Лук'ян Галкін: "Культура на часі" — чому це важливо під час війни

Лук'ян Галкін: "Культура на часі" — чому це важливо під час війни

Лук'ян Галкін: "Культура на часі" — чому це важливо під час війни

Сьомий місяць триває повномасштабна російська агресія, але війна почалась у 2014 році — за цей час команда телеканалу Суспільне Культура зробила багато проєктів, присвячених боротьбі України.

Продюсер телеканалу Лук’ян Галкін розповів, як оцінює проєкти, над якими працює команда, зараз, через призму повномасштабного вторгнення, — як вони вносять свою дещицю у справу протистояння і перемоги.

Від щоденного дайджесту з культурного фронту "Культура на часі" до розлогих рефлексій воєнного часу в програмі "Культурний інстинкт" та викриття російської "культурної" пропаганди у проєкті "Cancel russia, або чому російський балет вбиває".

— Йде сьомий місяць повномасштабної війни. За цей час для багатьох українців життя змінилося кардинально. Як змінилося ваше життя?

— Якщо відповідати на питання "як змінилося життя?" одним словом, то цим словом буде "докорінно". Або "цілком". Або "повністю". Загальна суть зрозуміла — нічого не лишилось колишнім, все оцінюється через призму повномасштабного вторгнення: від помешкань (де тут дві несучі стіни?) до напрямів роботи (як цей проєкт вносить свою дещицю у справу протистояння і перемоги? А цей?) Але направду мова про черговий етап перебігу російської агресії, бо ж війна почалась у 2014 році, і за цей час ми з командою зробили численні проєкти, присвячені нашій боротьбі на сході, питанню деокупації Криму і визволенню українських бранців кремля (на всьому російському клавіша, що відповідає за велику літеру, підозріло западає) — як для Суспільного, так і поза його межами.

Один з проєктів, над яким я працював до повномасштабного вторгнення і продовжую зараз, є документальний фільм про міста-привиди, доволі рідкісне явище для України до 24 лютого. Тоді фактуру руйнувань з найрізноманітніших причин (від закриття містоутворюючого підприємства та наслідків чорнобильської катастрофи до російського вторгнення на схід) доводилось ретельно вишукувати – ми все ж про вітальність, у нас скрізь панує життя. Зараз життя має виборювати собі право. Життя, ідентичність, незалежність.

— Розкажіть про ваш робочий день у новій реальності. Чим він відрізняється від дня до 24 лютого? Над чим сьогодні працюєте та чого чекати глядачам далі?

— Оскільки зараз буквально все має спільний знаменник нашого протистояння, проєкти на телеканалі Суспільне Культура запускаються також відповідно до цього знаменника. Перш за все виділю документалістику: наші авторки з перших днів повномасштабної війни документують її перебіг і виклики, як у культурній сфері (маємо, наприклад, фільм про Луганський філармонійний оркестр, що тепер базується у Львові, та історії мисткинь: хтось плекає власний сад перемоги, хтось, не припиняючи діяльності, носить із собою як болісну згадку ключі від осель у Донецьку та Маріуполі, які довелось покинути, а хтось представляє Україну на Венеційській бієнале), так і за її межами (одна з найпомітніших робіт — репортаж з евакуаційного потяга «Слов’янськ – Ужгород», справжнє багатоголосся українців та українок, що змушені шукати прихистку на заході країни).

Лук'ян Галкін: "Культура на часі" — чому це важливо під час війни
Фото: Анастасія Мантач

Також 24 лютого стало каталізатором певних процесів — наприклад, ми збирались розпочати випуски новин культури восени, але після початку повномасштабного вторгнення оперативно запустили інформаційно-аналітичний проєкт "Культура на часі". Одним з критеріїв добору тем і спікерів/спікерок є відповідь на просте і складне водночас питання: "чому це важливо для країни у стані війни?" Пишаюсь роботою команди: у вкрай короткі терміни цей проєкт став дієвим прототипом майданчика, покликаного давати ключові відповіді на найрізноманітніші питання у культурному житті країни, інформувати про найважливіші події й реагувати на виклики культурної сфери, яких завжди вистачає.

Ще одна гордість — проєкт "Культурний інстинкт" та його ведучі Єлизавета Цареградська і Софія Челяк. Розлогі інтерв’ю в межах цього проєкту покликані зафіксувати рефлексії сучасників/ць та викарбувати процес світоглядної трансформації. Ми не обмежуємось культурними дієвцями — наприклад, нещодавно увійшли в колаборацію з Координаційним центром національних спільнот на Суспільному, спільно з яким робимо низку інтерв’ю, присвячених питанням власне національних спільнот та корінних народів. Адже в багатонаціональній країні толерантність до інакшості — це також важлива частина цивілізаційного вибору. Негативних кейсів для руху "від зворотного" маємо вдосталь — за північним кордоном, де права людини лишаються порожнім звуком, а розмови про них звучать насмішкою.

Крім того, за підтримки партнерів ми провели мистецький конкурс за розробленою мною концепцією "Cancel russia, або чому російський балет вбиває", результати якого покликані виявити механізм російської пропаганди та "культурного" (говорю про російське — свідомо беру в лапки) лобі на світовій арені. Сподіваємось вже невдовзі представити результати цієї роботи широкій аудиторії. І наостанок, але не за значенням, — документальний серіал "Спадок Терещенків", який був виготовлений наприкінці минулого року, але прем’єру мав уже під час повномасштабного вторгнення. Збіса важливий та актуальний проєкт про покоління легендарної української родини, яку не виходить оцінювати з чорно-білих позицій.

З одного боку — меценатство, благодійність, капіталізм здорової людини (рідкісний звір на теренах російської імперії). З іншого — відсутність ідентифікації з українськістю, яка опосередковано коштувала родині всього за часів більшовицького перевороту. Не родина, а такий собі Мефістофель: чого б не прагнули — виходило благо, але з якими намірами й з якими світоглядними підвалинами? Важливо переосмислювати та привласнювати нашу суперечливу історію, бачити живих людей з чеснотами й недоліками серед виру епохальних подій та не спинятись на зручних односкладних характеристиках. Як на мене, такий спосіб — найкраща пігулка від переписування української історії чиєюсь неукраїнською лихою рукою.

Лук'ян Галкін: "Культура на часі" — чому це важливо під час війни
Фото: Анастасія Мантач

— Що вам допомагає сьогодні триматися самому та підтримувати інших?

— Триматись допомагає усвідомлення ролі культури та історії у цій війні, бо кожен проєкт, кожне висловлювання, кожна дискусія — та сама краплина в морі нашої майбутньої перемоги. Ще, звісно, працює магічна формула: «нервуєш — донать на ЗСУ». І помічним є просто перебувати серед колег по інформаційному фронту, оскільки працювати у надінтенсивному режимі протягом місяців складно, але не робити нічого і не бачити проміжних результатів своєї праці — незрівнянно складніше. Мрії лишились прості й зрозумілі. Безпека рідних, близьких і просто всіх українців та українок. Українські Крим, Маріуполь, Херсон, Донецьк, Луганськ. Мирне небо — це словосполучення саме собою випало з категорії кліше і набуло напрочуд нового сенсу. А ще — аналог Нюрнберзького трибуналу для російських воєнних злочинців і поплічників режиму. Масовий, щоб аж гай шумів. Знаєте, така проста і зрозуміла мрія: жити у світі, де сміливість і правда перемагають, а їхні опоненти несуть справедливу кару.

Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й канали Суспільного радіо (Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура), а також 24 регіональні телерадіокомпанії. Новини про Україну та регіони читайте на сайті suspilne.media, а також в соцмережах Telegram, Facebook, Instagram, Youtube, Viber та Twitter англійською мовою для міжнародної аудиторії.

На початок