що військова жива, навіть попри те, що отримала звістку про її смерть.

Яким чином матері вдалося дізнатися, що дитина вижила, як шукає доньку по російських тюрмах та виховує сама двох її дітей — історією боротьби з Суспільне Донбас поділилася Інна.

24 лютого 2022 року, у день повномасштабного вторгнення РФ в Україну, Інна була на роботі, вона саме влаштувалася в магазин у своєму мікрорайоні поблизу комбінату ім. Ілліча. Жінка згадує, старшу доньку вранці викликали до військової частини, де вона працює діловодом.

"У магазин прийшов зять і каже, що, мовляв, привіз вам онуків, а дружину відвіз по тривозі о 4:00 ранку на службу. Тоді Артему було 14 років, Машуні — 9. Так вони зі мною і досі — ростуть без мами вже понад два роки", — розповідає маріуполька.

Додає: вижити в облозі під обстрілами вдалося завдяки запасам, городині та закруткам, які мала можливість робити в приватній оселі в селищі.

"Щодня дякували Богові за дощ та сніг, які ми кип'ятили й пили, готували та могли обмитися".
"Поверніть дітям маму з полону". Серед мертвих та живих: як жінка шукає свою доньку-військову, яка захищала Маріуполь
Дитина спить на полиці у підвалі. Донецька область. Фото: Оксана Волжина/Instagram

У перші дні в підвалі маріупольки ховалися 26 людей. До жінки просилися сусіди, будинки яких зруйнували обстріли. Тоді було страшно всім, розповідає Інна, дітей вкладали на столі, полицях. За водою стояли по три години в черзі, попри те, що криниця була поряд.

"Чуємо рев літаків — це десь 3:00 чи о пів на четверту ранку. Онук Артем каже: "Зараз буде обстріл". Кидає ковдру на підлогу, бо до підвалу ще треба добігти, кладе меншу Машуню на ковдру, а сам зверху, щоб на неї нічого не впало і не дай Боже поранило", — згадує один з десятків подібних випадків бабуся.

Оборона Маріуполя та рідкі відвідини доньки

На початках донька часто приходила додому, брала чоловічий одяг, взуття, воду та харчі. Прибігала під обстрілами, щоб обійняти та побачити дітей, ділиться мати військовослужбовиці: "Розповідала, що в них нічого немає: ані зброї, ані продуктів. Вони стояли поблизу комбінату, і вже містом ширилися чутки, що Маріуполь обстрілює "Азов" та ЗСУ. Я її спитала чи дійсно це так? На що вона відповіла: "Мамо, нам нічим не те щоб стріляти, а й відстрілюватися немає чим".

"Вона прийшла і попросила: "Мамулю, чи можеш ти приготувати оладок? Треба на 14 людей, хоча б по парі кожному". Я пам'ятаю це, як зараз. Я посмажила, склала у пластикові пляшки, дістала до них варення", — плаче мати.

"Поверніть дітям маму з полону". Серед мертвих та живих: як жінка шукає свою доньку-військову, яка захищала Маріуполь
Маріуполька чекає на доньку з полону. Фото надала Інна

Востаннє доньку жінка бачила 23 березня 2022 року, тоді вона попросила доньку не наражати себе на небезпеку і не приходити.

"Донечко, не приходь більше, я так боюся! Поки дійдеш, а звідусіль стріляють, летять осколки. Не хочу, щоб тебе хтось тут побачив і не "здав" окупантам", — переказує останню розмову з донькою крізь сльози Інна.

Вона й гадки не мала, що їхня розлука розтягнеться на роки. Наприкінці березня Маріуполь вже був частково захоплений російськими військовими. Місто щільно обстрілювалося з усіх боків, хто, яку вулицю контролював вже було не зрозуміло.

Звістка про смерть

Зв'язок був втрачений тоді не лише з військовою. Зателефонувати бодай комусь з Маріуполя вже було неможливо. Перший дзвінок пролунав вже наприкінці квітня — це була молодша донька, згадує Інна, вона просила мати терміново виїжджати з міста.

"А як? Без фільтрації не випустять, ми чекаємо на твою сестру, шукаємо її. А вона так здаля зайшла, що їй повідомили, що та можливо поранена чи загинула.

Молодша донька Інни так само військова. Тоді вона жила в Харкові та була в декреті. Але регулярно тримала зв'язок з сестрою. Коли та не подзвонила за 7-10 днів, сама вийшла на військову частину.

"Зателефонували на "Азовсталь", а там відповіли: "Її з нами більше немає".

"На питання, що це означає, там повідомили, що військова загинула. Начебто, побратими бачили, як вона впала поранена в голову та груди. Однак, тіла її немає, бо одразу змоги забрати в них не було, а коли прийшли, то його там не було", — розповіла маріуполька.

"Поверніть дітям маму з полону". Серед мертвих та живих: як жінка шукає свою доньку-військову, яка захищала Маріуполь
Зруйноване окупантами місто, Маріуполь, 2024 рік. Маріупольська міська рада/Telegram

Розстріляна автівка та черга в морг: пошуки доньки в окупованому Маріуполі

"Відтоді я шукала свою дитину: по руїнах, заводах, розбомблених будинках — скрізь, де вони дислокувалися. Слава Богу, я її ніде не знайшла".

Як запевняє Інна, варіантів не було — загиблі лежали просто неба днями, а то й тижнями. Вона обійшла весь Маріуполь і сама, і разом з онуками.

"Їх ніхто не збирав. Вбиті лежали просто на вулицях, там, де їх наздогнала куля чи уламок. Коли вже окупанти створили щось на кшталт моргу, я ходила туди — передивилася понад дві тисячі світлин з жіночими тілами, списки похованих впізнаних та похованих невпізнаних. Її там не було", — розповіла жінка.

"Я буду військовим як мама". Серед мертвих та живих: як жінка шукає свою доньку-військову, яка захищала Маріуполь
Розбита квартира, за яку родина у січні 2022 року заплатила іпотеку та зробила в ній ремонт. Фото надала Інна

Недалеко від власного будинку, згадує вона, стояло авто, посічене кулями, в крові, а поряд на землі валялася синя куртка.

"Це місце у 15 хвилинах пішої ходьби від мене. Я чомусь обшукала ту куртку, в кишені була жуйка і цукерка. Мене це збило з пантелику, коли крайній раз приходила донька — Марія насипала їй в жменьку цукерок і жуйок. Але це була не її куртка, можливо когось пригостила, подумала тоді я".

Вона згадує, як прийшла на територію розбитого гастронома, де російські окупанти організували морг.

"На вулиці у 40 градусну спеку під сонцем! Цей трупний сморід мене переслідував ще довго, жах! Людей змушували викопувати похованих родичів. Під час облоги Маріуполя загиблих же ховали в городах, на подвір'ях чи просто десь при дорозі. Якщо люди не могли це робити самостійно, змушували наймати для цього інших. Викопували, звозили на цей майданчик і складали їх просто на землі. Тіла оглядав лікар, а що на них дивитися — там без руки чи ноги, посічені кулями. Однак, в усіх було майже однакове заключення: "Ішемічна хвороба серця" або "Гостра серцева недостатність".

Серед численних загиблих цивільних, були й українські військові, додає жінка. Помітила це вона випадково, коли у вантажників порвався один з пакетів, а звідти виглядав піксель ЗСУ.

"Я підійшла до них і спитала: чи не було серед військових білявки. Вони відповіли, що серед загиблих лише чоловіки з "Азовсталі". Я вийшла і не могла втримати сліз, я просто ридала — це ж також чиїсь діти, батьки, чоловіки", — ділиться маріуполька.

9 місяців на зміну статусу: як мати довела, що її донька жива

Вже в евакуації на адресу старшої доньки на Тернопільщину прийшло оповіщення: "Така-то загинула 27 березня 2022 року при обороні Маріуполя", розповідає Інна. З чим вона категорично не погодилася.

"Пояснювали так, що вона начебто зі строковиками пішла по воду і не там завернула. Як це? Вона там виросла і знає кожен куточок, провулок, камінчик — це брехня. Я чітко пам'ятаю 27 число. Тоді вже "денери" і "кадирівці" зайшли та все оточили біля нас", — переконує жінка.

Згадує, як онук ще в Маріуполі просив телефона, аби подивитися, де мати, та налаштував геоспостереження. Тоді Інна помітила, що в її довіднику опинилися всі контакти доньки. Каже, згодом це стало в пригоді.

"Після першого обміну у мене висвітився контакт чоловіка. Мені він був незнайомий. Молодша донька сказала, що то військовослужбовець. Я вирішила набрати його. Назвалася і спитала, чи не знає він бува, як загинула моя донька", — не стримує сліз мати.

"Вона жива, каже він мені. Вони їхали в автівці, їх розстріляли, а коли морпіхи вийшли за "двохсотими" — побачили, що вона поранена, але жива! Вони відтягли її до шпиталю. Там моя донька прийшла до тями й сказала, хто вона. А я ж кілька разів ходила навколо тієї машини, наче відчувала, що там була донечка".

Тоді маріуполька почала шукати інші зачіпки та докази, щоб змінити статус доньки, аби мати змогу повернути її з російського полону.

"Так почалася наша нова боротьба вже з військовою частиною, яка тяглася дев'ять місяців", — зазначає жінка.

Ще одна вже колишня військовополонена підтвердила, що чула під час переклички прізвище та ім'я маріупольки. На нього відгукувалася жінка, розповідає Інна.

"Я почала вірити в містику. Коли приїхали з окупації, одразу написали в СБУ про зникнення. Тієї ж ночі наснився батько доньці й казав, щоб забрали, бо "немає тіла — немає справи". Це всиляло в нас віру! Снився також дідусь натякав на якесь відео. Молодша донька "перелопатила" весь інтернет і знайшла відео тієї автівки, а поряд накрите тіло — це був загиблий чоловік, тобто якби були ще там загиблі, то було б кілька тіл".

Утім, ані вісточки, ані телефонних дзвінків від неї жодного разу так і не було, бідкається жінка. Розповідає, що писали запити в російські тюрми, правозахисні організації, Міжнародний Червоний Хрест — безрезультатно.

"Бабусю, маму знайшли!"

Улітку 2023 року Інна спілкувалася з військовим, що захищав Маріуполь, як побачила, що з криками: "Бабусю, маму знайшли!" до неї біг онук.

"Я зі сльозами до нього, що, де, як? З'ясувалося — прийшов лист від СБУ та української контррозвідки, де йшлося про те, що моя донька знаходиться у РФ у Воронезькій області, у виправній колонії. Ось так ми дізналися — де вона", — згадує жінка.

Рідні спакували посилку: харчі, малюнки, фото і відправили за адресою в'язниці. Утім, відповіді немає, як і розуміння — чи отримала вона її.

"Поверніть дітям маму з полону". Серед мертвих та живих: як жінка шукає свою доньку-військову, яка захищала Маріуполь
Малюнок Маші для мами. Фото надала Інна

"Пам'ятаю, я ще там, у Маріуполі, їй казала: "Доця, йди. Жінкам же ж дозволити залишати позиції". А вона мені: "Не можу, мамо, після того, що ми пережили там, разом у підвалах — я піду до кінця". Вони чекали на підкріплення".

"Я буду військовим як мама": третій рік в полоні

Ось вже третій рік родина бореться. Інна разом з онуками їздить по містах країни, де вони виходять на акції з підтримки полонених. Не падати духом допомагають діти, зізнається переселенка.

"Я в них вчусь у свої 56 років. Моя 11-річна онучка вчить як тримати себе в руках. От лише один приклад, коли був передостанній обмін, у групі пишуть — є п'ять жінок серед них називають ім'я, побачивши доньчине — у мене перехопило подих, але, коли прочитала не її прізвище — я зайшлася в плачу. Підійшла до мене Маша і каже: Бабусю, не плач, подивись, я ж не плачу". І так щоразу, коли я даю слабинку", — розповідає бабуся про онуків.

"Поверніть дітям маму з полону". Серед мертвих та живих: як жінка шукає свою доньку-військову, яка захищала Маріуполь
Інна з онуками та на акції на підтримку військовополонених. Фото надала Інна

Нині її обоє онуків поряд з нею на Львівщині. Участь у вихованні батько полоненої маріупольки не бере, зазначає жінка. Як вона пояснює, він лишився в окупованому місті й виїжджати — не збирається.

"Дітям військова частина грошей з маминої зарплатні не платить. На виплати має право тато, кажуть там. Але ж він не з ними, він у Маріуполі", — зауважує Інна.

Здивував і онук, зауважила бабуся. Наступного року він піде в одинадцятий клас, хоча раніше планував йти у технікум, бо вже визначився з професією.

"Я буду військовим як мама", якось сказав він мені, тобто вона — їхній герой і приклад. Ми молимося та чекаємо на неї".

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram

На початок