У Таганрозі полонених жінок з України наглядачі намагались карати так, аби не було ознак фізичного насильства, проте застосували різні обмеження, змушували робити фізичні вправи тощо, розповіла Суспільному звільнена з полону медикиня полку Азов Тетяна Теплюк. Вона має позивний "Хрещена", у лавах армії, у Маріуполі і серед азовців вже вісім років. Коли почалось повномасштабне вторгнення, залишалася у місті разом із оборонцями, поки не потрапила у полон до російської армії. Її обміняли 31 грудня 2022 року. Це не перша війна Тетяни Теплюк — вона була медиком на війні у Афганістані.
Про те, як у пенсійному віці влаштувалась до Азову, про війну, про Азовсталь, про полон та те, чи є різниця між радянськими військовими часів війни в Афганістані та російськими сьогодні — інтерв’ю "Хрещеної" з Азову.
Фото: Суспільне Донбас
Після Майдану хотілося в армію
"Я почала Маріуполь поважати та любити позаочі."
Тетяна Теплюк каже, рішення переїхати з Васильківа, що під Києвом, до портового міста на Донеччині прийняла у 2014: її вразило, як маріупольці чинили спротив окупантам.
Та, каже, сумнівалась, чи є робота в місті, в армії для пенсіонерки.
"Думка засіла, що непогано потрапити в Маріуполь, щось змінити в житті. Більше: після Майдану хотілось в армію, але я розуміла, що мій вік можливо не той вже, фізичний стан не той, який потрібен для армії, і я — пенсіонер, звісно, що мені всі відмовили".
Влаштуватись до "Азову" допоміг похресник, який був бійцем у полку.
"Потрібно було порядкувати на медпунктах, і саме така людина, як я, підійшла. Бо молодь хотіла в бій, на "передок", де головні події — на Широкине на Павлопіль. А треба була людина, яка б у гарнізоні порядкувала медпункти".
Тетяна каже: у гарнізоні відразу відчула себе на місці, вік не давався взнаки. Лиш тим, що більшість бійців були, як діти та онуки.
"Я себе хрещеною і відчуваю, за віком вони всі мені діти і внуки. Там було декілька молодших братів. Один загинув, а долю іншого я не знаю. Вони до мене із великою пошаною ставляться, а я — великою любов’ю".
"Знаєте, запам'яталося, як вони повертались з бойового завдання. Зазвичай вночі, десь година 4-5 ранку, і раптом — наростаючий моторів. Просинаєшся — і гуде, заїжджають машини, крик, сміх і така матюкня страшна стоїть. Я страшно не любила матюки. А ці матюки я слухала як пісню. В душі це відчуття абсолютного щастя: вони приїхали, вони живі, вони веселі, вони здорові, вони повернулись".
Азовсталь: не допускала емоцій, лікувала та пекла хліб
"У мене був основний постулат моєї роботи: не заважати бійцям. В них своє життя бурхливе молоде, а я маю тільки допомагати, коли вони до мене звертаються".
Повномасштабна війна для Тетяни почалась у гарнізоні в Маріуполі. Із нею, розповідає, з першого дня була легендарна Ірина "Валькірія" разом із псом Адольфом.
Підрозділ Тетяни Теплюк потрапив на Азовсталь місяців зо два після початку оборони міста.
"Я дати погано пам'ятаю, вони якось стерлися в мене. [...] Стан в мене був якийсь автоматичний, я була якимось напівроботом: просто робила свою роботу і не допускала емоцій. Емоції — найстрашніше, і навіть якщо вони були, я намагалася, щоб ніхто їх не бачив. А емоції були, коли я знала, що хтось загинув. Найстрашніше — це було втрата тих дорогих хлопчиків та чудових наших дівчат. З кожною людиною нібито відходить якась частинка твого життя".
На Азовсталі Тетяна і лікувала бійців, і поралась на кухні.
Згадує, як робила прісний хліб, доки ще була мука. А постійно потребувала ліків.
"Медикаменти. Завжди є страх, що вони закінчуються. А деяких навіть і не було, мазей для суглобів. Але бувало так, що десь аптека, щось там розгромлено було, але якщо вони знаходили медикаменти і все тягли мені. Вони мені дуже багато приносили медикаментів.
А ще такий випадок. Боєць прийшов “Миша” (він загинув вже) і щось так збуджено розказує веселий такий. А я дивлюся: в нього так брюки в стрічечки порвані і ледь тримаються. Я подивилася, що ми майже однакові в комплектації, пішла знайшла свій одяг і дала йому брюки".
Полон. Оленівка і Таганрог
Я їх дуже дратувала, що я там, а не сиджу на лавочці під під’їздом і я не няньчу онуків.
Коли вийшла у полон, Тетяна спершу потрапила до колонії в окупованій Оленівці. На питання, чи було інакше ставлення до неї через вік, відповідає:
"В Оленівці дивувалися та дивилися на мене, як на якийсь експонат. А уже в Таганрозі в Росії було роздратування із великої ненавистю: "А ти, стара, чому тут, як ти пішла на війну?". А я думаю: я не йшла на війну, війна сама до мене прийшла. Але я не могла їм так відповісти, бо я знала, що я наражаю на неприємності не тільки себе.
А вони карали всіх, коли хтось щось не так сказав або їм не подобалось — всі камери каралися якимись обмеженнями, якимись з їхніми санкціями, якимись дуже довгими присіданнями, відтисканнями, ставаннями у планку. Видно, добряче наказали, щоб вони нас фізично не дуже чіпали. Тому вони могли підійти і вдарити по нозі так, що впадеш заб'ється і розтягнення отримаєш. Але просто карати фізично вони не могли. І ми бачили, що це їх бісить, що вони не можуть до нас прикласти руку добряче".
Тетяна розповідає: фізично відчувала ту ненависть, яку до них відчували російські тюремними.
"Вони не торкалися, але я відчувала: це була така страшна ненависть, що мене навіть паралізувало якось: коли їхні команди не так виконувала, не туди бігла абощо. Фізично відчуваєш всією шкірою оцю ненависть, і це найбільш страшне. Це гірше, ніж тебе вдарять".
Після повернення додому військова медикиня помічає зміни у своєму психологічному стані, хоча, вважає, що найскладніше молодшим чоловікам, що пройшли справжні катування.
"Мене електрошокерами не били, і ногами [не били], як хлопців. З хлопцями дуже жорстоко поводяться. Я думаю, що бійцям, саме чоловікам, набагато важче переживати, ніж мені. Можливо, ще в силу того, що я у філософському віці, інакше сприймаю життя, намагаюсь сприймати все, що випадає на долю, як належне. А молодим людям, можливо, це важче: вони не завжди розуміють — чому так".
Раніше я не думала, що наскільки вони нелюди.
Чому радянські військові часів війни в Афганістані геть не схожі на російських вояк теперішніх та чи мріє повернутись до Маріуполя — дивіться повне інтерв'ю Тетяни Теплюк:
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
Читати ще Боротьба за Маріуполь: спогади очевидців
