Американський Інститут вивчення війни (ISW) аналізує ситуацію на фронті з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Їхніми мапами бойових дій, щоденною аналітикою та прогнозами послуговуються всі. Ми запитали геополітичного аналітика Інституту Джорджа Вароса, які перспективи у деокупації Херсонщини, коли Росія може спробувати провести незаконні "референдуми" на тимчасово окупованих територіях та чого чекати від боїв за Донеччину.
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заявив, що ситуація на фронті стабілізувалася. Чи бачите ви це та яку роль у цьому відіграло західне озброєння?
Так, абсолютно. Зброя, яку Сполучені Штати та інші західні партнери надали Україні, була дуже важливою для зниження темпів російських операцій на сході України. Швидкість просування Росії приблизно з 3-4 липня, після битви за Лисичанськ, дуже повільна. Росіяни майже не окуповували нових територій. Якщо ви читаєте щоденні звіти, які надає Міністерство оборони Росії, то бачите, що вони зараз майже не висувають територіальних претензій. А ставленики Кремля в "ЛНР" навіть роблять неочікувані заяви. Наприклад, не було російських заяв щодо захоплення Сіверська, що широко критикувалося у російському інформаційному просторі.
"Стратегічною метою Кремля є контроль над усією Україною політично, а потім, ймовірно, і географічно".
Ми також бачили, що росіянам було важко забезпечувати артилерійські системи боєприпасами та підтримувати велику кількість бійців на лінії фронту. Це, звичайно, пов’язане з тим, що Сполучені Штати надали реактивну артилерію HIMARS й українці завдали ударів по критично важливих складах боєприпасів.
"Наразі ми не бачимо, щоб росіяни накопичували сили для наступу на Запоріжжя чи то з півдня, чи то із заходу Донецької області".
Ми використовуємо датчик у космосі, який фіксує теплові аномалії, а також пожежі, і ми бачили, що приблизно з 10 липня до 15 липня спостерігалося чітке зменшення кількості аномалій тепла. Отже, так, ми вважаємо, що HIMARS суттєво вплинули і погіршили здатність росіян використовувати артилерію.
"Росіяни формують батальйони у всіх 85 суб’єктах РФ, і Кремль прагне відправити їх на Донбас".
Яка зараз стратегія росіян на різних напрямках?
Російська стратегічна мета щодо України з 24 лютого ніколи не змінювалася. Ми вважаємо, що стратегічною метою Кремля є контроль над усією Україною політично, а потім, ймовірно, і географічно. Кремль, ймовірно, прагне контролювати всю Україну принаймні до Дніпра, зокрема і Київ. Це було частиною плану "Новоросія" у 2014 році. Вчорашні заяви міністра закордонних справ Сергія Лаврова також це ясно дали зрозуміти.
Кремль має територіальні амбіції, які виходять далеко за межі Донбасу. І це видно з конкретних операційних підходів. Ми бачили, що Кремль фокусується на східному фронті, очевидно намагаючись захопити Донецьку та Луганську області. Що цікаво, Кремль, здається, не ставив пріоритетом захоплення нових територій на півдні. Ми не бачили у відкритих джерелах того, що вказувало б, що росіяни формують там ударні групи.
Російські атаки на півночі Харкова були досить обмежені, можливо, через розміри взводів чи рот, погану розвідку. Тобто акцент однозначно робився на схід з підтримкою з південних і північних територій. Але Росії у майбутньому таки доведеться приймати рішення, які фронти для них пріоритетні, оскільки вони не в змозі захопити все, що хочуть, одночасно.
Раніше Інститут вивчення війни писав, що нинішній російський наступ на Донбасі з високою ймовірністю найближчими тижнями досягне кульмінації десь уздовж траси E40, що з’єднує Донецьк і Харків. Якою ви зараз бачите кульмінацію російського наступу на цьому напрямку?
Важко сказати, в яких населених пунктах, ймовірно, завершиться кампанія Кремля. Ми опублікували карту щільності населення, яка містить дані щодо громад Донецької області у 2020 році. На ній видно, що територія, яка забудована навколо Краматорська, Бахмута, Слов’янська, Сіверська, й низка інших розвинених міст, має відносно вищу популяцію. З іншої сторони, вивчаючи цю війну, ми бачимо, що Кремль міг проходити великі відстані за допомогою механізованих військ відкритими рівнинами, сільською місцевістю, де нині добре укріплена українська оборона. Або якщо подивитись, як, наприклад, перший танковий гвардійський підрозділ армії РФ на початку війни зміг дійти з Курська чи Бєлгорода в напрямку Києва чи Сум. Їм вдалося досить швидко дістатись до Броварів та інших частин Києва через поля. Але там, де росіянам доводилося діяти в міському середовищі, їхні операції зупинялися.
Читайте також: Пекло невідомості. Як в Україні шукають безвісти зниклих військових
Коли росіяни наблизилися до битви під Києвом, і були на околицях Оболоні, в Бучі, в районі Бородянки, їхні операції уповільнилися. Просування Маріуполем, тамтешнім міським середовищем, теж було повільним. Отже, вивчаючи динаміку, ми бачимо, що темп сповільнюється, коли вони наближаються до більш густонаселеної території. Тому ми очікуємо, що лінія Краматорськ – Бахмут, передусім на шосе E40, де є підготовлені українські оборонні позиції, уповільнить темпи Росії.
Навіть Сіверськ намагаються захопити дуже повільно. Приблизно з початку липня, відколи росіяни захопили велику частину адміністративного кордону Луганської області, вони не змогли просунутися значно далі й захопити Сіверськ, що важливо, враховуючи те, наскільки маленьке це місто. Я маю на увазі, що не бачу перспектив того, що росіяни досягнуть швидких успіхів, беручи до уваги складнішу та ще краще підготовану оборону Донеччини.
Але на ваш погляд, в майбутньому вони мають шанси захопити Краматорськ, Слов'янськ й інші міста Донеччини?
Ні. Ми вважаємо, що Кремль навряд чи захопить їх, і, тим більше, до 11 вересня. Про цю дату попереджають українські офіційні особи, мовляв, у цей період можливі так звані референдуми на окупованих територіях.
Заступник міністра оборони Ганна Маляр нещодавно заявила, що наступною ціллю росіян може стати Запоріжжя. Наскільки висока ймовірність їх атаки в цьому напрямку і звідки вона може бути?
Наразі ми не бачимо, щоб росіяни накопичували сили для наступу на Запоріжжя чи то з півдня, чи то із заходу Донецької області. Варто подивитися, як розвиватиметься їхня військова кампанія, але наразі ми не спостерігаємо безпосередньої загрози в напрямку Запоріжжя. Утім, я не сумніваюся, що Кремль прагне захопити Запорізьку область, і це входить до його територіальних цілей. І якщо їм вдасться захопити Донецьку область, то вони таки можуть спробувати згодом захопити й Запоріжжя.
Чи є у них достатньо офіцерів, щоб навчати новобранців?
Це питання виходить за межі наших досліджень, але те, що ми можемо спостерігати з відкритих джерел, свідчить, що росіяни мають проблеми зі своїм офіцерським корпусом. Було кілька відео із навчань батальйону "Альга" із Татарстану, на яких було показано, як російські курсанти тренують солдатів. Зазвичай інструктори для такої ролі, за західними мірками, мали б мати звання старшого унтерофіцера, за радянською термінологією — сержанта. Тож той факт, що вони змушують курсантів виконувати таку навчальну роботу, яку зазвичай виконував би сержант, може свідчити про те, що у росіян є труднощі з офіцерським корпусом.
Читайте також: "Пам’ятаєте, як в Донецькому аеропорту? Люди витримали. А бетон — ні. Тут так само". Гайдай про Лисичанськ та окупацію
Є й інші індикатори — те, що курсантів достроково випускають із навчальних закладів, щоб воювати в Україні. І, звичайно, підтвердженням проблем з офіцерським складом є всі ці смерті російських командирів: від керівників батальйонів до генералів.
Бої за Луганщину вплинули на рівень виснаженості російської армії?
Так. І Кремль це визнав відразу після битви за Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Їхнє захоплення було частиною однієї кампанії. Вона виснажила російські сили. Навіть Володимир Путін виступив із промовою, в якій сказав, що ці підрозділи мають відпочити. Тому це було дуже правильним рішенням з української сторони — впродовж кількох тижнів заманювати значну кількість російських сил, зброї та техніки у цей район. Це погіршило загальний потенціал російських сил, не даючи росіянам зосередитися на більш вигідних і важливих напрямках просування.
Також було дуже важливо виграти час, аби українці змогли підготувати оборону на лінії Слов’янськ-Сіверськ-Бахмут. Це відіграє роль у подільшій обороні України, а також для можливості контрнаступу на інших напрямках. І західні спостерігачі вважають, що бої на Луганщині виснажили армію РФ. Навіть кремлівські блогери так думають, наприклад, Ігор Гіркін пише довгі есе про те, якою жахливою була битва за Сєвєродонецьк, що це була битва на виснаження, наскільки великою ціною вона далася.
Нещодавно була новина, що росіяни використали 60% своєї високоточної зброї й взялися за радянські запаси. Чи є розуміння того, скільки у них запасів і наскільки вони боєздатні?
Я не можу назвати конкретну кількість запасів, бо цю інформацію важко знайти у відкритих джерелах, які ми досліджуємо. Але все ж ми бачимо індикатори того, що у російських військових закінчуються запаси, принаймні сучасної зброї. Я пам’ятаю, як їм довелося розмістити 50-річні танки Т-62 на південній осі навколо Мелітополя. Це головний показник того, що росіянам доводиться використовувати старе, менш ефективне обладнання.
Також були звіти, які вказували на те, що частина цього обладнання вийшла з ладу або у поганому стані після тривалого зберігання на російських складах. Додайте до цього й те, що корупція серед командирів та генералів погіршила якість цього обладнання. Був один батальйон з Північної Осетії, який воював у Запорізькій області під Гуляйполем та в інших місцях і був посилений танками Т-62. Один із тих танків був знищений, були фотографії, які підтверджували, що вони використовують це старе обладнання. Тож це правда, що старе озброєння є менш ефективним і що вони його використовують, що свідчить про те, що сучасне обладнання, ймовірно, закінчується.
Наскільки великі, на вашу думку, втрати росіян і чи суттєво це впливає на їхню можливості ведення війни?
Я зазначу, що частина політики Інституту вивчення війни полягає у тому, щоб не збирати дані про сили союзників та дружніх до Сполучених Штатів країн. Це стосується й України. Тому ми не аналізуємо ЗСУ так ретельно, як досліджуємо російські. Також ми не хочемо говорити про майбутні операції України, щоб не піддати їх ризику. Втім скажу, що українцям зараз дуже важливо накопичувати та мобілізовувати ресурси. Це, в першу чергу, важливо для контрнаступів. Як правило, для захисту від нападника співвідношення сил має складати три до одного. Тому, щоб ви могли відвоювати свою територію, доведеться мобілізувати сили.
Щодо росіян, то ми спостерігаємо, що вони приховано проводять мобілізацію. Минулого тижня ми опублікували статтю про так звані добровольчі батальйони, які Російська Федерація створює протягом багатьох років. Наша нинішня гіпотеза полягає в тому, що росіяни формують такі батальйони у всіх 85 суб’єктах РФ, і Кремль прагне відправити їх на Донбас. Ця мобілізація відбувається паралельно із вербуванням ув'язнених, проведенням мобілізації на окупованих територіях. Але це навряд чи дозволить їм залучити активну бойову силу. Схоже, що підготовка, яку проходять ці підрозділи, триватиме лише кілька місяців. Якщо брати до уваги, що для служби у багатьох із підрозділів попередня військова служба не є обов’язковою, то підготовка якісних кадрів мала б тривати більше кількох місяців. Тож ми вважаємо, що Кремль може відправити цих людей на війну, але через брак підготовки вони не будуть особливо ефективними.
Читайте також: Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування
Ми бачимо формування батальйонів по всій Російській Федерації, переважно з регіонів, де є етнічні меншини, такі як Татарстан, Башкортостан, Осетія, Чечня, Пермь, Красноярськ. Цікаво, що вони формують один батальйон в Московській області, але мені не зрозуміло, набиратимуть туди переважно москвичів чи національні меншини, які працюють та живуть у Москві. Водночас у Санкт-Петербурзі та інших, скажімо так, європейських частинах Російської Федерації ми не бачимо, принаймні поки що, доказів відкритого формування таких батальйонів. Це індикатор того, що, можливо, Кремль прагне не відправляти на війну етнічних росіян, а радше віддає перевагу етнічним меншинам.
Останнім часом ми бачили багато новин про вдалі удари українських військових по складах боєприпасів на окупованих територіях. Як це підриває можливості росіян?
Українські удари системами HIMARS по російських складах боєприпасів, елементах матеріально-технічного забезпечення та командних пунктах знижують можливості Росії вести артилерійські кампанії, мати людські ресурси для якісного виконання операцій. З того часу, як українці використовують HIMARS, приблизно з кінця червня, ми спостерігаємо зменшення кількості загострень на передовій. Це б'є по моральному духу та можливостях військових РФ. Крім того, ми бачимо, що російські військові блогери почали скаржитися на недостатню ефективність, зокрема, систем протиповітряної оборони, зенітно-ракетних комплексів С-300, які мали б захищати російські цілі від систем HIMARS.
Які шанси на деокупацію Херсонської області?
Я вважаю, що українці здатні деокупувати значну частину своєї території на Півдні. Повторюсь, ми не збираємо дані про українські сили та не проводимо щодо них глибинного аналізу. Але я думаю, що на півдні, ми, ймовірно, побачимо контрнаступ для звільнення Херсона і всієї території на правому березі Дніпра. Українцям буде важко провести більший контрнаступ. Я думаю, що буде принаймні одна частина контрнаступу для звільнення територій аж до Перекопського валу біля Криму. Але переправа через Дніпро буде складним завданням, тому я думаю, що перший етап контрнаступу, швидше за все, буде зосереджений на звільненні Херсона, а також усієї території по той бік річки Інгулець. Наприклад, території від Високопілля аж до Нової Каховки.
"Білорусь може сформувати всього 12 батальйонних тактичних груп. Це мала кількість, і вона не була б вирішальною для атаки, яка б реально загрожувала Україні".
Українські війська також завдали другий поспіль високоточний удар по Антонівському мосту — це головна логістична артерія Росії на схід від Херсона. Яку роль це може відіграти в деокупації міста?
Антонівський міст є надзвичайно важливою лінією постачання російських військ для підтримки сил у Херсоні. Загалом, є два великих мости — Антонівський і Новокаховський. Український контрнаступ мав би розірвати ці лінії постачання, аби росіяни не могли більше надавати підкріплення по них до Херсону. Водночас я сподіваюся, що українці не знищать ці мости, тому що вони знадобляться, щоб продовжити контрнаступ з Херсону на Крим. Бо інакше доведеться будувати понтонні переправи через Дніпро. А це надзвичайно широка річка, тому це було би вкрай важко.
Інститут вивчення війни писав, що російська окупаційна влада, ймовірно, використовує українські високоточні удари та партизанщину для пропаганди, щоб створити умови для масової депортації громадян України на територію Росії. Наскільки масові ці процеси?
Думаю, в західному світі не так добре відомо, наскільки підступними є російські окупаційні адміністрації. Ми всі знаємо про звірства, які росіяни вчинили в Бучі, тому що це був гучний приклад, але люди повинні розуміти, що Буча — це не лише про передмістя Києва. "Буча" відбувається на всі окупованих територіях по всій країні. І фільтрація, примусова депортація також є частиною цього. Нам важко отримувати інформацію про це з відкритих джерел, крім того, що ми чуємо в інтерв’ю та із заяв українського уряду. Щоразу, коли більше територій деокуповують, ми дізнаємося про нові жертви насильницьких та жорстоких окупаційних сил.
Ви писали, що Кремль, ймовірно, спробує незаконно приєднати до Росії окуповані Херсонську, Запорізьку, Донецьку та Луганську області 11 вересня 2022 року. Чому саме ця дата?
Ця дата важлива, адже, як відомо, 11 вересня відбудуться регіональні вибори (в Росії — ред). Тож це день, коли Кремль намагатиметься зібрати більшу явку. Втім немає причин, чому росіяни не можуть спробувати провести референдуми раніше чи пізніше цієї дати. Українцям вдавалося неодноразово зривати зусилля Росії провести такі референдуми на окупованій Херсонщині, Запорізькій області та на інших територіях. Тож, якщо росіяни не зможуть створити відповідні політичні умови, щоб підготуватися до проведення референдумів, то я впевнений, вони їх відкладуть.
Раніше ви писали, що Путін, ймовірно, тисне на Олександра Лукашенка, аби той підтримав війну проти України. Але білоруський президент уникає прямого військового втручання, водночас надаючи росіянам повітряний простір країни. Чи можливий повномасштабний вступ Білорусі у війну?
За нашою оцінкою, дуже малоймовірно, що Білорусь приєднається до війни. Причина в тому, що Білорусь, відверто кажучи, не має стільки сил, щоб це мало визначальний вплив у війні. Плюс ці сили потрібні Лукашенку вдома. У Білорусі є шість маневрових бригад. Кожна з них може створити дві батальйонні тактичні групи. Це означає, що теоретично Білорусь може сформувати всього 12 батальйонних тактичних груп. Це дуже мала кількість, і вона не була б вирішальною для атаки, яка б реально загрожувала Україні. Ці підрозділи були б легкою закускою для українських сил, які захищають Київ, Волинь та інші райони.
Читайте також: "Росіяни відчували: ми будемо відбиватися до кінця", — останні спогади командира "Карпатської Січі" про оборону Київщини
Крім того, ці сили потрібні Лукашенку, щоб утримувати режим. Білоруський народ з часів протестів 2020 року, звісно ж, ним не задоволений. І білоруська армія була дуже важливою для підтримки його режиму. Якщо ці підрозділи будуть знищені в Україні, то, думаю, Лукашенко матиме безпекові проблеми. Цілком можливо, що росіяни можуть спробувати використати певну комбінацію білоруських і російських сил, щоб провести операції, можливо, десь на заході України, щоб зірвати українські операції в інших місцях. Але поки ми не бачили ознак того, що росіяни формують такі ударні групи.
Крім того, важливо, що російське розгортання всіх цих батальйонних тактичних груп у Білорусі ще в лютому цього року не було особливо ефективним. Всі ці різні підрозділи були дуже нескоординованими. Не було згуртованої командної структури. Я думаю, що намагання поєднати білоруські підрозділи з вже дуже деградованими та втомленими російськими підрозділами, також не було б особливо скоординованим.
Ганна Маляр заявила, що якщо росіян не зупинити, вони можуть використати Україну як плацдарм для нападу на інші країни. Чи реально це і хто, на вашу думку, може стати мішенню?
Російська Федерація і Кремль під керівництвом Володимира Путіна, є ревізіоністською, реваншистською державною владою. Вони розглядають усі колишні радянські держави як частину законної сфери впливу Росії. Я був би дуже схвильований, якби Путіну вдалося досягти своїх максималістських цілей в Україні, зокрема, якщо вони дійдуть до Одеси та далі. В зоні ризику опинилися би Молдова, а також Грузія. Кремль вважає Молдову частиною своєї сфери впливу, тим більше, на тлі зусиль президентки Санду з посилення реформ і розвитку відносин з Європейським Союзом.
Читайте також
Спецпредставник ЄС з прав людини — про Стамбульську конвенцію, злочини Росії та реформи в Україні
"Евакуація гвинтокрилами – це було божевілля". Як витягали поранених з "Азовсталі"
Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
