Музикант Міша Крупін дав у своєму рідному місті Харків великий концерт. За рік повномасштабного вторгнення він відмовився від свого продюсера Юрія Бардаша, перейшов на українську, записав декілька патріотичних пісень та продає свої гітари задля ЗСУ.
Тетяна Леонова зустрілася з Мішею Крупіним у Києві та Харкові. У цьому інтерв’ю Крупін проводить рідними містами та говорить про музику, політику, інклюзивність, волонтерство, українську мову, нове звучання гурта "Корупція" та любов.
Відмова від консерватизму
Ми домовилися про першу зустріч з Мішею Крупіним в одному з нових київських бізнес-центрів. Але він затримується. Повз мене проходять чоловіки з гітарами, люди у військовій формі, близько 10, скоріш за все, іноземці. Нарешті виходить і Міша Крупін. На його одязі нашивка з синьо-жовтим шевроном та грузинським прапором і напис “Georgian National Legion”."Грузинський легіон" було створено у 2014 році, а вже у 2016 році батальйон офіційно увійшов до складу Збройних сил України. Грузини стали першими іноземцями, які офіційно увійшли до складу Збройних сил України. Виявляється, радіо "Байрактар" зробило етер на честь Дня народження Мамукі Мамулашвілі, командира та засновника "Грузинського легіону". Хотіли, щоб заспівали його побратими, але вони відмовилися, тому довелося співати Крупіну.
У одному з інтерв’ю ти казав, що мрієш про світ без диктатур. На твою думку, світ котиться в прірву чи все ж таки змінюється на краще? Та ні! Взагалі змінюється на краще. І ще більше зміниться, коли декілька диктаторів здохне. Але я не пам'ятаю, щоб я так відповідав. Так, звісно у світі існує любов, у світі існують добрі люди, гарні люди. І я вірю в те, що поступово еволюція приведе людство до кращого світу. Це стосується людей з різними поглядами, це стосується відмови від консерватизму тощо.
Читати також: Науковиці, письменниці, художниці: жінки в українському радянському правозахисному русі 1960–1980 років
Ти часто кажеш про рівні права, про свободу, демократію, але й любиш розповідати те, що в тебе було багато жінок. У традиційному суспільстві ставлення до чоловіків з таким бекграундом нормалізоване, а ось до жінок навпаки. Питаю в тебе як в автора пісні "Грязные шлюшки", чи змінилося для тебе щось з моменту написання цієї пісні
Звісно, раніше в мене був юнацький максималізм і я писав сексистські, шовіністські тексти. Але все змінилося. Десь дев’ять років тому в мене остаточно змінилися погляди щодо демократії, прав людини, рівності. Мені дуже не подобається, що досі залишаються люди консервативних поглядів. Я вважаю, що консервативні погляди ─ це Радянський Союз. Наприклад, в Радянському Союзі били дітей і це було нормою. Зараз це взагалі не норма. У нас дуже великі проблеми у ставленні до людей з аутизмом. Я пам'ятаю акції на підтримку людей з інвалідністю, наприклад, "Кураж Базар", але хотілося би, щоб діти з аутизмом, люди з іншими особливостями могли жити повноцінно, щоб всюди були парапети і можна було їздити на візках, а не тільки під час акцій. У нашій країні все має бути для людей.
Київ—Харків: перехід на українську та перший концерт у прифронтовому місті
Навесні 2023-го в гурту "Корупція" вийшов кліп "До краю світу". Тепер це українські тексти та нове звучання. Коли Крупін писав цю пісню, думав про свої романтичні стосунки. Але коли заспівав "Відведи мене до краю світу" у рідному Харкові, за 50 км від російського кордону, здалося, що край світу саме тут. Принаймні край цивілізованого світу.
Під час інтерв'ю в Києві Крупін був в окулярах: стриманий та інтелігентний. Міша на сцені без окулярів ─ зухвалий та матюкливий. "Розумієте, яке для мене щастя — просто приїхати і заспівати для вас? Я не робив концерти в Харкові дуже давно. Але я все той же Міша Крупін. І я буду роз**бувати до кінця", ─ говорить він зі сцени ресторану "Пробка". Тут немає жодного вільного місця, на двух ярусах вмістилося майже 500 людей. Важко повірити, що все це відбувається у прифронтовому місті, між перервами від ракет.
Крупін каже зі сцени, коли почав писати пісні українською, його словниковий запас був малим, "як у вас зараз приблизно". Зала дружно сміється, бо це правда.
Тут і досі чути багато російської мови, навіть один з двох ведучих розмовляв російською. Але коли Крупін почав грати гімн України на скрипці, всі підвелися й заспівали. У Харкові, мабуть, вже ніколи не забудуть смерті та руйнування, яких зазнало місто під час війни. Тут люди об'єднані ненавистю до сусіда та вдячністю до ЗСУ. Усі слова Крупіна щодо війни та сусідів по той бік кордону публіка несамовито підтримує. Крупін задоволено говорить: "Оце Харків". Під час концерту Крупін продав свою гітару за 170 тисяч гривень, щоб за ці гроші придбати пікапи для спецпризначенців на запорізькому напрямку.
Ти дуже сильно допомагаєш ЗСУ.
Не знаю, чи сильно. От Притула допомагає сильно та Фонд "Повернись живим".
Я зібрав більше мільйона. Багато людей допомагають, щось збирають. Я маю це показувати, хоча викладати фотки нікому не подобається ─ ані мені, ані військовим. Але це потрібно, щоб проводити збори й надалі. У мене багато знайомих, один навіть зауваження зробив, що я піарюсь. Чув і таке, що автівки можна купити й дешевше. Але це все кажуть люди, які шукають привід, щоб нічого не робити.
Читати також: Як музичний андеграунд наближає перемогу: історії Musicians Defend Ukraine, Neformat, The Crown
Це демотивує?
Та ні, це просто люди, які хочуть бачити гірших за себе. Це просто характер такий.
Коли я привожу автівку і ще щось корисне, завжди приїжджаю з гітарою, граю для хлопців, і їм подобається. Коли приїжджав уперше, хлопці не вірили, що я буду особисто. Думали, що хтось інший привезе машину. У мене не завжди є можливість приїхати, останній раз їздив у лютому по частинах. У січні ми їздили по Донбасу ─ Слов'янськ, Краматорськ.
У одній зі своїх пісень ти співаєш "х*й войнє", а у новому синглі "До краю світу" співаєш "я і є зброя". Що означає ця фраза? Як ти взагалі ставишся до мілітаризації та легалізації зброї?
"Мені не потрібна зброя. Ця зброя я і є", ─ це про нас, про українців, кожна людина зараз є зброєю, є тим гвинтиком у механізмі створення нашої перемоги.
Моя творчість ─ про події, у письменників творчість ─ творчість теж про події. Особливо війна — це така подія, яка не може проходити повз людину. Хіба що люди, у яких немає емпатії, не розуміють, що сьогодні відбувається геноцид. Через українців так само. Вони могли б поїхати кудись, але у них тут (в Україні, ─ ред.) робота. Вони також досі слухають російську музику, бо для них "какая разніца".
З першого дня повномасштабної війни у мене було буквально три слова словникового запасу українською мовою, але все одно мені було просто огидно розмовляти російською. Я відчував, що буде війна. Мені не було спокійно. Але до останнього сподівався, що цього не станеться.
Про росіян та "заморожений" конфлікт із Бардашем
На інстаграм-сторінці Міші Крупіна написано "на цій сторінці розмовляють виключно українською". У минулому музикант мав спільні проєкти з російськими виконавцями, в нього там була велика авдиторія з Росії, які лишають коментарі, що він "продався" та "його взяли в заручники націоналісти" тощо. Але Крупін на це відповідає жорстко. На початку вторгнення йому телефонували Джиган та Баста, на що Крупін в одному з інтерв’ю сказав: "Спочатку були круті репери, а потім стали "маленькими людьми", які нічого не можуть зробити".
Розкажи про свою політчину позицію у 2014-му.
У 2014 році я взагалі змінив свої погляди на революцію в цілому і на революцію в нашій країні. Я став дуже толерантною людиною. І це пропагував.
Ти плідно працював з Бардашем. І в нього були проросійські погляди, які вочевидь не змінилися з 2014 року дотепер. Ви це тоді не обговорювали чи це тобі тоді заважало?
Як не заважало? Заважало, звісно. Як не заважало? Заважало, звісно. У нас були домовленості, що ми не робимо ніяких політичних заяв. Але я чітко знав, що є окупанти, агресори, і чітко знав, хто вони є. Між нами були суперечки, ми дуже сильно сварилися. А потім домовилися, що не будемо розмовляти про це, а будемо займатись бізнесом.
Читати також: Мовчання Бардаша: як продюсер втратив артистів, чому не говорить про війну й чи справді хоче російське громадянство
Ось вам заморожений конфлікт.
Так, він вилізав часто. Він мріяв про Росію. Він хотів, щоб ми там співали. Натомість ми всі казали: "Юра, ну не гони. Ми проїхали зараз тур Україною. Яка репутація в нас буде" тощо. Він відповідав: "Нам тут забороняють співати російською, тому потрібно виходити на російський ринок".
І чи багато разів до 24 лютого 2022 року вам забороняли співати російською?
Мені особисто ніхто ніколи нічого не забороняв. Але, я так розумію, що він зіштовхнувся з тим, що пісню російською не брали на радіо.
Чому важливо переходити на українську?
Тому що це наша зброя. Я вважаю, для наступних поколінь дуже важливо, щоб вся країна стала україномовною. Тоді у наших ворогів не буде приводу для чергового вторгнення або чергової війни. Тоді вони наших російськомовних дітей та онуків не прийдуть "защіщать". Це також відповідальність старших поколінь, що зараз молоді доводиться воювати, та й не тільки молоді. Я не перекладаю, звісно, всю відповідальність на них, вона повністю на Росії. Але саме ставлення до країни всередині мало змінитися ще з 1991 року.
Про проєкт "Корупція" та нову українську музику
Ти казав, що "Корупція" — неправильна назва, це розбещує суспільство, це неправильно. До того ж цю назву придумав Бардаш. Але тур і останній сингл вийшов під брендом "Корупція" все ж таки.
Я хочу завершити цей проєкт. Але завершити його хотілось би на позитивній ноті, а не на ноті Юри Бардаша.
Я популяризував російськомовну музику і для цього зробив багато. А зараз у мене інша мета: я хочу робити саме українську музику, щоб в неї був новий рівень звучання. Мені відкрилася українська лірика. Цей новий досвід мені дуже подобається. Я хочу робити музику ще кращою, хочу більше писати, і хочу щоб вона залишилася. Хочу робити так, щоб я міг пишатися собою. У мене дуже багато пісень російською, але я цим не пишаюся взагалі. Зараз такий час, що все воно піде у смітник.
Я знаю музикантів, які видалили з усіх платформ цілі альбоми саме через те, що вони російською.
Я зараз теж видаляю сумісні пісні, крінжові. Ти просто йдеш до чогось все життя, а потім з'ясовується, що ти взагалі не туди йшов. Це як в романі "Алхімік" Пауло Коельо.
Музика з України взагалі вигідно відрізнялася, вона завжди була якісніша, ніж російська музика. Тому український ринок має піти на захід.
Про легалізацію марихуани та зброї
Нещодавно у інтерв'ю ти сказав, що легалізація легких наркотиків може додатково схилити молодь Криму, Донеччини та Луганщини на бік України, що вони побачать, що тут можливі зміни. Тобто Міша Крупін проти корупції та за легалізацію марихуани?
Я більше за спорт, якщо чесно. Але це можна було казати до вторгнення. Ці всі зміни, легалізація зброї та всього, що тільки можна, мали б відбутися після 2014-го року. А легалізували тільки азартні ігри. І в нас не було таких активістів, щоб робити серйозні зміни, й не було таких петицій.
Зараз великі зміни, зараз наше суспільство повністю розуміє, що вони українці. Незалежно від релігії, расової ідентифікації всі розуміють, що ми ─ one nation ─ єдина нація. Навіть росіяни це розуміють. Уже немає сенсу їм з нами воювати, але вони живодери і Путін просто утримує свою владу.
Ми будемо воювати стільки, скільки потрібно. Вони не зможуть нічого з нами зробити. У нас має бути тільки остаточна перемога.
"У нашому місті"
У Харкові ми зустрічалися з Крупіним біля історичного будинку з аркою в самому центрі на набережній ─ це дім, у якому він виріс. Якийсь чоловік зупинив машину та вийшов, щоб потиснути руку: "Миша, респект. Я ещё был ребенком, когда мы в игротеке делали дела". Охайна жінка, старша за Крупіна, також зупиняється, щоб привітатися: "Доброго дня. Мішо, дякую за творчість". Це був пізній ранок понеділка, на вулицях небагато людей, але, здається, що всі вони знають Крупіна.
Ми прямуємо до музичної школи, але по дорозі він заходить у старий двір, стукає у двері. Йому відчиняє чоловік похилого віку. Я підійшла до дверей пізніше і чула лише, що Крупін пообіцяв зайти після зйомки. Чоловік тремтячим голосом сказав йому наздогін: "Ти ж не зайдеш".
"Я думав, що він помер", ─ Крупін повертається до нас зі сльозами на очах.
“Я телефонував, ніхто не відповідав. А коли був у Харкові, то приходив, стукав у двері, нікого не було. Він мені майже як батько. Він ─ доктор наук, часто бував у нас, грав на піаніно, привив мені любов до музики", ─ говорить він.
Ми йдемо далі ─ до консерваторії, у якій співак навчався до третього курсу, доки не взяв академвідпустку. Каже, тоді ненавидів скрипку. І потім ще 20 років не брав її до рук. Біля консерваторії нас зустрічає дівчина, яка вмить впізнає Мішу, просить сфотографуватися та розповідає: "Я вчора після вашого концерту так плакала".
Йдемо всередину, і хоча нас спочатку не хотіла впускати вахтерка, ми все ж опинилися в холі. Крупін питає у неї про завідувача кафедри оркестрових струнних інструментів, професора класу скрипки Холоденка. Але вахтерка каже, що він помер.
Та сама дівчина, що просила про фотографію перед входом, посміхається і ще раз дякує. Музикант її вже не чує. Плаче. Ми прощаємося.
Крупін, похиливши голову, прямує до того самого двору, де за старими дверима на нього чекає літній чоловік.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
