Які процеси в Україні відбувалися напередодні та після геноциду, чому Голодомори стали можливими, як нам нав'язали комплекс меншовартості, якого ми позбуваємося тільки зараз?
Багато паралелей з нашим сьогоденням у 2022 році, коли неспроможна перемогти на полі бою Росія хоче знищити наше населення, створивши гуманітарну катастрофу. Поговоримо про це та українську культуру: народні традиції, Павла Тичину, "Курган і Агрегат", і спростуємо кілька радянських наративів щодо 1930-х років.
Українці – найбільший у світі народ, який зазнав геноциду, тобто винищення суттєвої частини народу за кількістю або за своїм значенням.
Зростання економічного рівня життя в Україні у другій половини XIX – на початку XX століття
У той час відбувались:
- Активне залучення приватного та іноземного капіталу для будівництва заводів та залізниць; бурхливий розвиток ринкового господарства.
- На зміну сезонним ярмаркам прийшли торговельні фірми із великими мережами магазинів та складів.
- Стрімка урбанізація: Одеса, Київ, Харків, Катеринослав (Дніпро) входили в десятку найбільших міст та торгово-промислових центрів тодішньої імперії.
Працювали потужні заводи: Донецький вугільно-металургійний, Нікопольський марганцевий, Криворізький залізорудний та безліч інших. Так, уявіть, заводи працювали й до приходу комуністів до влади.
- В українських степах з'явилися так звані економії, які нараховували по декілька тисяч гектарів землі й виробляють продукцію на експорт.
- Українське селянство перейшло на заводські металеві знаряддя праці, плуги. Заводи сільськогосподарського машинобудування випускали культиватори, парові молотарки тощо, правда дозволити їх собі могли лише заможні господарства.
- На зміну водяним млинам прийшли механічні.
Читайте також: "Люди, які не мовчали про Голодомор"
Попри реформи, українське село в цілому зберігало свій давній вигляд. Українська культура, мова, традиції, вірування зберігаються в селі, а не в місті, де люди більше змішуються, підпадають під пропаганду та асимілюються. Саме тому ми зараз не маємо жодного переважно україномовного міста-мільйонника. Ця ситуація почала потроху виправлятися тільки з нападом росії у 2014 році. Під час повномасштабної війни у 2022 році тисячі українців остаточно зреклися російської мови у спілкуванні.
Перед Голодомором близько 90% жителів України були селянами. Селяни були самі собі господарями, покладалися на вирощене своїми руками. Навіть бідняки, а це близько 50% селян, які не мали власної землі або недостатню її кількість та були вимушені йти в наймити, чітко усвідомлювали, що добробут родини залежить від праці.
Земська та міська реформи сприяли становленню місцевого самоврядування, що викликало розвиток громадської активності серед заможного населення. Це дало початок формування нового класу суспільства — буржуазії. А обслуговування нового суспільства потребувала інтелігенції та розвитку культурних установ.
Міт №1. Тут ми підійшли до розвінчання дуже поширеного радянського міту, що українізація 1920-1930-х – здобуток радянської влади. Насправді більшовики просто нетривалий час удавали, що ставляться лояльно та навіть заохочують ті процеси, які вже відбувалися в Україні.
Українізація ─ це природний процес, який розпочався ще наприкінці XIX ст., а не здобуток радянської влади.
Внаслідок політики українізації викристалізувались українська нація та громадянське суспільство. Україна ставала привабливою як держава, а представники інших народів, які їхали сюди на заробітки, могли почати ототожнювати себе з українцями. Це складало небезпеку для радянської влади, яка тільки починала встановлювати свої порядки.
Перший штучний голод в Україні більшовики створили одразу, тільки-но УНР зазнала поразки. У 1921-1923 роках українські селяни вмирали від голоду, в той час, як вирощеним ними хлібом годували Червону армію та лояльне до режиму населення російських міст. Одночасно з цим Україною пронеслися десятки тисяч судових процесів проти духовенства та інтелігенції, що змусили замовчати найвпливовіших.
Міт №2. Тут пригадаємо ще один російський наратив: чому українці, такі волелюбні поборники свободи, не чинили опір? Ще і як чинили! КолективізаціяКолективізація сільського господарства ─ процес об'єднання одноосібних селянських господарств у колективні. Простими словами: коли приватне примусово стає державним. викликала масові протести та повстання. Тільки в 1930 році в Україні відбулося понад 4000 масових протестів за участю до 1,2 млн селян. Антибільшовицькі повстання припинилися лише після Голодомору.
Колективізація – Голодомор – репресії: нерозривно пов'язані події
Не варто розглядати геноцид українського народу тільки у відрізки часу 1932-1933, тому що саме він визнаний міжнародною спільнотою. Цей процес тривав набагато довше: до Голодомору та після. У 2022 році, прямо зараз, росіяни нищать енергетичну інфраструктуру України, погрожують ядерною зброєю, скидають ракети на мирні міста України, катують, вбивають або примусово вивозять українців з окупованих Росією територій.
100 років тому повстання змусило "совєтів" удати, що насправді вони за українізацію, та піти на поступки українському національному рухові. В Україні в 1920 роках відбувався культурний ренесанс. Митці творили під гаслом "Геть від Москви!", що означало відрив від російських культурних традицій та орієнтація на власну й сучасну європейську культуру. В містах, школах, на сценах, у виданнях панувала українська мова.
Влітку 1932 року в листі Кагановичу, також відповідальному за геноцид проти українців, Сталін пише: "Якщо не візьмемося тепер же за виправлення ситуації в Україні, Україну можемо втратити". Тоді ж Сталін з іншими представниками комуністичної партії приймає рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб знищити частину населення. Одночасно вони розпочинають масштабну кампанію "очищення" від "українських націоналістів". Знайомо, правда? Історію потрібно вивчати хоча б для того, щоб 1932 рік не повторився у 2022. Хоча тепер уже запізно.
Геноцид українського народу — це не тільки смерті людей, це руйнування фундаменту, без якого український народ не має на що спиратися та зникає.
Науковці, письменники, митці – це була саме та значуща верства суспільства, яка його рухає. І якщо репресії проти них ще можна пояснити тим, що знищували людей, здатних критично мислити, то не одразу очевидно, чому геноцид був спрямований на селян, переважна більшість яких і читати толком не вміла.
Річ у тім, що селянство було економічно самостійним і не поспішало "колективізуватися". Селяни могли прогодувати себе зі своєї землі, розводили худобу. Їх було набагато важче змусити працювати за копійки, на відміну від працівників заводів, для яких зарплата була єдиним джерелом існування.
Першими знищенню підлягали заможні селяни, тобто фермери. Дух приватного підприємництва в комуністичному суспільстві був зайвим. Спочатку проводилася дегуманізація заможних селян за допомогою пропаганди, а потім "розкуркулювання". Забирали все: не тільки зерно, а й продукти, худобу, будинки. Цілі родини просто вигнали на вулицю без нічого, а за спротив відправляли в Сибір.
Оскільки селяни знищувалися поступово, у менш заможних селян лишалася надія, що їх це не торкнеться. Але після заможних селян добралися до середняків, а потім до всіх, бо "не виконали план зернозаготівлі", абсолютно нереальний.
Одночасно з Голодоморами комуністичний режим фізично винищував культурну та наукову еліти. "Розстріляне відродження" – це ще одна трагедія українців, першою жертвою став Микола Хвильовий. Шанси бути не вбитим владою в нього були мінімальні, якщо були, як і у більшості з його оточення. Але Хвильовий не став чекати розправи режиму. За два тижні до свого самогубства у травні 1933 року він побував на Полтавщині та на власні очі побачив жахливі наслідки Голодомору: "Голод – явище свідомо організоване. Голод і розруха – хитрий маневр, щоб одним заходом упоратися з дуже небезпечною українською проблемою". Арешти, табори, розстріли культурної еліти досягли апогею в 1937 році. Економічно вільних українців, які можуть мати власну точку зору та відкрито висловлюватися в країні не залишилися. Як і української культури. Тому що потім не було ніякої культури – була пропаганда.
Рання творчість Павла Тичини суттєво відрізнялась від того, що він почав писати згодом. Від його таланту мало що лишилося, митець перетворився в рупор влади. Такою була реакція поета Олександра Олеся, який дуже поважав талант Тичини, поки він не почав виконувати завдання компартії:
В кривавім морі по коліна
Стоїть без сорому в очах
Поет, колишній наш Тичина,
І прославляє смерть і жах.
Українська культура в Радянському Союзі існувала в спотвореному шароварному вигляді.
Гарет Джонс
Під час Голодомору Україна перебувала в інформаційній блокаді. Радянський режим намагався приховати свої злочини. Лише завдяки таким людям, як журналіст Гарет Джонс, світ дізнався про трагедію українського народу. Ще у 1931 році, відвідавши Юзівку (Донецьк) він писав у листі батькам: «Місцевий уряд — найжорстокіший у світі... Селяни ненавидять комуністів... На Донбасі умови нестерпні. Багато українців настільки ослабли, що не в змозі працювати. Мені їх дуже шкода». У березні 1933 він приїхав в Україну, пішки відвідав пару десятків сіл на Харківщині. Кореспондентів туди не допускали, він робив це на власний ризик. Коли він повернувся, написав низку матеріалів про голод, колективізацію, розкуркулення. Про мільйони зігнаних зі своєї землі селян та про смерті від штучного голоду. Через два роки під час поїздки до Китаю Гарета Джонса викрали та вбили за дивних обставин.
У 1930-ті світ тоді не захотів помічати та навіть вірити в мільйони смертей зовсім поруч, в Європі. Понад 80 років знадобилося, щоб світ почав визнавати Голодомор 30-х років геноцидом українського народу. З кожним роком все більше країн визнають злочини Радянського Союзу проти українців. У 2022 році у до них доєдналися ще три країни: Ірландія, Молдова та Румунія.
Зараз чергова спроба Росії влаштувати ще один геноцид в Україні в "прямому етері" фіксуються багатьма міжнародними установами, яких Україна постійно запрошує на свою територію. І це ще одна причина, чому нічого в цей раз у Росії не вийде.
Наслідки. Непроговорена травма
Заперечення геноциду — це одна з ознак геноциду. Не може країна, яка його вчинила його визнати. Україна була окупована Радянським Союзом, тому травма залишилася непроговореною публічно, вголос і жила тільки у сімейних переказах.
Місця масових поховань рівняли з землею. А кати українського народу вважалися героями, їм ставили пам'ятники та назвали їх іменами цілі проспекти. Той, хто кілька років тому обурювався проти декомунізації й що з вулиць прибирають радянські назви — просто не знає історії.
Несправедливість та відсутність покарання винуватців — з цим помирали очевидці Голодомору.
Колективізація, Голодомор та репресії не тільки частково знищили українське населення на території України, а й вплинув на українців ціннісно. Хребет нації був зламаний на довгі десятиріччя.
Відбулася сакралізація влади, як вищої сили, яка може зробити з твоїм життя все. Належати до владних установ означало вижити, вберегти своїх. На початку приходу радянської влади тисячі повстань – після голодомору жодного.
Селяни-власники перетворились на безплатних робітників колгоспів, тому що до 1966 року замість оплати грошима були трудодні. Часто це було просто галочка на папері. "Працювала вісім день, заробила трудодень. А від того трудодня, голодую я щодня", – такою була народна творчість тих років.
Українці вимирали цілими родинами, і в таких умовах не було змоги зберігати прабабусину вишиванку, прикраси, родинні історії, нікому було передати пісні та казки... Дуже постраждали від Голодоморів регіони України із давніми козацькими традиціями.
На місце померлих селян в Україну привезли три сотні ешелонів з російськими та білоруськими селянами. Тільки до кінця 1933 року було переселено понад 100 тисяч осіб.
Знецінення села так глибоко проросло в нашу підсвідомість, що зберігається і сьогодні. Бути селянином у 1930-х значило бути рабом, селянам навіть паспорти не видавали до 1974 року. Визнати себе українським селянином означало визнати себе безперспективним та другосортним жебраком. Із селом пов’язували українські мову та культуру, відтак, розмовляти українською означало показувати себе неугодним для держави та наражати на небезпеку. Люди почали приховувати власну ідентичність.
Тільки зараз, через четверте покоління, ми почали позбавлятися цього. Шалено популярний гурт з смт. на Харківщині "Курган і Агрегат", який збирає повні зали, гордо називають себе селюки, розмовляють та співають суржиком. На фестивалях під час їх виступу просто натовп шанувальників, вони дуже популярні в Києві.
Даша Євтюх з села на Полтавщині, з улюбленою рубрикою "розпаковка", яка просто розповідає про своє життя та збирає мільйони переглядів.
На YouTube є досить популярний канал "Я і мої кози", де бабця реально розповідає про кіз, і люди залюбки дивляться.
Селюк більше не звучить зневажливо. Бути селюком – означає бути в тренді.
Мит №3. І на останок спростуємо ще один мит, що під час Голодоморів відбулася антиселекція, тому що вижили найгірші. Це також радянський наратив. І підтвердження тому те, хто ми зараз: ми вміємо консолідуватися навколо горя, вміємо виживати попри все як нація. Російська агресія дуже потужний чинник для об’єднання українців.
Голодомори стали можливими, тому що в українців не було своєї держави, після того, як УНР програла. Хоча українські повстанські загони чинили відчайдушний опір, вони не могли протистояти величезній регулярній армії. Українці були громадянами тієї самої держави, яка їх знищувала.
У 2014 році "руській мір" знову зміг забрати наші землі й наших людей. Це спричинило вибух української культури. Ми почали цікавитися історію, як лушпиння знімати з неї російські наративи. Ми почали нарешті розмовляти своєю рідною мовою. Ми повернули свій голос.
Саме тому, що в нас є держава, є армія, на нашому боці весь цивілізований світ. Нас підтримують, бо ми даємо відсіч, ми боремося за нашу свободу.
Ми нарешті усвідомили свої травми, проговорили їх багато разів, оплакали загиблих. Ми вийшли зі співзалежних стосунків з Росією, де ми були жертвою, маленьким народом, молодшим братом.
Ця війна сакральна. Ми нарешті зрозуміли та визнали це в голос, Росія нас ніколи не залишить. Або ми знищимо нашого споконвічного ката або загинемо.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
