Руся. Історія першої поп-співачки незалежної України

Руся. Історія першої поп-співачки незалежної України

Руся. Історія першої поп-співачки незалежної України

Є теорія, що першою популярною співачкою України часів незалежності є Ірина Білик. Це не зовсім правда, адже трохи раніше була інша Ірина — Поривай, більш відома як співачка Руся і старша сестра Наташі Корольової. Вона збирала тисячні стадіони та була артисткою року в самому початку 1990-х, але потім про Русю несправедливо забули.

Ми переповідаємо її історію: як в умовах відсутності так званого "шоу-бізнесу" вся країна фанатіла від прогресивного диско-груву Русі, а щоб послухати її, збирались величезні стадіони.

Дві сестри

Починати історію Русі треба з того, що були собі дві сестрички — Ірина та Наталія Поривай, старша і молодша. Обидві з музичної сім’ї: мати Людмила Поривай — заслужена артистка України та диригентка хорової капели "Світоч", а батько Володимир — її хормейстер. Тому майбутнє дівчат було очевидним: вони на це вчились і мріяли про сцену, наближали її як могли. Наталія вже в 16 років отримала бажану славу. 1989 року як головна солістка дитячої рок-опери "Дитя світу" поїздила з гастролями Америкою. Приблизно в той же час познайомилася з російським музикантом Ігорем Ніколаєвим — і почала з ним тісно співпрацювати, обравши для себе "російський шлях". Зараз молодшу сестру Поривай ми знаємо як Наташу Корольову.

Доля Ірини Поривай склалась інакше. Коли вона закінчувала Київське музичне училище імені Глієра по класу хорового диригування, познайомилася з музикантами київського гурту "Міраж", які тоді працювали з відомим київським композитором Володимиром Бистряковим. Бистряков, до речі, написав декілька пісень для Наталки Поривай — і, фактично, допоміг їй зробити перші важливі кроки як сольної артистки.

Влітку 1986 року всі вище зазначені з легкої руки Бистрякова поїхали відпочивати і працювати в Дагомис, що неподалік від Сочі. Саме там на танцювальному майданчику розпочалася кар’єра Русі як співачки.

Наприкінці 1987-го гурт змінив назву на "MidiM", бо виникало багато плутанини із російською групою "Міраж". До "MidiM" входили Віталій Данилов, Микола Павлов, Костянтин Осауленко та Володимир Назаренко. Тоді це була фактично група студійних музикантів, які працювали над записами фонограм для багатьох артистів, включаючи Тараса Петриненка, Назарія Яремчука, Алли Кудлай та інших. Також працювали над своїми проєктами. Два альбоми "Метро" 1986 та "Пугало" 1988 року були записані у Державному Будинку звукозапису.

У 1989 році шляхи сестер розходяться. Після американських гастролей Наташа поїхала до Ігоря Ніколаєва, а у Костянтина Осауленко виникла ідея продюсувати Ірину, робити з неї сольну співачку Русю. Влітку 1989 року музиканти групи "MidiM" взяли участь у записі перших пісень альбому Русі "Ворожка", тексти пісень до якого написав Анатолій Матвійчук. Далі вони розійшлись по інших проєктах: Микола Павлов почав працювати з Іриною Білик і продюсувати перші записи співачки. Віталій Данилов зайнявся справами фольклорного гурту "Кияночка".

Читайте також: "Чому українська музика 90-х така дивна (і така прекрасна)"

Але виданий восени 1989 року альбом "Ворожка" здобув феноменальний успіх на території Україні. Дуже актуальні диско-ритми, щось дуже близьке "до землі", фольклору, але делікатно осучаснене, врешті-решт "модельна зовнішність" Ірини — все це створювало їй імідж україномовної Мадонни і без будь-яких піарників та численних телеефірів. Люди нутром відчували щось нове, енергію нового життя — і йшли за нею.

Перші концерти Русі відбулись у Львові в жовтні 1989 року. Костянтин Осауленко був дуже вражений побаченим — тим, як шалено реагувала на її пісні публіка. Тому Руся повернулась до студії і записала другий альбом "Різдвяна ніч", пісня з якого — "Зачароване коло" — принесла їй диплом лауреатки "Пісенного вернісажу" 1989 року. Цей альбом також був записаний на вірші Анатолія Матвійчука. Влітку 1990 року вийшов альбом "Даруй мені, мамо". Цього разу автором текстів став Дмитро Акімов. Саме в цей час Руся першою з українських поп-зірок зібрала, уявіть собі, цілий Палац Спорту.

За підсумками Національного хіт-параду Русю визнали найкращою співачкою 1990 року (це повториться у 1991-му). На початку 1991 року вона поїхала до Англії, де взяла участь у низці концертів для української діаспори. Саме тоді вийшов альбом "Попелюшка".

У травні 1991 відбулися три сольних концерти Русі в Палаці культури "Україна". Вона знов була першою з хвилі молодих українських виконавців 90-х, хто зміг це зробити.

Влітку 1991 року Руся вперше заспівала для стадіонів та поїхала в тур західною Україною. Протягом цього періоду вона дала більше ніж 100 концертів і таким чином знову встановила своєрідний рекорд.

У серпнi 1991 року Руся записала на Всесоюзнiй студiї грамзапису "Мелодiя" росiйськомовний альбом "Маленькое счастье". Aльбом планувався як перший реліз спiвачки на терiторiї республiк СРСР. Але у зв’язку з розпадом Радянського Союзу так нiколи і не був оприлюднений офіційно.

Наприкінці 1991-го Руся поїхала до Канади, де за контрактом з фірмою "Євшан" записала платівку "Руся", переїхала до Торонто і лишилася там на два роки.

У 1994 році повернулася в Україну, де у студії "Комора" записала два альбоми: "Кияночка" та ретро-альбом "Черемшина", присвячений пам’яті свого батька, до якого увійшли його улюблені пісні. В 1997 році записала альбом "Мій американець". Останні гастролі в Україні відбулися у 1998 році в рамках туру "Дві сестри" з Наташею Корольовою.

Читайте також: "Чому розпалась група Тартак і що хорошого вони встигли зробити?"

Що важливого в історії Русі та в чому її феномен

Давайте ще раз закріпимо інформацію: 1990-1991 роки, дуже складний період для країни, коли, здавалося б, не найкращий час для появи музичних проєктів. "Є важливіші справи", та і взагалі не до того: міняється устрій життя взагалі. СРСР вже немає, треба розбудовувати нову молоду державу. Але Руся спочатку робить аншлаги на майданчиках у Києві, потім їде в тури по регіонам, дає колосальну кількість концертів за один сезон — 100! Треба нагадати, що тоді таке вдавалося хіба що російським естрадним зіркам. Але приклад Русі довів, що це до снаги й українським виконавцям. Ця подія дуже важлива для новітньої історії української музики.

Адже довгий час у подальшому — приблизно після закриття хіт-параду "Територія А" в 2000 році — відбувалося певне злиття української та російської музичних сцен. Фінансовий дефолт кінця 1990-х та завершення сумнозвісної епохи "первісного нагромадження капіталу" призвели до того, що артисти були вимушені демпінгувати, радикально знижувати свої гонорари та розширяти "ринки збуту". Саме тоді і почалася історія "музичної дружби" України та Росії. Російські виконавці бачили в Україні розширення аудиторії і почали масово приїздити сюди з концертами. Українські ж музиканти, у свою чергу, почали писати пісні російською, бо також побачили для себе нові можливості. Все це призвело до того, що унікальна хвиля української музики 90-х — від Русі до зірок "Території А" — просто зникла. Бо для них ключовим був саме "внутрішній попит".

Сьогодні, хоч ми і живемо в епоху Facebook і вважаємо себе дуже прогресивними, проблеми ті самі. Молодь (і найбільша частка слухачів взагалі) переважно обирає російськомовний продукт, бо каналів його поширення набагато більше, та і є з чого обирати. Якісної україномовної музики та українських зірок надто мало, аби конкурувати з рекомендаціями YouTube. Отже, приклад Русі треба пам’ятати саме для того, щоб не опускати руки і не думати "за народ", що йому більше подобається. "Людям більше подобається слухати пісні російською мовою" — дуже хибна логіка хоча б тому, що людям просто подобаються Гарні Пісні. Банально, але факт. Треба більше гарних, актуальних, чіпких пісень на українській мові, які відображають наше життя у всій її палітрі — і процентне співвідношення споживання локального продукту буде збільшуватись. Інших секретних способів просування культурного продукту не існує. Треба просто робити його багато і робити на совість, а головне — відчувати плин часу, намагатись вхопити його і відтворити.

Чому Руся зникла зі сцени

На це були й особисті причини, про які ми не писатимемо з поваги до співачки та її родини. Натомість окреслимо іншу типову для української музичної сцени проблему. З Русею от що сталося: за часи її відсутності вже була побудована, скажімо, легенда співачки Ірини Білик, яка встигла перебрати на себе титул головного відкриття української поп-музики. Виявилося, що пам'ять слухача дуже коротка — і не можна кидати свої напрацювання: потім вони, скоріше за все, згорять. Це, до речі, знову ж таки, одна з перших відомих історій "хронічного захворювання" вітчизняного шоу-бізнесу яке називається "забуття". Забуття на музичному ландшафті відбувається дуже швидко. Тебе немає на горизонті два-три роки — і все, це майже кінець. Треба дуже багато часу на розкачку, на те, щоб нагадати про себе — і не факт, що минулі здобутки зможуть допомогти повернутись на той же рівень. Тому в новітній історії української культури важливо пам’ятати про нерозривність: якщо вже берешся за щось і воно тобі дійсно треба, не полишай цього. На фоні суспільно-політичної ситуації, яка кожні 5 років змінюється, нерозривність — дуже сильна перевага.

Чому треба пам’ятати

Український шоу-бізнес — історія з багатьма прогалинами, які нам належить згадати, заповнити, переосмислити. З цим не варто зволікати. Розуміння контексту сучасної української музики надзвичайно важливе для того, щоб можна було говорити про певний культурний Ренесанс та нове Відродження автентичного мистецтва. Пам’ятаючи про старе, будувати нове.

Читайте також: ""Пошлая Молли". Що батькам треба знати про улюблений гурт українських підлітків"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди