Ігор Білозір. Святий вогонь української пісні, який згас 20 років тому

Ігор Білозір. Святий вогонь української пісні, який згас 20 років тому

Ігор Білозір. Святий вогонь української пісні, який згас 20 років тому

20 років тому, 28 травня 2000 року, прикра подія спіткала українську музичну сцену. У цей день трагічно обірвалося життя Ігоря Білозіра, видатного композитора та художнього керівника легендарного ВІА "Ватра". Проводжати Білозіра в останню путь зібралося більш ніж 100 тисяч людей. Кажуть, що саме в той чорний день була вбита українська пісня...

Суспільне пригадує життєвий і творчий шлях композитора, який вважав себе учнем ще одного музичного генія нашої країни — Володимира Івасюка, автора "Червоної рути". Про таких особистостей важливо знати та пам'ятати їх хоча б задля збереження національного етосу, тобто не просто "української культури", а нашої колективної свідомості та характеру.

Читайте також: "7 українських зірок естради, яких соромно не знати"

Із дитинства з музикою

Найбільш визначальними в нашому житті є дитячі роки. І щаслива та людина, якій вдається поєднати справу свого дорослого, зрілого життя із наївними мріями дитинства, що завжди вказують вірний напрямок. Талановиті й цілеспрямовані особистості не шукають причин і мотивації щось робити, бо звикли творити ще з юних років. Не стала винятком історія Ігоря Білозіра.

Народився він 24 березня 1955 року в містечку Радехів, що на Львівщині. Був четвертою дитиною в сім’ї. У старших класах вже намагався писати музику, мав шкільний ансамбль, грав на весіллях. Був сумлінним та слухняним хлопцем, але епізод, який в подальшому визначив його музичну долю, відбувся саме тоді, коли майбутній композитор вперше "прогуляв"! Весною 1969-го усіх семикласників на весняних канікулах відправили в цирк. Не пішов лише Ігор — замість цього його занесло на обласне радіо до Марти Кінсевич.

Перший шкільний ВІА Ігоря Білозіра, 1969 рік

Перший шкільний ВІА Ігоря Білозіра, 1969 рік

​У той час вона була чи не найпопулярнішою дикторкою на радіо і вела авторську програму про естрадну музику "Мандрівний меридіан", яка не мала аналогів в Україні. Досвідченість та інтуїція Марти Львівни допомогли їй швидко зрозуміти, що до неї в гості забіг не просто фанатичний хлопчик, який "мріє про радіо" або хоче бути диктором. Вона побачила в ньому майбутню велику зірку — і повірила нікому не відомому хлопцеві, зробивши йому перший професійний запис пісень.

Семикласник Ігор ще не знав нотної грамоти. А з того, що записав тоді на радіо, залишилася пісня "Любить – не любить" і деякі шматки, які він пізніше використав у "Пшеничному перевеслі" ВІА "Ватри". На жаль, у фонотеці львівського радіо не вберегли записів того недільного дня.

Виникнення "Ватри" та вплив Володимира Івасюка

Саме тоді хлопець твердо вирішив пов’язати майбутнє з музикою. Він вступив на хормейстерське відділення Львівського музпедучилища, згодом закінчив ще й диригентське Львівської консерваторії, а ось композиторське не вдалося. Для отримання диплому лишалося тільки захиститися. Але була проблема: творчість поета Богдана Стельмаха, на чиї слова Ігор написав дипломну роботу — рок-оперу "Стіна", — була заборонена.

Захист диплому декілька років переносили та пропонували варіанти: переписати твір чи взяти іншого автора. Так Білозір вперше зіткнувся з компромісами, але у творчості не був готовий на них піти — проявив міцність характеру. Власне, він так і не отримав диплома про вищу композиторську освіту, хоч консерваторія і знаходилась у двох хвилинах ходу від його помешкання.

Цікавий факт щодо хитросплетіння різних доль: Білозір навчався в того ж викладача, що і Володимир Івасюк — Лєшека Мазепи. Хоч Ігор не дружив з Володимиром, але часто згадував, як вони сиділи на лекціях поруч. 4 червня 1977 року Ігор Білозір одружився з Оксаною Розумкевич та очолив ансамбль "Ритми Карпат" Львівського автобусного заводу — свій перший колектив.

25 червня 1979 року, вже через місяць після похорону Івасюка, у Львівській обласній філармонії утворюється новий вокально-інструментальний ансамбль під орудою Ігоря Білозіра – "Ватра". Учасники ансамблю мріяли про гарні сценічні костюми, світло, мікрофони. Самі майстрували звукові колонки. Перші виїзди у далекі та близькі райони і села – на поганенькому автобусі, який не раз витягали зі снігових заметів чи болота.

Репертуар містив народні пісні, а також те, що писав Ігор Білозір – саме тоді він вперше проявив себе як професійний самостійний композитор. Приємні подарунки зробив Ігореві актор Юрко Брилинський. По-перше, він подарував Білозіру для нової і просторої квартири свій історичний рояль, який ніяк не вміщався в кімнаті театрального гуртожитку. По-друге, Юрко у 1980 році звів Ігоря з Богданом Стельмахом, його улюбленим поетом, через якого Білозір не отримав композиторський диплом. Так до Білозіра волею долі потрапили тексти, які призначалися для трагічно загиблого Володимира Івасюка.

Стельмах та Білозір порозумілись одразу. Обоє полюбляли засиджуватись до ранку і творити. Так народились їхні перші спільні композиції, якими Білозір пізніше прославить "Ватру". Перше визнання до колективу прийшло у Тернополі. У квітні 1981 року "Ватра" стала не лише лауреатом ІV республіканського конкурсу комсомольської пісні "Молоді голоси", а і його найяскравішим відкриттям. Свої перші вдалі пісні, створені разом із Стельмахом, Ігор запропонував Софії Ротару, але вона їх не взяла. Нічого жіночого, окрім підспівок, на початку історії гурту "Ватри" не було. Бек-вокалістками були Оксана Білозір, Марта Лозинська, Світлана Соляник, співали тільки хлопці. Згодом більше десяти років Ігор писав пісні переважно для Оксани, яка стала лідер-солісткою "Ватри".

Читайте також: "Руся. Історія першої поп-співачки незалежної України"

Ніяких компромісів

Далі цікаво про вплив телебачення на народження майбутніх зірок. 1 січня 1982 року вперше на екрани вийшов музичний телефільм Львівського телебачення "Ватра" кличе на свято". За 7-10 років до концертів та перших телеверсій музичного фестивалю "Червона рута" це був чи не найперший "модерновий продукт" поєднання можливостей телеефіру й музики, створення музичного кінопортрету нових знаменитостей. Як результат – шалений, неперевершений, але справедливий успіх.

Але не треба забувати про контекст часу, коли з'явився цей телефільм. Радянський союз ще не послабив свого впливу, а тому учасників надалі чекало багато неприємностей: догани, звільнення, цькування з боку чиновників від культури. До "Ватри" висловлювали багато претензій з боку "офіційної влади" через "націоналізм", релігійні натяки, консерватизм та інші типові закидони того часу. І виходило так, що на вищих рівнях обробки народних пісень сміливі сучасні ритми Ігоревого таланту сприймалися не музично, а політично. Тобто, з одного боку, було серйозне народне захоплення "Ватрою", а з іншого — їм чинила перепони влада.

Власне, саме через цей тиск "Ватру" набагато краще сприймали під час світових гастролей у Середній Азії, на Сході, Угорщині та Німеччині, ніж у рідних краях. Така ситуація зберігалась впродовж 1980-х, допоки в 1990 році Ігор не "зламався" і не прийняв запрошення на стажування у США та Канаду. Там він мав на меті освоїти професійний музичний бізнес, вивчитись працювати із новітнім обладнанням, але зрозумів, що далеко від батьківщини так довго не протримається. Повернувся додому: розлучення з першою дружиною, похорони батька — все це дуже сильно вдарило по життєрадісному Ігорю. Наприкінці 90-х він наново одружився, продовжував писати пісні та інструментальну музику, але народна слава та визнання тимчасово його полишили. Лише в 1997 році Білозіру було присвоєно звання Народного артиста України.

У ніч з 8 на 9 травня 2000-го Ігор Білозір був жорстоко побитий за спів українських пісень в кав’ярні "Цісарська кава". Це відбувалося на очах у десятків людей в центрі Львова, за п’ятсот кроків до рідної домівки. 28 травня у лікарні назавжди зупинилося його серце, 30 травня – більше ніж 100 тисяч людей проводжали в останню путь великого композитора.

Похорон Ігоря Білозіра

Ігоря Білозіра поховали на Личаківському кладовищі

28 вересня 2001 року Львівський обласний суд визнав винними у вбивстві композитора Дмитра Воронова і Юрія Калініна, визначивши для них покарання у вигляді 15 і 12 років позбавлення волі відповідно. Адвокати обвинувачених оскаржили це рішення, і в січні 2002 року Верховний суд України скасував як необґрунтований вирок по цій справі. Верховний суд повернув справу в апеляційний суд на перегляд іншою колегією суддів. Апеляційний суд Львівської області засудив Дмитра Воронова, звинуваченого у вбивстві композитора Ігоря Білозіра, до позбавлення волі на 10 років. Юрій Калінін, як співучасник, засуджений до 8-ми років позбавлення волі.

Невідомі сторони життя Білозіра

По-справжньому обдаровані люди дуже рідко зосереджуються лише на одній сфері життя. Вони потребують багато енергії задля реалізації своїх задумів, а тому сміливо приміряють на себе інші іпостасі. Так і з Білозіром — далеко не всі шанувальники його творчого доробку знають, що він був "своєю людиною" у світі українського кіно та навіть дебютував у ньому в 1985 році в рамках телевізійного мінісеріалу Григорія Кохана "Кармелюк".

Актор Іван Гаврилюк, який розповів про цю сторінку життя Ігоря, познайомився з композитором 1977 року на зйомках фільму "Спокута чужих гріхів". Їх звів інший легендарний актор, суперзірка та секс-символ вітчизняного кінематографу, Іван Миколайчук. Гаврилюк пригадує, що був дуже вражений тією легкістю, з якою Ігор Білозір знаходив спільну мову з людьми. Навіть роль у серіалі "Кармелюк" він отримав випадково: просто завітав під час зйомок у готельний номер свого друга Гаврилюка, до розмови долучився режисер Григорій Кохан і вже через декілька хвилин сказав: "Ігоре, ти завтра знімаєшся у кіно!"

Читайте також: "Чому розпалась група Тартак і що хорошого вони встигли зробити?"

За словами Івана Гаврилюка, для Білозіра рангів не існувало. Він однаково розмовляв як із високопосадовцями, так і з друзями. Після цієї зустрічі із режисером на наступний день Білозіра привезли на знімальний майданчик, до Палацу Потоцьких, кілька годин гримували. Коли ж знімали сцену, де на банкеті гуляє і розважається панство, настав "зоряний час" Білозіра у кіно. Григорій Кохан запропонував Ігореві роль придворного співака Митницького. Білозір виконував пісню "Гей, моя доле, болем поранена, як сіре поле". Вийшла велика ігрова акторська сцена.

ВІА "Ватра"

ВІА "Ватра"

Окрім цього "кінематографічного епізоду", Ігор Білозір також був палким шанувальником футболу. Він заряджався від емоцій вболівальників та самої гри на полі, як від розетки. Звичайно, вболівав він за львівські "Карпати" та дружив із членами команди. У свою чергу, такі люди як легенда українського футболу Степан Юрчишин в обов'язковому порядку відвідували концерти "Ватри". Ігор, до речі, був не тільки великим знавцем футболу, а й практиком: любив надягнути форму та побігати, завжди "тренував" та залучав до гри своїх колег-митців.

Був "своїм" Білозір і в театрі. Режисер та актор Федір Стригун пригадує, що Ігор часто заходив до них у Національний драматичний театр ім. Марії Заньковецької. Його приваблювала особлива атмосфера та можливості театру, тому він ще мав на меті реалізуватися саме як театральний композитор. Перша серйозна "спроба пера" Білозіра в театрі відбулась в 1985 році, за день до 30-річного ювілею, під час прем'єри п'єси "Олекса Довбуш". "Коли я від 1987 року став головним режисером Театру ім. Марії Заньковецької, він заходив до мого кабінету і ми не могли наговоритися на різні теми. У нього було вроджене чуття суспільної атмосфери, чуття соціуму. Він знав, де люди найбільше спотикаються, що їх найбільше хвилює", — згадував Стригун.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди